Що не так з системою нагороджень (заохочень) у ЗСУ

Військо за замовчуванням заточене на те, щоб карати військовослужбовця за порушення дисципліни та законодавства, і, на жаль, не заточене на те, щоб відзначати бійця за його вагомий внесок у "відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації". 

Спробуємо розібратися, що працює, що не працює, і що варто змінити.

В розділі ІІ Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що "кожний командир зобов’язаний заохочувати підлеглих військовослужбовців за старанність, розумну ініціативу та сумлінне виконання службових обов’язків". Тут постає розуміння, що це не право командира, а його обов’язок.

В цьому ж статуті визначено, що "за мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов’язку, зразкове управління військами, високі показники в бойовій підготовці, оволодінні військовою технікою та озброєнням, інші заслуги перед Вітчизною, Збройними Силами України начальники від командира полку … мають право висувати підлеглих військовослужбовців для відзначення державними нагородами України". Тут наголошу, що є державні нагороди та відомчі відзнаки (відзнаки Міністра оборони, Головнокомандувача, Командувача Сухопутних військ тощо).

Як цей процес виглядає на ділі. Командир підрозділу будь-якого рівня (взвод, рота, лінійний батальйон…) клопоче в командира військової частини про відзначення певним типом нагороди, тобто пише рапорт по підпорядкуванню, де описує подвиг військовослужбовця, або ж вказує за що саме хоче його відзначити. 

Після погодження рапорту командиром частини формується подання, яке направляється відповідному адресату. Донедавна усі нагородження погоджувалися на рівні оперативно-тактичного угрупування (ОТУ) та оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ). І найголовніше, що не етапі виходу подань з військової частини здійснювати контроль їхнього підписання майже нереально. 

Бували випадки, коли робили подання, і лише через кілька місяців спускали інформацію, що щодо якогось бійця не пройшов опис, і подання на усіх бійців поверталося на доопрацювання – час втрачено, не усі бійці доживали до того урочистого моменту, про що згодом.

Власне, хочу зробити акцент на кількох проблемних питаннях:

1. Відсутність єдиної зрозумілої методики нагороджень, тобто який вчинок відповідає, якій нагороді. Так, за підбиття танку чи особисте знищення ворожої ДРГ, чи прикриття групи, що призвело до загибелі у лютому-квітні 2022 року можна було отримати Героя України. В квітні 2023-го за таке могли б дати "За мужність 3 ступеня", або ж взагалі "схвально похлопати по плечу" і сказати, що  подвигу недостатньо.
2. Невизначений статус безвісті зниклих військовослужбовців. Думаю, ні для кого не є таємницею, що безвісті зниклі, це в основному загиблі, тіла яких не змогли забрати з поля бою. Таких людей багато.
   
   Маючи відеодокази з дронів, фізичні підтвердження побратимів про загибель, не усі родичі через 6 місяців після зникнення хочуть в судовому порядку визнавати, що їхня рідна людина загинула. Тому нагородити кращих бійців зі своєї колишньої штурмової роти я так і не зміг через їхній юридичний статус.
3. Не усі офіцери напрямку МПЗ (морально-психологічне забезпечення) майстерно володіють словом. Тому в бійця, який потрапив в колектив, де "грамотний МПЗшник", більше шансів отримати нагороду, аніж в того, де МПЗшник не має хисту до творчого опису події. Тут кому як повезе.
   
   Однак грамотний МПЗ-ник не є 100 відсотковою гарантією, що нагорода все ж знайде свого бійця. Про це в наступному пункті.
4. Наявність зв’язків в командуваннях і відділах, які працюють з нагородженнями (це ж стосується і переведень). Якщо в командира є вихід на "правильних людей", то усі нагороди пройдуть і будуть отримані в найкоротший термін, якщо ні, то ці нагороди будуть постійно редагуватися, повертатися (в кращому випадку), або ж лежати та пилитися на одному з офіцерських столів в командуванні… Завдання командира знати, або знайти людину, яка протягне це подання.
5. Забюрократизованість подань призвела до того, що час від подання до отримання нагороди триває місяці, що призводить до того, що багато бійців подання на яких було зроблено за життя, не отримують своїх нагород особисто, бо не доживають до цього часу. Так, наголошую ще раз, що в країні йде війна і військові гинуть.
6. Є ще така річ як "цінний подарунок". Багато командирів вищого ешелону прибувають разом з цінними подарунками. Якщо Ви думаєте, що це нагородна зброя, гравіровані ножі або якісь круті та символічні прибамбаси, то ви дуже помиляєтеся. Зазвичай це якісь футболки (навіть не запитують розмір), китайські ліхтарики, термокружки абощо. Як мені колись сказав один з моїх сержантів: "командир, що це за ***ня?! Попрошу наступного разу не подавати моїх хлопців на такі цінні подарунки". Хоча одного разу вручили один доволі непоганий мобільний телефон.
7. Якщо ви дочитали до цього пункту, то тут я приберіг для вас найголовніше. Більшість нагород видаються під приїзд ключових осіб. За кілька днів кажуть, які нагороди везуться, вони розділяються між підрозділами і вручаються, коли прибуває ця ключова особа. В основному таким чином вручаються відомчі нагороди (МОУ, Главкома).

Загалом ще є купа питань, які варто обговорити, але думаю, що аргументів, які говорять про необхідність змін і так достатньо.

Що варто змінити?!

• До процесу подання на нагородження треба залучати особовий склад (колектив знає, хто вартий нагороди). Є купа бійців, які роблять свою роботу на 1000 відсотків, але ніколи не побачать своєї нагороди, адже не можуть знайти спільної мови з командною ланкою підрозділу. І навпаки, є люди, які ні разу не були на позиціях, і мають свій особистий набір нагород.
• Необхідно створити прозору систему контролю проходження всіх етапів погоджень та затверджень. Від виходу подання з військової частини до крайнього підписання.
• Необхідно створити базовий класифікатор вчинків, який дозволить зрозуміти за який вчинок, яка надається нагорода і згодом використовувати прецедентний інструмент.

Михайло Онуфер

Джерело