Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Маніпуляція "миром" вбиває державність

Середа, 24 вересня 2014, 09:47

У війнах творяться нації. Марк Фон Гаген

У світі налічується близько двох тисяч етносів і лише близько двохсот держав. Тобто, далеко не всі народи мають таку розкіш, як власна держава.

Але державу, як найвище надбання народу, яке дозволяє йому бути вільним, сьогодні в Україні підміняють іншими цінностями. Зокрема – "миром".

Наше суспільство вже звикло до конституційного визнання людини та її життя – найвищою соціальною цінністю. Ми живемо в епоху небувалого розвитку інституту прав людини. У результаті виросло покоління егоцентричних громадян, які бачать державу лише крізь призму зобов'язань цієї держави по відношенню до себе.

Цим світоглядним егоїзмом та нерозумінням цінності держави зараз і користуються українські політики з колишньої команди Януковича. У своїх полум'яних агітаційних виступах вони на перше місце ставлять "мир будь-якою ціною".

На жаль, таку саму риторику підхопила й діюча влада. Адже саме прагненням миру вона виправдовує ті свої рішення, які активно критикує суспільство.

Але війна – це не відносини в системі "особа – держава". Таке протиставлення можливе лише в мирний час. Якщо ж під час війни громадяни на перше місце ставлять власне право на мирне життя, а не збереження державності, – вони просто опиняються в рабстві агресора.

На війні особа й держава мусять стати єдиним цілим, а пріоритетом стає питання збереження держави.

Так, ми всі хочемо миру, ніхто не хоче гинути або втрачати на війні близьких. Але зменшення кількості смертей повинно вирішуватись за рахунок професіоналізму командування – а не за рахунок втрати територій!

Ми вже "зберегли мир" в Криму – він там і зараз панує. Але ж Україна втратила Крим, будемо відвертими. Чому? Тому що була хибна мета.

Кінцевою метою мусить бути не мир, а збереження незалежної української держави. Боронити свої кордони – це і є боротьба за мир.

Наша незалежність – це дар історії.

Чи дозріли ми як нація, аби зберегти цей дар?

Чи бачимо ми далі власної витягнутої руки?

Чи готові творити історію держави, а не своє особисте короткотривале життя?

Якщо так, то нам не потрібен мир ціною втрати суверенітету.

Анна Маляр, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Сьогодні українська мова є в більшій небезпеці, ніж в 2022 році

Пам'яті Ірини Цибух

На порозі катастрофи. Розподілена генерація – шанс уникнути зимового блекауту

Три причини, чому саме зараз пора об'єктивно оцінити роботу АРМА

Чому управління відходами комерційної та промислової упаковки повинні здійснювати виробники

Де межа між національними інтересами та захистом права власності?