"Жестоко избил, а затем застрелил". УП рассказывает историю убийства кадыровцем изюмского судмедэксперта
"Рідні, ви вільні!" – такий білборд я зустрічаю на в'їзді у звільнений Ізюм на Харківщині. Він замінив встановлений під час окупації міста "визволителями" – "Мы с Россией один народ".
Ізюм повертається до життя, але про "другу армію в світі" все ще нагадують зруйновані будівлі, катівні, братські могили, залишки російської техніки та спогади людей. Спогади, які не можна просто стерти з пам'яті та викинути у смітник. Вони ще тривалий час будуть нагадувати про звірства росіян та боліти.
Щодня поліцейські знаходять у місті та районі місця захоронення людей та викопують тіла. Тіла людей, які могли б ще жити, якби не прихід окупантів.
Ми розповідаємо про одне жорстоке вбивство, яке сталося в місті навесні, під час окупації. Чеченець застрелив беззбройного чоловіка лише за те, що той насмілився сказати йому: "Вас тут ніхто не чекав".
Під час перебування у місті нам вдалося знайти свідків цієї трагедії, місце базування окупантів та підрозділ, у якому служив вбивця.
Це один із десятків воєнних злочинів, скоєних росіянами в Ізюмі. І за кожен з них Росія обов'язково має понести відповідальність у суді.
Вбивство
У травні в Ізюмі російські окупанти вбили судмедексперта місцевого моргу Федора Гавриловича Здебського.
– Його просто застрелили через те, що запитав чеченця: "Хто вас сюди кликав?", – розповідає лікар Анатолій Коваленко, який залишався в місті під час окупації.
Федору Здебському було 70 років. Він родом із Вінниччини, в професії – понад 40 років, в Ізюмі працював 22. Мав інвалідність: кілька років тому боровся з важкою хворобою, після чого втратив ногу й пересувався на протезі.
З початку війни Здебський допомагав місцевому моргу з оформленням довідок для родичів загиблих українських військових.
В Ізюмі вдалося розшукати свідків його вбивства – працівницю моргу Валентину та лікаря Сергія.
– Це було 7 травня, – згадує Валентина. – Я сиділа на робочому місці, поряд були Федір Гаврилович Здебський та ще один лікар – Сергій Валентинович Мозжухін. Зайшов військовий чеченської національності. Представився Ахмедом, сказав, що йому 26 років і він племінник Кадирова. Вони там всі повернуті на цьому Кадирові, він для них наче бог.
На вулиці біля автівки Здебського стояв БТР, на якому сиділи ще кілька чеченців.
– Ахмед запитав: "Чий Volkswagen стоїть?". Федір Гаврилович каже: "Мій". – "Дайте мені на пів години". Гаврилович здивувався: "Як це "дайте"?" .
На вимогу віддати авто Здебський відповів, що, якщо Ахмеду кудись потрібно їхати, то за пів години він звільниться і повезе його. Той каже: "Я тобі дам бензин". А Федір Гаврилович: "Не треба, все є. Просто у мене ручне управління, і не кожен впорається".
Ніби на цьому питання з машиною було вирішено. Чеченець чекав, поки судмедексперт завершить роботу. Але згодом розгорівся новий конфлікт.
– Він питає у Гавриловича: "Хто винний, що я прийшов вас визволяти і сплю в сирій землі?". А Федір Гаврилович і каже: "Як хто? Ти винний. Прийшов на мою землю та керуєш, грабуєш…".
Я йому теж кажу, що ми півтора місяця жили в підвалі, вікна вибиті, батареї розмерзлися, ми теж живемо в сирій землі й готуємо їсти в підвалі на цеглинах, – каже Валентина.
– Сказав щось типу: "Вам же Аллах не дозволяє ні свинини, нічого", і ще так вгору показав великим пальцем. Можливо, це зачепило, – пригадує жінка.
Розлючений Ахмед миттєво почав стріляти в стелю.
Почувши постріли, до будівлі забіг ще один чеченець Руслан. Трохи розвернув Ахмеда і в цей час жінка змогла вибігти.
– Ахмед кричав: "Ці троє по ту сторону, їх треба відправити "на разработку"!
При мені він двічі Гавриловича вдарив, а я поміж них виповзла, щоб покликати на допомогу. Побігла – там біля пологового будинку стояли російські військові, і я кажу їм: "Йдіть, там ваш стріляє".
Вони вчотирьох побігли туди, – розповідає Валентина.
Читайте також: "Нелюдська жорстокість, щоб знищити все українське". Що росіяни лишили по собі в Ізюмі та як живе місто після деокупації
Лікар Сергій Мозжухін, який залишився в морзі разом із чеченцем Ахмедом та Федором Гавриловичем, неохоче пригадує той день, нервує та відмовляється від фото. "Я б хотів швидше це забути", – зізнається він.
– Ахмед озвірів. Бив його ногами, руками, в області скули був слід від автомата. Я ж його потім описував, – пригадує Сергій. – Коли той бив, Гаврилович плакав, просився, а вони цього не люблять. Потім мені він теж заїхав один раз. Він забрав документи у мене і наказав іти шукати Валентину.
Коли Валентина та Сергій повернулися, судмедексперт вже був мертвий.
– Лежить убитий – чотири постріли: два у живіт, два у шию. І нікого немає. Він був ще теплим, а пульсу вже не було. Все сталося швидко. О 12:50 чеченці зайшли до нас, о 13:15 Федір Гаврилович вже помер, – пригадує Валентина.
Після цього до моргу приїздили представники комендатури і сказали, що Ахмед нібито у підвалі, та за ним вже виїхали з Чечні.
– Якби Гаврилович знав, що це буде коштувати йому життя, він віддав би авто, бо дуже любив життя, – каже Валентина та додає, що окрім зв'язків із Кадировим чеченець хвалився тим, що чотири рази "виходив сухим із води".
– Виходить, що Гаврилович був у нього п'ятим, – припускає жінка.
Також вона пригадує, що місцеві бачили Ахмеда і у відділенні поліції.
– Він погрожував зброєю людям, які ховалися там. А нам він ще казав, що в нього автомат замначальника поліції. Бо вони ж повскривали там все і позабирали зброю.
Валентина досі не може забути про смерть судмедексперта: "Ні за що вбили хорошу людину…". Також зізнається, що досі боїться помсти чеченців. "Вони ж могли і мене вбити, якби я не виповзла…"
Алла, колишня дружина Федора Здебського, вірить, що все ще зможе поховати його.
– Він для мене не стороння людина. Я хочу справедливості, по-перше. Щоб ця справа дійшла до Гааги. По-друге – для мене дуже важливо поховати його, – крізь сльози каже Алла та показує свою весільну сукню. – Кажуть, що треба прощатися з минулим і треба сукні позбутися, але ж це частина життя…
– Я не вірю, що його тіло вивезли у Бєлгород. Для того, щоб замести сліди, є ліси, посадки та річки.., – каже жінка та додає, що в доньки правоохоронці вже відібрали аналізи ДНК та зареєстрували кримінальне провадження
Але результатів поки немає.
Вбивця
Щоб дізнатися деталі про вбивцю Федора Здебського, необхідно було опитати місцевих мешканців. Вдалося встановити, що група чеченців проживала у двоповерховому будинку неподалік відділення поліції.
Жінка на ім'я Валентина перші дні окупації ховалася у бомбосховищі поліцейського відділення. Вона пригадує чеченця на ім'я Ахмед.
– Ми бачили, як вони привозили у будинок поруч хлопців, як знущалися з них, – розповідає жінка. – Якось у них хтось зі своїх втік, вони прйшли до нас, наставили автомат і кричали, що ми його нібито тут ховаємо.
Біля двоповерхового будинку проживає подружжя – Ігор та Анна.
Вони також згадують колишніх "сусідів".
– Що мене здивувало – мусульмани ж не п'ють, а вони регулярно або обдовбані, або п'яні були. Бачив, як вивозили звідси речі на "Уралі". Також БТР сюди приїздив, вони виводили двох у кайданках з мішком на голові. Потім ще бачив, привозили людей, але вже інші – скоріш за все ФСБ, – каже Ігор і показує місце, де окупанти ховали свою техніку.
Він також пригадує, що чеченці влаштовували гуляння з дівчатами, пили, вживали наркотики та грабували будинки.
– Мародери на мародерах. Перед тим, як наші зайшли до міста у вересні, сюди заїхали ще одні чеченці. Але вони постояли три доби і поїхали на танках, вкритих вкраденими килимами…
Ще один місцевий мешканець Олександр, який проживає неподалік двоповерхового будинку, також пригадує чеченців та одного з них на ім'я Ахмед. Каже, що навіть самі ж окупанти не мали впливу на нього.
– Вони навесні тут влаштовували гуляння. По вулиці ходили окупанти й казали, щоб ми краще сиділи вдома, поки вони там відпочивали, – розповідає Олександр. – Вони самі не могли вгамувати цих чеченців. Кажуть, що той Ахмед ніби погано закінчив – подався у біга, коли за ним приїхала їхня ж перевірка. Сюди дійсно приїздило авто з комендатури у травні. Але деталі я не знаю.
Важливим свідком в історії вбивства Федора Здебського став колишній місцевий поліцейський Яків.
Попри те, що він виїхав з Ізюма, мені вдалося його знайти. Він розповів, як у перші дні окупації вирішив залишитися в місті, оскільки мав хворих батьків. Від обстрілів вони ховалися у бомбосховищі поліцейського відділку.
– Мене схопили 2 травня і катували у гаражах за будівлею поліції. Вимагали здати місце зберігання зброї, – розповідає Яків. – Зламали руку, ребра. З ноги били в обличчя, били електрошокером. Одягали ремінь на шию та душили, ножем проколювали тіло.
За словами поліцейського, катування тривало шість днів. Потім він таки видав їм місце, де закопав свою табельну зброю, і його відпустили.
– Більше я їм нічого не розповідав. Казав, що не знаю. 7 травня вони мене привели в цей двоповерховий будинок, я там кілька днів був. Це як типу реабілітація була, – розповідає Яків та додає, що під час звільнення бачив тіла загиблих людей у гаражі. – Я до цього чув, як кричало багато людей, але коли виходив, то бачив уже трупи. Тоді мішок у мене трохи злетів, і я побачив тіла. А вони мені кричали: "Смотри прямо!".
Саме під час перебування у дворі двоповерхового будинку Яків став свідком зізнання чеченця Ахмеда у вбивстві судмедексперта.
– Я чув постріл. Через 3-5 хвилин прибігає цей молодий чеченець з автоматом, – пригадує чоловік. – Він весь трусився. Головний, Ахмат питає: "Хто там стріляв?". А він каже: "Я дідка застрелив". "Ти що, гониш? Нафіга?". А той каже: "Ну, він почав за Путіна казати нехороші речі". Ахмат йому: "Ти чокнутий? Хочеш нам тут створити проблеми? Ми ж не терористи, ми не маємо вбивати людей".
Мені від цих слів стало смішно, звісно, але я тоді навіть не зрозумів, про що йдеться і кого вбили.
Потім цей Ахмед пішов у дім і вийшов уже переодягнений у цивільний одяг: чорна футболка, джинси та кросівки.
Потім приїздить воєнна поліція й одразу до Ахмата: "Ти застрелив чоловіка?". Той каже, що не він. Потім підходить молодий. Вони кажуть: "Зброю сюди", і там дійсно ще запах пороху був: "Ти стріляв?". Той зізнався, але почав виправдовуватися. Вони його забрали, – пригадує Яків.
Більше він молодого чеченця не бачив.
9 травня чеченці влаштували гуляння в будинку, а 10 травня Якова відпустили. Спочатку він виїхав у Куп'янськ, де йому надали медичну допомогу, а потім вибрався до Харкова.
За словами Якова, чеченці були розвідниками 27-ої окремої гвардійської мотострілецької бригади РФ (повна назва – 27-ма окрема гвардійська мотострілецька Севастопольська Червонопрапорна бригада імені 60-річчя утворення СРСР – УП). Він неодноразово чув це від самих чеченців.
– Одного разу я був свідком того, як двоє молодих хлопців писали рапорти. Вони говорили саме про 27 бригаду, – розповідає Яков. – Я навіть у паспорті олівцем собі записав, щоб не забути. Тому це точно.
Окрім Ахмата, в них був командир "Сокол", він же "Мэр", і "Тяжелый". Начальником штабу, який контролював діяльність підрозділу, був "Волкодав". За словами Якова, в будинку постійно мешкало 10 осіб, але до них регулярно навідувались представники російського штабу, який був розташований трохи нижче – в будівлі медичного училища.
– В них була гарна тактична форма, броня. Дехто був у балаклавах, дехто у кепках. А у цього старшого Ахмата була шапка камуфляжна з полями. Також на формі був прапор Росії та "Z", – розповів Яків. – Їздили на БТРі.
За словами Якова, вони також кричали часто "Ахмат – сила", розповідали, що були на початку війни під Києвом і втратили багато чеченців там.
Військова частина 61899, скорочена назва цієї бригади, має пункт постійної дислокації в Мосрентгені Новомосковського адміністративного округу Москви. Командиром є полковник Сергій Сафонов. Бригада входить до складу 1-ої гвардійської танкової армії Західного воєнного округу РФ.
Хто лютував у Ізюмі
За даними британської розвідки, під час першої фази повномасштабного вторгнення РФ в Україну, 1-ша гвардійська танкова армія зазнала значних втрат, здійснюючи спробу захопити Київ і Харків.
На другій фазі вторгнення в Україну підрозділи армії наступали на Ізюм, щоб охопити з півночі слов'янсько-краматорську групу ЗСУ. У травні зазнали невдачі, і їх перекинули на Луганщину. Про значні втрати особового складу місцевим в Ізюмі розповідали й самі чеченці.
"Ми щодня втрачаємо бійців і не розуміємо, де стоять українці", – пригадує обурення росіян експолонений Яків. Деякі окупанти з цієї бригади були захоплені в полон українськими військовими.
За словами місцевих, окрім 27-ої бригади в місті були й інші групи чеченців, які в основному базувалися в районі залізничного ринку. Вони були поділені на дві групи: чеченський ОМОН, представники якого пересувалися у чорному одязі з прапором Чечні на руці, та звичайні бійці – у камуфляжній формі.
Також періодично до міста приїздили представники підрозділу "Ахмат" – здебільшого робити фотозвіти про надання місцевим гуманітарної допомоги.
Агресивну поведінку цих чеченців пригадує і місцева мешканка Алла.
Влітку у двір її багатоповерхівки заїхав БТР із чеченцями, які шукали представника української тероборони.
– "Ну що, тварі! Тепер будете жити за нашими законами", – одразу промовили вони, – пригадує жінка. – Потім один з їхніх командирів – рижий, років 40 – звернувся до мене: "Ми прийшли вас звільняти. Ви хоч дізнаєтесь, що таке газ вдома мати".
А я йому й кажу: "В нас все було до вашого приходу і навіть те, чого у вас ніколи не було й не буде. Від чого ви нас звільняєте? Від родин, роботи, нормального життя?".
Тоді він розлютився: "Сучка, закрий рота! Ти такого більше ніколи не будеш казати, зрозуміла? Депортуємо тебе до Москви на пожиттєве". І з автоматом на мене…
Моя подруга теж спочатку з ним сперечалась, а потім я зрозуміла, що це небезпечно, і ми замовкли, – пригадує жінка. – Він у будь-який момент міг натиснути на курок, він був неадекватним. Це не люди, це звірі…
Саме тоді чеченці затримали місцевого тероборонівця Євгена Рузавіна.
– Жінка Жені каже, що він у полоні в Бєлгороді, було навіть відео, – розповідає Алла. – Він був дуже патріотичним, допомагав нам виживати. Одна проросійська сусідка здала його окупантам, а потім втекла до Росії.
Також вдалося з'ясувати, що в Ізюмі діяли підрозділи так званої "народної міліції ЛНР" на чолі з Олександром Щербатих на позивний "Одеса". Він – колишній "начальник ДАІ" окупованого Луганська.
Саме підрозділи "НМ ЛНР" співпрацюють із "кадировцями" після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Приміром, на території Луганщини та Донеччини радник Рамзана Кадирова Апті Алаудінов воював з 2-м армійським корпусом "міліції ЛНР", який згодом і очолив.
Після звільнення Ізюма саме Алаудінов заявив, що "місто обов'язково повернеться до Росії". Також Кадиров та Алаудінов отримували ордени від голови самопроголошеної "ЛНР".
Вікторія Рощина, УП
