Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Україна стала причиною нового геополітичного зсуву

Вівторок, 04 березня 2014, 16:11

Якщо до 28 лютого події в Україні можна було трактувати як суто внутрішні справи, то з 28 лютого – з початку поки що "прихованої" військової агресії Росії на територію українського Криму – події стали носити явно геополітичний характер.

Є стійке відчуття, що Віктор Янукович перетворився на такого собі сучасного ерцгерцога Франца Фердінанда, який несвідомо та випадково став причиною величезних геополітичних змін в світі, що почалися в 1914 році, з початком Першої світової. І закінчились із закінченням Другої і початком Холодної воєн.

Сучасний світовий порядок став результатом саме таких глобальних процесів. Схоже, такий порядок вже не може бути гарантом світової економічної, політичної та військової стабільності і вичерпав себе.

Затяжна економічна криза стала одним із каталізаторів геополітичної кризи, так як досі світовий істеблішмент не дав відповідь на запитання: а що робити з величезними зовнішніми і внутрішніми боргами країн світу? Списати не можна, обслуговувати неможливо.

Іншим каталізатором є Росія. По перше, Путін одержимий ідеєю повернення Росії статусу світової держави, якою колись вважався СРСР. Ідеологія повернення – "руський мір", геополітична форма – Єроазійський Союз, найважливішою складовою якого мала б бути Україна.

Ці плани – не тільки "брєдові" ідеї Путіна. Ці плани – необхідна умова для виживання Росії, як геополітичної одиниці. І Путін це розуміє.

Сланцева революція, демографічні проблеми самої РФ, зростання геополітичної ваги Китаю – ці та інші виклики, які не зможе витримати неефективна нереформована економіка Росії вже в найближчі 3-5 років.

Але в цій геополітичній авантюрі Путін не врахував декілька речей.

По-перше, українці вже далеко не такі проросійські, як вважають росіяни. Навіть в південно-східних регіонах. Навіть в Криму. Тому терміново доводиться використовувати заїжджих "тітушок", місцевий криміналітет, типу Аксьонова, і велику купу грошей.

Друге і головне: США і Великобританія є гарантами суверенітету і територіальної цілісності України згідно Будапештському меморандуму 1994 року, коли Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї. Росію наразі "гарантом" назвати вже важко.

І все було б не так критично, якби саме в ці дні США і Великобританія не вели переговори з Іраном про відмову останнього від ядерної програми. Звичайно, йдеться про певні економічні, політичні та військові гарантії з боку США щодо Ірану.

Про які гарантії можна говорити, коли наразі США не може забезпечити Україні надані в 1994 році гарантії?

Отже.

Бліцкригу не вийшло. Росії треба вже думати як мінімізувати іміджеві, фінансові та геополітичні втрати та виходити із кризи, яку вона сама і створила.

Всі країни світу, включно G7, зрозуміли, що путінська Росія не може бути надійним та передбачуваним партнером у світі. Висновки ВЖЕ зроблені, наслідки – на черзі.

Росія входить в затяжний період внутрішньої кризи, в подоланні якої буде важко знайти партнерів.

Україна ж має шанс потрапити під прямий протекторат ЄС та США щодо реальної допомоги в проведенні економічних, соціальних, політичних та інших реформ – такий собі "план Маршалла"-2.

Схоже, до таких реформ дозріло і українське суспільство, і нова влада.

Сергій Сорока, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Сьогодні українська мова є в більшій небезпеці, ніж в 2022 році

Пам'яті Ірини Цибух

На порозі катастрофи. Розподілена генерація – шанс уникнути зимового блекауту

Три причини, чому саме зараз пора об'єктивно оцінити роботу АРМА

Чому управління відходами комерційної та промислової упаковки повинні здійснювати виробники

Де межа між національними інтересами та захистом права власності?