Треба, щоб глядачі за кордоном відчули, як ця війна впливає на конкретних людей
Спецпроєкт Аспен Інституту Київ "Лідерство та війна"
Як мотивувати світ підтримувати Україну за допомогою культури? Які меседжі при цьому доносити? Як боротися з російськими наративами та міфом про "вєлікую рускую культуру"? Яким чином приватні ініціативи можуть впливати на промоцію української культури в Україні та за кордоном?
Ці запитання координатор програми для Спільноти Аспен Інституту Київ Андрій Кулаков обговорив в інтерв'ю з Владом Троїцьким.
Треба зробити такий портал, щоб подих війни торкнувся глядачів
На початку повномасштабного російського вторгнення я зрозумів, що найефективнішими ми разом з нашими мистецькими проєктами будемо на Заході. Чому? Тому що звичайний обиватель буде в шоці від новин та слідкуватиме за війною перші 2 тижні, потім ця тема відходитиме для нього на другий, третій, п’ятий план. Така вже людська природа. І якщо новини торкаються мозку, то мистецтво – серця. Ця "зачіпка" набагато серйозніша.
Наша перша місія – донесення свого меседжу. У світі не можна та й не варто показувати, що ти нещасний, що ти – жертва. Нещасних та жертв можуть пожаліти, але ніхто їх не любить і мало хто поважає. Більше того, з ними намагаються уникати подальшої комунікції, бо нещастя – заразне.
Треба показувати свою ефективність, енергію і постійно транслювати свої наративи. При цьому — робити їх доступними для місцевих: у Європі, США, Південній Америці.
Ми маємо бути інтерфейсом: адекватним, сильним. Коли ми граємо Dance Macabre або "Україна вогонь", або коли "Даха Браха" дає свої концерти, глядачі часто кажуть: "Тепер ми розуміємо чому Україна стоїть".
Треба зробити такий портал, щоб подих війни торкнувся глядачів, щоб вони не дивилися на війну як на абстрактну картинку в новинах, а відчули як вона впливає на конкретних людей.
Первинно ми говоримо про Україну, яка захищає свободу та демократію. Я часто запитую у журналістів, політиків, простих глядачів, що вони розуміють під поняттям "свобода"? І, виявляється, незважаючи на те, що це слово часто використовується, люди його забули. Деякі, наприклад, замінюють слово "свобода" на слова "стабільність" або "безпека", які насправді не мають нічого спільного зі свободою. Свобода – це все ж ризик і відповідальність. А для України свобода зараз – це не абстракція, а дуже конкретне фізичне поняття.
Як боротися з російськими наративами та міфом про "вєлікую рускую культуру"
Якщо ти говоритимеш, що будь-яка взаємодія з російським продуктом токсична, без аргументів, на тебе дивитимуться як на нещасну, ображену і не дуже розумну людину.
Треба аналізувати історію Росії. Говорити, що культ рабства насправді тривав від 16-го століття, починаючи з Івана Грозного. Подальша історія – це просто циклічне повторення одного й того ж.
Росіяни мають рабську свідомість з манією величі. Цю тезу підтверджують у своїх творах Достоєвський, Сорокін, Мамлєєв, Платонов. Так чи інакше це описано в усіх російських авторів.
Лише кілька років тому я також почав розуміти, що унікальність російської літератури у тому, що там немає практично жодного позитивного героя. Чехов, Достоєвський, Толстой – це гімн непотрібних людей. Вони не потрібні ні собі, ні комусь іншому. Але при цьому експлуатується міф про велику духовність і загадкову російську душу.
Ведучи дискусії про цей міф, ти кажеш: "Ок, звичайно, Чехов з "Вишневим садом" – геніальний, а Достоєвський – найвидатніший копач у лайні людської душі. Бажаєте цим займатися? Будь ласка. Але треба розуміти, що ця література нормалізує непотрібність людини".
Діти у школах читають про Онєгіна, Печоріна, Раскольнікова і у них формується паттерн, що така поведінка – нормальна. У той самий час, поведінкові паттерни формують персонажі дитячих казок: Іван-дурак, Ємєля-дурак, солдат-п’яничка.
Часто можна почути в культурному західному істеблішменті, про те, що культура і політика – це різні речі. Абсолютно не так. Тому я кажу: якщо культура не впливає на твій світогляд, значить, це погана культура. Навіть найбільш розважальний мультфільм передає певні цінності. Так працює як м’яка сила. У світогляді формується культурний код поведінки. І тому кінець кінцем, це також впливає на життєвий вибір.
Читайте також
Олександра Матвійчук: Наша ціль – змінити глобальний підхід світу до правосуддя за воєнні злочини
Приватні ініціативи можуть впливати на промоцію української культури за кордоном
До боротьби з російським культурним впливом в світі активно долучаються приватні, незалежні ініціативи. На щастя, у нас з'явилось кіно, але поки це доволі нішеві проєкти. Є кілька художників, є театр, музика, але цього недостатньо. Є над чим працювати.
Уявіть собі портал, в якому є календар, мапа, і ти розумієш де відбувається діяльність, пов'язана з Україною. Далі навколо цього можна згуртовувати активістів у конкретних містах, запрошувати політиків. Наприклад, ми керувалися подібною логікою, коли грали в Дойч театрі в Берліні. Наш посол зібрав політиків з Бундестагу, а до та після вистави була дискусія. За словами посла, він побачив, наскільки потужною зброєю є культура.
Важливо спиратися на минуле. Розуміти в чому його важливість і яку цінність воно несе і при цьому апелювати до майбутнього. Говорити про мрію, про віру. Потрібно діяти таким чином скрізь: в Африці, Південній Америці, в Туреччині. Це системна робота і дуже непроста.
Важливо не бути "хуторянами". З одного боку девіз "Моя хата скраю" — це добре, адже йдеться про незалежність та відповідальність за свій маленький світ. Але коли йдеться про величезні виклики, треба об’єднувати зусилля, щоб захистити світ спільний для нас усіх.
Ми маємо вчитися домовлятися, будувати спільний меседж.
Бувають випадки, коли люди реалізують різні ініціативи, але в одному напрямі. Результатом є фрагментовані активності, від яких немає відчуття єдності. Треба мати сміливість відмовитися від власних амбіцій на користь спільного блага. Важливо, щоб ми зазвучали разом.
Влад Троїцький, театральний актор, режисер, засновник ЦСМ "ДАХ", керівник музично-театральних проектів "ДахаБраха", "DakhDaughters", "NovaOpera", "ЦеШо", засновник фестивалю сучасного мистецтва ГогольFest
Аспенська спільнота може приєднатися до цього процесу, тому що кожен її член – серйозний "ресурс". Надзвичайно важливо – не ігнорувати одне одного, а підтримувати.
В умовах повномасштабної російсько-української війни збільшилася відповідальність лідерів. А цінності, які лежать в основі їхніх дій, стали ще важливішими. Більшість членів Аспен-спільноти та випускників Аспен Інституту Київ долучилися до боротьби України за свободу. У проєкті "Лідерство та війна" члени виконавчої команди Інституту спілкуються з ними про їхній досвід проживання війни, прийняття рішень та бачення майбутнього.
