Президентська кампанія в Україні
П'ятниця, 26 липня 2002, 12:29
Візити в Берлін двох основних політичних опонентів нинішнього українського президента Леоніда Кучми - колишнього глави Нацбанку і екс-прем'єра Віктора Ющенка і колишнього віце-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко розділяв лише тиждень. Обидва політики відвідали Німеччину для того, щоб проінформувати німецьких політиків та економістів про стан справ в Україні після парламентських виборів.
Ющенко
Реформатор Ющенко, лідер блоку "Наша Україна", приїхав до Берліна в супроводі керівника національно-ліберальної партії "Рух". Зараз обидва вони створюють в українському парламенті демократичну опозицію діючому президенту Кучмі. Віктор Ющенко, чий блок переміг на парламентських виборах з 23,5 % голосів, вважається і найбільш вірогідним переможцем наступних президентських виборів, які відбудуться через два з половиною роки.
Але Ющенко ще доведеться поборотися за президентське крісло, оскільки, незважаючи на перемогу на виборах, його блоку "Наша Україна" не вдалося створити більшість у Верховній Раді. Блок президента Кучми "За Єдину Україну", впливаючи на "незалежних" депутатів, які завоювали мандати в округах, зміг переманити їх у свої ряди і наростити чисельність у парламенті. Внаслідок такого фатального розвитку подій посаду спікера дістав не представник Ющенка, а лідер блоку "За Єдину Україну" Володимир Литвин.
Виступаючи перед Німецьким товариством зовнішньої політики 19-го червня, Ющенко презентував свою політичну програму, завдяки якій він хотів би перетворити Україну в сучасну державу в системі світової спільноти. Ющенко підкреслив необхідність негайного переходу України від президентської форми правління до парламентської демократії, причому це повинно відбуватися вже за Кучми.
Потім Ющенко також торкнувся законодавчих ініціатив свого блоку в області судової реформи, свободи слова і преси. Виступаючи в бюро федерального канцлера, Ющенко сказав, що не бачить сенсу вступу України до ЄС, поки Україна не є правовою державою. Ющенко також обережно говорив про відношення до Москви. Після 11-го вересня виникли можливості співпраці з північним сусідом, які могли слугувати розвитку демократії та ринкової економіки в обох державах. Росія вже визнана заходом як країна з ринковою економікою, а Україна тільки намагається отримати таке визнання.
На зустрічі Україна-ЄС в липні не намітилося жодного прориву в цьому напрямі. Україна потребує нових ринків збуту для свого експорту, економіка країни знаходиться в стані стагнації і боргові зобов'язання в розмірі 8 мільярдів євро бюджет країни може не винести.
Ющенко виступає проти обмеження співпраці з Росією лише в галузях енергетики та озброєння. Росія зацікавлена в співпраці з підприємствами українського ВПК в Дніпропетровську, що виробляють ракети, необхідні Росії для модернізації свого військового арсеналу.
Тимошенко
Юлія Тимошенко, в минулому крупний бізнесмен, віце-прем'єр, а тепер голова фракції БЮТ, є, нарівні з Ющенком, найпопулярнішим українським політиком в демократичних і національно-ліберальних реформаторських колах. Під час свого короткого візиту до Товариства зовнішньої політики 2-го липня вона говорила про схожі речі. Найбільша небезпека для української незалежності йде від Росії, російські олігархи хочуть скупити український енергетичний комплекс для того, щоб збільшити контроль над українською економікою.
Тимошенко дуже категорично висловилася проти надто швидкої приватизації української газотранспортної системи і критикувала спроби Кучми приєднатися до російського енергетичного комплексу за допомогою німецької сторони. Тимошенко говорила про те, що Захід повинен був би замість того, щоб говорити про енергетичний альянс з Росією, проявляти більше інтересу до альтернативних газопроводів в обхід Росії. Наприклад, можна було б транспортувати туркменський або іранський газ через Україну в Європу.
Тимошенко, чий виборчий блок посів четверте місце і набрав 7,2 % голосів, говорила про необхідність підтримки Європою та Німеччиною українських реформ. Сама вона хотіла б приділити увагу створенню в майбутньому в Україні середнього класу. Тимошенко згодна з Ющенком в тому, що українська конституція потребує змін.
Тимошенко прогнозувала послаблення політичного впливу Кучми до кінця цього року і не виключила можливості відсторонення його від посади. Що стосується співпраці з Ющенком, то у Тимошенко є власні президентські амбіції. Якщо популярність Ющенка протягом наступних двох років впаде, вона хотіла б взяти на себе керівництво українською опозицією.
Медведчук
Голова партії СДПУ(О) Віктор Медведчук добився призначення на посаду глави адміністрації президента. Йому приписують великі президентські амбіції і, можливо, Кучма вибере його своїм наступником. Медведчук також виступає за демократію і ринкову економіку, хоч, як кажуть його противники, він скоріше побудував би олігархічний режим, оскільки сам є найбільшим олігархом України. Медведчук і Ющенко не просто політичні противники, але і закляті особисті вороги. Ймовірно, Кучма призначив Медведчука головою АП для того, щоб перешкодити Ющенку стати наступним президентом. У руках Медведчука і надалі залишатимуться значні владні ресурси, які він використовуватиме для боротьби за президентську посаду.
Александер Рар - директор програм СНД і Росії Німецького товариства зовнішньої політики, Берлін. Відомий як автор книги про Володимира Путіна "Німець в Кремлі" (Der Deutsche im Kreml).
Ющенко
Реформатор Ющенко, лідер блоку "Наша Україна", приїхав до Берліна в супроводі керівника національно-ліберальної партії "Рух". Зараз обидва вони створюють в українському парламенті демократичну опозицію діючому президенту Кучмі. Віктор Ющенко, чий блок переміг на парламентських виборах з 23,5 % голосів, вважається і найбільш вірогідним переможцем наступних президентських виборів, які відбудуться через два з половиною роки.
Але Ющенко ще доведеться поборотися за президентське крісло, оскільки, незважаючи на перемогу на виборах, його блоку "Наша Україна" не вдалося створити більшість у Верховній Раді. Блок президента Кучми "За Єдину Україну", впливаючи на "незалежних" депутатів, які завоювали мандати в округах, зміг переманити їх у свої ряди і наростити чисельність у парламенті. Внаслідок такого фатального розвитку подій посаду спікера дістав не представник Ющенка, а лідер блоку "За Єдину Україну" Володимир Литвин.
Виступаючи перед Німецьким товариством зовнішньої політики 19-го червня, Ющенко презентував свою політичну програму, завдяки якій він хотів би перетворити Україну в сучасну державу в системі світової спільноти. Ющенко підкреслив необхідність негайного переходу України від президентської форми правління до парламентської демократії, причому це повинно відбуватися вже за Кучми.
Потім Ющенко також торкнувся законодавчих ініціатив свого блоку в області судової реформи, свободи слова і преси. Виступаючи в бюро федерального канцлера, Ющенко сказав, що не бачить сенсу вступу України до ЄС, поки Україна не є правовою державою. Ющенко також обережно говорив про відношення до Москви. Після 11-го вересня виникли можливості співпраці з північним сусідом, які могли слугувати розвитку демократії та ринкової економіки в обох державах. Росія вже визнана заходом як країна з ринковою економікою, а Україна тільки намагається отримати таке визнання.
На зустрічі Україна-ЄС в липні не намітилося жодного прориву в цьому напрямі. Україна потребує нових ринків збуту для свого експорту, економіка країни знаходиться в стані стагнації і боргові зобов'язання в розмірі 8 мільярдів євро бюджет країни може не винести.
Ющенко виступає проти обмеження співпраці з Росією лише в галузях енергетики та озброєння. Росія зацікавлена в співпраці з підприємствами українського ВПК в Дніпропетровську, що виробляють ракети, необхідні Росії для модернізації свого військового арсеналу.
Тимошенко
Юлія Тимошенко, в минулому крупний бізнесмен, віце-прем'єр, а тепер голова фракції БЮТ, є, нарівні з Ющенком, найпопулярнішим українським політиком в демократичних і національно-ліберальних реформаторських колах. Під час свого короткого візиту до Товариства зовнішньої політики 2-го липня вона говорила про схожі речі. Найбільша небезпека для української незалежності йде від Росії, російські олігархи хочуть скупити український енергетичний комплекс для того, щоб збільшити контроль над українською економікою.
Тимошенко дуже категорично висловилася проти надто швидкої приватизації української газотранспортної системи і критикувала спроби Кучми приєднатися до російського енергетичного комплексу за допомогою німецької сторони. Тимошенко говорила про те, що Захід повинен був би замість того, щоб говорити про енергетичний альянс з Росією, проявляти більше інтересу до альтернативних газопроводів в обхід Росії. Наприклад, можна було б транспортувати туркменський або іранський газ через Україну в Європу.
Тимошенко, чий виборчий блок посів четверте місце і набрав 7,2 % голосів, говорила про необхідність підтримки Європою та Німеччиною українських реформ. Сама вона хотіла б приділити увагу створенню в майбутньому в Україні середнього класу. Тимошенко згодна з Ющенком в тому, що українська конституція потребує змін.
Тимошенко прогнозувала послаблення політичного впливу Кучми до кінця цього року і не виключила можливості відсторонення його від посади. Що стосується співпраці з Ющенком, то у Тимошенко є власні президентські амбіції. Якщо популярність Ющенка протягом наступних двох років впаде, вона хотіла б взяти на себе керівництво українською опозицією.
Медведчук
Голова партії СДПУ(О) Віктор Медведчук добився призначення на посаду глави адміністрації президента. Йому приписують великі президентські амбіції і, можливо, Кучма вибере його своїм наступником. Медведчук також виступає за демократію і ринкову економіку, хоч, як кажуть його противники, він скоріше побудував би олігархічний режим, оскільки сам є найбільшим олігархом України. Медведчук і Ющенко не просто політичні противники, але і закляті особисті вороги. Ймовірно, Кучма призначив Медведчука головою АП для того, щоб перешкодити Ющенку стати наступним президентом. У руках Медведчука і надалі залишатимуться значні владні ресурси, які він використовуватиме для боротьби за президентську посаду.
Александер Рар - директор програм СНД і Росії Німецького товариства зовнішньої політики, Берлін. Відомий як автор книги про Володимира Путіна "Німець в Кремлі" (Der Deutsche im Kreml).
