Політична кар'єра Володимира Зеленського нагадує сценарій голлівудського блокбастера. У ньому є все: конфлікти, зради, підкилимні ігри, пандемія, війна, геополітичне протистояння.

Діапазон трансформацій головного героя разючий – від Василя Голобородька до Вінстона Черчилля. Він амбіційний, зухвалий, впертий і часом різкий. Президент є майстром креативу. В утриманні уваги глядачів і слухачів, умінні працювати з різною публікою – в українській політиці йому немає рівних. Своєю харизмою він полонив навіть іноземну аудиторію. Наприклад, американські виборці сприймають українського президента краще, ніж Джо Байдена й Дональда Трампа.

Зеленський як ніхто вміє подобатися. А також легко скидати негатив на інших. Навіть люди, яких президент викинув з команди, майже ніколи не відгукуються про нього недобре. Завжди винен хтось інший – Єрмак, Шефір, Шмигаль, але не Зеленський. Як колишньому шоумену та актору йому важливо, що про нього думають інші. Залежність від овацій – його ахіллесова п'ята.

Президент напрочуд чутливий до критики та не терпить її. Через це він оточив себе людьми, які позбавлені політичних амбіцій, але є особисто відданими Зеленському та сумлінно виконують задачі, які перед ними поставили. Без нього жоден високопосадовець – чи то прем'єр-міністр Денис Шмигаль, чи то голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, чи то голова Офісу президента Андрій Єрмак – не має політичного майбутнього.

З художньої точки зору, образ Зеленського – це знахідка. Він є фактурним і сильним. Про нього колись точно знімуть кінофільм. Наразі майбутньому сценарію бракує кінцівки. Ми всі є фактичними учасниками її написання.

Але значною мірою фінал залежить від Зеленського.
‍

Є мало лідерів в економічній професії, з якими би я погоджувався на 99,9%.

Оксана Маркарова – одна з них. Розумна, проактивна, інтелігентна, рішуча – ти бачиш ці її якості в будь-якій справі, в яку вона залучена зараз як посол у США. Чи то коли йдеться про вибивання політичних рішень з надання нам джавелінів, стінгерів, М777, HIMARS, F16 та ATACMS, чи про турботу про наших людей, які були змушені виїхати у США під час війни.

Але я бачив це натхнення і декілька років тому, коли вона на позиції міністра фінансів відстоювала інші прогресивні ідеї: відкритий бюджет, e-data, середньострокове бюджетування, стратегію держбанків.

Я знаю, що є така група людей – вони ставлять перед собою завдання, які ніхто інший не може виконати, і виконують їх. Оксана точно з цієї групи: в її очах завжди з'являється іскорка чистої радості, коли "точно ні" через проміжні станції "ні" або "може" перетворювались на "так".

Її робота і відданість справі є прикладом того, як одна видатна особистість може зробити важливий внесок у громадське благо, надихаючи інших до досягнень і позитивних змін у суспільстві.
‍

Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров активно реформує країну, спрямовуючи її в напрямку цифрового розвитку. Під його керівництвом Україна реалізує амбіційний проєкт "Дія", який спрощує доступ громадян до державних послуг та бюджетної інформації.

Він також сприяє впровадженню електронного урядування, що зменшує бюрократію та корупцію в державних структурах, активно розвиває електронні послуги для громадян та бізнесу, забезпечуючи зручний і швидкий доступ до них через Інтернет.

Міністр сприяє впровадженню технологій штучного інтелекту, що покращує якість прийняття рішень в урядових органах. Він активно просуває впровадження блокчейн-технологій у державних процесах для забезпечення прозорості та надійності даних.

Федоров підтримує стартапи та інноваційні проєкти, які допомагають економічному розвитку країни. Під керівництвом Михайла Федорова Україна зростає як інноваційний гравець у галузі цифрової трансформації. Його реформи сприяють покращенню якості життя громадян та забезпечують стійкий розвиток України в епоху цифрових технологій.
‍

Серед понад 120 дипмісій України за кордоном є кілька особливо вагомих, де в дипломатів повно роботи, а відповідальність надзвичайно велика.

До цього переліку точно входить постійне представництво України при Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. Бо хай як ставитися до ООН, без неї міжнародна підтримка нашої держави не будується.

Роль нинішнього постпреда України Сергія Кислиці в цьому процесі не можна недооцінювати. Дипломат-важковаговик, який віртуозно володіє англійською, а також іспанською та французькою мовами, "дістає" росіян і в кулуарній роботі, і публічно. Регулярні новини про те, як Кислиця тролить посла Росії в ООН Небензю та спростовує чергову брехню РФ з його боку – зайве тому підтвердження.

Цікавий факт: два постпреди в ООН, Зленко й Удовенко, після цієї посади очолювали Міністерство закордонних справ. Чи станеться це втретє? Виключити неможливо.
‍

4 березня 2020 року гуру міжнародного права Микола Гнатовський (нині суддя від України у Страсбурзі, в ЄСПЛ – УП ) написав короткий пост: "У цьому непевному світі одна з речей, у яких я був твердо впевнений, це те, що Дмитро Кулеба стане міністром закордонних справ України".

Це був день, коли парламент проголосував за нинішній склад уряду. Призначення Кулеби тоді зустріло виключно позитивні відгуки. Та й слова Гнатовського не були перебільшенням.

3,5 роки по тому міністра можна за щось критикувати, з чимось не погоджуватися. Але не забрати те, що дипломатичну чуйку, вміння домовлятися і водночас має цінності. Син дипломата, також посла України, він пішов з держслужби за часів Януковича та повернувся до МЗС відразу після Революції гідності, у 2014 році.

Як з'ясувалося, повернувся для того, щоби за 6 років очолити Міністерство закордонних справ у найскладніший період історії сучасної України.
‍

Олександр Кубраков – державний менеджер, за якого говорять його справи. 
З перших годин повномасштабного вторгнення росіян він разом із командою організував ефективну систему логістики військових і гуманітарних вантажів до лінії фронту. 

Саме йому ми зобов'язані подоланню дефіциту палива навесні 2022 року. Дизелем були забезпечені Збройні сили України та Укрзалізниця, цивільні попри паузу в тиждень змогли й надалі заправляти свої авто, а фермери продовжувати посівну. 

Паралельно Олександр вів (і веде донині) переговори з донорами про допомогу у відновленні ключових інфраструктурних об'єктів. Причому як фінансову, так і технічну або експертну. 

І хоч Кубраков здебільшого утримується від комунікацій своїх успіхів, все видно в цифрах: 100 відновлених мостів, 800 закладів охорони здоров'я, 400 шкіл, більше як 30 тисяч осіб отримали компенсацію на термінові ремонти в рамках програми єВідновлення. 

Одна з великих перемог Кубракова – подолання корупції в морській галузі. Ні для кого не секрет, що впродовж десятків років моряків змушували купляти документи для роботи. Цього року стався переворот у галузі. Вже понад 5 тисяч моряків отримали підтверджуючі документи прозоро, завдяки цифровим інструментам. Все це після тривалих судів, відвертих погроз команді. Витримали і перемогли!

Паралельно Кубраков продовжує роботу над забезпеченням експортної логістики. За рік існування через Зерновий коридор пройшло більше як 30 мільйонів тонн зерна. Зараз у тісній співпраці з Військово-морськими силами вдалося запустити тепер вже український коридор – експорт всіх видів товарів через Чорне море. І вже понад 100 суден безпечно ним скористались. 

Але разом із тим нове дихання отримали порти Дунаю, до розвитку яких команда Кубракова системно докладає зусиль. Все це в комплексі працює не тільки на внутрішню економічну безпеку України, але й спрямовано на підтримання продовольчої безпеки світу. 

Робота іде шаленими темпами й завдяки буквально щоденній співпраці з міжнародними партнерами. На початку року Кубраков отримав позицію віцепрем'єра та новий пакет надскладних завдань і обов'язків. Всупереч очікуванням критиків, з новим міністерством він теж впорався, бо він не сам у полі воїн, а має сильну та мотивовану команду.  Об'єднувати цілеспрямованих, професійних і патріотичних людей навколо себе – це, однозначно, талант Олександра. 
‍

Наймолодший міністр оборони в історії країни Рустем Умєров очолив найважчий напрямок під час війни. Він – перший кримський татарин, який обійняв таку високу посаду за останні 240 років. 

Умєров в роботі – відповідальний реформатор. Так його характеризує лідер кримських татар Мустафа Джемілєв, у якого той багато років був помічником. 

Він згадує, як на початку кар'єри Умєров хотів покращити систему національного самоврядування Криму. Тоді Джемілєв порадив йому прийти та почати працювати, що той і зробив. Він став делегатом Курултаю, потім заснував благодійні фонди, підтримував талановиту молодь, 2019-го обрався народним депутатом, торік очолив Фонд держмайна. 

Коли президент Володимир Зеленський запропонував йому посаду міністра, Рустем Умєров відповів, що йому спершу потрібно порадитися з Меджлісом. На зустрічі з майбутнім міністром Джемілєв сказав, що йому довіряють, але додав: "Якщо ви щось зробите не так, то підведете наш вищий представницький орган та весь народ".

Рустема Умєрова називають талановитим перемовником і цінують за численні контакти як на Заході, так і на Близькому Сході, а також особисті знайомства зі світовими лідерами. "Пам'ятаю, кілька разів зустрічався з Ердоганом, – згадує Джемілєв. – І коли приїздив без Рустема, то він питав: “А де Рустем, чому його немає з вами?”".
‍

Олексій Мячеславович без перебільшення – неймовірна людина. Хоч і знаю його багато років, проте повноцінно відкрив його у той час, коли Україна змушена була стримувати  російський наступ. 

Перше, що спадає на думку – дуже виважений, із глибоким розумінням всіх комплексних процесів. Освічений. Досвідчений державний діяч. Людина з колосальним багажем знань, чудовим відчуттям контексту та інтенсивності.

Багато часу з моменту повномасштабного нападу ворога ми провели поряд. За цей час особисто мав можливість бачити його ставлення до захисту країни, ухвалення складних рішень, вирішення задач, які потребували негайного втручання. Бачив, як він підтримує людей, зокрема відвідуючи прикордонні підрозділи, реагує на гострі моменти та проявляє жорстку позицію.

Добре пам'ятаю його вміння підібрати правильні слова для пояснення необхідних аспектів, як він дотримується інформаційної охайності та вдало застосовує тонку сатиру стосовно країни-терориста. 

Олексій Данілов – справжній патріот своєї країни. Він один із тих, хто не сховався, а з першого дня разом із президентом України – верховним головнокомандувачем ЗСУ залишався на своєму місці для того, щоб спільними зусиллями Україна вистояла.
‍

Роман Лозинський з перших тижнів війни став відповіддю на популярний закид "Хай спочатку депутати воюють!". У складі 73-го центру Сил спеціальних операцій він прокладав шлях для наступу Сил оборони на Херсонщині, працював у аеророзвідці та на ударних безпілотниках. Увесь свій бойовий шлях пройшов разом зі своїми друзями. Двоє з них – Артемій Димид і Дмитро Пащук – загинули.

У травні 2022 року Роман також здійснив адвокаційну поїздку до Вашингтона, де добивався надання Україні необхідної зброї та посилення санкцій проти Росії. 

Восени 2023-го Лозинський вирішив повернутися до депутатської роботи, щоб опікуватися процесами дерусифікації, політичної люстрації й не допустити відкату до "русского мира", як це відбулося в Грузії. Як пояснює сам Роман, його головний страх і завдання водночас – щоб ціна боротьби, за яку його друзі заплатили життям, не була намарно.

Ключове слово, яке описує Романа Лозинського – "пластун". Саме скаутська організація "Пласт" заклала в ньому справжнє розуміння своєї ідентичності та історії держави.
‍

Для Андрія важливі люди – ті, для кого він працює і з ким працює. Другі – це люди, які вміють уявляти, здатні реалізовувати уявне і для яких служити громаді Львова – справа честі. Звучить трохи пафосно, але я не знаю, як спростити вимоги Андрія. "За кожною справою має бути людина, яка нею живе і в ній розвивається. По-іншому це не працює".

Тому мені зовсім не дивно, що теперішня команда Андрія відкрила Unbroken через кілька місяців після 24 лютого. Центр втілення людяності в житті Львова й України, про яку думали за багато місяців до вторгнення.

Роками Андрію діставалось за те, що українські туристи заполонили Львів. Але коли з 24-го ми усією країною почали вболівати за можливість евакуації наших співгромадян, більшість із них не мали страху на цей крок, бо вони вже тут були, вони вже знали від близьких і знайомих, що ми такі ж люди, як вони! Не варто боятися пускатися в дорогу! Тут є кому їх зустріти, тут вони зустрінуть любов та турботу.

Влітку 2021 я помітила активність, яка почала мене тривожити. Мені почало здаватися, що Андрій до чогось готується. І я так легко, щоби запрограмувати "прийнятну, нестрашну" відповідь, спитала: "Що то ви так готуєтесь, як до війни?!". Андрій лиш поміж іншим спокійно, але твердо відповів: "Війна вже є. Зараз лише на сході. Але ми маємо бути готові, що вона прийде й сюди".

Хіба не можна сказати: "Не переживай, все буде добре"????!!!! "І що робити?", – з незворушною міною спитала. "Жити, бути готовим до всього і працювати, втричі більше". Все одно 24-те я пережила в заціпенінні, але з нього вийшла з готовим рецептом "як бути" – жити і працювати, працювати, працювати.
‍

У дослідженні російсько-української війни голова Інституту національної пам'яті Антон Дробович зробив ставку на практичні методи пізнання. Після повномасштабного вторгнення РФ він вступив до самооборони. В 2023 році отримав поранення на південному фронті.

Участь у війні дає Дробовичу безцінний досвід – зберігати пам'ять про неї без прикрас. Через масштабування досвіду в суспільстві Дробович шукає відповідь на питання "Хто ми є?", щоб уникнути помилок минулого в майбутньому."

Після 70 років радянського досвіду вбивства свободи ми нарешті знаходимося в процесі кристалізації нашої суперсили – бути громадою, – казав Дробович в одному з інтерв'ю УП. – Адекватною, з розумінням того, що ми всі не ідеальні. Це ще не завершений шлях. Це зілля ще вариться. Але до чого воно дійде? Чи хтось переборщить? Чи хтось розіллє це варево?".
‍

Наша дружба сталася 25 років тому. Напевно, дружба це не те слово, правильніше сказати – ментальний зв'язок, який не залежить від географічного розташування, часового поясу або соціального статусу один одного. Я знаю Бориса різним – від екстремального мотомандрівника й до резонансного журналіста, який володіє енциклопедичними знаннями. 

У 2014 році, коли Україна перебувала на порозі катастрофи, ми разом із Борисом опинилися в політиці, хоча ніколи до неї не прагнули. Саме тоді Дніпро став форпостом України, стримавши поширення російської агресії та створення так званої "новоросії". А Борис став, можливо, головним інформаційним рупором національного спротиву України. 

Останні 8 років Борис Філатов є не просто мером Дніпра. Він – справжній лідер громади. Незважаючи на його часом брутальний стиль керівництва, він домагається видимих результатів і заслуговує на повагу, а головне – на довіру жителів міста. Але основний його талант саме в тому, що він просто любить звичайних людей і йому легко з ними. 

І зараз, коли всі мріють і думають тільки про одне, про нашу перемогу, ми мало кому розповідаємо про ту підтримку, яку надає місто нашій армії та фронту. В нашому колі про це не прийнято багато говорити, все, що від нас залежить і, зокрема, від мера, просто робиться за замовчуванням. 

Але ж правда і те, що вся Україна знає про масштаби допомоги нашим захисникам, яку здійснює громада Дніпра та її лідер.
‍

З Сергієм Марченком я познайомився в 2016 році, коли він був ще заступником міністра фінансів України. 

Мене ще тоді вразила спокійна поміркованість та стриманість, а також професійне розуміння фінансів і державної служби. А ще вільне володіння англійською та бачення міжнародної перспективи – знання і навички, які різко виокремлювали Сергія з-поміж інших. Він виважено та впевнено демонстрував свою працьовитість за будь-яких політичних штормів навколо. 

Як справжній тріатлонець, марафонець та "Ironman", міністр зберігає витримку й енергію перед лицем надзвичайних викликів війни, з якими стикається зараз фінансова система України, її бюджет та економіка. 

Цього року Сергій Марченко очолив Раду керуючих Світового банку та Міжнародного валютного фонду, що однозначно визначає повагу до нього світових лідерів фінансів та дозволяє гідно представляти Україну на такому високому рівні.
‍