Лукашенко розповів, як "переконав Путіна не мочити" Пригожина
Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що відмовив главу РФ Володимира Путіна жорстко розправлятися із заколотом ватажка ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина.
Джерело: Лукашенко 27 червня під час вручення генеральських погонів у Палаці незалежності. Відео його виступу опублікувала пресслужба
Деталі: За словами Лукашенка, рішення "розповісти щось на цю тему (але не все)", він ухвалив напередодні вранці. Підштовхнули його до цього нібито публікації в російських ЗМІ, де "ура-патріоти почали вити і кричати, засуджувати Путіна, вимагати від нього не припиняти кримінальні справи, ловити, мочити, саджати".
Самопроголошений президент РБ виклав свою версію хронології подій 23-24 червня.
Пряма мова: "Отже, п'ятниця. Ви знаєте, у нас такий день був щасливий, ми всі готувалися відсвяткувати день випускників. Певна річ, і я був зайнятий цими питаннями. Та й якось, відверто скажу... Отримуючи рідкісну інформацію про те, що відбувається в Росії, у Ростові, на півдні, я якось і уваги особливо не звертав. Війна йде, мало що там відбувається.
Але до ранку суботи з 8 години ранку мені вже надходить тривожна інформація про ситуацію в Росії. Дехто мені там підказує, що пишуть у цих Telegram-каналах, месенджерах... Через ФСБ і наш Комітет держбезпеки, генерала Тертеля мені доповідають: Президент Путін хоче зв'язатися. Будь ласка. Домовилися о пів на десяту, що ми переговоримо в будь-який зручний для нього час. Коли о 10 він виступив, о 10.10 зателефонував і докладно поінформував мене про ситуацію, яка відбувається в Росії.
Поставив (Путіну) кілька запитань, зокрема і про протидію цьому, і зрозумів, що ситуація складна. Не буду конкретизувати цю частину розмови.
Найнебезпечніше, як я зрозумів, - це не в тому, яка вона була, ситуація, а як вона могла розвиватися і її наслідки. Це було найнебезпечніше. Я також зрозумів: ухвалено жорстоке рішення (воно і прозвучало підтекстом у виступі Путіна) - мочити. Я запропонував Путіну не поспішати. Давай, кажу, поговоримо з Пригожиним, із командирами його. На що він мені сказав: "Слухай, Саша, марно. Він навіть слухавки не бере, ні з ким розмовляти не хоче".
Я запитую: "Де він?" - "У Ростові". Я кажу: "Добре. Поганий мир кращий за будь-яку війну. Не поспішай. Я спробую з ним зв'язатися". Він укотре каже: "Це марно". Я кажу: "Добре, почекай". Десь ми розмовляли, напевно, з півгодини. Потім він мене поінформував, що на фронті. Пам'ятаю його слова: "Ти знаєш, а на фронті, як не дивно, краще, ніж будь-коли було". Я кажу: "Ось бачиш, не все так сумно".
Об 11 годині... Треба було ще ці телефони знайти... Кажу: "Як із ним зв'язатися? Дай телефон". Він каже: "Найімовірніше, у ФСБ є телефон". Ми уточнили. Встановили до середини дня цілих три канали, за якими ми можемо розмовляти з Ростовом".
