Корупція як політичний капітал
Наочна ілюстрація тому – інформація, що пролунала 22 листопада в ході розширеного засідання Кабінету Міністрів, на порядку денному якого стояло питання боротьби з корупцією.
На засіданні Кабміну, яке відбулося в річницю святкування помаранчевої революції, прем'єр-міністр Янукович заявив про широке розповсюдження корупційних схем, повідомивши, що цьогорічні перевірки ГоловКРУ і Генеральної прокуратури виявили масові порушення в бюджетній сфері, а втрати бюджету від них сягнули поточного року 9 млрд. грн.
Виступ ґрунтувався на звіті ГоловКРУ, озвученому його керівником Андрєєвим. За його висновками, основними "фігурантами звіту" стали державні органи, які допустили грубі порушення бюджетного законодавства: Міністерство оборони, Міністерство культури та туризму, Держкомітет телебачення та радіомовлення (який особливо "постарався" під час проведення конкурсу "Євробачення–2005"), Міністерство охорони здоров'я, Державний фонд сприяння молодіжному будівництву, Міністерство сільського господарства.
Також були зафіксовані порушення з боку Харківської облради, а в Полтавській області під час затвердження обласного бюджету терміни опублікування документа на поточний рік удвічі перевищили встановлені законодавством.
Ревізори зафіксували й порушення під час розподілу обласного бюджету Львівської області, висловили претензії до роботи Одеської міської ради, ради Тернополя, рад Херсонської, Харківської, Київської областей, Житомирщини.
Пройшлися вони й по попередньому керівництву НАК "Нафтогаз України", "Укртелекому", "Укрзалізниці". У звіті фігурувало й Міністерство промислової політики.
Прем'єр підсумував, що, за інформацією ГоловКРУ, бюджетні порушення стосувалися нецільового використання коштів у ході виконання державних програм, завищення вартості робіт, послуг і матеріальних цінностей, безкоштовного надання в користування природних і матеріальних ресурсів, заниження орендної плати, а також незаконної передачі державного та комунального майна бізнес-структурам:.
"Одним словом, цілий букет надзвичайно серйозних зловживань і порушень. І запах цього, так би мовити, букета, суспільство відчуває виразно".
Президент, коментуючи результати урядового засідання, заявив, що підтримує позицію уряду щодо посилення боротьби з корупцією, сформовану на виконання його ж власного указу від 18 листопада 2005 року "Про першочергові заходи з детінізації економіки та протидії корупції".
Початком практичної реалізації програми боротьби з корупцією він назвав підтримку Кабінетом Міністрів та Верховною Радою внесеного президентом антикорупційного законодавчого пакета, котрий, на жаль, так і не було схвалено протягом трьох місяців ні урядом, ані парламентом.
"Мова повинна йти не тільки про виявлення скоєних правопорушень, а й про попередження майбутніх", – заявляє Ющенко. Тут натякається на проект закону "Про засади запобігання та протидії корупції".
Політична арифметика
Якою мірою всі озвучені високими посадовцями факти зловживань підпадають під визначення поняття "корупційні діяння", сказати важко.
Адже, згідно з чинним законом "Про боротьбу з корупцією", "під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг".
Отже, чи дійсно всі згадані зловживання та порушення є корупційними і чи будуть у змозі Генпрокуратура та суди поставити останню крапку в цих справах?
Питання далеко не риторичне, адже, згідно з офіційною інформацією, яку розміщено на сайті МВС від 9 листопада 2006 року, в судах тривалий час залишаються нерозглянутими кримінальні справи щодо 20,5 тис. економічних злочинів, переважно посадових...
Незрозумілого присмаку озвученому в звіті додає й те, що всі наступні доповіді ґрунтувалися на даних перевірок КРУ.
Але ж тут можна закинути, що стаття 4 чинного закону "Про боротьбу з корупцією" визначає зовсім інші органи влади, які мають безпосередньо відповідати за подібну діяльність.
Це підрозділи Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції, Служби безпеки, органів прокуратури, військової служби правопорядку у Збройних Силах, інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.
Однак під час засідання Кабміну не було озвучено публічно інформації ні з боку МВС, ні СБУ, ні Генпрокуратури. Хоча таку інформацію можна віднайти на офіційних сайтах деяких структур. Якщо, звичайно, дуже постаратися...
Зокрема, на офіційному сайті СБУ зазначається, що в 2006 році по лінії боротьби з корупцією та організованою злочинністю викрито 919 злочинів у сфері службової діяльності, порушено 151 кримінальну справу за ознаками хабарництва, виявлено 1684 корупційних прояви, з яких 35 здійснено держслужбовцями І–ІІІ категорій. До адміністративної відповідальності у вигляді штрафу притягнуто 1197 посадових осіб.
МВС подає більш деталізовану статистику.
В інформаційній довідці від 9 листопада зазначається, що за 9 місяців поточного року виявлено 15 тисяч злочинів у сфері службової діяльності, збитки внаслідок яких становлять 8 млрд. 177 млн. грн., а їх питома вага в загальній структурі економічної злочинності протягом цього року стабільно складає понад 40%, тоді як іще два-три роки тому цей показник не перевищував 25%.
Викрито 1,4 тис. посадових злочинів, кожен із яких приніс збитки на суму понад 100 тис. грн., та 426 злочинів, шкода від кожного з яких перевищує 1 млн. грн.
По кримінальних справах доводиться причетність до вчинення посадових злочинів 955 державних службовців (269 – І–ІV категорій, 686 – V–VII категорій), із яких 257 є керівниками органів влади та управління (в т. ч. 25 – обласного рівня, 129 – районного, 103 – органів міського та районного самоврядування).
Порушено 227 кримінальних справ проти 172 депутатів різних рівнів, у т.ч. 75 справ – стосовно депутатів райрад, 16 – міськрад, 5 – облрад та 131 – сільських і селищних рад. По справах проходять також службові особи МНС, Міноборони, Мінекономіки, Мінохорони здоров'я, Мінтрансу, Держкомрезерву, Фонду держмайна та інших.
Розслідувано цього року майже 10 тис. посадових злочинів, 96% яких (9,6 тис.) направлено на розгляд судів.
Ще близько 10 тис. справ, пов'язаних зі злочинами у сфері службової діяльності, викритими в попередні роки, органи прокуратури продовжують розслідувати.
До відповідальності за хабарництво притягається 1193 особи, в т. ч. 593 керівники підприємств різних форм власності, 168 державних службовців (37 – І–IV категорій, 131 – V–VІІ категорій), серед них – 152 посадовці контролюючих органів та 89 керівників органів влади й управління (64 районного та міського рівня).
Проте, як відомо, напередодні проведення згаданого засідання КМУ звинувачення в корупції було висунуто на адресу самого міністра внутрішніх справ Луценка.
А 15 листопада слідче управління Генеральної прокуратури направило до Печерського суду 2 протоколи про корупцію з його боку – і суд визнав, що в діях міністра наявні ознаки корупційних діянь...
Злочинці і судді...
Не можна не помітити, що "вирок" від 22 листопада стосувався переважним чином діяльності "помаранчевих" міністерств та їхніх екс-керівників.
Ту ж само конфігурацію можна побачити й у регіональному розрізі.
Але чому ж головна контрольна структура не аналізувала, наприклад, діяльність владних інститутів Луганської чи Донецької областей?
Не применшуючи серйозності звинувачень КРУ щодо зловживань бюджетними коштами, "лобізму", яким наскрізь просякнута хвора українська економіка, зрощена з політикою (її, власне, слід називати "тіньовою економікою в законі"), не можна не зауважити, що нинішня боротьба з цими гріхами є достоту вибірковою.
Особливо симптоматично, що подібні звинувачення звучать на адресу тих політичних сил, які йшли до влади з чітким "чорноволівським" гаслом: "Бандитам – тюрми!". Щоправда, помаранчева екс-влада його фактично не змогла чи просто не схотіла зреалізувати. Це дискредитувало її, а водночас породило загальну суспільну апатію.
Згадаємо події тих днів, що вже стали сумною історією.
Чорноволівське гасло 1998 року "Бандитам – тюрми!" під час президентських перегонів 2004 року трансформувалося в безапеляційне твердження "Бандити мають сидіти у тюрмах".
Теза про аморальність та злочинність попереднього режиму стала наріжним каменем виборчої кампанії Ющенка.
Виступаючи на майдані Незалежності перед півмільйонною аудиторією з інавгураційною промовою, Віктор Андрійович пообіцяв знищити систему корупції в країні, вивести економіку з тіні, знизити податки, які матимуть, проте, платити всі: "Бізнес буде відділений від влади. Бюджет ні для кого не буде віднині годівницею. На державних посадах працюватимуть лише ті, у кого видатки відповідають задекларованим доходам".
А представляючи 11 лютого 2005 року міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, новообраний президент довів до відома присутніх основоположні вимоги до працівників міліції: не кради, не бери хабара, поважай людей.
Що ми отримали в сухому залишку? Тріумфальне повернення Щербаня, від'їзд Мельника, російське громадянство Бакая...
Жодної резонансної справи так і не розкрито, та й сама згадка про це давно вже стала банальністю. Результати справ про фальсифікацію виборів загальновідомі: головні їх фігуранти сьогодні самі пишуть та приймають закони у ВР.
Минуло два роки після помаранчевої революції. Розмови про люстрацію, очищення влади так і залишилися туманними теоретичними викладками. Політичні партії й далі годуються зі столу бізнес-середовища.
Команда помаранчевих розпалася, як картковий будиночок. І в цьому процесі теж лунали звинувачення в корупції – далеко не завжди безпідставні.
Зростанню рівня корупції попри розмови про прозорість та відкритість влади сильно посприяла й система формування закритих списків під час пропорційних виборів до органів місцевої влади, адже бізнесмени у складі фракцій в органах місцевого самоврядування навряд чи будуть відстоювати інтереси громади.
Доволі показовим явищем у цьому плані є Київрада, де столичні підприємці, які пройшли за списками БЮТ та "НУ", сьогодні нахабно залишили свої фракції й тепер намагаються розширити поле власної бізнес-діяльності завдяки оволодінню місцевими ресурсами (чого варті хоча би "земельні голосування" в Київраді чи події в енергетичній сфері столиці!).
Корупція на ринку землі в різних регіонах України, особливо в АР Крим, узагалі стала вже притчею во язицех.
Тези Універсалу національної єдності, про який уже мало хто згадує, стосовно створення політичних та правових умов для безперешкодної діяльності опозиції у виборних органах влади всіх рівнів та недопущення корупції в політиці, здійснення антикорупційної політики на всіх рівнях влади, зокрема шляхом підтримки законодавчих ініціатив президента в цій сфері, наразі залишаються купою велемовних висловлювань.
І справа не тільки в законодавчих пакетах та ініціативах.
Наприклад, 18 жовтня 2006 року Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти корупції, Карну конвенцію про боротьбу з корупцією, Додатковий протокол до Карної конвенції про боротьбу з корупцією.
Ці документи набудуть сили після того, як буде прийнято запропоновані на розгляд парламенту президентом закони, які вже розглядались у ВР і були відправлені на доопрацювання. В них окреслено насправді ефективні механізми антикорупційного законодавства – якщо, зрозуміло, виконувати їх вимоги.
Хоча корупція й не українське слово, як це любив повторювати Кучма, вона стала живильним середовищем для представників влади різного рівня, а громадський контроль за цих умов фактично залишається "контролем для самої громадськості".
В Україну не прийшли інвестиції, а правила гри на політбізнес-полі залишаються неоднаковими для всіх – чого варта ситуація з поверненням ПДВ та нормативно-правовим урегулюванням відповідного процесу!
Реальна боротьба з корупцією – це не піар і не засіб політичного тиску, адже потрібні не тільки урочисті заяви про її важливість, але й реформування адміністративної та судової сфер, царини охорони здоров'я та освіти, внесення змін до виборчого законодавства, забезпечення прозорості бюджетного процесу та діяльності держмонополій.
Це комплексна діяльність, направлена на попередження цього явища та запобігання його поширенню.
Водночас, не можна не помітити, що українській політичній еліті вигідна корупція не тільки як засіб ресурсного забезпечення, але і як політичний капітал, адже на гаслах про боротьбу з нею будуються політичні кар'єри.
Прикладів достатньо. Можна згадати другого президента зразка 1994 року. Здається, ця традиція буде відтворюватися.
Анастасія Смагіна, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень
