Україна та Захід
Четвер, 8 серпня 2002, 14:35
Оригінал статті читайте тут Ukraine and the West
Майбутнє розширення НАТО на схід та його нові партнерські відносини з Росією призвели до істотної зміни орієнтації однієї з найбільших та найневпорядкованіших країн Європи - України. Держава з населенням майже 50 мільйонів, що після десяти років незалежності все ще намагається знайти економічне та політичне підгрунтя свого існування, Україна раптово відмовилася від давньої політики балансування між Заходом та Росією. Нещодавно українське керівництво виступило з проханням розпочати переговори щодо вступу України як повноцінного члена до НАТО та Європейського Союзу.
Реакція у відповідь була обережною: і європейські уряди, і адміністрація Буша, схоже, не упевнені, чи може Україна стати членом Західного Альянсу в майбутньому. Крім того, певний опір зустрічає навіть ідея підвищення статусу її відносин з ЄС. Але Україна занадто велика, аби зі спокійним серцем залишити її напризволяще. Сполучені Штати та Європа повинні сформулювати чітку відповідь.
З одного боку, питання, що робити з Україною, досить просте. Якщо врахувати її величезні розміри, стратегічне розташування в центрі та на півдні Європи і відносно розвинене промислове господарство, то Україна виглядає як природний член транснаціональних організацій, які потроху розширюються на континенті. Без України давнішня мрія про "єдину та вільну" Європу так і залишиться нездійсненною. А без якора в ЄС та НАТО може виникнути серйозна загроза для довгострокової стабільності країни та навіть для її життєздатності як незалежної держави.
Але та Україна, що існує сьогодні, - це один з найскладніших партнерів, з яким доводиться мати справу Заходу. Її посткомуністична економіка ледве животіє. Хоч Україна номінально вважається демократичною країною, її президент, Леонід Кучма часто вдається до бандитських методів. Його рейтинг - число, що складаються з однієї цифри, але йому вдалося провести маніпуляції під час нещодавніх парламентських виборів, і в результаті контроль над парламентом отримали його прихильники, а не опозиція, що набрала 70% голосів виборців.
Але ще більше занепокоєння викликає причетність України до нелегальної торгівлі зброєю і те, що вона слугує перевалочним пунктом для транзиту наркотиків та іншої контрабанди. Кепкуючи з прохань Заходу, великі українські військові компанії постачали озброєння до Македонії, Сербії та Східної Африки. Таємно зроблені записи вказують, що і сам Кучма принаймні обговорював продаж високотехнологічної протиповітряної установки Іраку. Нещодавно Ірак відкрив у Києві посольство та оголосив, що в його інтереси входить купівля українських промислових товарів та технологій.
Адміністрація Буша та більшість європейських урядів поступово дистанціювалися від пана Кучми. Конгрес урізав американську допомогу. Деякі посадовці навіть виступають за те, що Україну не потрібно запрошувати на початок переговорів про умови її приєднання до НАТО, принаймні, доти, доки при владі знаходиться Кучма та його приспішники.
Але Альянс, який вже розробив зрозумілі та докладні програми реформ для всіх тих країн, що готуються отримати запрошення на приєднання до НАТО наприкінці року, також міг би підготувати план довгострокових перетворень для України.
Конструктивний діалог може розпочатися щодо питань торгівлі зброєю та наркотиками, військової реформи. Однак необхідно розуміти, що це тільки перші кроки на шляху підготовки до процесу приєднання до НАТО, який може затягтися на десятиріччя. Підготовка країн на зразок України до вступу в клуб західних демократій, можливо, не є щонайпершою задачею НАТО, але Альянс - кращий з існуючих механізмів для управління такими змінами, що є, зрештою, життєвоважливим для довгострокової європейської стабільності.
Майбутнє розширення НАТО на схід та його нові партнерські відносини з Росією призвели до істотної зміни орієнтації однієї з найбільших та найневпорядкованіших країн Європи - України. Держава з населенням майже 50 мільйонів, що після десяти років незалежності все ще намагається знайти економічне та політичне підгрунтя свого існування, Україна раптово відмовилася від давньої політики балансування між Заходом та Росією. Нещодавно українське керівництво виступило з проханням розпочати переговори щодо вступу України як повноцінного члена до НАТО та Європейського Союзу.
Реакція у відповідь була обережною: і європейські уряди, і адміністрація Буша, схоже, не упевнені, чи може Україна стати членом Західного Альянсу в майбутньому. Крім того, певний опір зустрічає навіть ідея підвищення статусу її відносин з ЄС. Але Україна занадто велика, аби зі спокійним серцем залишити її напризволяще. Сполучені Штати та Європа повинні сформулювати чітку відповідь.
З одного боку, питання, що робити з Україною, досить просте. Якщо врахувати її величезні розміри, стратегічне розташування в центрі та на півдні Європи і відносно розвинене промислове господарство, то Україна виглядає як природний член транснаціональних організацій, які потроху розширюються на континенті. Без України давнішня мрія про "єдину та вільну" Європу так і залишиться нездійсненною. А без якора в ЄС та НАТО може виникнути серйозна загроза для довгострокової стабільності країни та навіть для її життєздатності як незалежної держави.
Але та Україна, що існує сьогодні, - це один з найскладніших партнерів, з яким доводиться мати справу Заходу. Її посткомуністична економіка ледве животіє. Хоч Україна номінально вважається демократичною країною, її президент, Леонід Кучма часто вдається до бандитських методів. Його рейтинг - число, що складаються з однієї цифри, але йому вдалося провести маніпуляції під час нещодавніх парламентських виборів, і в результаті контроль над парламентом отримали його прихильники, а не опозиція, що набрала 70% голосів виборців.
Але ще більше занепокоєння викликає причетність України до нелегальної торгівлі зброєю і те, що вона слугує перевалочним пунктом для транзиту наркотиків та іншої контрабанди. Кепкуючи з прохань Заходу, великі українські військові компанії постачали озброєння до Македонії, Сербії та Східної Африки. Таємно зроблені записи вказують, що і сам Кучма принаймні обговорював продаж високотехнологічної протиповітряної установки Іраку. Нещодавно Ірак відкрив у Києві посольство та оголосив, що в його інтереси входить купівля українських промислових товарів та технологій.
Адміністрація Буша та більшість європейських урядів поступово дистанціювалися від пана Кучми. Конгрес урізав американську допомогу. Деякі посадовці навіть виступають за те, що Україну не потрібно запрошувати на початок переговорів про умови її приєднання до НАТО, принаймні, доти, доки при владі знаходиться Кучма та його приспішники.
Але Альянс, який вже розробив зрозумілі та докладні програми реформ для всіх тих країн, що готуються отримати запрошення на приєднання до НАТО наприкінці року, також міг би підготувати план довгострокових перетворень для України.
Конструктивний діалог може розпочатися щодо питань торгівлі зброєю та наркотиками, військової реформи. Однак необхідно розуміти, що це тільки перші кроки на шляху підготовки до процесу приєднання до НАТО, який може затягтися на десятиріччя. Підготовка країн на зразок України до вступу в клуб західних демократій, можливо, не є щонайпершою задачею НАТО, але Альянс - кращий з існуючих механізмів для управління такими змінами, що є, зрештою, життєвоважливим для довгострокової європейської стабільності.
