Саморуйнування імперської церкви
Українська автокефалія не дає спокою найвищим ієрархам РПЦ.
Цими днями сам Патріарх Московський Кирил зробив дуже категоричну заяву, причому зовсім не богословську, а політичну.
За його словами, рішення Константинополя надати автокефалію Українській церкві є результатом "глобального замовлення на руйнування Російської православної церкви".
Не буває конфесій кращих чи гірших, є тільки люди, які прагнуть жити з Богом і мати з ним духовний зв'язок.
Мабуть, саме про це повинна дбати кожна церква, їй просто не личить поводити себе так, як поводяться мирські імперії.
Важко не помітити, що території, на які сьогодні претендує РПЦ, вельми нагадують територію колишнього Радянського Союзу.
Але "СССР" – це позавчорашній день. Навіщо ж тягти вірних назад у минуле, морочити їм голови імперським міфом?
Перш за все зауважу, що українська автокефалія ніяк не може загрожувати Російській церкві хоча б тому, що Україна – це не Росія. Це Москві пояснювали вже багато разів!
Якщо ж уже мова й зайшла про небезпеку руйнування РПЦ, то, як мені здається, нинішня ситуація більше скидається не на зовнішню змову, а на малозрозуміле, але настирливе саморуйнування.
Імперії справді, як правило, руйнують самі себе зсередини. Схоже, що такий же шлях схильні обирати і їхні церкви.
Натомість РПЦ мала би повернутися обличчям до своїх вірян і дбати про їхні духовні потреби та сподівання, а не копіювати політику російського державного керівництва, яке сьогодні увійшло в конфронтацію з цілим світом.
Чи не краще було для УПЦ Московського патріархату, якби вона зараз активно залучилася до дискусії про майбутнє Української єдиної помісної церкви?
З огляду на традиційно сильні позиції та масштаб УПЦ МП, це дало б змогу її ієрархам (принаймні тим, які цього хочуть) справляти чи не вирішальний вплив на процес об’єднання, стати незамінним творцем нової Української церкви.
Проте все відбувається з точністю до навпаки. РПЦ змушує УПЦ МП втікати від реальності, самоізолюватися й маргіналізуватися. РПЦ практично сама своїми руками знищує УПЦ МП.
Автокефалія в Україні буде. Це, безумовно, внесе значні зміни в життя світового православ’я, надасть йому снаги й нової динаміки, і ця динаміка буде благотворною. Свідомо залишатися на узбіччі цього процесу – означає ігнорувати логіку історії.
Врешті-решт, саме в Москві люблять говорити про багатополярність. То чому б тоді не облишити свою російськоцентричність і не привітати таку багатополярність у православному світі?
До всіх віруючих незалежно від конфесії необхідно ставитися з дуже великою повагою. Завжди намагався бути коректним і не коментувати висловлювання церковних ієрархів.
Зрештою, богослов’я – не моя парафія. Але, оскільки йдеться про зовнішню політику і про долю України, то, даруйте, це вже моя парафія.
P.S. Патріарх Кирил у своїй заяві назвав РПЦ "островом свободи". Як мені здається, не зовсім вдала метафора, адже так в СРСР називали комуністичну Кубу.
Та й значення її, якщо подумати, зовсім не оптимістичне. Свобода від кого й від чого? Виходить, що від думки Вселенського патріархату, а це вже не що інше, як розкол.
Власне, РПЦ сама й посіяла зерна такого розколу, коли підтримала агресію Росії проти України і коли бойкотувала Всеправославний Собор 2016 року на Криті.
Водночас, це й свобода від прагнень десятків мільйонів вірян православного світу, які будують своє життя на справжніх християнських цінностях, любові до Бога, повазі й толерантності до людей.
Статус острова для церкви, яка ще вчора була найбільшою складовою частиною величезного православного материка, також означає тільки перехід до самоізоляції.
Справді печальна перспектива – відгородитися від усіх і жити в світі вигаданих змов. Щиро шкода мільйонів вірних, яких може спіткати така доля.
А втім, вірні цілком можуть узяти власну долю в свої руки. На все воля Божа!
Павло Клімкін
