У житті трапляються долеформуючі зустрічі. В далекому для нас сьогодні 2014-му році під час митного контролю на летовищі в Жулянах мої валізи просканували і побачили велику кількість "заборонених" предметів – бронежилети, каски, перископи, окуляри, тактичне взуття. Неділя. Після обіду. Митники не розуміють, кому я це везу. Необхідне підтвердження. Я подзвонив єдиній людині, яка тоді, на мою думку, могла допомогти – харківському меценату Юрію Сапронову. Після розмови з ним мене набрав Всеволод. Пізніше я вирушив у Харків, де особисто познайомився з дуже харизматичним чоловіком з жорсткою проукраїнською позицією, якому було близько 40 років. Ми одразу зійшлися поглядами.

Всеволод "Кайзер" – важкий співрозмовник. З моменту, коли ти потрапляєш в його "близьке" коло, він піклується про всіх, хто в ньому, але завжди має свою думку щодо дій людей з цього кола. Часом не дуже приємну.

Він – жорсткий керівник та командир, і вимагає від підлеглих максимальної віддачі. Так само як і від самого себе. Дуже емоційна людина, але чесна. Таким краще одразу казати про всі погані новини та прогнози, не очікуючи на магічні зміни ситуації. Саме його дзвінок за день до повномасштабного вторгнення дозволив мені більш-менш підготувати батьків у Києві. Перед війною Сева з сім'єю був за кордоном. 24-го він подзвонив, щоб дізнатись про мої плани, і перш ніж я щось відповів, сказав, що вертається. 27-го лютого вранці ми зустрілись у Львові і вирушили до Києва. Кайзер дуже переживав, що не встигне доїхати до Харкова, не встигне захистити своє місто. ДФТГ "Хартія", яка зараз успішно воює та захищає Україну, була створена майже одразу після його повернення в рідне місто.

‍

Ajax Systems за короткий проміжок часу стала однією з найбільших продуктових компаній України зі світовим іменем. Компанія успішно працює по всьому світу й пишається своїм українським походженням.

Без чіткого та планомірного лідерства подібні історії неможливі. Олександр Конотопський, завжди вірний своїй візії, не боявся ухвалювати непопулярні рішення, не озирався на те, що скажуть інші. Сталість бізнесу Олександра підтвердилася і під час повномасштабного вторгнення – Ajax продовжує зростати, розбудовувати команду в Україні та підкорювати нові ринки.
‍

Якщо треба щось відправити, усі йдуть до "НП". Номер найближчого відділення поштового оператора більшість знає напам'ять. Володимир Поперешнюк і В'ячеслав Климов створили найбільш впізнаваний бренд країни, який значно полегшив життя українців у темні часи.

Ввечері 21 жовтня російські війська двома ракетами вдарили по терміналу "Нової пошти" у Коротичі. Компанія виплатить родинам загиблих від удару російської ракети співробітників матеріальну допомогу, а їхнім дітям – щомісячне утримання до повноліття та грант на навчання. Такий крок відповідає багаторічному духу соціальної політики компанії, історію якої почали в 2001 році університетські друзі Володимир і В'ячеслав.

"Нова пошта" завжди підтримувала серйозно хворих "новопоштовців", а в часи війни виплачує зарплату мобілізованим працівникам і однією з перших повертається на деокуповані території. 16 тисяч українців та 1500 благодійних фондів і волонтерів понад мільйон разів скористались проєктом безкоштовної доставки компанії "Гуманітарна пошта України".
‍

Ми зустрілися з Віктором Іванчиком у переддень 2023 року в офісі "Астарти" на Подолі. Він неспішно розповідав про підтримку ЗСУ, про те, як сумлінність у сплаті податків робить Сили Оборони сильнішими, про роботу гуманітарного проєкту Common Help UA, створеного компанією з благодійним фондом Віктора та Ірини Іванчиків "Повір у себе". Розповідав про те, як співробітники компанії залучені в цей проєкт, як вони цілодобово сортують та відвантажують тисячі тонн гуманітарки для підтримки постраждалих у війні.

Насправді це щось більше ніж заяложений "економічний патріотизм". Людина, яка може собі дозволити керувати бізнесом десь, скажімо, з Лондона і здаля спостерігати за всім, в цей надскладниий для країни час, зараз, тут, з колективом, робить усе можливе для перемоги.

Ми знайомі з Віктором Петровичем не один десяток років. Завжди стриманий, ввічливий, скромний і дуже вибагливий до себе й оточуючих. Одним словом, інтелігент, що так контрастує із сьогоднішнім бізнес-істеблішментом. Він намагається перетворити свою "Астарту" на агрохолдинг майбутнього, і я певен, що з часом його проєкт заслужено опиниться в одному ряду з відомими київськими цукрозаводчиками та меценатами.
‍

Коли розповідаю про Олександра Косована, завжди згадую історію про те, як майбутнього підприємця ледь не вигнали з ліцею. Учнів змушували прибирати, а він виступав проти такої ініціативи. Проблема не в тому, що Олександр не хотів забруднити руки. Він просто прийшов у ліцей навчатися, а не прибирати. "Вияв непокори системі", – скажете ви. Не все так просто.

Один із секретів підприємницького успіху Косована – вміння фокусуватися на головному, прагнення до досконалості та небажання робити "дурну роботу". Ці риси впливали ще на майбутнього підприємця в ліцеї, вони ж допомагають йому щодня будувати MacPaw, інвестувати через венчурний фонд SMRK та в інших проєктах.

А от називати Олександра Косована українським Стівом Джобсом, яким він надихається, чи Біллом Гейтсом, мабуть, неправильно. MacPaw радше є прикладом нової генерації підприємців, і про це часто кажуть фаундери стартапів. 
‍

Переконувати міжнародних інвесторів вкладати гроші у фонд прямих інвестицій в Україні – це як писати роман. Переконувати їх інвестувати 300 мільйонів доларів у фонд в Україні у розпал повномасштабної війни – це все одно, що писати наукову фантастику.

Дуже мало людей, яких я зустрічав, мають хист будувати довіру та стосунки з міжнародними компаніями для залучення інвестицій в Україну, особливо під час війни, та керувати компанією з активами понад 1,5 млрд доларів. Одна людина, яка довела, що це можливо – Олена Кошарна. Вона очолила кампанію зі збору коштів у свій фонд під час війни та зібрала 300 мільйонів доларів.

Олена – найкращий бізнес-амбасадор України. Коли вона виступає на інвестиційних конференціях по всьому світу, вона викликає довіру та надає реальні докази того, що західні інвестори можуть бути успішними в Україні.

Але зібрати кошти – це тільки половина справи. Лише за допомогою чудової команди професійних інвестиційних менеджерів можна ухвалити правильне рішення, куди вкладати гроші. 

Вражаючий послужний список Олени, яка інвестувала в успішні українські компанії, справді надихає міжнародних інвесторів робити бізнес з українцями.
‍

Якщо ви дізнаєтесь, що в Одесі чи Києві народився якийсь крутий інноваційний проєкт, то майже стовідсотково почуєте там його ім'я.

Якщо дізнаєтесь, що хтось допоміг великою сумою та врятував, наприклад, хвору дитину й закупив неймовірно дороге обладнання, то тут ви радше про нього не почуєте – але це також 100% буде він.

Годувати одиноких літніх людей смачними обідами та дорогою вчити їх англійської мови чи опановувати комп'ютер? Знову про нього!

Допомогти стартапу з надання тактичної допомоги, коли це навіть близько не було мейнстрімом? І це про Андрія.

Можу дуже довго продовжувати, бо проєктів, яким він допоміг народитися, навчитися ходити та потім вже піти самостійно, сотні. Він – справжній батько для своїх дітей і справжній батько для своїх проєктів у бізнесі та благодійності.

Коли розпочалася війна, Андрій з перших днів організував найпотужніший центр гуманітарної допомоги в Європі та США. Тисячі тонн ліків, обладнання, тактичної медицини, одежі та продуктів харчування були направлені до України. За декілька місяців він зрозумів, що кількість людей, які втратили на війні кінцівки та потребуватимуть протезування, величезна. Ще за кілька місяців ця ідея вже була реалізована, а за рік проєкт став одним із найпотужніших у країні.

До нього долучаються і допомагають зірки з усього світу. Бо відмовити Андрію, коли він щось задумав, майже не можливо. А ще він завжди збирає біля себе, у команду кращих. Навіть скажу більше: найкращих із кращих.

Ми товаришуємо вже понад 10 років. Колись він запропонував мені роботу в своєму благодійному фонді. А ще за два роки саме він дав мені віру в те, що я зможу відкрити свій фонд. Це та людина, яка дуже підтримувала нас на старті, а потім дуже вчасно дала мені можливість проявити характер та піти незалежним шляхом.

Для мене ця людина більше ніж друг – він той, хто завжди, якщо, не дай боже, щось трапиться страшне в моєму житті, обов'язково простягне руку й урятує. Я це знаю на сто відсотків. І це знають вже тисячі врятованих ним людей. Бо він не тільки допомагає в протезуванні – зараз він справді змінює долю людей.
‍

Є категорія людей які не вкладаються в поняття "знайомий", "друг", "родич". Юра Філюк саме з таких. Якби мене попросили його описати, то, напевно, я б вжив термін "великий вчитель". І тут жодного пафосу. Речі, які він робить – те, чого хочеться вчитися, втілювати та перевершувати.

Вперше ми зустрілися на круглому столі Мирослава Мариновича, метою якого було здружити між собою нові покоління небайдужої молоді. Традиційно там були представники третього сектора, активісти, трохи політиків, військових, підприємців, культурних та релігійних діячів. На нашому фоні Юра виділявся цілісністю та багатогранністю. 

Бо що таке громадський ресторан Urban 100? НГО? Ініціатива? Бізнес? Місце творення громади? Що таке "Промприлад"? Громадський простір? Реновація пострадянського заводу? Імпакт-інвестиційний проєкт? От так і Юрко, як його проєкти – багатогранний.

У будь-якому середовищі він буде виділятися цілісністю, небайдужістю, креативністю, вмінням дивитися поза рамки і межі.
‍

"Українські підприємці сьогодні – це один із прогресивних класів в Україні, її економічна основа. Це люди, які генерують нові ідеї з нуля і ризикують більше за інших, вкладаючи в них свої заощадження, досвід та власну працю". Ці слова з останнього блогу Ігоря Ліскі на "Економічній правді" найкраще характеризують його самого: підприємця, який зараз спрямовує енергію на формування екосистемних проєктів. 

Ігор – не тільки голова наглядової ради EFI Group та співзасновник Українського інституту майбутнього. Він справді дбає про майбутнє України вже зараз: рятує історичну спадщину, але вірить в інноваційну перспективу нової України, в якій "зелена економіка" буде двигуном інвестиційної привабливості. Тут наші погляди збігаються. 

Приємно, що набирає сили ініціативне, соціально відповідальне покоління бізнесменів, яких об'єднує віра, діяльність і свідомий вибір на користь України.
‍

Це людина, яка створила себе сама. Він – приклад того, як рішучість, інтелект і смілива віра в себе можуть перетворити науковця і вчителя на IT-підприємця світового масштабу. Від ідеї до мільярдної компанії, від Львова до 15 країн світу, від нуля до десятка тисяч співробітників і сотень клієнтів. Тарасу разом із партнером вдалося створити одного з перших техгігантів України. 

Таких, як він – одиниці на покоління. Мені пощастило працювати поруч і надихатися яскравою історією успіху. І, що не менш важливо, ця історія українська. І мені, як львів'янину, приємно, що вона почалася у Львові.

Попри усі досягнення та визнання, Тарас відкритий до нових знайомств та ідей. Він тут, в Україні, допомагає розвивати державу та техіндустрію. 
‍

Про якості Дмитра можна розповідати довго, але у першу чергу він – новатор. Всі, мабуть, пам‘ятають рації у сервісах таксі. Це був основний вид зв‘язку з диспетчерською службою і отримання замовлень для водіїв. Службам потрібно було закуповувати рації, передавати їх в оренду водіям, а ще й оплачувати радіозв’язок. Довілі все складно.

Дмитро у 2000-х роках разом ще з декількома інженерами розробили CRM для сервісів таксі і застосунок для водіїв, який можна було встановити на самий простий Java–телефон і отримувати на нього замовлення. Після цього всі забули, що таке рації і ринок таксі почав зростати неймовірними темпами. В Києві був десяток сервісів таксі і купа приватних водіїв, яких можна було зловити “з руки” і буквально за рік у Києві вже 100+ сервісів таксі і таке розуміння, як зловити “з руки” уже в історії. 

Це лише один з багатьох прикладів. Його аналітичний склад розуму, стриманість і врівноваженість рятували компанію у критичні часи. Він ніколи не виказував непевності, навіть в найскрутніші моменти, і знаходив вихід із “все пропало”..

А ще Дмитро – чесна і справедлива людина, яка створила неймовірну культуру в компанії.
‍

Анна та Володимир Яценко – найкращі продюсери в світі. Звичайно, вони мають купу недоліків – Володя необережний у висловлюваннях і колись, наприклад, обіцяв спалити інститут Карпенка-Карого, а Аня занадто сильно захоплюється фільмами про вампірів... Або, наприклад, вони беруться за таку кількість справ, які неможливо зробити одночасно якісно. Якби вони тільки продюсували мої фільми і все – я був би задоволений. 

Але всі недоліки ховаються за перевагами, якими є порядність, сміливість (і людська, і творча), інтелігентність, відповідальність, азартність та людяний зміст... 

Тому залучити увагу таких затребуваних майстрів своєї справи як вони – не так просто, через що мені доводиться весь час пропонувати їм щось цікаве, аби підтримувати вогонь довіри та інтересу до моєї творчості. 

Я мрію, щоб майбутнє України було саме за такими людьми – чесними, "селфмейдами", з сильним баченням майбутнього. Сподіваюсь, вони стануть прикрашати та посилювати українське кіно, і наша непроста індустрія зможе їх втримати, не дати їм поїхати в Голлівуд або Ванкувер, де вони б теж знайшли своє місце під сонцем, я переконаний. 
‍

В Олега Гороховського багато талантів, але найбільше вражає його вміння зі складного зробити просте. Простота – це мистецтво. Поставити користувача в центр усього, подумати про його досвід, подивитися на будь-який процес через технологію, зробити реінжиніринг, запустити сервіс, який буде космічно крутим та зручним. Олегу це вдається. Гороховський приніс багато технологічності в Дію, бо мислить технологічно.

Ще один потужний продукт, створений Олегом та monobank – благодійна банка, яка під час повномасштабного вторгнення стала головним інструментом збору пожертв для кожного українця. Через неї зібрано мільярди гривень на підтримку армії, для медичних потреб тощо. Використовують банку й для спільних зборів Гороховського з платформою UNITED24. 

Від "Операції Єдність" – до збору на допомогу рятувальникам під час подолання наслідків підриву Каховської ГЕС, від збору на морські човни — до "Ловця шахедів". Тільки ці проєкти допомогли акумулювати для допомоги українським військовим понад 630 мільйонів гривень. 

Я вдячний Олегу за активну позицію та готовність долучатися до багатьох проєктів.
‍

В одному з останніх інтерв'ю Олексій Вадатурський жартував, що якби йшов на домовленості з усіма владами, що були в Україні, в "Нібулона" було б уже два десятки співвласників. І це не просто слова. 
‍
В часи Януковича сім'ю Вадатурських дуже наполегливо просили поступитися часткою в бізнесі погрозами, шантажем. Вони встояли, відбились, зберегли компанію та долучились до розбудови в Україні потужної зернової інфраструктури, створили річковий флот і відновили перевезення по Дніпру. 
‍
Зараз все це, на жаль, зупинилось. Але в ДНК цієї сім'ї закладений дух боротьби й опору. З Дніпра вони переключились на Дунай і за лічені місяці побудували новий термінал в Ізмаїлі. Цей проєкт "Нібулон" уже закінчував під керівництвом Андрія Вадатурського. 
‍
Андрій прийняв компанію у важкі часи, проте продовжує вести справу сім'ї. Він не приховує, що має інше розуміння бізнесу та інший стиль управління. "Якщо я копіюватиму батька, то це питання часу, коли компанія стане банкрутом", – казав нам Андрій у своєму першому інтерв'ю після втрати батьків. 
‍
Він не прихильник мікроменеджменту, зосередився на ключових проблемах, підсилив команду високопрофесійними кадрами, і це дає результат. У нього попереду ще багато викликів, але Вадатурський-молодший демонструє, що він вміє тримати удар. Як і його батько.
‍

Що потрібно для того, щоб створити найбільше в Україні ком'юніті для айтівців, яке до того ж буде прибутковим? Все просто – потрібно бути Максимом Іщенком. Його дітища – DOU та Djinni – вже давно стали невід'ємною частиною української ІТ-індустрії. 

Усі, хто знають Максима, погодяться з тим, що він абсолютно не схожий на класичного СЕО ІТ-компанії. "Розумний, рефлексуючий і ніколи не женеться за трендами", – це ви почуєте від знайомих Максима Іщенка, коли попросите описати його.

В його компаніях не працюють сотні людей, проте їхні впливи на індустрію важко переоцінити. Тільки один його пост в Х про ситуацію на ринку праці в ІТ може вплинути на настрій сотень тисяч українських айтівців. 

І про головну його чесноту на сьогодні – всього дві тези, які все пояснюють. Перша – це заробляти менше, ніж донатити. Друга – коли зустрінете Максима, запитайте, в кого його автомобіль.
‍

У Владислава Чечоткіна математично-інженерний стиль управління. ROZETKA, як й будь який великий бізнес, а особливо рітейл, а особливо електронний – це математична модель. Коли ти працюєш в категорії, де споживач дуже чутливий до ціни, маєш в усьому шукати можливість бути більш прагматичним, ефективним, стриманим.

Економити скрізь, де можливо, щоб робити масштабні інвестиції в розвиток. Слава саме такий. Жодного пафосу. В 90% випадків – сорочка в клітинку. Кажуть, один серйозний журнал наполягав на піджачному дрес-коді, Слава сказав: добре, але я тоді не прийду.

З 2014 року Слава і ROZETKA системно підтримують військо. Кожного місяця. Це його принципова позиція.

Щоразу щотреба. Таким був слоган ROZETKA кілька років. Повномасштабне вторгнення стало великим випробуванням як для цього слогану, так й для компанії в цілому. Чечоткіни сказали: будемо працювати скільки зможемо. І ROZETKA працювала. Не тільки роздаючи тисячі товарів першої необхідності, але й надавши свої машини для евакуації високотехнологічних виробництв з Києва та області. Не тільки доставляючи все, що потрібно, але й віддавши 27 лютого свій склад в Польщі під гуманітарний хаб.

На початку березня російські танки підійшли до Броварів. Їх зупинили в трьох кілометрах від центрального логістичного складу компанії. На той момент перестали працювати тисячі компаній. Але не ROZETKA.

Ще у Слави та Іри Чечоткіних є нав’язлива ідея, якомога швидше повертатися у деокуповані міста. В Ірпені ROZETKA відкрилася на пʼятий день після зачистки. В Херсоні — на третій. Потім головним викликом стали блекаути. Вони готувалися до них з весни 2022, ROZETKA з усього світу везла генератори та старлінки і зрештою обладнала свої магазинів для безперебійної роботи. Всі вони стали працювати як «пункти незламності». Тут заряджали телефони, мололи м’ясо на котлети, сушили волосся.

Вже під час повномасштабного вторгнення ми зі Славою прийняли рішення змінити слоган з "щоразу щотреба" на "щоразу поруч". Це точніше описує роль компанії в житті України.
‍

Є такий відомий вислів – "Україна-мати". Коли я бачу Філю Іванівну, то згадую його. 24 лютого вона була в Європі, а два дні по тому – уже в Києві. Лідерство – це бути там, де приймаються рішення, бути там, де виклики, де відповідальність. У той час дорога на Київ була порожньою. Проте вона повернулася. 

Сімейний благодійний фонд, системне забезпечення військових підрозділів. У тих спільних чатах, в яких ми разом присутні, на кожний запит про допомогу від неї завжди ствердна відповідь. "Фармак" – це частина великої сім'ї. Попри те, що через війну компанія зазнала великих втрат, вона ухвалила рішення не чекати, а відновлювати зруйноване просто тут і зараз.

Твердістю цих рішень, силою, енергією компанія та її керівниця вселяють віру в те, що ми точно переможемо.
‍

Якщо говорити без купюр, то Артем дуже системний і відповідальний чувак. В бізнесі та волонтерстві, наприклад, це суперздібності. В дружбі, це буває трохи занудно, але – надійно! 

Кількість бізнесів та волонтерських проєктів, до яких він паралельно залучений, викликає два почуття: здивування та повагу. В Артема є чітке бачення як за допомогою бізнесу Україна буде серед TIER 1 країн. І це дуже круто, адже бізнес, це єдина "нафта" яка у нас є.
‍

В Україні дуже багато успішних і талановитих бізнесменів. Хтось є успішним аграрієм, хтось айтівцем, хтось логістом, хтось кращий в іншому. Усі вони яскраві особистості, які досягнули великого успіху в дуже важких умовах і продовжують важко працювати, незважаючи на війну, бюрократів та інші перепони.

І все ж таки є особистість, яка виділяється навіть на фоні інших провідних бізнесменів – Андрій Здесенко. Дуже важко пригадати іншого топового бізнесмена, який є настільки багатогранним і має так багато інтересів і водночас продовжує активно й успішно займатися бізнесом.

Почесний консул Італії, активний учасник провідних бізнес-асоціацій, музикант, ресторатор, фешн гуру. Він також є представником виробничої династії, який під час великої війни в його країні знаходить ресурси для міжнародної експансії, придбання і розвитку активів у ЄС.І, що дуже показово, залишився і працює в рідному Дніпрі.
‍

Існує небагато українських брендів, які представляють нове покоління креативної України так, як це робить проєкт Gunia. Спираючись на багату культурну спадщину України, Gunia створює сучасний дизайн, який розуміють і цінують у всьому світі. Моїми особистими фаворитами є дивовижна кераміка і неймовірні шовкові шарфи. Gunia мистецьки поєднує політичну позицію з надзвичайною красою та відмінною майстерністю так, що це унікально, але водночас легко та обʼєднує світ.

Я великий шанувальник їхніх шовкових шарфів. Вони дихають невимушеним шиком без старомодної буржуазної зверхності, що часто притаманна цьому аксесуару. Один із моїх найулюбленіших шарфів називається "Ісус з коктейлем Молотова". Мода, на мою думку, є політичною силою – і це набагато більше, ніж просто бути гарним чи стильним.

Проєкт Gunia – один із найяскравіших амбасадорів сучасної України в найкращому сенсі. Слава Україні!
‍