Технология перезагрузки

Пятница, 16 января 2009, 10:27

Стародавні мудреці вчили: "Найкращий спосіб обирати державних людей – це висувати тих, що самі усуваються, і усувати тих, що самі висуваються".

Політична система, система політичних партій, це спосіб формування влади. Тобто, інститут політичних партій, або політична система, створений суспільством саме як засіб, як системний інструментарій формування влади.

Завдання партій (в світовому, цивілізованому розумінні) полягає в тому, щоб віднайти у суспільстві людей, які за своїми особистими якостями здатні керувати цим суспільством, тобто працювати у владі.

В світовій практиці партія – це полігон для здобуття досвіду взаємовідносин у громадських та публічних справах, психологічної "притирки" особистостей, навчання терпимості до іншої думки, зрештою, школа демократії, по-перше.

По-друге, партія це джерело політичного досвіду управління багаторівневими вертикально інтегрованими системами, школа системного політичного і публічного менеджменту, а відтак, школа державного управління По-третє, шлях до усвідомлення сприйняття партії кожним громадянином як інструменту формування влади.

По-четверте, інструмент підбору і підготовки політичних кадрів для державного управління.

В сьогоднішній Україні партії створюються, існують та діють в спотвореному вигляді. Тож маємо партійну анархію, ба навіть партійну вакханалію.

Стихійне зростання кількості партій в Україні можна пояснити прагненням нових бізнес-політиків задовольнити власні амбіції. Вони хочуть негайно досягнути вершин політичної діяльності, ставши партійними князьками, не проходячи шлях становлення – від рядового члена партії до її лідера в уже сформованій партії.

Крім того, в існуючих партіях людину з претензіями на впливовість, чи борони боже, на лідерство, і близько не допустять до бодай якогось статусу, не говорячи вже про керівні посади.

В партіях, тих, що при владі, і у теоретично перспективних, зверху вже все схоплено, і, в кращому випадку, розподілено, а в гіршому – даровано з щедрого плеча власника партії.

Тому нові амбітні потенційні політики, як кандидати у "власники" партій, так і реальні порядні і достойні претенденти на партійне і політичне лідерство, вимушені створювати нові партії, у більшості з яких немає майбутнього.

Адже за існуючої політичної системи такі дрібні партії конкурують між собою та через власну слабкість і малочисельність не можуть мати реального впливу на політичні процеси. Відтак і вони не здатні конкурувати на виборах з "партіями влади" і адмінресурсом.

Натомість своєю наявністю в політичному просторі і участю у виборчому процесі підривають довіру суспільства до партій, як ключового інституту формування влади в громадянському суспільстві, і, розтягуючи голоси, зводять до нуля шанси тих поодиноких справжніх за суттю і задумами партій, які були, є, або з'являться в Україні в майбутньому.

Все це на руку і закордонним "запеклим друзям", і владі, що разом з впливовими олігархами підтримують, а нерідко й самі ініціюють дроблення існуючих партій, або створення нових. В тому числі партій-близнюків, цілеспрямовано вишукуючи нових амбітних "лідерів", або "новоявлених" лідерів із середовища існуючих партій для створення партпроектів.

Самостійно і добровільно об’єднатися дрібні партії не хочуть, або не здатні. Багатьом цього не дозволять господарі чи "хресні батьки", бо створювалися такі партії або як приватні партії, або як диверсійні, або ж взагалі як політичні бізнес-проекти.

Горезвісна українська ментальність – "де два українці – там три гетьмани" – сприяє махровому всевладдю за принципом "розділяй і владарюй".

Та найсумнішим, а відтак і суспільно найшкідливішим є те, що ці псевдо партії і партійні бізнес-проекти "всмоктали" в себе безліч політично активних громадян, серед яких є багато розумних, порядних, умілих, чесних та перспективних потенційних державних діячів, які хотіли б і могли б працювати у владі, і кого варто було б делегувати для такої роботи.

А це вже не тільки їхня проблема, а й проблема суспільства, що відчуває великий дефіцит таких кадрів.

Ще одним негативним наслідком цієї ситуації є те, що більшість громадян України взагалі не вступають (і, напевно, правильно роблять), у будь-які партії.

Хоча саме безпартійні громадяни складають більшість населення, і саме вони, за великим рахунком, приймають рішення на виборах, віддаючи свій голос. Не партіям. Вождям. В яких рано чи пізно, але невідворотно, розчаровуються.

Політичним партіям, за даними різних соціологічних досліджень, довіряють близько 1%. Це значить, що політична (партійна) система України сьогодні фактично втратила довіру народу. Вона перестала бути системою, а самою своєю наявністю не дозволяє виборцям формувати владу безпосередньо прямими виборами і контролювати її.

Ясна річ, що в умовах демократичного суспільства, ВЛАДА, так і політично-партійна система (система формування влади), повинні бути найперше такими, щоб ніхто не мав можливості їх "приватизувати".

Бо ці два атрибути демократичного суспільства повинні, за визначенням, бути у "загальнонародній власності", оскільки, тільки завдяки їм НАРОД може мати надію почати реально формувати владу, впливати на неї, контролювати її, а відтак, і сподіватися на покращення ситуації.

Чи не означає що приватне фінансування партій є їхньою приватизацією? Чи не здійснюються спроби через приватизовані партії приватизувати державну владу?

Для вирішення даного питання необхідно виробити конституційний спосіб реформування, а, по суті, створення в Україні нової політичної системи формування влади, яка здатна призвести до покращення політичної ситуації шляхом запровадження в суспільстві чіткої, прозорої, дієвої і зрозумілої всім, як системи формування влади, так і системи контролю за її діями з боку суспільства.

Йдеться про безпосередній контроль виборців, а також простий механізм ініціювання відкликання з усіх гілок і рівнів влади тих депутатів та працівників виконавчої влади, які не виконують своїх обіцянок, обов’язків,чи порушують Закон. За наявності підстав, і відкликання президента.

У деяких племенах вождь племені обирався всенародним голосуванням і отримував необмежені повноваження, аж до права смертної кари своїх підданих. Але він мав один обов’язок – забезпечувати постійне покращення життя племені.

Якщо ж життя племені погіршувалося, то вождя привселюдно страчували. І на його місце обирали іншого, поки не був знайдений такий вождь, який забезпечував постійне зростання добробуту племені.

В такий спосіб "виборці" зменшували кількість кандидатів на посаду вождя, і збільшували ступінь відповідальності за взяті на себе обов’язки.

Українці повинні усвідомити, що ефективна, дієва, незалежна і самодостатня партійна політична система в Україні – це не мета, а засіб досягнення мети. А метою є ефективна державна влада, яка здатна забезпечити можливість цивілізовано жити в державі, а не блудити світами в пошуках роботи, як раби новітньої ери.

За сьогоднішніх умов в Україні зміниодної тільки системи влади буде недостатньо. У першу чергу необхідна зміна, ба, навіть створення "з нуля" системи формування влади.

Адже державної і державницької, конституційно закріпленої чітко діючої і демократичної політичної системи, тобто системи формування влади (як, до речі, і виборчої системи), в Україні не існує.

В більшості демократичних країн світу діє прозора і зрозуміла кожному громадянину, як політична система (система політичних партій), так і "без фальсифікаційна" виборча система.

В деяких країнах є історично складена діюча дво-, трьох - партійна система (принаймні існує зрозуміла кількість партій), здійснюється пряме державне фінансування діяльності партій.

Як показує світовий досвід, реально ефективною і дієвою партійною системою є політична система, яка складається не більше, ніж із п’яти партій.

Тому, враховуючи міжнародний досвід і сучасні реалії України, пропоную обговорити можливість і технологію створення в Україні ефективної державної партійної системи, тобто системи формування влади, шляхом всенародного референдуму.

Пропонується провести референдум з питання розпуску, за рішенням референдуму, всіх існуючих в Україні партій і створення нової державної партійно-політичної системи, з аргументовано достатньою для держави кількістю партій, наприклад, 5.

З метою ліквідації залежності таких партій від приватного та закордонного капіталу, передбачити законом прозорий і чітко контрольований, однаковий для всіх партій механізм підтримки та фінансування у вигляді членських внесків в сумі 1% від зарплати кожного члена партії із перерахуванням цих внесків на рахунки партій від роботодавців через податкову інспекцію.

Питання референдуму могло б бути сформульоване так:

Чи згідні ви з тим, що більшість із зареєстрованих сьогодні в Україні політичних партій фактично не виконують своїх функцій, не мають впливу на формування влади, тому доцільно розпустити їх за результатами цього референдуму та створити нову державну партійно-політичну систему з п’яти партій, що діють на ідеологічній основі:

Ліва:комуністична ідеологія; лівоцентристська: ідеологія європейських соціалістів (соціал-демократів);центристська: демократична (народна) ідеологія; правоцентристська: ліберальна, консервативна ідеологія; права: націоналістична (національно-патріотична) ідеологія.

При цьому керівництво партій обов’язково обирається знизу вверх.

Якщо припустити, що референдум відбувся з позитивним результатом і продовжити міркування про технологію створення цих п’яти партій знизу, народом, а не зверху партійними вождями, то така технологія могла би бути наступною.

Після розпуску за результатами референдуму всіх існуючих партій всі бувші партійці автоматично стають вільними від всіх партійних зобов’язань і відповідно можуть вступити до будь-якої з нових партій, отримавши в такий спосіб реальний шанс та перспективу політичної діяльності.

Після цього на загальнодержавному рівні Міністерством юстиції оголошується порядок створення партій, який міг би бути таким:

Одночасно для всіх п’яти партій, призначаються дати і місця проведення зборів, конференцій всіх рівнів і з’їздів по створенню партійних осередків, регіональних парторганізацій і партій.

До обрання керівників партійних організацій всіх рівнів головуючими на зборах, конференціях, з’їздах є найстарші за віком члени партії (делегати), які приймають участь у цих заходах.

Кожен громадянин сам приймає рішення про своє членство і вибір партії.

Прийнявши таке рішення, громадянин прямує до податкової інспекції, в якій він стоїть на обліку, і отримує посвідчення про реєстрацію його членом конкретної партії. Через податкову інспекцію в подальшому може бути забезпечене підконтрольне і прозоре перерахування членських внесків в сумі 1% із зарплати кожного члена партії від роботодавця  на розрахункові рахунки партій.

На всіх конференціях і з’їздах забезпечується присутність представників органів юстиції або, за їх відсутності, представників рад відповідного рівня, які засвідчують проведення цих заходів у відповідності з чинним законодавством, легалізують та реєструють відповідні партійні осередки та організації.

Після проведення з’їздів та державної реєстрації створені партії починають діяти відповідно до закону, а Мінюст, чи інша установа, оголошує дату проведення виборів у всі рівні рад уже за участю п’яти нових партій.

Думається, такий крок дав би шанс Україні мирно, еволюційно отримати дійсно демократичну і незалежну державну і державницьку політичну систему, реально і надовго. Ліквідувати політичну кризу, об’єднати не тільки схід і захід, а і все суспільство, всю Україну, як політичну, так і аполітичну.

А якщо влада цього не робитиме, тоді можливий інший шлях – створення ініціативних груп знизу і збір підписів за проведення референдуму.

В даному матеріалі запропонована до обговорення сама ідея створення партійно-політичної системи формування влади, так би мовити її "одержавлення" чи "націоналізація".

Але тільки за умови, що ця ідея буде сприйнята і підтримана суспільством, варто буде працювати над її конкретною формою, змістом і шляхами здійснення.

P.S. Якщо виникне бажання обговорити тему, пишіть.

 

Олексій Пристая, для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде