Український вибір

Даний текст є матеріалом, підготовленим Віктором Ющенком для канадського видання The Globе and Mail. У скороченому вигляді стаття вийшла у середу в розділі "Коментарі" під назвою "Ukraine needs your help".

Про Україну мені важко говорити неупереджено. Це моя країна, радостями якої я живу і хворобами якої хворію. Не можу не пишатися змінами, які відбулися за останні півтора роки після президентських виборів і налагодження співпраці у трикутнику президент-парламент-уряд. Передусім це стосується реформування економіки країни і ліквідації заборгованостей держави за соціальними програмами.

Варто згадати, що вперше в новітній історії України відбулося реальне зростання валового внутрішнього продукту. Уперше держава не позичала гроші, а суттєво скоротила свій борговий тягар. Відбулася гармонізація монетарної і бюджетної політики, започатковано прозору схему міжбюджетних трансферів, почався наступ на негрошові трансакції. Проведено аграрну реформу, в результаті якої майже 6,4 млн. українців отримали землю у приватну власність. Почала зростати зайнятість населення. Відновлено фінансову стабільність, довіру до національної валюти.

На моє переконання, зміни в економіці мають системний характер. Нинішні позитивні тенденції можуть стати основою довгострокого зростання. Образно кажучи, торік ми розчищали майданчик, а цього року розпочали саме будівництво. Уряд за майже 17 місяців діяльності довів, що розумна економічна політика неминуче дає добрі наслідки. Водночас не можу не розуміти, що йдеться лише про перші кроки на шляху зміцнення справжніх ринкових засад та європейських соціальних стандартів в Україні.

Результати розвитку за чотири місяці 2001 року свідчать, що в Україні не тільки триває, а й прискорюється економічне зростання. Внутрішній валовий продукт за цей час перевищив усі прогнози і збільшився на 8,5%, тоді як інфляція була меншою, ніж прогнозувалося - 4,3%. Промислове виробництво зросло на 18,4%, а в квітні ця цифра досягла 20,8%, що є найбільшим показником у континентальній Європі. Позитивну динаміку мають сільське господарство, будівництво, зберігаються позитивне сальдо у зовнішній торгівлі, стабільність на валютному ринку країни та профіцит державного бюджету.

Позитивні зрушення намітилися і в соціальній сфері. Так, грошові доходи населення зросли в січні-березні 2001 року на 7,5%. Цьому сприяло, зокрема, збільшення рівня зарплат працівникам освіти, охорони здоров"я, науки, культури та регулярне підвищення пенсій.

Такі результати діяльності уряду, визнані міжнародними експертами і підтримані народом України, мали б вселяти надію і впевненість у вірності курсу економічних перетворень. Однак в Україні кажуть: бджола мед збирає та не їсть, їй найменше дістається. Так і трапилося, коли 26 квітня Верховна Рада висловила недовіру уряду. Виникає запитання: кому це було потрібно і заради чого?

Формально, причина полягає у невмінні уряду домогтися підтримки парламенту. Практично ж, парламентарії висловилися проти політики уряду, спрямованої на відмову від фінансових або майнових преференцій певним фінансово-політичним угрупованням, проти запровадження чесних, прозорих і рівних правил гри для усіх суб"єктів господарювання, особливо у період великої приватизації. Зроблено також спробу перекласти на уряд відповідальність за політичне протистояння у суспільстві, ареною якого став парламент. Не останню роль зіграло прагнення отримати певні переваги у зв"язку із наближенням парламентських виборів.

Очевидно, що ініціаторами вотуму недовіри стали фракції комуністів та фінансово-політичних угруповань. Арбітром політичних процесів стали комуністи, які несподівано для себе отримали в парламенті "золоту акцію", тобто можливість впливати на прийняття важливих рішень. Історія свідчить, що комуністи не раз ішли на альянс з ідеологічними противниками задля отримання влади. Водночас такі протиприродні союзи не створюють жодних перспектив для проведення реформ, а лише здатні ревізувати або ж гальмувати їх.

"Олігархи" незадоволені діями уряду, бо підвищення добробуту населення робилося, зокрема, за рахунок боротьби з тіньовим капіталом. Непоступливість уряду позбавляла їх можливості використати додаткові ресурси на майбутніх виборах. Комуністи ж не можуть пробачити уряду розв’язання соціальних проблем, адже це означає для них втрату підтримки виборців, насамперед протестного електорату. Для комуністів актуальним залишається гасло: "чим гірше, тим ліпше".

І "олігархи", і комуністи не зацікавлені у відкритості й демократичності політичних та економічних процесів в Україні. Отож не дивно, що уряду, який сповідував саме такі принципи, комуно-олігархічний союз виніс свій вирок.

Отже, відставка уряду відбулася не через його нездатність розв’язувати назрілі проблеми, не через брак суспільної підтримки, не через дії, які призвели до політичного скандалу, тому нинішню ситуацію в Україні не можна назвати виключно урядовою кризою. По-перше, це - криза системних владних стосунків, які увійшли в суперечність з потребою демократичного розвитку країни.

Відставка уряду загострила деякі хвороби в державі, зокрема показала, що проблема уряду не є суто адміністративною, тобто не йдеться просто про нові призначення. Вона стала політичною і загальнонаціональною. Ми зрозуміли, що без політичної реорганізації на рівні інститутів влади говорити про майбутній уряд, який би міг проводити реформи, неможливо. Відставка уряду засвідчила необхідність активних пошуків формули, яка могла б об’єднати гілки влади в єдину команду, але з чітко розподіленими функціями.

По-друге, події довкола відставки уряду підтвердили кризу парламентської більшості. Та більшість, яка виникла у 2000 році, була реакцією на історичні зміни, що відбувалися в країні. Вона стала сходинкою не тільки розвитку законодавчого органу, а й самої України. Втрата парламентської більшості, можливо, є вагомішою для суспільства, ніж відставка уряду. Така зміна може свідчить: в Україні проведення реформ перебуває під загрозою. Формули, які раніше цементували більшу частину парламенту, втрачені. Альянси, які, як правило тимчасово, виникають на різних полях політичних ідеологій, призводять до неможливості відтворення спільної ідеї, яку б підтримала більшість депутатів.

По-третє, політичне протистояння та урядова криза в країні підтверджують, що теперішній парламент вже не відповідає рівню політичної свідомості суспільства. Він показав свою залежність від кланово-олігархічних структур і неспроможність керуватися національними пріоритетами.

Відтак сьогодні з особливою гостротою постає питання підготовки до нових парламентських виборів у березні 2002 року. Вже зараз треба робити все можливе, щоб новий склад Верховної Ради зміг консолідувати суспільство навколо головної проблеми - утвердження в Україні законодавчої влади, здатної успішно завершити започатковані реформи. Саме у цьому я вбачаю нині своє головне завдання.

Отже, на моє переконання, потрібне нове широке демократичне об’єднання, яке б сповідувало не опозиційність, а налаштованість на конструктивні справи. Не боротьбу проти окремих осіб, а боротьбу за нові ідеї за участю людей, спроможних відіграти позитивну роль будівничих державного життя України. Потрібна політична сила, здатна забезпечити завершення конституційної реформи і, відтак, успішне становлення Української держави, в якій декларовані принципи верховенства права та прав людини стануть реальним фактом. Саме таке політичне об’єднання - носій позитивної програми реформ, здатне запровадити новий стиль дій влади і започаткувати новий етап української політики та нові форми її вияву - повинно перемогти на майбутніх виборах.

За цих умов значно зростає роль партій і політичних об’єднань. Люди відчули, що можуть й мусять впливати на політичні процеси. Для багатьох стало зрозумілим: політика стає вагомим чинником, коли вона є засобом здійснення спільних справ та розв’язання загальних проблем, коли враховується громадська думка і через відкриті політичні змагання виявляються лідери, спроможні репрезентувати інтереси різних суспільних груп.

У цьому плані досвід провідних країн Заходу був би неоціненним для молодої української демократії. Сьогодні, як ніколи, потрібна конкретна допомога країн, які давно перейшли цей рубіж у своєму розвитку. Свій внесок у цю допомогу може здійснити й Канада.

Про Канаду мені завжди приємно говорити, бо я зберігаю добрі спогади про її чудову природу, безкрайні прерії, що так нагадують українські степи, про щирих людей, серед яких я знайшов чимало друзів. Завжди хотів зрозуміти, як канадійці живуть, працюють, сплачують податки, відпочивають, шануючи при цьому свою країну. Бо розуміння засад західного світу, яскравим представником якого, гідним наслідування, є Канада, має допомогти нам у побудові демократичної, ринкової та незалежної України.

Отже, впевнений, не може навіть йтися про будь-яке скорочення чи охолодження українсько-канадських відносин, що іноді пов’язується, начебто, з непевністю політичних орієнтирів України. Навпаки повинні й далі розвиватися програми співпраці, щоб пристосувати канадський досвід до українських реалій. Надзвичайно цінною і ефективною є допомога Канади у розвитку середнього та малого бізнесу, сільського господарства, насамперед, фермерського руху, у галузі інформаційної політики та захисті культурного суверенітету, у питанні екологічної безпеки.

Особливого значення набуває сприяння Канади у зміцненні демократичних засад, громадянського суспільства та свободи слова в Україні, навіть у такому, на перший погляд, технічному питанні, як розвиток мережі "Інтернет". Нам необхідно мати постійний обмін думками, ідеями з багатьох питань на рівнях державних управлінців, приватного сектору, неурядових організацій.

Ми не забуваємо, що саме Канада першою із західних країн визнала незалежність України. Саме Канада допомагає Україні представляти її інтереси у G-7 і НАТО. Ми вдячні за технічну допомогу Україні, обсяги якої є одними з найвищих серед західних країн. Я радий відзначити, що за часів діяльності мого уряду торгівля між нашими країнами зросла вдвічі. Приємною звісткою стало визнання канадським урядом статусу ринкової економіки за металургійною галуззю України при антидемпінгових процесах.

Десята річниця незалежності України та десятиріччя з часу визнання Канадою нашої держави, що виповнюються цього року, можуть слугувати доброю точкою відліку та проміжного підсумку. Сподіваюсь, що рівень канадської допомоги, ваша співучасть у розв’язанні Україною складних державотворчих проблем не зміняться у зв’язку з подіями в Україні. Ми були друзями і повинні ними залишатися. Україна - це надовго. Впевнений, що Канада буде поруч з нами.