Ставка: існування України, а не Донбас

Мені часто доводилося чути, що Путін скоріше тактик, а не стратег. Можливо, це частково вірно, але точно не у випадку України. 

Він сформував у своїй голові картину світу, на якій України або немає, або вона є частиною Російської імперії – у будь-якому вигляді. 

Його статті та виступи про штучність Української державності, української мови, української історії і взагалі всього українського становлять невід’ємну частину його уявлень. 

З цих питань з ним немає сенсу сперечатися: це добре відчули Макрон та Шольц під час останніх зустрічей у Москві. Останній навіть назвав Путіна "істориком".

Постійне підвищення ставок з боку Кремля багато хто в Україні вважає блефом і шантажем. Це прикра помилка, яка може нам задорого коштувати. 

Росії не цікавий Донбас, як насправді не цікаві і мінські домовленості. 

Росії також не потрібні гарантії, що Україна не буде в НАТО – власне тому, що в будь-які гарантії в Кремлі ніхто не вірить. 

Ми живемо в час, коли гарантії не підписують, а створюють. Кремль створює в Україні гарантії шляхом видачі паспортів, контроль над Донбасом у складі України теж для цього пасував би. 

Однак реальна мета Путіна полягає у створенні російської сфери впливу і поверненні до неї України – у будь-якому вигляді. 

Ідеал для Кремля – в анексії територій, які в Росії називають "Новоросією" та створенні буферних сірих зон на іншій частині. 

Всі дії РФ, які ми бачимо зараз: провокації, скликання радбезу та ради Федерації з метою визнати так звані ЛДНР, війська та навчання навколо наших кордонів – все це прагнення довести Україну до колапсу і змінити статус-кво: будь-яким шляхом – гібридним або військовим. 

Читайте також: Театр кремлівських маріонеток. Як Путін визнав фейкові республіки Донбасу

Сьогоднішнє статус-кво України Путін визначив як "анти Росія" і прагнутиме його змінити, незважаючи на будь-які попередньо погоджені санкції.

Визнання так званих ЛДНР це лише проміжний етап, Кремль на цьому не зупиниться, він спробує піти далі і зруйнувати Українську державність як таку, посилаючись на все можливе: від начебто бажання створити ядерну зброю до спекуляцій про "радикальність" української влади. 

Ми будемо жити в умовах постійної російської загрози і навіть ситуативні домовленості із Заходом не змінять мету Кремля. Саме Кремля, а не Путіна, руйнація нашої державності це не його особисте прагнення, а консенсус російських еліт.

Захід дуже добре розуміє ментальність Путіна. Він не готовий йому поступатися, але демонструє готовність домовлятися. 

Ставка у переговорах між Заходом та РФ, за якою проглядається Китай: чи буде багатополярний світ будуватися на сферах випливу, в яких глобальні правила не працюватимуть, або на правилах, що будуть універсальними. 

Україна потрапила до жорновів світової політики і маємо отримати підтримку: безпекову та економічну. 

Безпекову у вигляді гарантій від США шляхом укладення безпекової угоди з розміщенням військ союзників на нашій території – як мінімум на кшталт присутності у балтійських країнах. 

Будь-які інші гарантії будуть позбавлені сенсу і порушені Росією у будь-який момент. 

Економічні – у вигляді плану підтримки української економіки, насамперед гарантій для всіх західних інвесторів. Будь-які інші кроки, що обговорюються зараз, будуть продовженням стратегії "діяти, як до цього" і не втримають Кремль від підняття ставок.

Саме тому потрібно вимагати від наших партнерів не тільки санкцій, які якісно нічого не змінять, а саме безпекові та економічні гарантії. 

Наразі час істини: для нас і для Заходу. Якщо останній програє в Україні, то 21 століття буде часом його остаточного занепаду. 

Вийти з теплої ванни дуже непросто, але місія України – допомогти Заходу зрозуміти, що себе необхідно захищати. Це означає бути готовим на жертви, проактивно реагувати на російські загрози, а не чекати на сюрпризи Путіна. В цьому унікальна цінність України для Заходу і ми маємо цей момент використати, щоб довести – Україна як частина західного світу робить його не просто сильнішим, а здатним виживати у світі 21 століття. 

А нам потрібно нарешті зрозуміти, що гібридне ставлення до російської загрози заважає нам захищати Україну. 

Гра в політику не дає нам грати на перемогу, час чесно сказати собі та нашим союзникам, що Україна знаходиться потенційно у більш складній ситуації, ніж у 2014 році. 

Ця ситуація вимагає неординарних і політично складних рішень вже зараз, без них ми не "пропетляємо", вчорашня промова Путіна є точкою неповернення для всіх, хто сподівався, що "якось складеться". 

Врешті-решт, нам потрібні чесний діалог із суспільством та його мобілізація. Реальна, а не гаслами. 

Росії нас вважають "недокраїною" і точно не вважають державою – ми або маємо їм довести наше право на існування та успіх, або їх втратити. Саме така ставка на найближчі роки. 

Павло Клімкін