Про формати і Донбас: або Україна робить виважені сміливі кроки, або маємо заморожений конфлікт і чекаємо на зміну влади у Кремлі
Заступник глави Міністерства зовнішніх справ Російської Федерації Георгій Карасін нещодавно заявив "РИА Новости", що спочатку слід дочекатися інавгурації новообраного президента України, після чого готувати нову зустріч у нормандському форматі.
Він визнав, що основні сигнали ідуть із Москви, а не з Києва чи Берліна, і відразу озвучив ці "сигнали":
"Ми вважаємо, що вірність принципам мінських домовленостей – це наріжний камінь у просуванні вперед у врегулюванні. І другий наріжний камінь – це налагодження прямого діалогу між Києвом і Донбасом".
Окрім появи у словах Карасіна відразу двох "наріжних каменів" – нічого нового. Правда, ще є видача паспортів жителям ОРДЛО, але це ж, як підкреслив Путін, "гуманітарний крок", а ніяке не врегулювання.
З українського боку також була висловлена готовність щодо проведення чергової зустрічі у верхах. Висловлювались також пропозиції щодо певної зміни її формату, наприклад, за рахунок залучення США і Великобританії.
Ця ідея, безумовно, має сенс, якщо Росія не заперечуватиме (якщо буде проти, то просто не братиме участь) навіть з урахуванням занурення Великобританії у Brexit, а США у торговельні переговори з Китаєм і ситуацію у Венесуелі.
Не зовсім, правда, зрозуміло, чому Росія погодиться залучити до переговорів, якщо її позиція незмінна вже декілька років, двох своїх супротивників і яка саме логіка у цьому кроці.
Звичайно, спадає на думку Будапештський меморандум.
Але оскільки нашою метою є не просто зміна формату, а все-таки прогрес із встановленням миру на Донбасі, чого ні за яких умов неможливо досягнути без контролю над кордоном і припинення вогню, варто розглянути пропозицію про зміну формату багатосторонніх переговорів не на "Будапештський", а на "РБ ООН+".
Тобто йдеться про проведення саміту лідерів країн-постійних членів Ради Безпеки ООН, України та Німеччини, яка дуже вчасно головує у цьому органі.
Саме саміту, якому мають передувати інтенсивні, але непублічні консультації на рівні експертів та уповноважених представників МЗС, а не засідання РБ ООН, яке потребує іншої бюрократії та специфічної підготовки.
Метою такого саміту мають стати нові домовленості, що замінять "Мінські угоди", які трактуються сторонами по-різному і все одно не виконуються.
Росії важко буде відмовитись від такої пропозиції, яка є логічним продовженням ідеї здійснення миротворчої операції, що має бути формалізована згодом саме через рішення РБ ООН.
Що це змінить? По-перше, до процесу врегулювання ситуації на Донбасі буде долучено Пекін і зовсім не факт, що на стороні Росії. Так, формально Пекін не приєднався до режиму антиросійських санкцій, проте підтримує територіальну цілісність і суверенітет України.
Окрім того, для фахівців не є секретом, що де-факто КНР дотримується санкцій, введених проти Росії з боку США. Ця тема була предметом дискусії на російському телебаченні 28-го квітня, коли у шоу "Москва. Кремль. Путін" показали інтерв'ю Пескова, який перебував з Путіним у КНР.
Відповідаючи на запитання Соловйова про те, що "наші китайські брати активно демонструють гарні наміри по відношенню до Росії… проте застосовують американські санкції" і "чи вірно ми розуміємо їх справжні наміри", Песков заявив, що Китай до санкцій не приєднався.
Андерс Аслунд так прокоментував цю заяву: "Формально він правий, проте з 2014 року всі чотири найбільші китайські державні банки відмовляються фінансувати проекти з Росією. Китай завжди турбується про свої власні інтереси, особливо що стосується США, і тому де-факто дотримується американських санкцій, щоб самому під них не потрапити".
Пізніше це визнав і сам Песков. Як зазначив Майкл Кофман із Центра Вілсона у Вашингтоні, "деякі росіяни навіть шуткують, що китайські банки і корпорації більше бояться американських санкцій і дотримуються їх ретельніше, ніж європейці.
Для того, щоб багатостороння зустріч не була провальною із самого початку, слід запропонувати український план врегулювання ситуації на Донбасі, який включатиме як поетапне розгортання миротворчої місії, так і ідеї з відновлення тимчасово окупованих територій – можливо, через створення багатосторонньої фінансової інституції із залученням фондів міжнародних донорів, включаючи Китай.
У КНР можуть бути зацікавлені у відновленні шахт (якщо українська влада вважатиме це за доцільне) та створенні підприємств на звільнених територіях, де є значна кількість робочих рук.
Не слід також забувати, що КНР входить до числа найбільших донорів програм допомоги ООН. Новий план має ґрунтуватись на нашому баченні вирішення соціальних проблем, а також включати безпекові гарантії.
Росії важко буде протистояти загальній позиції "РБ ООН+", якщо вона залишиться наодинці. Цілком очевидно, що контекст дискусії з кожною із сторін має включати не тільки обговорення загального "пакету врегулювання", але і важливі для кожної із країн-учасниць економічні та військово-політичні компоненти.
Наприклад, варто подумати над пропозицією Стівена Бланка – старшого експерта Ради з питань зовнішньої політики США – розглянути нову модель "ленд-лізу", яка включатиме надання Україною території для розміщення військової бази НАТО (наприклад, на Азовському узбережжі) в обмін на поставки певних видів озброєнь.
Має бути різко посилена інформаційна кампанія в ОРДЛО, збільшено фінансування розробок українських компаній, які пропонують технічні і технологічні рішення з посилення боєздатності української армії на лінії зіткнення.
Необхідно чітко усвідомити – або Україна робить виважені, але сміливі кроки, включаючи розроблення власної ракетної зброї, яка буде спроможна вражати цілі на відстані 1000 і більше кілометрів, та кардинальне прискорення економічного розвитку, або ми потрапимо у пастку "Придністров'я" та "Нагірного Карабаху", отримаємо заморожений конфлікт і чекатимемо на зміну влади у Кремлі, сподіваючись, що операція "спадкоємець" не відбудеться.
Останні події у Венесуелі показали, що Москва твердо стоїть на шляху зіткнення із Заходом, насамперед – зі США.
Рішення Кремля стосовно видачі паспортів мешканцям ОРДЛО і провокативні кроки Путіна з паспортизації не тільки українців, але і афганців, сирійців, єменців, свідчать, що будь-які надії на зміни настроїв у Кремлі самі по собі марні.
Важливо перехопити в нього ініціативу і спробувати сформувати власну позицію, яка за підтримки міжнародного товариства могла б стати основою для подальших кроків і поступального розвитку.
Сергій Корсунський, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
