ТОВ "Україна"
Понеділок, 10 червня 2002, 10:54
Один із кращих українських ораторів своєї епохи, Володимир Яворівський в одній зі своїх кращій промов на початку 1990-х запитував втихлу аудиторію: "І хто ми за народ такий, ішли, ішли від Володимира Великого і дійшли до Володимира Васильовича [Щербицького]?" Питання справедливе, але я маю сумніви, що хтось спромігся відповісти на нього. Проте, рух тривав - і куди ж ми прийшли?
З юридичної точки зору, ми опинилися в незалежній державі. У нас є майже всі (або більшість із них) атрибути незалежності. Прапор, герб, кордон (на заході та півдні; північний кордон все ще викликає сумніви). Ми входимо до Організації Об'єднаних Націй (хоч, взагалі-то, ми є одним із її фундаторів), більшість країн визнають нас тим, що ми є, ми входимо в хтозна-скільки міжнародних організацій. У нас є столиця, парламент, Конституція і, здається, ціла купа законів. У нас є Центральний банк, гривні, обмінні пункти, і сяка-така банківська система. Міліція, в'язниці тут, в нашій власній країні, армія із залишками озброєння та політичне керівництво. Але чи складає все це національну державу?
Для порівняння давайте поглянемо на двох найближчих сусідів - Польщу та Росію. Сумніваюся, що багато хто з читачів цієї статті відвідував польський парламент, Сейм, та слухав дебати, що там відбуваються. Для початку - вони ведуться польською, а не німецькою, англійською, українською або російською. І це дещо говорить про Польщу та її керівництво, що обирається: вони - поляки, а не просто "громадяни Польщі".
Якщо ви пройдетеся будівлею, в якій розташовується офіс польського президента, то й охорона, і секретарі, і прибиральниці, і працюючі там чиновники - всі вони з вами говоритимуть польською. Я знаю, що деякі члени Донецького клану будуть кричати, що поляки - націоналісти, і тому вони говорять по-польському. Можливо, так воно й є, але тоді, скажіть мені, будь ласка, якою ще мовою вони мають говорити - угорською? Або, можливо, на мові міжнародного спілкування - есперанто з російським акцентом?
Ви підходите до польського газетного кіоску на вулиці і з'ясовуєте, що 99% газет видаються польською. Кумедно, але люди купують їх та читають без словників. Що з ними трапилося, міг би спитати член Донецького клану. Те ж саме стосується радіо і телебачення. Немає необхідності ухвалювати закон, який регулює, скільки годин мовлення має бути польською, а скільки - Урду або шведською. Спитайте будь-якого поляка, чи вважають вони себе європейцями? У відповідь ви отримаєте здивований погляд. Поставьте аналогічне запитання в Донецьку, або, ще ліпше, - у вестибюлях Банкової. Євроазіати, що працюють та мешкають там, швиденько повідомлять вам (російською), куди ви можете відправитися з цим питанням.
Слава богу, поляки ніколи не були "радянським народом". Через якусь дивну причину вони вирішили не розлучатися зі своїм жалюгідним статусом напів-рабів і не приєдналися до прогресивного СРСР, щоб стати рабами повноцінними. Будучи націоналістами-ретроградами, чехи, словаки, угорці та інші також відмовилися приєднатися до "Союзу". Можливо, цьому й завдячує їхня західна поведінка та економічний прогрес? Я згадую одного чеха, який якось розказав мені старий анекдот: "Ми, чехи, будемо друзями Радянського Союзу вічно і ані хвилиною довше".
Коли Геннадій Селезньов в останній раз звертався до російської Держдуми українською? Який відсоток членів Думи не знає російської і наполягає на тому, щоб говорити - на роботі та вдома - татарською, китайською або фінською? Члени Компартії України, товариш Симоненко та інші - ну-мо, давайте тепер вислухаємо вашу відповідь. Ви - українські комуністи або комуністи, що прагнуть розвалити Україну?
Отже, до чого ми прийшли на червень 2002 року? Моя відповідь така: Україна, географічне утворення, розташоване, як наполягають деякі, майже в центрі Європи, між кордонами двох цивілізацій, як вважають інші, все ще не є національною державою. Вона перетворилася на корпоративну державу.
У країни немає президента в прямому значенні цього слова, оскільки істинний президент - це совість нації. У нас є Леонід Кучма, виконавчий директор, або, якщо бути точнішим, Cappo di Tutti, ТОВ "Україна". Він доглядач корпорації, товариства з обмеженою відповідальністю, якщо хочете. Він призначає своїх регіональних менеджерів, має справу з фікцією, відомою як Верховна Рада, і намагається заробити долар-два для себе та членів адміністративної верхівки. Якщо йому щастить, інші дозволять йому залишатися при владі.
Менеджмент корпорації є багатонаціональним, але, без сумніву, домінує в ньому російський компонент. Він не орієнтується на "Велику Росію", орієнтація цих менеджерів визначається тільки мовною та культурною зручністю.
Ніхто з цієї компанії сьогодні не хоче, щоб їх контролював Путін та його бригада. Набагато краще контролювати ТОВ "Україна" власноруч і не ділитися прибутками з Путіним та його жадібними людьми. Повірте мені, Леонід Кучма зовсім не жадає бути "Губернатором Малоросії".
ТОВ "Україна" - це аномалія. Хаотична суміш національної свідомості та нігілізму. Країна, в якій вибірково застосовуються закони, де її національний зміст швиденько вивітрився під впливом корпоративної культури полювання за вигодою. Чому так мало телепередач, зроблених українською мовою? Спитайте в корпоративного генія Роднянського, довершеного інтернаціоналіста доби посткомунізму. Його відповідь: вони не дають прибутку!
Роднянський буде щиро клястися вам, що він не проти українського. І це правда. Будуть клястися й інші. Так, вони намагалися, але безрезультатно, після цих спроб тільки втрачаються гроші. Чому так мало українських книг? Видавці також знизують плечима - прибуток. Нам потрібні бакси. А що з пресою, цим гордим захисником українського народу? Спитайте Кічигіна, Деркача та інших. Було б цікаво почути їхню відповідь.
Але все йде набагато глибше. Будучи громадянами корпоративної держави, українці зрозуміли необхідність додержання правил гри нового корпоративного менеджменту - і зовсім не через погано окреслені історичні стереотипи мови, культури та національних інтересів. Вони зрозуміли реальність. Зрештою, так їхнім життями керували протягом понад сімдесяти років, то чому однієї ночі все повинно змінитися? Таємно зітхаючи за національною свідомістю та прагненням приєднатися до Європи, вони вимушені були мати справу з дійсністю свого часу. Так вони і жили, віддавши перевагу вигоді перед честю, історією та гідністю. Вони продалися Лукавому.
Колишні радянсько-українські інтернаціоналісти-патріоти Кучма, Деркач, Потебенько, Кравченко, Радченко, Литвин, Азаров, та тисячі інших швидко взяли маси під свій контроль. Вони ретельно вирахували свої шанси, подивилися, який тон задає сім'я Єльцина, і відправилися по її стопах. Почали велике розкрадання. Тепер країна опинилася повністю в їхньому розпорядженні. З їхньої точки зору, Україна - не національна держава, а великий шматок нерухомості, що належить ім. Частини її вони можуть здавати у винайм, частини - перетворювати на фіктивні кримінальні "автономні республіки", і ніхто, ані американці, ані росіяни, ані будь-хто не може диктувати їм свою волю. Країна перетворилося в некеровану вакханалію злочинів та корупції. Україна набагато перевершує навіть найсміливіші мрії Аль Капоне.
Згнила верхівка призводить до розкладання низів. Якщо Іван Іванович бачить, що його начальника не судять за крадіжку, то чому він не може робити так само? Тут діє сила тяжіння, і ніхто не може її зупинити. Якщо міліціонер, якому платять мало, знає, що начальник, великий начальник краде, то що перешкодить йому стягнути з якого-небудь водія двадцять доларів? Чому б не поділитися багатством?
Хлопці з Дніпропетровська та Донецька зрозуміли, що їм нічого не варто обміняти свої антикварні серпи та молоти на новенькі тризуби. В біса! Як тільки російські брати прийняли двоголового імперського орла, можна було більше не боятися, що за носіння тризуба потрапиш до в'язниці. Ідея корпорації була порятунком для них, і вони народилися наново. Чому б і ні? Створюєш незалежне ТОВ "Україна" і доїш з нього все, що в ньому є цінного.
Зараз червень 2002 року, ТОВ "Україна" живе та здорове, його, як і раніше, доїтимуть. Виключно для досягнення ностальгічного ефекту варто пригадати слова однієї чудової пісні, украденої Леніна-Сталіна КПРС: "Постаньте, гнані і голодні, робітники усіх країн".
З юридичної точки зору, ми опинилися в незалежній державі. У нас є майже всі (або більшість із них) атрибути незалежності. Прапор, герб, кордон (на заході та півдні; північний кордон все ще викликає сумніви). Ми входимо до Організації Об'єднаних Націй (хоч, взагалі-то, ми є одним із її фундаторів), більшість країн визнають нас тим, що ми є, ми входимо в хтозна-скільки міжнародних організацій. У нас є столиця, парламент, Конституція і, здається, ціла купа законів. У нас є Центральний банк, гривні, обмінні пункти, і сяка-така банківська система. Міліція, в'язниці тут, в нашій власній країні, армія із залишками озброєння та політичне керівництво. Але чи складає все це національну державу?
Для порівняння давайте поглянемо на двох найближчих сусідів - Польщу та Росію. Сумніваюся, що багато хто з читачів цієї статті відвідував польський парламент, Сейм, та слухав дебати, що там відбуваються. Для початку - вони ведуться польською, а не німецькою, англійською, українською або російською. І це дещо говорить про Польщу та її керівництво, що обирається: вони - поляки, а не просто "громадяни Польщі".
Якщо ви пройдетеся будівлею, в якій розташовується офіс польського президента, то й охорона, і секретарі, і прибиральниці, і працюючі там чиновники - всі вони з вами говоритимуть польською. Я знаю, що деякі члени Донецького клану будуть кричати, що поляки - націоналісти, і тому вони говорять по-польському. Можливо, так воно й є, але тоді, скажіть мені, будь ласка, якою ще мовою вони мають говорити - угорською? Або, можливо, на мові міжнародного спілкування - есперанто з російським акцентом?
Ви підходите до польського газетного кіоску на вулиці і з'ясовуєте, що 99% газет видаються польською. Кумедно, але люди купують їх та читають без словників. Що з ними трапилося, міг би спитати член Донецького клану. Те ж саме стосується радіо і телебачення. Немає необхідності ухвалювати закон, який регулює, скільки годин мовлення має бути польською, а скільки - Урду або шведською. Спитайте будь-якого поляка, чи вважають вони себе європейцями? У відповідь ви отримаєте здивований погляд. Поставьте аналогічне запитання в Донецьку, або, ще ліпше, - у вестибюлях Банкової. Євроазіати, що працюють та мешкають там, швиденько повідомлять вам (російською), куди ви можете відправитися з цим питанням.
Слава богу, поляки ніколи не були "радянським народом". Через якусь дивну причину вони вирішили не розлучатися зі своїм жалюгідним статусом напів-рабів і не приєдналися до прогресивного СРСР, щоб стати рабами повноцінними. Будучи націоналістами-ретроградами, чехи, словаки, угорці та інші також відмовилися приєднатися до "Союзу". Можливо, цьому й завдячує їхня західна поведінка та економічний прогрес? Я згадую одного чеха, який якось розказав мені старий анекдот: "Ми, чехи, будемо друзями Радянського Союзу вічно і ані хвилиною довше".
Коли Геннадій Селезньов в останній раз звертався до російської Держдуми українською? Який відсоток членів Думи не знає російської і наполягає на тому, щоб говорити - на роботі та вдома - татарською, китайською або фінською? Члени Компартії України, товариш Симоненко та інші - ну-мо, давайте тепер вислухаємо вашу відповідь. Ви - українські комуністи або комуністи, що прагнуть розвалити Україну?
Отже, до чого ми прийшли на червень 2002 року? Моя відповідь така: Україна, географічне утворення, розташоване, як наполягають деякі, майже в центрі Європи, між кордонами двох цивілізацій, як вважають інші, все ще не є національною державою. Вона перетворилася на корпоративну державу.
У країни немає президента в прямому значенні цього слова, оскільки істинний президент - це совість нації. У нас є Леонід Кучма, виконавчий директор, або, якщо бути точнішим, Cappo di Tutti, ТОВ "Україна". Він доглядач корпорації, товариства з обмеженою відповідальністю, якщо хочете. Він призначає своїх регіональних менеджерів, має справу з фікцією, відомою як Верховна Рада, і намагається заробити долар-два для себе та членів адміністративної верхівки. Якщо йому щастить, інші дозволять йому залишатися при владі.
Менеджмент корпорації є багатонаціональним, але, без сумніву, домінує в ньому російський компонент. Він не орієнтується на "Велику Росію", орієнтація цих менеджерів визначається тільки мовною та культурною зручністю.
Ніхто з цієї компанії сьогодні не хоче, щоб їх контролював Путін та його бригада. Набагато краще контролювати ТОВ "Україна" власноруч і не ділитися прибутками з Путіним та його жадібними людьми. Повірте мені, Леонід Кучма зовсім не жадає бути "Губернатором Малоросії".
ТОВ "Україна" - це аномалія. Хаотична суміш національної свідомості та нігілізму. Країна, в якій вибірково застосовуються закони, де її національний зміст швиденько вивітрився під впливом корпоративної культури полювання за вигодою. Чому так мало телепередач, зроблених українською мовою? Спитайте в корпоративного генія Роднянського, довершеного інтернаціоналіста доби посткомунізму. Його відповідь: вони не дають прибутку!
Роднянський буде щиро клястися вам, що він не проти українського. І це правда. Будуть клястися й інші. Так, вони намагалися, але безрезультатно, після цих спроб тільки втрачаються гроші. Чому так мало українських книг? Видавці також знизують плечима - прибуток. Нам потрібні бакси. А що з пресою, цим гордим захисником українського народу? Спитайте Кічигіна, Деркача та інших. Було б цікаво почути їхню відповідь.
Але все йде набагато глибше. Будучи громадянами корпоративної держави, українці зрозуміли необхідність додержання правил гри нового корпоративного менеджменту - і зовсім не через погано окреслені історичні стереотипи мови, культури та національних інтересів. Вони зрозуміли реальність. Зрештою, так їхнім життями керували протягом понад сімдесяти років, то чому однієї ночі все повинно змінитися? Таємно зітхаючи за національною свідомістю та прагненням приєднатися до Європи, вони вимушені були мати справу з дійсністю свого часу. Так вони і жили, віддавши перевагу вигоді перед честю, історією та гідністю. Вони продалися Лукавому.
Колишні радянсько-українські інтернаціоналісти-патріоти Кучма, Деркач, Потебенько, Кравченко, Радченко, Литвин, Азаров, та тисячі інших швидко взяли маси під свій контроль. Вони ретельно вирахували свої шанси, подивилися, який тон задає сім'я Єльцина, і відправилися по її стопах. Почали велике розкрадання. Тепер країна опинилася повністю в їхньому розпорядженні. З їхньої точки зору, Україна - не національна держава, а великий шматок нерухомості, що належить ім. Частини її вони можуть здавати у винайм, частини - перетворювати на фіктивні кримінальні "автономні республіки", і ніхто, ані американці, ані росіяни, ані будь-хто не може диктувати їм свою волю. Країна перетворилося в некеровану вакханалію злочинів та корупції. Україна набагато перевершує навіть найсміливіші мрії Аль Капоне.
Згнила верхівка призводить до розкладання низів. Якщо Іван Іванович бачить, що його начальника не судять за крадіжку, то чому він не може робити так само? Тут діє сила тяжіння, і ніхто не може її зупинити. Якщо міліціонер, якому платять мало, знає, що начальник, великий начальник краде, то що перешкодить йому стягнути з якого-небудь водія двадцять доларів? Чому б не поділитися багатством?
Хлопці з Дніпропетровська та Донецька зрозуміли, що їм нічого не варто обміняти свої антикварні серпи та молоти на новенькі тризуби. В біса! Як тільки російські брати прийняли двоголового імперського орла, можна було більше не боятися, що за носіння тризуба потрапиш до в'язниці. Ідея корпорації була порятунком для них, і вони народилися наново. Чому б і ні? Створюєш незалежне ТОВ "Україна" і доїш з нього все, що в ньому є цінного.
Зараз червень 2002 року, ТОВ "Україна" живе та здорове, його, як і раніше, доїтимуть. Виключно для досягнення ностальгічного ефекту варто пригадати слова однієї чудової пісні, украденої Леніна-Сталіна КПРС: "Постаньте, гнані і голодні, робітники усіх країн".
