Байден-Путін: що далі?

Перше турне Байдена наочно показало, хто на цій планеті "головний", тобто реальний лідер. Світ, що почав перезавантаження у реальність 21 сторіччя, таких лідерів потребує. 

Останні роки ми бачили зростання ваги лідерів РФ, Китаю та Індії – дуже різних, але їх всіх об’єднує авторитарна ментальність. Здавалося, що авторитаризм наступає, майже як імперія у сазі "Зоряні війни", а демократичні країни поступово втрачають вплив. Обережне збереження статус-кво та балансування ризиків навряд чи можна зарахувати до лідерства. 

Перша поїздка Байдена показала всім, що ситуація змінилася. 

Під час зустрічі з Борисом Джонсоном Байден підписав нову Атлантичну Хартію. Попередню було підписано у серпні 1941 року Черчілем та Рузвельтом – вона визначала їх бачення світового устрою після завершення війни. Не більше і не менше. 

Підписання нової Хартії – "прощавай" існуючому статус-кво і лінк на спільне бачення майбутнього.

Саміт Великої Сімки запустив нові ініціативи, що змінять світ. Перезавантаження в нову "зелену" реальність, перезавантаження світової інфраструктури на основі цінностей та принципів, 1 млрд. доз вакцини для країн, що розвиваються. 

Він також визначив Китай, як стратегічний виклик та Росію, як загрозу трансатлантичному світові.

Нарешті саміт НАТО позиціонував Альянс як унікального гравця в сфері безпеки, єдиного, хто може її забезпечити у сучасному світі для демократичних суспільств. НАТО вважає, що РФ продовжує порушувати цінності, принципи, довіру та зобов’язання, визначені у спільних документах НАТО – РФ.

Таким чином, Росія поставлена перед вибором одночасно у декількох сферах: між Заходом та Китаєм, між економікою бензоколонки та повною перебудовою всього економічного укладу, між технологічним занепадом та участю у відповідно західних та китайських технологічних програмах. 

Все це є екзистенційним вибором для Росії. Невідомо, яке керівництво буде в неї після всіх перезавантажень. Якими б вони не були, воно буде змушене орієнтуватися на одного з глобальних гравців: Захід чи Китай. 

Для України єдиним та очевидним шляхом вперед є повна інтеграція до трансатлантичного простору: безпекова, економічна, технологічна та врешті-решт ціннісна. 

Наступні роки зміни світового порядку будуть вкрай складними для нас. 

З трьох сигналів Путіна до зустрічі з Байденом два стосувалися України. 

Путін вважає Україну державою без історії, наслідком розпаду СРСР, намагається встановити вступ України до НАТО як червону лінію, а також спрямував до держдуми РФ проект закону про надання паспортів громадянам України та Білорусі без будь-яких вимог, лише на основі "самоідентифікації". 

Нова реінкарнація імперії стала своєрідною місією для керівництва РФ, орієнтація на минуле є основою її системи скреп. Маємо протиставити їй погляд у майбутнє, бачення та емоцію, про що Україна та українці. Путін, можливо підсвідомо проти свого бажання, назвав нас антиподом Росії. 

Ми дійсно протиставляємо один одному демократію та автократію, свободу та покірність, чесний погляд на історію і скрепи та врешті-решт, самоідентифікацію через майбутнє та минуле.

Читайте також: Що може зробити Україна проти російських паспортів на Донбасі

Одночасно нам потрібен зрозумілий всім жорсткий набір заходів з протидії російському вірусу паспортизації. Серед них обов’язково має бути запровадження відповідальності та покарання за подвійне громадянство з країною-агресором – Росією, тягнути з цим означає сприяти агресору.

У Кремля ще є час для спроб зруйнувати Українську державність, більше того вони посилюватимуться по мірі переходу РФ від стану "повної" до стану "пустої" бензоколонки. 

Справа не тільки у пошуку зовнішніх ворогів, спільний успіх України та Заходу руйнує всю систему скреп, тобто основу, на якій побудована Росія. Саме в цьому причина обережного ставлення НАТО до надання Україні Плану дій щодо членства – ніхто не хоче давати Росії карт-бланш. 

Звісно і з переходом на стандарти демократії та верховенства права в нас все доволі складно – від судової системи до боротьби з корупцією, але головна причина саме ця, адже в інших нових членів НАТО на етапі надання ПДЧ все було також далеко від ідеалу.

Наші партнери та майбутні союзники мають рацію – війна проти Росії і боротьба проти корупції і за майбутнє України: це одна війна, ми можемо її виграти або програти тільки одночасно. 

Ми можемо і маємо просити більше від наших партнерів – військової допомоги, безпекової угоди зі США, розміщення інфраструктури Альянсу на нашій території і ще багато що. Але це працює лише разом із справжньою боротьбою з корупцією, чесною судовою системою і як наслідок інвестиціями в Україну. Інакше ми нагадуватимемо щось гірше, ніж "бананову республіку", що тримається за рахунок зовнішньої допомоги заради зовнішніх інтересів.

Читайте також: 4 перемоги України: чим рішення НАТО важливе для Києва

Байден на прес-конференції за результатами саміту НАТО гранично чітко сказав, що ключовою проблемою України для просування до НАТО є не окупований Донбас, а корупція. Вона сприймається як своєрідне ДНК країни і це домінуюче сприйняття. Саме це руйнує шанси країни та нації на інтеграцію до ЄС та НАТО і взагалі до трансатлантичного простору.

США можуть допомогти нам захиститися від масштабного військового вторгнення Росії, але вони не можуть нас захистити від гібридної дестабілізації, інформаційних війн, корупції і політики, яка не має стратегії для лідерства – це наша задача. 

Спільний успіх та спільні цінності є рецептом успішного майбутнього.

Павло Клімкін

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної нформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.