Юлія Тимошенко побувала в гостях у самої себе

Першим пунктом Тимошенко була презентація реконструкції аеропорту Дніпропетровська, в якому вона і приземлилася. Однак спроби вибити в неї бюджетне фінансування для формально державного летовища, яке, втім, перебуває в управлінні партнерів групи "Приват", закінчилися безрезультатно.

– Скільки ви можете вкласти у реконструкцію? – запитала Тимошенко.

– Більше половини, – відповів їй гендиректор "Дніпроавіа" Олександр Кущ.

– Але зачекайте! Всі прибутки забирає "Дніпроавіа", а держава повинна інвестувати гроші? Але чому? Хіба "Приват" – найбідніша структура? - обурилася Тимошенко.

Ще більше вона здивувалася, коли дізналася, що "Приват" бореться за те, щоб окрім терміналу забрати злітну смугу та навігаційне обладнання.

– Так держава діяти не може, такого ніде в світі немає! І закон має заборонити передачу всього цього у приватні руки, - заявила Тимошенко.

У Дніпропетровську Тимошенко вирішила власноруч погасити ажіотаж навколо компенсації знецінених внесків до "Ощадбанку". Вона приїхала до одного з відділень банку, де мала прослідкувати процес видачі грошей.

Однак просто на вулиці її зупинили кілька жінок пенсійного віку. Тимошенко попрямувала до людей, паралельно відганяючи журналістів.

– Шановні друзі, відійдіть! Я хочу поговорити, – звернулася вона до кореспондентів, які обступили пенсіонерок.

– Я хочу, щоб ви мені розповіли, что тут у нас проісходіт? – запитала Тимошенко, переходячи на російську мову.

Жінки почали скаржитися на черги у відділеннях банку.

– Что вы издеваетесь над этими стариками! – обурилася, звертаючись до Тимошенко, одна з пенсіонерок.

– Еще утром на правительстве, перед моим отъездом в Днепропетровск, мы решили: если вы захотите, чтобы вы не мерзли и не стояли, компенсацию денег вам могут приносить домой почтальон с "Укрпочты". Причем бесплатно!

– Мы можем и заплатить, – зраділа одна з жінок.

– Платить будет государство! – пообіцяла Тимошенко.

Тимошенко з "жертвами" своїх же передвиборчих обіцянок

Оскільки пенсіонери обступили прем’єрку щільним колом, журналісти намагалися протиснутися, щоб чути зміст розмови.

– Дорогие друзья, не дотрагивайтесь к людям даже рукой! – різко наказала кореспондентам Тимошенко.

Вона звернулася до керівника обласного управління "Ощадбанку".

– Вы можете расширить выдачу пенсий и компенсаций? Чтобы вместо одного работало несколько окошек?

– Возможно.., – сказав він приреченим голосом. – Мы будем сейчас думать, как это сделать...

– А можно не думать, а расширять? – напала на нього Тимошенко. Але за мить вона взялася захищати співробітників "Ощадбанку" в очах пенсіонерів.

– Вы их не бейте, – попросила вона вкладників. – Сотрудники еле на ногах стоят. Сегодня руководитель "Ощадбанка" в шесть утра поехал с работы домой переодеться и в семь опять был на работе.

– А у него, между прочим, сегодня день рождения, – додав керівник обласного "Ощадбанку".

– Боже, я ему звонила, поручений понадавала, а с днем рождения не поздравила! – засоромила сама себе Тимошенко.

Скориставшись нагодою спілкування з живим прем’єр–міністром, люди взялися виливати свої біди.

– Мы здесь в центре Днепропетровска просто задыхаемся! Нас пылью кормят, везде ставят машины! Даже там, где у нас были небольшие грядки, теперь все забито машинами. Может, вы запретите ставить машины? – попросили Тимошенко пенсіонери.

– Я сегодня буду встречаться с мэром и подниму этот вопрос.

Пенсіонери не заспокоювалися, розповідаючи про свої біди.

– Я вас очень прошу!... Мы только–только начали... Я сейчас всю Украину проеду, чтобы собрать все больные вопросы. И мы будем выносить их на Верховный Совет, – запевнила їх Тимошенко.

– А я хотела вам еще о своем муже рассказать..., – пригадала одна з літніх жінок, коли Тимошенко вже почала прощатися.

– Вы можете написать письмо на адрес: "Кабинет министров, Тимошенко". И "Киев" не забудьте дописать. И все будет нормально! Мы делаем очень серьезную службу, которая рассматривает письма, - заявила прем'єрка.

Уже прямуючи до машини, Тимошенко раптом опинилася в обіймах збудженої жінки.

– О, а это мои однокласники! – радісно пояснила Тимошенко.

Як виявилося, дніпропетровчанка Тетяна Литвинчук випадково проходила повз, як раптом побачила у натовпі знайому косу. Її власницею виявилася її однокласниця – нинішня прем'єр–міністр.

– Юль, ну ты вообще супер! Мой папа просто умирает за тобой! – взялася Таня розглядати Юлю, яку не бачила з 1980–х років.

– Послушай, смотрю на тебя и удивляюсь: как можно не меняться столько лет, – відповіла їй, хіхікаючи, Тимошенко.

– Да я поправилась... Это ты не меняешься! – продовжила Тетяна розмову з подругою дитинства. – Юль, слушай, у нас в этом году тридцать лет окончания школы. Приходи, а?

– Я постараюсь приехать, – пообіцяла Тимошенко. – Напиши мне смс–ку, я тебе перезвоню.

Однокласниці Юля і Таня

Однак щасливій однокласниці передали номер телефону не самої Тимошенко, а її помічника.

Прибувши до будинку обласної адміністрації, Тимошенко розпочала нараду стосовно добудови метро у Дніпропетровську.

– З часів Лазаренка тут нічого не робиться! – заявив їй губернатор Віктор Бондар. – Нам треба 870 мільйонів гривень.

Відчувалося, що прем'єрка з недовірою ставилася до молодого керівника її рідної області. Бондар лише на п’ять років старший за доньку Тимошенко, а до того ж тісно пов’язаний з Юрієм Єхануровим і його сином.

Можливо, через це Тимошенко просто на нараді публічно розкритикувала ідеї Бондаря, який запропонував залучати іноземні компанії для розвитку дніпропетровського метро.

– Коли у Москві провели тендер, то турки зробили будівництво в 2,5 рази дешевше, ніж місцеві будівельники, – заявив Бондар.

– Послухайте, якщо ви нормально обладнаєте наших будівельників, у них ціна буде значно нижча, ніж у будівельників з–за кордону, – відрізала Тимошенко.

На спроби Бондаря пояснити, що він має на увазі інженерні роботи, Тимошенко почала його відчитувати.

– Я розумію, що легше взяти готове в іншій країні, заплатити в два дорого і отримати результат. Але нам потрібно піднімати наших будівельників.

Однак виявилося, що керівник "Дніпрометробуд" Василь Савченко не готовий до планів ввести в дію дві станції метро в 2008 році.

– Але це реально зробити за рік, – заявив Бондар. – Якщо пан Савченко не спроможний, я знайду людину, яка це зможе. У нас в Харкові вокзал зробили за вісім місяців! Залізничні війська підключимо – за півроку зробимо! Бо треба або напрягатися і працювати, або іти на пенсію і займатися садівництвом!

Тимошенко, дещо збентежена тоном губернатора, взялася захищати метробудівця.

– Вам треба за рік ввести в дію дві станції, - звернулася вона до Савченка, заспокоюючи його. – Зробити це треба з наднапругою, бо у 2009 році ми плануємо запускати ще три станції. Якщо ви такі темпи витримаєте і ваші ціни будуть ринковими, то – мобілізуйте будівельників, – заявила Тимошенко. – А на пенсію вам ще рано!

Холодок у стосунках між Тимошенко і Бондарем відчувався і коли вони піднялися до великої зали засідань обладміністрації, де прем’єр зустрічалася з активом області. Вислухавши вступну промову губернатора, Тимошенко насупила брови:

– Дякую, дуже змістовна доповідь... Але щось я не почула про екологічні проблеми. У нас що, вже екологія нікому не цікава?

– Я вам виклав все у письмовій формі, – передав Бондар Тимошенко свій виступ...

Відчувалося, що прем’єру некомфортно – вона перебувала в оточенні конкуруючих політиків. На сцені висів портрет Ющенка, зліва сидів Бондар, який є членом "Нашої України", а справа – керівник обласної ради Юрій Вілкул, який представляє Партію регіонів.

Президент з портрета спостерігав за нарадою під головуванням Тимошенко

Вілкул зачепив Тимошенко, коли торкнувся діяльності Тендерної палати.

– Що вас не влаштовує в тендерах? Де ви не там платите? Розкажіть, бо я з собою привезла керівника Тендерної палати, - відповіла Тимошенко.

– У–у–у–у! – почав обурюватися зал, почувши це.

– У нас десятки претензий... - пожвавішав Вілкул.

– Конкретно: перша, друга, третя...

– Например, у нас было горе, в Днепропетровске взорвался дом... Мы должны были поселить людей в гостиницы и провести тендер. Так только для публикации объявления о тендере мы заплатили из бюджета 19 тысяч гривен!

– Кому заплатили? – чи то справді не знала, чи то робила вигляд, що не розуміє, Тимошенко.

– Кому? Частному предприятию!

– Давайте без емоцій! Є функції Тендерної палати, які треба знімати – це виплати приватним структурам. Але контроль над державними закупівлями ніхто не зніме, – заявила прем’єр.

Тимошенко запропонувала всім присутнім: до кінця дня передати фінансові документи, які доводять, що за послуги Тендерної палати гроші отримували приватні фірми.

– І щоб були платіжки і прямо скріпкою прикріплені довідки, за що брали з вас побори! Якщо я поїду без жодної платіжки, то буду вважати, що проблеми не існує. Домовилися? – запитала Тимошенко.

– Я не буду перечислять другие вопросы по тендерам. Их колоссальное количество! – втрутився Вілкул.

– Послухайте, якби у мене був час, я би вам перерахувала, коли послуги закуповувалися в десятки разів дорожче, ніж пропонує ринок, – тепер вже не витримала Тимошенко. – І ви прекрасно знаєте, як відбуваються ці тендери.

До президії піднявся помічник Тимошенко Михайло Левинський.

– От довідочку мені дали, – продовжила Тимошенко. – Контрольно–ревізійним управлінням разом з Тендерною палатою встановлено: 207 мільйонів гривень – це сума порушень при тендерах по Дніпропетровську. І це тільки за один рік! Ви розумієте цифру? 207 мільйонів! Тому ніхто контроль Тендерної палати знімати не буде.

Ще більш масштабні цифри Тимошенко назвала, коли мова зайшла про передачу землі в Дніпропетровську.

– Місто недоотримало 3 мільярди, бо не продавало землю по ринковій ціні. За ці 3 мільярди ви могли би збудувати три окружні дороги, два метро і всі школи та лікарні в Дніпропетровську!

Тимошенко пішла далі.

– Я звертаюся до Генпрокуратури не з дорученням – бо це непідвладна нам структура – а з проханням уважно подивитися, що відбувалося з землею в Дніпропетровську в 2007 році.

– Буквально через два тижні я буду мати інформацію по кожному місту, скільки землі передано в оренду і продано. І соромно – і шкода! В бюджеті 2008 року чітко написана пряма норма – і оренда, і продаж землі відбувається через аукціон.

Тимошенко також вказала на інші джерела доходів, окрім землі, які мають забезпечити виконання її соціальних обіцянок.

– Ми будемо аналізувати, де на приватизованих підприємствах власник не робить те, що обіцяв. І ми будемо аналізувати, що діється на державних підприємствах...

Далі Тимошенко висловила "прохання" до податкової та митниці, яке тут же переназвала "дорученням".

– Як і в 2005 році, ми проведемо моніторинг по кожному регіону, які підприємства скільки платять податків. І порівняємо з такими ж самими профільними підприємствами в інших країнах світу, - пообіцяла прем’єр.

– Якщо взяти гірничо–збагачувальні комбінати України й такі ж комбінати в інших країнах СНД, то у нас податкове навантаження у 5–7 разів нижче! Це – пряме уникнення від сплати податків! Пряме! – вкотре обурилася Тимошенко.

Тимошенко повернулася до керівника Дніпропетровської облради Юрія Вілкула.

– Я би просила, щоб ви і на родинному рівні обговорили це питання і вийшли на те, щоб нормально платити податки.

Голова облради тільки почервонів та мовчки усміхнувся. Тимошенко натякала на те, що його син Олександр Вілкул входить до топ–менеджменту Центрального та Північного гірничо–збагачувальних комбінатів Ріната Ахметова.

Тимошенко поставила перед ними приклад, щоправда, не назвавши імені героя.

– Ви знаєте, відразу після того, як прийшла нова влада, одна відома корпорація в десять разів збільшила перерахування до бюджету. Тому я просила би, щоб і митна адміністрація, і податкова поставили перед собою завдання – мінімум в два рази збільшити збір податків!

Насамкінець Тимошенко торкнулася теми корупції.

– Скільки доган я отримала від суспільства, коли трішечки збільшила чиновникам зарплати, щоб вони не потребували хабарі як дотації!

Але, навчена негативним досвідом, Тимошенко вирішила, що без підвищення зарплат по всій країні збільшувати виплати тільки державним службовцям неможливо.

– І ми будемо підвищувати зарплату так, щоб на європейському просторі виглядати конкурентно, – сказала Тимошенко і ще раз, очевидно, тонко іронізуючи, звернулася до господарського активу Дніпропетровської області. – Це план вам як людям, які, переконана я, живуть виключно на зарплату.

На зустрічі з градоначальниками, які з'їхалися до Дніпропетровська під егідою Асоціації українських міст, тема Тендерної палати знову наздогнала Тимошенко. Тепер обурювався мер Чернівців.

– Коли ми оголосили тендер на поховання одиноких бомжів, то директор кладовища, дізнавшись, що треба заплатити 13 тисяч гривень, сказав: нехай ховає той, хто це придумав. Тому ми за контроль над закупівлями...

– Але проти поборів? – перепитала його Тимошенко.

– Проти! Бо ми знаємо всі підводні та надводні камені. І знаємо, як треба проводити тендер: майбутній переможець бере три фірми, платить їм за участь у тендері, а потім відбувається тендер і виграє той, хто треба.

– Я тут винайшов формулу закону про державні закупівлі: корупціонери в Україні борються самі з собою і отримують за це гроші, – підтримав його мер Славутича.

– Це ви говорите не тільки стосовно закону про державні закупівлі. Це кожна хвилина нашого життя! – виправила його Тимошенко.

– Цей тендерний закон – воно вже на зубах нав'язло... Тому я прошу п'ять мерів з різних міст сісти з одного боку, з іншого боку сяде Тендерна палата, а посередині сяду я. І зрештою ми з вами народимо збалансований законопроект, – спланувала Тимошенко свої найближчі дії.

– Я не допущу, щоб хоч копійка просочилася на закупівлі, які відбуватимуться по ціні в п'ять–десять разів вище ринкової, – додала прем’єр. – З іншого боку, я не зацікавлена, щоб копійка з місцевого бюджету йшла на забезпечення інфраструктури Тендерної палати.

Далі Тимошенко несподівано почала виправдовуватися. Як могло скластися враження, це було спричинено тим фактом, що до БЮТ входять ідеолог Тендерної палати Антон Яценко та один з її лобістів Сергій Осика.

– Я не хочу, щоб складалося враження, що я буду дахом для партійних тусовок, які щось там роблять, – не називаючи прізвищ, Тимошенко сказала так, що всі все зрозуміли. – Я дахом не буду, а буду робити як треба, в інтересах держави!

Опустившись з сьомого на другий поверх мерії Дніпропетровська, Тимошенко потрапила на зустріч з представниками сімей, які постраждали від вибуху газу в жовтні минулого року.

Цей захід, на відміну від попередніх нарад, відбувався у благодушній атмосфері, що виглядало доволі несподівано в зв’язку з трагічними обставинами події.

– Есть один вопрос, который я не комментирую, а мне его постоянно задают: "Найден ли виновник взрыва?" – розповів зі сцени мер Дніпропетровська Іван Куліченко. – Я в таких случаях всегда говорю: "ведется следствие".

Мешканці знищеного будинку по черзі піднімалися на сцену з букетами троянд і дякували за надану допомогу. В першу чергу – Тимошенко, потім – мерові міста, губернатору, голові обласної ради...

– Люди, мы поблагодарили всех, а одного забыли, – підійшов до мікрофона ще один постраждалий. – Люди, ну кто это, кого мы не вспомнили? - почав він розкручувати публіку.

– Шу–у–уфрич! – хором відповів зал.

– Да, Шуфрич! Он нам очень помог! Когда–то он там в прессе выражался по поводу "оранжевой чумы"… Ну, это его проблемы. А мы всегда будем любить Шуфрича! – заявив чоловік.

Прем'єрка залилася рум'янцем.

– Ми обов’язково знайдемо можливість йому це передати, – пообіцяла Тимошенко.

На виході до Тимошенко підійшов губернатор Бондар, який вручив їй папку товщиною в п'ять сантиметрів.

– Юліє Володимирівно, це – матеріали по тендерах, копії платіжок приватним структурам, як ви і просили, - доповів він.

– О, це дуже потрібна мені інформація, – сказала Тимошенко і звернулася до свого помічника Левинського. – Михайло, я просила би доставити мені цю папку прямо в уряд.

– Ми таких платіжок можемо передати вам цілу машину, – запропонував Бондар.

Коли вже журналісти з пулу Тимошенко поїхали до аеропорту, щоб летіти додому, сама прем’єр прибула на місцеве телебачення. Останнім пунктом її офіційної програми на батьківщині значилася участь в ефірі "11 каналу".

Тимошенко вперше була гостею цієї телекомпанії, хоча, за іронією долі, колись була причетна до її створення – а кабінет Тимошенко як керівника ЄЕСУ навіть був розташований на сім поверхів вище від студії.

Однак в момент розподілу спільного бізнесу Тимошенко і Пінчука "11 канал" відійшов до майбутнього зятя Кучми, з чим майбутня лідерка опозиції категорично не погодилася, але змушена була змиритися. Що відбувалося далі, бачила вся країна...

Минуло десять років, і тепер перед ефіром на "11 каналі" Тимошенко зустрічав куратор усього телевізійного бізнесу Пінчука Олександр Богуцький, який мав засвідчити високий статус гості.

Можливо, якби Пінчук знав, чим усе це зрештою закінчиться, то залишив їй хоча б регіональний канал?