Узгодження історії - привілей демократії, переписування історії - практика тоталітаризму
Вівторок, 11 червня 2002, 13:19
Воістину: тим, хто вважає себе "свідомими українцями", не доводиться останнім часом нудьгувати. Спершу президент підписує указ про відзначення "350-річчя Переяславської козацької ради", а потому "гуманітарний" віце-прем'єр вирішує зі своїм російським колегою "узгодити" підручники історії, щоб майбутні покоління українців та росіян змалку навчалися любити один одного. Яке ж поле для заяв протесту, пікетувань, колективних листів на захист нашої вічно упослідженої національної самобутності (каюся, я сам підписав, не читаючи, одного з них)!
Але спробуймо замислитися: чому те, що вирішили здійснити Володимир Семиноженко й Валентина Матвієнко, насправді погано? "Узгодження підручників історії є безпрецедентним явищем для практики демократичних держав", - ідеться в заяві "Молодого Руху", підписаній народним депутатом В'ячеславом Кириленком. Це ж (або приблизно це) стверджує більшість інших стурбованих і обурених українських патріотів. Ми самостійні, а відтак можемо самі писати свою історію, ні на кого не зважаючи.
Наважуся рішуче не погодитися з цим твердженням. Повоєнна Європа знала багато прикладів, коли учені різних країни збиралися разом, - не для того, щоб переписати історію, а для того щоб у трагічних колізіях минулого знайти й те, що дозволяє будувати нормальне співіснування сьогодні. Саме це успішно здійснили спершу німці й французи, згодом - німці й поляки (що й допомогло їм перейти від традиційної ворожнечі до спільної побудови затишного Європейського дому як спільноти національних вітчизн).
Зрештою, немалі позитивні наслідки мала й спільна праця упродовж минулих років провідних українських та польських істориків. І ми, й поляки новими очима поглянули на багато відомих фактів нашого спільного минулого, де були приклади не лише кривавої боротьби, а й надзвичайно плідної культурної, політичної, економічної взаємодії в часи, коли ще Україна була не задвірком Московського царства, а органічною частиною єдиної європейської цивілізації. Подібна плідна співпраця заповідалася на початку 1990-х і між українцями та білорусами - але її було перервано з приходом до влади Лукашенка.
Звідси - очевидний висновок. "Узгоджувати" історію (тобто не фальшувати факти, а виробляти взаємоприйнятне ставлення до фактів, які насправді мали місце) - є саме практика демократичних рівноправних держав. У тоталітарних суспільствах (чи у взаєминах слабкого й сильного) "узгодження історії" немає - його заступає голе фальшування й замовчування фактів, які не вкладаються в офіційну схему. Саме це відбувалося з українською історією за імперських, а згодом - радянських часів. Саме це відбувається сьогодні з білоруською історією, де на догоду Москві з підручників викидають згадку про битву під Оршею 1514 року (де білоруське військо здобуло тріумфальну перемогу над московитами).
Чи є Україна й Росія сьогодні демократичними державами? Запитання риторичне. Чи є вони принаймні рівновеликими й рівноправними? Так само ні. Сильна Росія Путіна рішуче домінує над слабкою Україною Кучми в усьому - від справ газових і до співпраці з НАТО. Чи, нарешті, готова сьогодні хоча б російська еліта вбачати в українцях не лише традиційних "молодших братів"?
Ні, - в Москві досі панують погляди на українців не як на давню європейську націю, а як на відгалуження "російського племені", що "заразилося сепаратизмом" унаслідок "польської" ("австрійської", "німецької") інтриги. Такі думки відверто висловлюють не тільки "думці" з фракції Жириновського, а й академіки РАН.
За таких вихідних умов "узгодження" історії може відбутися лише за відомим імперським сценарієм. Тобто ми знову отримаємо "Тези до 350-річчя Переяславської ради". Тільки вже не від ЦК КПРС, а від Семиноженка, Матвієнко та істориків (тутешніх і тамтешніх), готових з принципу чи за живу копійку ідеологічно обслуговувати нових євразійців.
Тому я й підписався під один із "протестаційних" листів, навіть не вникаючи в його мотивацію. Бог простить, якщо там стояло щось подібне до пасажу завзятого "молодого рухівця" Кириленка, - бо якщо наші підручники справді почнуть "узгоджувати" сьогодні, нам буде вже не до інтелігентських рефлексій.
Доживімо спершу до часів, коли Україна й Росія справді стануть демократичними й рівноправними. І тоді питання узгодження підручників неодмінно повернеться до порядку денного. І я буду серед перших, хто привітає таку ініціативу.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник
Але спробуймо замислитися: чому те, що вирішили здійснити Володимир Семиноженко й Валентина Матвієнко, насправді погано? "Узгодження підручників історії є безпрецедентним явищем для практики демократичних держав", - ідеться в заяві "Молодого Руху", підписаній народним депутатом В'ячеславом Кириленком. Це ж (або приблизно це) стверджує більшість інших стурбованих і обурених українських патріотів. Ми самостійні, а відтак можемо самі писати свою історію, ні на кого не зважаючи.
Наважуся рішуче не погодитися з цим твердженням. Повоєнна Європа знала багато прикладів, коли учені різних країни збиралися разом, - не для того, щоб переписати історію, а для того щоб у трагічних колізіях минулого знайти й те, що дозволяє будувати нормальне співіснування сьогодні. Саме це успішно здійснили спершу німці й французи, згодом - німці й поляки (що й допомогло їм перейти від традиційної ворожнечі до спільної побудови затишного Європейського дому як спільноти національних вітчизн).
Зрештою, немалі позитивні наслідки мала й спільна праця упродовж минулих років провідних українських та польських істориків. І ми, й поляки новими очима поглянули на багато відомих фактів нашого спільного минулого, де були приклади не лише кривавої боротьби, а й надзвичайно плідної культурної, політичної, економічної взаємодії в часи, коли ще Україна була не задвірком Московського царства, а органічною частиною єдиної європейської цивілізації. Подібна плідна співпраця заповідалася на початку 1990-х і між українцями та білорусами - але її було перервано з приходом до влади Лукашенка.
Звідси - очевидний висновок. "Узгоджувати" історію (тобто не фальшувати факти, а виробляти взаємоприйнятне ставлення до фактів, які насправді мали місце) - є саме практика демократичних рівноправних держав. У тоталітарних суспільствах (чи у взаєминах слабкого й сильного) "узгодження історії" немає - його заступає голе фальшування й замовчування фактів, які не вкладаються в офіційну схему. Саме це відбувалося з українською історією за імперських, а згодом - радянських часів. Саме це відбувається сьогодні з білоруською історією, де на догоду Москві з підручників викидають згадку про битву під Оршею 1514 року (де білоруське військо здобуло тріумфальну перемогу над московитами).
Чи є Україна й Росія сьогодні демократичними державами? Запитання риторичне. Чи є вони принаймні рівновеликими й рівноправними? Так само ні. Сильна Росія Путіна рішуче домінує над слабкою Україною Кучми в усьому - від справ газових і до співпраці з НАТО. Чи, нарешті, готова сьогодні хоча б російська еліта вбачати в українцях не лише традиційних "молодших братів"?
Ні, - в Москві досі панують погляди на українців не як на давню європейську націю, а як на відгалуження "російського племені", що "заразилося сепаратизмом" унаслідок "польської" ("австрійської", "німецької") інтриги. Такі думки відверто висловлюють не тільки "думці" з фракції Жириновського, а й академіки РАН.
За таких вихідних умов "узгодження" історії може відбутися лише за відомим імперським сценарієм. Тобто ми знову отримаємо "Тези до 350-річчя Переяславської ради". Тільки вже не від ЦК КПРС, а від Семиноженка, Матвієнко та істориків (тутешніх і тамтешніх), готових з принципу чи за живу копійку ідеологічно обслуговувати нових євразійців.
Тому я й підписався під один із "протестаційних" листів, навіть не вникаючи в його мотивацію. Бог простить, якщо там стояло щось подібне до пасажу завзятого "молодого рухівця" Кириленка, - бо якщо наші підручники справді почнуть "узгоджувати" сьогодні, нам буде вже не до інтелігентських рефлексій.
Доживімо спершу до часів, коли Україна й Росія справді стануть демократичними й рівноправними. І тоді питання узгодження підручників неодмінно повернеться до порядку денного. І я буду серед перших, хто привітає таку ініціативу.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник
