Донецьк – поразка від "перемог"
П'ятниця, 10 травня 2002, 12:46
Про те, як в Донецькій області проходили останні вибори, писалося і говорилося вже стільки, що повторюватися немає потреби. Зупинюся лише на одному, найбільш знаковому "винаході" донецьких доморощених, так би мовити, "політтехнологів", аналіз якого показує не тільки "хворий" теперішній час Донецького регіону, але і дозволяє прогнозувати не менш важке майбутнє. Важке, всупереч очікуванням місцевої політико-економічної еліти, яка, неусвідомлено, сама провокує початок свого падіння.
Отже, 31 березня, як написала інтернет-газета "Україна.ру": "Донецька область стала єдиним регіоном в країні, де "Єда" взяла більшість голосів і фактично забезпечила блоку відносно непоганий результат на виборах. Тобто Донецьке обласне керівництво в черговий раз довело Кучмі, що може вирішити практично будь-яке питання".
Яким же чином Донецьк вирішував питання "демократичного голосування" в області? Перше, що кидалося в очі і приголомшило своїми масштабами - це робота так званих мобільних груп. На прес-конференції на початку квітня керівник міліції Донецької області генерал Малишев заявив, що за тридцять років його роботи в органах, 31 березня 2002 року був першим днем, коли не було зафіксовано жодного тяжкого злочину. Журналісти в своєму колі прокоментували це по своєму: звичайно, всі бандити були зайняті на виборчих дільницях, голосували за владу. Причому голосували організовано і масово.
У останню неділю березня Донецьк і інші міста області були буквально наповнені мікроавтобусами. Особливо багато їх було біля виборчих дільниць. Автор цих рядків звернув на них увагу випадково, коли вийшовши на балкон своєї квартири, побачив під ним газель з російськими номерами і парубків специфічної зовнішності "а-ля браток". Я вже хотів повернутися в кімнату, коли почув обривок фрази: "А якщо вони почнуть стріляти?". Природно, така тема не могла не примусити журналіста почати милуватися мальовничими околицями.
Під час цього процесу я побачив, що братки з паспортами і якимись папірцями в них, парами ходять в розташовану неподалік виборчу дільницю. Голосування кримінала мені було знайоме ще з президентських виборів, тому питання "а що вони там роблять?" не виникло. Я вирішив простежити подальший маршрут "газелі", а також подзвонив по мобільнику і повідомив про це хлопців з Комітету виборців. Незабаром хтось подзвонив також по мобільнику "браткам", і вони терміново поїхали. Почалися класичні перегони з проїздом на червоне світло, несподіваним гальмуванням і "пірнанням" в провулки. У кінця-кінців вони відірвалися.
У пошуках цієї групи я об'їхав декілька сусідніх дільниць для голосування, і звернув увагу, що біля кожного з них стоїть по декілька таких газелей, або навіть великих автобусів. З них виходили групи людей, організовано йшли до однієї і тої ж людині, що стояла на дільниці, яка пояснювала ситуацію і говорила до кого з членів комісії підходити. Старші групи і координатор на дільниці були оснащені мобільним зв'язком. Під час переслідування одного з таких мікроавтобусів машину з міжнародним спостерігачем з Білорусії блокували два автомобілі, після чого і білорус, і хлопці з КВУ всерйоз злякалися за своє життя. Підстави були. Наприклад, до горла одного з них був приставлений пістолет. Коли братки дізналися, що натрапили на міжнародного спостерігача, вони подзвонили кудись і, безглуздо вибачившись, відпустили бранців.
Аналогічні мобільні групи працювали майже у всіх містах області, і скрізь був задіяний відвертий криміналітет. Були випадки, коли "товстолобів" затримували члени комісій і здавали міліції. Бюлетені, які у них при цьому вилучалися були зараховані на користь "За єду" і її кандидатів по мажоритарці. На одній дільниці, бійка між кандидатами і бойовиками, трохи не переросла в озброєне зіткнення. Але, як заявив прокурор області Віктор Пшонка за підсумками 31 березня, жодної карної справи по виборах порушено не було. Такою ж сліпою була і позиція Донецьких судів…
Спочатку все це викликало шок (в якій країні ми живемо?!), потім зловтіху (народ виявився мудрішим: блок влади взяв свої відсотки системними вкиданнями, його піар-акції провалилися), потім побоювання за майбутню долю регіону. Стривожив простий логічний висновок: якщо офіційна влада використовує бандитів на виборах, значить вона контролює їх. Якщо вона їх контролює, значить очолює, а раз очолює, то що ж це за влада? Дії правоохоронних органів також показали, що міліція, СБУ і прокуратура в Донецькій області - фікція.
Надії на те, що згодом, бандити, які обростають капіталом, "наївшись", стають добропорядними бізнесменами, зруйнувалися. Або, точніше, нагадали, що перехідні періоди в інших країнах тягнулися десятиріччями… Однак ми живемо у вік великих швидкостей, масових комунікацій і віртуальних подій в світі без кордонів. Здавалося, сьогодні все повинне бути швидшим, в цьому всі зацікавлені, але… До того ж не вірилося, що люди, що зуміли створити величезну економічну імперію, такі не далекоглядні. Адже груба фізична сила, яку відчуло населення регіону перед і в день голосування, - це аргумент слабих. Силу застосовують тоді, коли нічого сказати, чи коли немає аргументів і можливості донести їх до об'єкта звертання. Виходить, що всі економічні досягнення регіону за останні роки - або "потьомкінське село", або мають дуже обмежену дію, якщо виборців треба було примушувати голосувати в їх підтримку. Загалом, згвалтувавши область заради самоствердження імпотентного блоку влади, донецька ФПГ (фінансово-політична група) дискредитувала і свій імідж, що починав позбуватися кримінального відтінку, і результати своєї роботи для регіону…
Політичні позиції Донецька залежать від його економічних позицій. Але капітал не може залишатися статичним. Він або розвивається (збільшується), або чахне (меншає). Зменшення грошей означає здачу позицій в політиці.
Донецьк, який сьогодні рвонув в політику, забув, що цей ривок тільки початок, а чим далі в ліс, тим, як кажуть, товстіші партизани. Якщо політичний процес не забезпечений економічно, він починає не тільки сам розвалюватися, як будинок на піску, але і підривати економічні основи тих, хто цей будинок будував, вкладав в нього гроші. Аналіз економічної ситуації в регіоні, та й висловлювання самих представників Донецької ФПГ показують, що їх внутрішні ресурси виснажені. Не даремно ж президент, в кінці березня, в Донецьку, піддав різкій критиці роботу Донецьких "вільних" економічних зон.
Рівень інвестицій в Донбас падає. Просто вичерпуються гроші, які "донецькі" під виглядом іноземних, повертали в регіон під пільгові умови оподаткування. А справжній іноземний капітал побоюється йти на схід України - дуже сумнівна репутація. Крім того, донеччани, що звикли отримувати все і швидко, виявилися скупуватими, і щедро "відкочуючи" чиновникам не хочуть ділитися з державою. Про це також говорив президент 22 березня в Донецьку: "Працюючи в пільговому режимі оподаткування, чимало підприємств продовжують нагромаджувати заборгованість в держбюджет. Після списання в минулому році 2,5 млрд. грн. податкових боргів, за січень-лютий недоплата перевищила 600 мільйонів. Ми в таку гру більше грати не будемо. Списання більше не буде. Давайте грати чесно. Держава йде назустріч, давайте йти і державі назустріч".
Останнім часом, багато іноземних дипломатів, що приїздять в Донецьк, зустрічаються з Ринатом Ахметовим. Одному з них я поставив питання, навіщо вони це роблять, адже пан Ахметов може розцінити це як свого роду міжнародну підтримку тому, що робиться в області. Відповідь була дипломатичною, але мудрою: "кожна людина повинна знати мову друга, ворога і коханця дружини".
Невідомо в якій якості цей дипломат розглядав Рината Ахметова, але турбує вже те, що він викликає такий інтерес. Причому інтерес цей продиктований не тільки зростаючим впливом донеччан на політичні процеси в країні, але і економікою, можливістю вкладання грошей, яким в Європі і Америці вже тісно. Люди дивляться, на чиїй території вони, можливо, будуть розміщувати інвестиції. І чи варто їх давати під такого, висловлюючись нашою мовою, "пахана"? Тобто Захід вже зрозумів, що робити бізнес в Донецьку можна не за законами, а за поняттями, і прораховує: чи варто грати в цю сумнівну гру? Тим більше, що "пахани" - це не система, - вони часто міняються…
Результати останніх виборів і кримінальний імідж донецької фінансово-політичної еліти, що останнім часом посилився, не наблизили Донецьк до керівництва Україною, як здається на перший погляд, а віддалили його від реальної політичної влади. Вони стали тим "страховиськом", яке примушує задуматися політиків з інших регіонів, якій небезпеці вони піддають себе (не треба красивих слів про демократію), продовжуючи ігнорувати процеси на сході країни. І навіть ілюзії можливих компромісів з донеччанами, також зникли. Вибори показали, що з "донецькими" марно домовлятися. Адже з Ринатом Ахметовим і його представниками у владі перед виборами домовлялися "про ненапад", крім комуністів, майже все: від "Нашої України" до "Яблука" і КОПів. Після 31 березня, всі вони зрозуміли, що з донецькими хлопцями домовитися не реально, можна розмовляти тільки з позиції сили. Компроміси вони визнають тільки з тими, хто сильніше або рівний по силі з ними.
Загалом, перемога "заєдистів" в Донбасі стала його моральною і політичною поразкою. Війни виграють не гармати, а мудрість полководців. Донецьк понадіявся на силу і програв. Все таки, хороша репутація коштує дорожче за гроші, навіть в нашій країні. Приклад Ющенка - цьому підтвердження.
Для того, щоб з "бандитів" "донеччани" перетворилися в нормальних людей і бізнесменів, потрібні ще мінімум одні нормальні вибори. Але для цього, щоб не програти без тиску на населення, їм треба зрозуміти, що сила переконання більш ефективна, ніж груба фізична сила, і вже сьогодні почати серйозну піар-кампанію, направлену на завоювання довіри власного населення і створення іміджу нормального регіону в очах інших ФПГ України, а також зарубіжних політичних і бізнес-еліт. А часу мало. До президентських виборів залишилося зовсім трохи і цей цейтнот залишає донеччанам зовсім небагато варіантів дій: або відтягати президентські вибори, зберігаючи Кучму на третій термін, щоб встигти "відмитися" від цих виборів, або і далі робити ставку на силу (тепер посилену ще і адміністративними важелями), які все більше переходять під управління представників Донецька, що фактично, означає грубо замаскований під президентські вибори переворот…
Отже, 31 березня, як написала інтернет-газета "Україна.ру": "Донецька область стала єдиним регіоном в країні, де "Єда" взяла більшість голосів і фактично забезпечила блоку відносно непоганий результат на виборах. Тобто Донецьке обласне керівництво в черговий раз довело Кучмі, що може вирішити практично будь-яке питання".
Яким же чином Донецьк вирішував питання "демократичного голосування" в області? Перше, що кидалося в очі і приголомшило своїми масштабами - це робота так званих мобільних груп. На прес-конференції на початку квітня керівник міліції Донецької області генерал Малишев заявив, що за тридцять років його роботи в органах, 31 березня 2002 року був першим днем, коли не було зафіксовано жодного тяжкого злочину. Журналісти в своєму колі прокоментували це по своєму: звичайно, всі бандити були зайняті на виборчих дільницях, голосували за владу. Причому голосували організовано і масово.
У останню неділю березня Донецьк і інші міста області були буквально наповнені мікроавтобусами. Особливо багато їх було біля виборчих дільниць. Автор цих рядків звернув на них увагу випадково, коли вийшовши на балкон своєї квартири, побачив під ним газель з російськими номерами і парубків специфічної зовнішності "а-ля браток". Я вже хотів повернутися в кімнату, коли почув обривок фрази: "А якщо вони почнуть стріляти?". Природно, така тема не могла не примусити журналіста почати милуватися мальовничими околицями.
Під час цього процесу я побачив, що братки з паспортами і якимись папірцями в них, парами ходять в розташовану неподалік виборчу дільницю. Голосування кримінала мені було знайоме ще з президентських виборів, тому питання "а що вони там роблять?" не виникло. Я вирішив простежити подальший маршрут "газелі", а також подзвонив по мобільнику і повідомив про це хлопців з Комітету виборців. Незабаром хтось подзвонив також по мобільнику "браткам", і вони терміново поїхали. Почалися класичні перегони з проїздом на червоне світло, несподіваним гальмуванням і "пірнанням" в провулки. У кінця-кінців вони відірвалися.
У пошуках цієї групи я об'їхав декілька сусідніх дільниць для голосування, і звернув увагу, що біля кожного з них стоїть по декілька таких газелей, або навіть великих автобусів. З них виходили групи людей, організовано йшли до однієї і тої ж людині, що стояла на дільниці, яка пояснювала ситуацію і говорила до кого з членів комісії підходити. Старші групи і координатор на дільниці були оснащені мобільним зв'язком. Під час переслідування одного з таких мікроавтобусів машину з міжнародним спостерігачем з Білорусії блокували два автомобілі, після чого і білорус, і хлопці з КВУ всерйоз злякалися за своє життя. Підстави були. Наприклад, до горла одного з них був приставлений пістолет. Коли братки дізналися, що натрапили на міжнародного спостерігача, вони подзвонили кудись і, безглуздо вибачившись, відпустили бранців.
Аналогічні мобільні групи працювали майже у всіх містах області, і скрізь був задіяний відвертий криміналітет. Були випадки, коли "товстолобів" затримували члени комісій і здавали міліції. Бюлетені, які у них при цьому вилучалися були зараховані на користь "За єду" і її кандидатів по мажоритарці. На одній дільниці, бійка між кандидатами і бойовиками, трохи не переросла в озброєне зіткнення. Але, як заявив прокурор області Віктор Пшонка за підсумками 31 березня, жодної карної справи по виборах порушено не було. Такою ж сліпою була і позиція Донецьких судів…
Спочатку все це викликало шок (в якій країні ми живемо?!), потім зловтіху (народ виявився мудрішим: блок влади взяв свої відсотки системними вкиданнями, його піар-акції провалилися), потім побоювання за майбутню долю регіону. Стривожив простий логічний висновок: якщо офіційна влада використовує бандитів на виборах, значить вона контролює їх. Якщо вона їх контролює, значить очолює, а раз очолює, то що ж це за влада? Дії правоохоронних органів також показали, що міліція, СБУ і прокуратура в Донецькій області - фікція.
Надії на те, що згодом, бандити, які обростають капіталом, "наївшись", стають добропорядними бізнесменами, зруйнувалися. Або, точніше, нагадали, що перехідні періоди в інших країнах тягнулися десятиріччями… Однак ми живемо у вік великих швидкостей, масових комунікацій і віртуальних подій в світі без кордонів. Здавалося, сьогодні все повинне бути швидшим, в цьому всі зацікавлені, але… До того ж не вірилося, що люди, що зуміли створити величезну економічну імперію, такі не далекоглядні. Адже груба фізична сила, яку відчуло населення регіону перед і в день голосування, - це аргумент слабих. Силу застосовують тоді, коли нічого сказати, чи коли немає аргументів і можливості донести їх до об'єкта звертання. Виходить, що всі економічні досягнення регіону за останні роки - або "потьомкінське село", або мають дуже обмежену дію, якщо виборців треба було примушувати голосувати в їх підтримку. Загалом, згвалтувавши область заради самоствердження імпотентного блоку влади, донецька ФПГ (фінансово-політична група) дискредитувала і свій імідж, що починав позбуватися кримінального відтінку, і результати своєї роботи для регіону…
Політичні позиції Донецька залежать від його економічних позицій. Але капітал не може залишатися статичним. Він або розвивається (збільшується), або чахне (меншає). Зменшення грошей означає здачу позицій в політиці.
Донецьк, який сьогодні рвонув в політику, забув, що цей ривок тільки початок, а чим далі в ліс, тим, як кажуть, товстіші партизани. Якщо політичний процес не забезпечений економічно, він починає не тільки сам розвалюватися, як будинок на піску, але і підривати економічні основи тих, хто цей будинок будував, вкладав в нього гроші. Аналіз економічної ситуації в регіоні, та й висловлювання самих представників Донецької ФПГ показують, що їх внутрішні ресурси виснажені. Не даремно ж президент, в кінці березня, в Донецьку, піддав різкій критиці роботу Донецьких "вільних" економічних зон.
Рівень інвестицій в Донбас падає. Просто вичерпуються гроші, які "донецькі" під виглядом іноземних, повертали в регіон під пільгові умови оподаткування. А справжній іноземний капітал побоюється йти на схід України - дуже сумнівна репутація. Крім того, донеччани, що звикли отримувати все і швидко, виявилися скупуватими, і щедро "відкочуючи" чиновникам не хочуть ділитися з державою. Про це також говорив президент 22 березня в Донецьку: "Працюючи в пільговому режимі оподаткування, чимало підприємств продовжують нагромаджувати заборгованість в держбюджет. Після списання в минулому році 2,5 млрд. грн. податкових боргів, за січень-лютий недоплата перевищила 600 мільйонів. Ми в таку гру більше грати не будемо. Списання більше не буде. Давайте грати чесно. Держава йде назустріч, давайте йти і державі назустріч".
Останнім часом, багато іноземних дипломатів, що приїздять в Донецьк, зустрічаються з Ринатом Ахметовим. Одному з них я поставив питання, навіщо вони це роблять, адже пан Ахметов може розцінити це як свого роду міжнародну підтримку тому, що робиться в області. Відповідь була дипломатичною, але мудрою: "кожна людина повинна знати мову друга, ворога і коханця дружини".
Невідомо в якій якості цей дипломат розглядав Рината Ахметова, але турбує вже те, що він викликає такий інтерес. Причому інтерес цей продиктований не тільки зростаючим впливом донеччан на політичні процеси в країні, але і економікою, можливістю вкладання грошей, яким в Європі і Америці вже тісно. Люди дивляться, на чиїй території вони, можливо, будуть розміщувати інвестиції. І чи варто їх давати під такого, висловлюючись нашою мовою, "пахана"? Тобто Захід вже зрозумів, що робити бізнес в Донецьку можна не за законами, а за поняттями, і прораховує: чи варто грати в цю сумнівну гру? Тим більше, що "пахани" - це не система, - вони часто міняються…
Результати останніх виборів і кримінальний імідж донецької фінансово-політичної еліти, що останнім часом посилився, не наблизили Донецьк до керівництва Україною, як здається на перший погляд, а віддалили його від реальної політичної влади. Вони стали тим "страховиськом", яке примушує задуматися політиків з інших регіонів, якій небезпеці вони піддають себе (не треба красивих слів про демократію), продовжуючи ігнорувати процеси на сході країни. І навіть ілюзії можливих компромісів з донеччанами, також зникли. Вибори показали, що з "донецькими" марно домовлятися. Адже з Ринатом Ахметовим і його представниками у владі перед виборами домовлялися "про ненапад", крім комуністів, майже все: від "Нашої України" до "Яблука" і КОПів. Після 31 березня, всі вони зрозуміли, що з донецькими хлопцями домовитися не реально, можна розмовляти тільки з позиції сили. Компроміси вони визнають тільки з тими, хто сильніше або рівний по силі з ними.
Загалом, перемога "заєдистів" в Донбасі стала його моральною і політичною поразкою. Війни виграють не гармати, а мудрість полководців. Донецьк понадіявся на силу і програв. Все таки, хороша репутація коштує дорожче за гроші, навіть в нашій країні. Приклад Ющенка - цьому підтвердження.
Для того, щоб з "бандитів" "донеччани" перетворилися в нормальних людей і бізнесменів, потрібні ще мінімум одні нормальні вибори. Але для цього, щоб не програти без тиску на населення, їм треба зрозуміти, що сила переконання більш ефективна, ніж груба фізична сила, і вже сьогодні почати серйозну піар-кампанію, направлену на завоювання довіри власного населення і створення іміджу нормального регіону в очах інших ФПГ України, а також зарубіжних політичних і бізнес-еліт. А часу мало. До президентських виборів залишилося зовсім трохи і цей цейтнот залишає донеччанам зовсім небагато варіантів дій: або відтягати президентські вибори, зберігаючи Кучму на третій термін, щоб встигти "відмитися" від цих виборів, або і далі робити ставку на силу (тепер посилену ще і адміністративними важелями), які все більше переходять під управління представників Донецька, що фактично, означає грубо замаскований під президентські вибори переворот…
