Зовнішня політика національного егоїзму

Загроза ескалації на українсько-російському кордоні трохи спала, і можна на холодну голову підбити попередні підсумки. 

Україна, не в останню чергу завдяки нагнітанню ситуації з боку західних ЗМІ, отримала безпрецедентну підтримку, зокрема озброєнням. А ще – візити лідерів впливових країн і їхніх топ-чиновників. 

Держсекретар США Ентоні Блінкен тут хіба що не оселився. 

Київ також відвідали британський прем'єр Борис Джонсон, очільник польського уряду Матеуш Моравецький і президент Франції Емануель Макрон. Чекаємо на приїзд новообраного канцлера Німеччини Олафа Шольца.

Давайте проаналізуємо, що сталося. 

Останніх кілька місяців українці були глядачами масштабного бойовика "Вторгнення Росії" у стилі фільмів-катастроф Роланда Еммеріха, який викликав у них здивування і певне занепокоєння. Світова преса нагнітала ситуацію в Україні, як тільки могла. 

Washington Post і New York Times із посиланням на анонімних чиновників написали про розроблений і затверджений у Кремлі план створення приводу для вторгнення в Україну. Йшлося про відео- та фотоматеріали із зображенням фейкових жертв серед мирного населення. 

Bild пішов далі – опублікував плани захоплення: з концтаборами і так званою Народною Радою. 

Але всіх перевершив Bloomberg, який дав новину про початок вторгнення РФ в Україну. Щоправда, потім усе скасував і перепросив.

Насправді ж це зовсім інше кіно – драматичний трилер "Боротьба за Європу". 

Читайте також: "Некрофілія" Путіна, "фінляндизація" Макрона, "загублений" глава МВС

США під керівництвом Джо Байдена сконцентрували зусилля на поверненні впливу на європейську політику, втраченого за президентства Дональда Трампа. Останній був прихильником політики ізоляціонізму, що спричинило суттєву втрату впливу в Європі як по економічній пінії ("тарифна війна"), так і по лінії безпеки ("по 2% від ВВП на оборону"). 

Нова адміністрація США обрала інший шлях. Однією з перших публічних заяв Байдена під час вступу на посаду президента було декларування "відновлення євроатлантичної солідарності".

Однак із цим виникли складнощі. 

Найбільш впливові європейські країни – Францію і Німеччину ситуація, що склалася в ЄС, більше ніж влаштовувала, і вони щось не виявляли сильного бажання відкочуватися на старі позиції. Особлива позиція Німеччини щодо "Північного потоку-2" це яскраво ілюструє. 

А зірвана Австралією через США угода про постачання французьких субмарин навіть дещо охолодила зовнішньополітичні відносини між союзниками. 

Недарма голова Європейської ради Шарль Мішель заявив, що 2022 рік має стати роком виключно європейської оборони. 

Вплив Великої Британії на внутрішньоєвропейські процеси різко знизився після її виходу з ЄС, а політичної ваги країн "нової Європи", насамперед Польщі та балтійських держав, для посилення "голосу Америки" виявилося замало. Все-таки гроші розподіляє Брюссель, а не Лондон із Вашингтоном.

І ось восени 2021 року низка ЗМІ США (насамперед продемократичних) починають вкидати в інформаційний простір максимально розмиті плани РФ щодо повномасштабного вторгнення в Україну. Акцентуючи на 100-тисячному російському контингенті біля наших кордонів. 

Про те, що в такій кількості російські війська стоять на українських кордонах останніх вісім років, ЗМІ намагалися не згадувати. Та й російські навчання у Білорусі відбуваються вже не перший рік. Не кажучи вже про те, що з погляду військової стратегії такого контингенту для повномасштабної операції недостатньо. 

В Україні, звісно, розкриття такого "секрету Полішинеля" викликало подив і змусило гадали, чого, власне, від нас хочуть. Саме тому восени звучали заяви Президента Володимира Зеленського, секретаря РНБО Олексія Данілова та міністра оборони Олексія Резнікова у стилі: "А чому всі так сполошилися, нічого ж кардинального на наших кордонах не змінилося?"

За фактом з’ясувалося, що від нас нічого особливо не хочуть. 

Вся інформаційна атака з посиланнями на анонімні джерела та за негласної підтримки офіційних осіб із Вашингтона та Лондона була спрямована на європейського обивателя, щоб налякати саме його. 

Фактично було використано стратегію росіян – торгівлю погрозами, на яку до цього благополучні бюргери намагалися не звертати уваги. 

З одного боку, європейські буржуа не мають точної інформації про те, що відбувається на українсько-російському кордоні. Та й не дуже їм кортить її отримати. 

Весь українсько-російський конфлікт для пересічного європейського обивателя скидається на вторгнення татаро-монгольської орди, що відбувається десь на околицях цивілізації й не скоро дійде до його тихої обителі. 

З іншого боку, після двох світових воєн і тривалого миру воювати в Європі теж не хочуть.

Перелом стався 19 листопада 2021 року. 

У Берліні Генсек НАТО Йєнс Столтенберг заявив про можливість перекидання з Німеччини ядерної зброї США "на схід", натякаючи на Польщу. 

У "збирачів російських земель" і "спадкоємців СРСР" у Кремлі, які й так тяжіють до параної на темі своєї безпеки, сталася фірмова істерика. І вже 15 грудня з'явилися всім відомі ультиматуми президента РФ Володимира Путіна до НАТО, ескапади чиновників російського МЗС та "суворі" заяви підконтрольних Росії політичних режимів.

Завдяки підвищенню градуса заяв США та їхніх союзників, з одного боку, та Росії із сателітами – з іншого, більшість країн Європи, особливо Західної, реально побачили в особі Росії агресора. Тільки не по відношенню до України. Вони побачили загрозу безпосередньо Європі. 

В підсумку різко виникла потреба в сильному плечі США з Великою Британією і бажання надати Україні реальну підтримку. Щоб ми захищали спокій старої Європи на далеких рубежах. Причому що далі, то краще. 

Німеччина з Францією, звісно, все ще намагаються не піддаватися паніці, зберегти обличчя й утримати своє лідерство. Тому інформкампанія нарощує оберти, описуючи концтабори, облогу мегаполісів і блискавичні атаки російських танків.

Росія ж у ситуації, що склалася, виявилася колосом на глиняних ногах. Від нерозуміння суті того, що відбувається, вона сама налякалася до смерті. Причому настільки, що кинулася в обійми Пекіна для отримання підтримки і підписала з КНР спільну заяву, в яку китайці запхали всі свої "хотілки" на 100 років уперед за міфічну підтримку Росії проти НАТО. Від виконання цих зобов'язань, на відміну від Будапештського меморандуму, Москві буде дуже важко відмовитися. Якщо це взагалі можливо.

Якщо ж повернутися до України, яка в цій історії видається щасливим благонабувачем, то ми повинні скористатися ситуацією, що склалася, за повною програмою. Іншого такого шансу може не бути. 

Насамперед необхідно заручатися подальшою підтримкою США та Великої Британії. Це наш "щасливий квиток" у європейський світ. 

Не треба відмовлятися від пропозицій про допомогу, як би безглуздо (згадаймо каски) вони не звучали. 

Крім цього, Україні потрібно допомогти США і Великій Британії у просуванні їхніх інформаційних наративів. Або хоча б не заважати. 

Нам є чому повчитися в англо-саксів у мистецтві пропаганди. Знадобиться в майбутньому, адже нам іще окуповані території звільняти. І найголовніше – зберігати спокій і не сіяти паніку (росіяни самі добряче страху набралися). 

Й не забувати, що російська загроза реальна і нікуди поки що не поділася. У цій гібридній війні Україна має керуватися, насамперед, своїм національним егоїстичним інтересом.

Олег Дунда