Колаборанти й корупціонери бояться світла, як вогню
Ситуація довкола заступника Генерального прокурора України Анатолія Даниленка є обурливою, бо набула однозначного розголосу в суспільстві.
Якщо чиновник стоїть на захисті закону, то він повинен усвідомлювати – хоче того чи ні – що є першим серед рівних перед законом. Він повинен бути готовим вийти на Майдан у будь-який момент і в живі очі зневіреним співвітчизникам пояснити походження своїх статків.
Йому немає чого боятися, якщо він став жертвою брудного наклепу, бо з доказами нескладно відстояти правоту.
Скажімо, сам я зараз подав до суду за наклеп та дискредитацію мене, і спокійно візьму участь у засіданні суду з об'єктивними свідченнями на руках. Навіщо йти на фальшиві лікарняні, в гарячці ховатися за депутатськими мандатами й шукати виправдання тому, яким саме "нєпосільним трудом" вдалося накопичити непристойні статки в роздерибаненій злочинцями країні?
Але, не Дай, Боже, чиновник свідомо припустив кричущі зловживання, ставить власні інтереси вище державних, заплющує очі на кумівство, вважає прийнятним подвійне тлумачення закону – тоді він має бути готовим звітувати по повній програмі.
Із приходом у Генеральну прокуратуру України у в лютому цього року я звільнив, насамперед, шістьох заступників генпрокурора Віктора Пшонки, усіх прокурорів обласного й районного рівнів, усіх начальників структурних підрозділів ГПУ.
Люстрація зачепила переважну більшість прокурорів ще до того, як над нею взагалі замислилися в правоохоронній системі. І це була не чиясь особиста заслуга, а вимога часу. Натомість на звільнені місця знайшлося чимало професіоналів своєї справи, у чиїх кишенях немає мільйонів купити собі крісло. Ці люди мінімально заплямовані в колабораціонізмі зі злочинним режимом і не помічені в корупції.
На моє переконання, перші особи й фахові юристи серед державотворців повинні теж беззастережно погодитися на вимогу люстрації. Я не бачу в цьому нічого неприродного.
Я свідомо готовий пройти люстрацію так само, як запропонував свою кандидатуру міністр юстиції України Павло Петренко. Попри тонни бруду, вилиті особисто на мене за останні місяці "чорними" політтехнологами. Схоже на те, що хтось хоче перевести стрілки за свої помилки, щоб за революційними гаслами й скорботою за Небесною сотнею приховати власне справжнє обличчя від широкої громадськості.
Вони бояться світла, як вогню. Тільки за один намір на прес-конференції викрити засновників, авторів і виконавців "чорного" піару наслали на мене "тітушок", які не мали жодного стосунку до люстрації й, злякавшись, розбіглися.
Україні не по дорозі з такими професіоналами ловити рибку в каламутній воді, "розв'язувати питання" у високих кабінетах на свою користь. Бо ті ніколи не будуть зацікавлені очистити воду, гальмуватимуть рух уперед, через що в очах громадськості є ненадійними з огляду на високі очікування вибратися з усього цього бруду.
Тож на запитання Тараса Шевченка, "коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?" – ми більше не маємо права відповідати "а діждемось-таки колись".
Сподівання на "колись" – треба виправити на "сьогодні".
Щоб завтра не було пізно.
Олег Махніцький, екс-генпрокурор України, радник президента, спеціально для УП
