Україні негайно потрібна допомога Європи
Четвер, 31 травня 2001, 12:59
Die Ukraine braucht dringend Europas Hilfe
У 90-х роках Україна вважалася ключовим елементом європейської архітектури безпеки. Формула була проста: поки Україна залишалася незалежною, Росія більше не могла утворити імперію. Захід оберігав крихкий суверенітет України, продекларирувавши "особливе партнерство" між нею і НАТО, як і з ЄС. Київ отримував широку економічну допомогу, передусім, з США.
Однак у вирішальний момент, коли з визначенням кандидатів на вступ в союз намітилися контури майбутнього ЄС, про Україну забули. Відтоді у відносинах між Україною і Заходом панують розчарування і застій. "Скандал з прослуховуванням телефонної розмови", пов'язаний з ім'ям президента, привів до того, що Захід взяв ще більшу дистанцію по відношенню до Києва. Україна, так аргументувалася вибрана довжина дистанції, "занадто велика" для інтеграції до Європи. Чи має це означати, що Захід вирішив залишиту країну саму собі, а, отже, віддати на відкуп Росії?
Україна з населенням, що нараховує 54 млн. осіб, з нереформованою економікою і високим конфліктним потенціалом серед громадськості – "занадто велика" і для Росії. Москві, незважаючи на всі зусилля останніх п'яти років, ніяк не вдається домогтися возз'єднання з Білорусією, в якій проживає всього дев'ять мільйонів осіб. Президент Росії Володимир Путін, звичайно, хотів би використати вдалий історичний момент і, поки Захід відвертається від Києва, спробувати добитися злиття російського і українського енергетичних і військово-промислових комплексів, організувати проведення спільних військових навчань і допомогти російським підприємствам в участі у приватизації державної власності України. Все так само легко продається українська владна еліта.
Нещодавно канцлер ФРН Герхард Шредер (Gerhard Schroeder) послав в українську столицю свого радника Міхаеля Штайнера (Michael Steiner). Той, ніби, з'ясував, що ситуація там загострюється. Процеси, що відбуваються останнім часом, показали, що Україна розвивається в напрямі створення олігархічної держави, якими вже давно стали пострадянські країни на Кавказі і в Середній Азії. Відмінними ознаками такої системи є те, що виконавча, законодавча і судова власті, преса знаходяться в повній залежності від національних фінансових кланів.
В Україні розігрується російський сценарій. Зараз, після падіння в квітні реформістський уряду Віктора Ющенка, формується коаліційний уряд з участю комуністів, як це було в 1998 році після обвалу рубля в Росії. У особі нового прем'єр-міністра України Анатолія Кінаха знайдена така ж компромісна фігура, що не претендує на президентське крісло, якою була три роки тому в Росії кандидатура Євгена Примакова. Президент Кучма ще не встиг відійти від політичних скандалів останніх місяців і остаточно попадає під контроль своїх олігархів, як це було з Борисом Єльциним в останні місяці його правління. На парламентських виборах, які відбудуться на початку наступного року, різні групи олігархів будуть намагатися шляхом умілого маніпулювання остаточно взяти під свій контроль Верховну Раду, український парламент, як це було зроблено російськими олігархами під час думських виборів у грудні 1999 року.
Після парламентських виборів 2002 року українські олігархи отримають в свої руки найвищі владні повноваження. Однак, чи зупиняться вони на варіанті Путіна - це питання, оскільки російський президент після того, як йому довелося вдаватися до послуг своїх великих олігархів, знаходиться зараз, судячи за всім, під їх сильним тиском.
Шанси розгорнути негативний розвиток подій в Україні в позитивному напрямі силами Заходу, - невеликі. Цілком можливо, що нову пануючу еліту вже більше не заманиш перспективою інтеграції в світову економіку. Україна і Вашингтон остаточно посварилися після того, як Вашингтон однозначно встав на сторону опозиції Кучмі.
Путін запевняє, що Росія хотіла б стати частиною Європи. Чому він повинен противитися тому, щоб Україна пішла тим же шляхом і була б підтримана спільними зусиллями Москви і Берліна?
Переклад Strana.ru
У 90-х роках Україна вважалася ключовим елементом європейської архітектури безпеки. Формула була проста: поки Україна залишалася незалежною, Росія більше не могла утворити імперію. Захід оберігав крихкий суверенітет України, продекларирувавши "особливе партнерство" між нею і НАТО, як і з ЄС. Київ отримував широку економічну допомогу, передусім, з США.
Однак у вирішальний момент, коли з визначенням кандидатів на вступ в союз намітилися контури майбутнього ЄС, про Україну забули. Відтоді у відносинах між Україною і Заходом панують розчарування і застій. "Скандал з прослуховуванням телефонної розмови", пов'язаний з ім'ям президента, привів до того, що Захід взяв ще більшу дистанцію по відношенню до Києва. Україна, так аргументувалася вибрана довжина дистанції, "занадто велика" для інтеграції до Європи. Чи має це означати, що Захід вирішив залишиту країну саму собі, а, отже, віддати на відкуп Росії?
Україна з населенням, що нараховує 54 млн. осіб, з нереформованою економікою і високим конфліктним потенціалом серед громадськості – "занадто велика" і для Росії. Москві, незважаючи на всі зусилля останніх п'яти років, ніяк не вдається домогтися возз'єднання з Білорусією, в якій проживає всього дев'ять мільйонів осіб. Президент Росії Володимир Путін, звичайно, хотів би використати вдалий історичний момент і, поки Захід відвертається від Києва, спробувати добитися злиття російського і українського енергетичних і військово-промислових комплексів, організувати проведення спільних військових навчань і допомогти російським підприємствам в участі у приватизації державної власності України. Все так само легко продається українська владна еліта.
Нещодавно канцлер ФРН Герхард Шредер (Gerhard Schroeder) послав в українську столицю свого радника Міхаеля Штайнера (Michael Steiner). Той, ніби, з'ясував, що ситуація там загострюється. Процеси, що відбуваються останнім часом, показали, що Україна розвивається в напрямі створення олігархічної держави, якими вже давно стали пострадянські країни на Кавказі і в Середній Азії. Відмінними ознаками такої системи є те, що виконавча, законодавча і судова власті, преса знаходяться в повній залежності від національних фінансових кланів.
В Україні розігрується російський сценарій. Зараз, після падіння в квітні реформістський уряду Віктора Ющенка, формується коаліційний уряд з участю комуністів, як це було в 1998 році після обвалу рубля в Росії. У особі нового прем'єр-міністра України Анатолія Кінаха знайдена така ж компромісна фігура, що не претендує на президентське крісло, якою була три роки тому в Росії кандидатура Євгена Примакова. Президент Кучма ще не встиг відійти від політичних скандалів останніх місяців і остаточно попадає під контроль своїх олігархів, як це було з Борисом Єльциним в останні місяці його правління. На парламентських виборах, які відбудуться на початку наступного року, різні групи олігархів будуть намагатися шляхом умілого маніпулювання остаточно взяти під свій контроль Верховну Раду, український парламент, як це було зроблено російськими олігархами під час думських виборів у грудні 1999 року.
Після парламентських виборів 2002 року українські олігархи отримають в свої руки найвищі владні повноваження. Однак, чи зупиняться вони на варіанті Путіна - це питання, оскільки російський президент після того, як йому довелося вдаватися до послуг своїх великих олігархів, знаходиться зараз, судячи за всім, під їх сильним тиском.
Шанси розгорнути негативний розвиток подій в Україні в позитивному напрямі силами Заходу, - невеликі. Цілком можливо, що нову пануючу еліту вже більше не заманиш перспективою інтеграції в світову економіку. Україна і Вашингтон остаточно посварилися після того, як Вашингтон однозначно встав на сторону опозиції Кучмі.
Путін запевняє, що Росія хотіла б стати частиною Європи. Чому він повинен противитися тому, щоб Україна пішла тим же шляхом і була б підтримана спільними зусиллями Москви і Берліна?
Переклад Strana.ru
