Роздум про гідність та смерть
У відомому західному серіалі герой Г'ю Лорі – доктор Хаус – якось промовляє свій черговий афоризм. На слова пацієнтки про те, що та воліла б померти "хоча б з невеликою гідністю", Хаус відповідає: "Так не буває! Наші тіла ламаються, інколи в дев'яносто, інколи до народження, і це завжди трапляється і в цьому немає ніякої гідності... Ви можете жити з гідністю, але ви не можете з нею померти".
А я згадую один епізод, тепер вже з власного життя.
Підвал "Ізоляції", в який щойно завели чоловіка років п'ятдесяти. Це перевізник, яких тоді, у 2017-му, кидали "на підвал" десятками, звинувачуючи в тероризмі. Літо, і чоловік був у джинсових шортах, обмочених сечею після катувань електричним струмом: дроти йому кидали на геніталії. Його шлях в "Ізоляції" лише починався, це був тільки перший день "електрички", як жартома називали тортури струмом місцеві кати.
Коли бачиш таку картину протягом 28 місяців, то здається, що помилитись більше Хаус не міг: смерть у будь-якій формі видається єдиною краплею гідності на фоні жахіття життя.
Втім, важливо зрозуміти, чого позбавляють у таких місцях, як "Ізоляція", та що мається на увазі під словом "гідність". І хоча приниження людської гідності – одне з визначень міжнародного гуманітарного права, так само як і багатьох національних законодавств, за яке передбачена конкретна відповідальність, дати тут чітку дефініцію вкрай важко.
У мові, безвідносно – в якій, існує загальна тенденція: слова "випаровуються", стають ідеальними і їхній сенс майже неможливо вловити. Наприклад, егіда: зараз це слово втратило матеріальність і означає для більшості заступництво. Тоді як для стародавніх греків мало цілком фізичне значення предмета, а саме – шкіряної накидки Зевса, а пізніше й Афіни.
Коли говориш про гідність, потрапляєш в таку саму пастку: те, за що готові вмирати, повинно мати цілком конкретний, а не абстрактний сенс. Крім того, без перебільшення, тисячоліття навколо такого поняття як гідність будувалась соціальна поведінка суспільств. Цікаво, що в сучасній українській історії гідність та свободу з цілком зрозумілих причин протиставляють варварству, яке уособлює собою Росія.
Варварами, які не мають гідності, стародавні римляни вважали й усі народи Європи, які не вписувалися в римську світоглядну модель, у якій гідність насамперед асоціювалася з походженням та владою патриціїв. Тоді як у згаданих народів – скажімо, скандинавів – існували свої уявлення про гідність, пов'язані зі смертю в бою, яка робила гідним життя.
Схожі переконання були сформовані й на іншому кінці світу – в Японії, серед касти самураїв, де безчестя було наслідком невиконання наказу, а повернення гідності собі та родині здобувалося актом сакрального самогубства, тобто знову таки – через смерть.
З розширенням світу ісламу навіть у 20 столітті все частіше на слуху фраза "для нас за честь померти в ім'я Аллаха!". Справді, ісламський світ ставить гідність людини в пряму залежність від норм шаріату та виконання "закону Божого".
Те, що західна юриспруденція часто називає приниженням людської гідності чи воєнними злочинами, в конфліктах з релігійною основою цілком може вкладатися в логіку гідної поведінки щодо "невірних" у деяких маргінальних ісламських течіях.
Цікаво, що "невірними", тобто "варварами", для тих таки римлян були і християни з їхнім розумінням гідного життя як підпорядкованого "закону Божому". Але римляни зневажали їх не за це.
Для імперської суспільної етики не було нікого нижче за раба, аж раптом з'являються люди, які добровільно називають себе рабами, нехай і якогось "свого" Бога. Дві тисячі років тому для цілої імперії це був виклик суспільній моралі, в якому вбачали відсутність гідності апріорі.
Як нескладно побачити, навіть коротка історична ретроспектива показує залежність ключових сенсів людини від часу та культури, в якій та живе. Це так і водночас не так. Адже якщо перенести той підвал "Ізоляції" в стародавній Рим чи середньовічну Японію, чи Скандинавію, чи навіть у палату лікарні, де доктор Хаус вів свій діалог – результат буде однаковий.
Індивід, очищений від усіх соціальних нашарувань, поза часом, у вузькому та холодному просторі, з дротами на геніталіях, які змушують дорослого чоловіка мочитись під себе – це і є позбавлення гідності в чистому вигляді.
Це і є наша "егіда", матеріальна, яку можна помацати, коли українці на Заході намагаються пояснити, за що вони б'ються цілою країною, адже "свобода" та "гідність" дедалі частіше сприймаються європейським істеблішментом як красива поезія, просто кладка зі слів.
У своїй сучасній історії Україна має вже дві революції, одна з яких – Революція гідності, що стала поверненням від шляху "руського міру" до шляху ЄС. Як показала історія, цей розворот теж відбувся (та ще відбувається) на межі смерті.
Йдеться як про смерть особисту – людей, які поклали своє життя на Майдані та продовжують класти його на фронті, – так і про смерть соціальну, коли під загрозою існування опинилась сама держава.
Відома максима "воля або смерть", яку навіть наносять на свої прапори деякі підрозділи ЗСУ, дуже чітко окреслює метафізичні межі гідності для українця: гідне життя можливе лише за умови свободи, в інакшому варіанті ця гідність легітимізується через особисту смерть.
Як і тисячу років тому, гідність знову розвертає свідомість людини до її справжнього модусу існування через осмислення власного кінця. І насправді саме така абстрактна, на перший погляд, річ і є визначальною. Адже ніщо не заважає українському суспільству просто зараз відмовитись від боротьби, частини своїх територій, скласти зброю, перейти на російську, зменшити свої збройні сили та виконати інші умови, які прямо чи ні ставить РФ в обмін на мир.
Ніщо, окрім гідності.
Тож залишається лише побажати, аби нам вистачило гідності не забути про це.
