Відколи Фонд держмайна перетворився на інструмент рейдерства?
Ніколи такого не було і, от, знову… За понад 10 років у керівному складі профспілок України я пережив щонайменше три спроби "відносно легального" рейдерства під ширмою націоналізації профспілкових майнових об'єктів оздоровчої та готельної інфраструктури.
Чому рейдерство було "відносно легальним"?
Бо для того, щоб запустити тривіальний рейдерський механізм, доводилося маніпулювати нормами закону, який захищає право профспілок, та порушити самі засади Конституції України.
Коли закон, що дишло…
Історія не нова. Ті процеси почали відбуватися ще за часів Януковича та "сім’ї" на початку 2010-х, набули нового розвитку за уряду Арсенія Яценюка і нині. Обличчя на печерських пагорбах змінюються, а спроби загарбання ласих профспілкових активів повторюються за тим самим сценарієм.
Все почалося з того, що кимось юридично не дуже фаховим було складено проєкт нормативно-правового акту щодо вилучення нерухомого майна Федерації профспілок (ФПУ) на користь держави в особі Фонду держмайна.
У різних редакціях він неодноразово вносився на розгляд Парламенту. Проте через низький правничий рівень розробників жодного разу (!) не проходив голосування навіть у першому читанні, адже за своєю суттю вони суперечать і здоровому глуздові, і нормам цивільного права, а головне – Конституції України.
Тим не менш, його й далі намагаються просунути з тими ж правовими нісенітницями, сподіваючись на сприятливий момент або сумнозвісне пакетне голосування.
Суть претензій до ФПУ
У Мінекономіки вже не перший рік намагаються переконати Парламент у тому, що профспілкові цілісні майнові комплекси буцімто належать державі, яка є єдиним правонаступником майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР. А якщо профспілки України правильно попросять, то можуть цим майном користуватися на правах оренди…
Це дуже стисла передача змісту законопроєкту, цитувати який через правові ляпи не вважаю доречним.
По суті, йдеться про десятки санаторно-курортних та готельно-туристичних комплексів профспілкових організацій, Жовтневий палац у серці Києва та сам Будинок профспілок на Майдані Незалежності.
Остання спроба такої експропріації була вчинена наприкінці минулого року шляхом внесення до Верховної Ради України двох пов'язаних кабмінівських законопроєктів: №6420 та №6421.
В якості основної правової аргументації ці законопроєкти спираються на положення, прийнятої ще в 1992 році Верховною Радою Постанови.
Де зазначається, що у зв’язку з проголошенням Україною незалежності новоствореному Фонду держмайна тодішні парламентарі за одним присідом вирішили тимчасово (!) передати майно та фінансові ресурси всіх розташованих на території України об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій, які фактично припинили свою діяльність.
В 1994 році те ж скликання Верховної Ради прийняло іншу Постанову, якою майно всіх таких організацій було визнане, знову ж тимчасово (!) загальнодержавною власністю, якою до визначення (!) їхніх правонаступників в України мав розпоряджатися Фонд держмайна.
Така "тимчасовість" правового регулювання зумовлювалася процесами розробки економічних засад конституційного ладу України та підготовки першої Конституції Україні 1996 року. І через більш значущі проблеми державотворення визначення долі величезного масиву успадкованих від СРСР активів постійно відкладалося.
Врешті-решт була прийнята Постанова щодо інвентаризації такого майна та підготовки проєкту Закону України про власність на майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, який так і не був прийнятий.
Отже, не пізніше 1999 року все без винятку майно радянських профспілок було офіційно зареєстровано уповноваженими органами держави за Федерацією незалежних профспілок України (ФНПУ), утвореної за рік до ліквідації СРСР.
Нікому й на думку не спадало, що профспілки не можуть бути власником цього майна. І жодних нормативно-правових актів, які б це забороняли, не існувало.
Таким чином, саме ФНПУ (перейменоване згодом у ФПУ), законно перейшли права володіння, користування й розпорядження майном, розташованим на території УРСР, яке раніше належало Всесоюзній центральній раді професійних спілок та її правонаступнику 1990-х – Загальній конфедерації праці.
Отже, перший акцент, на якому варто було зробити наголос: на момент проголошення незалежності України ФНПУ була самостійною юридичною особою.
Вона ані адміністративно, ані економічно не підпорядковувалася та не залежала від загальносоюзних організацій. І, звісно ж, мала власне майно.
Для ефективного використання цього майна було створено кількасот підприємств, які на законних підставах працюють у системі ФПУ досі.
Однак, у всіх без винятку законопроєктах щодо націоналізації, які вносилися на розгляд Верховної Ради, акцентується на тому, що профспілки, буцімто, ніколи не мали права власності на це майно, лише управління.
Це кричуще суперечить як фактам, так і Конституції України (КУ). Вже не говорячи про те, що, згідно зі ст. 58 КУ, закон зворотної сили не має. Але хіба ж про це чули автори законопроєктів про націоналізацію профспілкової власності…
І це ще не кінець конституційного нігілізму.
Таке тлумачення суперечить положенням Цивільного кодексу України, і врешті-решт може призвести до безстрокового фактично арешту майна профспілок із нескінченою судовою тяганиною щодо встановлення факту правонаступництва за документами тридцятирічної давнини.
Адже, згідно зі статтею 41 КУ, примусове відчуження об‘єктів приватної власності може відбуватися лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, натяку на котру жоден із зазначених законопроєктів не розкриває.
Читайте також: Професійні мільйонери, або Профспілки мають стати дієвими
Як відбувається експропріація
Мінекономіки лобіює законопроєкти №6420 і №6421 у практично ідентичних редакціях за кожного парламентського скликання.
У 2007 році їм вдалося проштовхнути через парламент Закон Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України, яким було накладено заборону на відчуження нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та спортивного призначення до прийняття закону про визначення суб'єктів права власності майна ФПУ.
Однак, мораторій було обмежено строком до 1 січня 2008 року.
Починаючи з 2011 року органи прокуратури в інтересах Фонду держмайна подали близько 300 судових позовів до ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" та ПрАТ "Укрпрофтур" – господарюючих суб’єктів, створених з участі ФПУ.
До 2013 року більшість судових справ уже перебували у Вищому господарському суді України. Але від фактичної експропріації профспілки тоді врятувала Революція гідності.
Судді просто вагалися з ухвалою карколомних рішень, тим більше, що у Будинку профспілок у Києві фактично перебував штаб самооборони Майдану.
Тим не менш, у 2011-2017 роках рішеннями судів у профспілок було безпідставно вилучено близько 70 майнових об’єктів. З різною правовою мотивацією, часто настільки абсурдною, що годилася б до підручників з фейкового судочинства.
Наприклад, у 2017 році в справі щодо санаторію "Великий Луг" №17/5009/5384/11 суд вирішив, що закріплені за ФНПУ в 1990 році права володіння, користування та розпорядження майном не є правами власності як такими. І, зрештою, досудився до того, що українські профспілки навіть після проголошення незалежності України залишалися "загальносоюзною" громадською організацією, оскільки діяли за статутом профспілок СРСР.
І в такий спосіб колегія суддів притягнула за вуха висновок, що спірні об'єкти були, мовляв, майновими комплексами громадської організації колишнього СРСР, розташованими на території України.
Відтоді вже п'ятий рік реабілітаційний заклад, колись вищої категорії, залишається пусткою, хоча там могли б проходити реабілітацію ветерани АТО та їхні родини.
Черговий наступ на майно профспілок в уряді Яценюка розпочали з прийняттям Постанови Про затвердження Порядку визначення суб’єкта управління об’єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб’єкт управління якого не визначений.
Ситуацію дещо збалансувало те, що з 2017 року в судах почали суворо дотримуватися практики застосування строків позовної давності щодо позовних вимог органів прокуратури та Фонду державного майна України. Останній всі ці роки не вчиняв в цьому напрямку нічого.
Наприклад, Верховний суд у Постанові від 21 грудня 2021 року зазначив, що Закон України від 22 лютого 2007 року "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України", набрав чинності з 21 березня 2007 року.
Відтак, трирічний строк для звернення до суду сплинув 22 червня 2010 року. Прокурор, подавши 2 липня 2011 року позов в інтересах ФДМУ, пропустив строк позовної давності.
Міжнародний резонанс
У жовтні 2018 року відбулася важлива в контексті цього протистояння подія. Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Фонд "Батьківська турбота" проти України. Третьою стороною у цій справі були ФПУ, ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" та ПрАТ "Укрпрофтур".
ЄСПЛ фактично встановив, що жодним актом 1990-років не передбачалося передачі права власності на майно профспілкових організацій на користь держави Україна.
А також звернув увагу на прецедентну та непослідовну практику щодо втручання держави в майнові права професійних спілок в частині вимог Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Зрештою, Високий суд підтвердив, що здійснення права володіння, користування та розпорядження профспілковим майном відбувається виключно на законних підставах – відповідно до Основного Закону України.
Соціальна місія профспілок
Первинною функцією профспілок України є:
- забезпечення прав працівників на дотримання роботодавцями умов трудового контракту,
- супроводження соціальних та громадських ініціатив трудових колективів,
- надання працівникам та членам їх сімей медико-соціальних пільг та оздоровчих послуг.
Зокрема, це стосується і можливості проходити оздоровлення та реабілітацію у профспілкових санаторіях за доступними цінами.
Саме задля медико-соціального захисту трудові колективи мають конституційне право на створення первинних профспілкових об'єднань, сплачують для цього внески та користуються профспілковими активами.
Іншими словами, робітник металургійного комбінату, шахти чи викладач вишу може поїхати на карпатський Буковель чи одеський Совіньйон, забронювавши перебування у комерційному готелі у кращому разі за 20-25 тис. грн. на тиждень – привілеїв немає ні в кого, аби гроші були.
А може практично так само оздоровитися в структурі профспілкових оздоровниць удвічі чи втричі дешевше, бо частину витрат покриють профспілкові фонди.
І часто-густо рекреаційні умови профспілкових санаторно-курортних закладів є не гіршими за комерційні курорти.
Сьогодні, коли через галопуючу промислову інфляцію та здорожчання цін на енергоносії собівартість послуг в оздоровницях зросла в 10-15 разів, для членів профспілок переважно зберігаються пільгові умови відпочинку.
Це дозволяє щороку оздоровлюватися близько 400 тис. осіб. Хоча жодної державної підтримки для профспілок чи пільгового кредитування можновладцями не передбачено.
Усі три десятиліття незалежності України саме ФПУ зберігала та утримувала всю санаторно-курортну інфраструктуру задля виконання соціальної функції, про яку, вочевидь, забуває держава.
Як результат, послугами з оздоровлення за весь цей час скористатися майже 7 млн членів первинних профспілкових організацій, а в місцеві та центральні бюджети було перераховано мільярди гривень податків.
Лише за 2019 рік, коли оздоровчі комплекси працювали без обмежень, з боку ФПУ було сплачено податків на суму понад 500 млн грн.
За цей же рік ФПУ проінвестувало в модернізацію та реконструкцію своєї санаторно-курортної інфраструктури сумарно близько 69 млн грн, забезпечивши функціонування 5 тис. робочих місць.
Сумарно за останні п'ять років інвестиції в розвиток об'єктів інфраструктури Профспілок становили понад мільярд грн.
Логічно, що будь-які дії з вилучення спонукатимуть нас вимагати в судовому порядку компенсацій.
Але є ще один не менш значущий ризик. Що відбудеться, якщо ці активи будуть примусово вилучені в державну власність і потраплять під аукціонний молоток Фонду держмайна, який без скандалу не може продати жодного об'єкта?
Будучи відчужені, всі ці об'єкти втратять своє соціальне призначення, бо жоден із балансоутримувачів не стане утримувати їх через неринковий рівень цін на послуги в інтересах членів профспілкових об'єднань. Принаймні тих членів, що мають обмежений оздоровчий бюджет.
Фонд держмайна, по суті, не має правових підстав самостійно управляти та витрачати бюджетні кошти на утримання.
Отже, Фонд просто дасть цим об'єктам "настоятися" до стану невідновних, а відтак передасть на приватизацію у "правильні руки" – заради землі, лісу, під котеджну забудову, агробізнес, металобрухт… Все як ми любимо.
Досі зі всього експропрійованого в ФПУ активу Фонд держмайна спромігся продати лише один об'єкт – готель "Рассвєт" у Дніпрі. Решта неспішно руйнується.
Саме такі процеси доведення до стану пустки спостерігаємо на прикладі клінічно-санаторного комплексу "Лазурний", санаторію "Бердянськ", "ім. Щорса", "Зелений мис", "Зірка", "Сокілець", "Великий луг", турбази "Форель", "Горіховий Гай", готелю Хортиця, дитячого санаторію ім. Коцюбинського, санаторію "Гірський" та десятків інших.
І це на додаток до безлічі правових нісенітниць у цих законопроєктах.
Дивно, що під час погоджувального засідання щодо цих законопроєктів Кабмін жодного з числених зауважень Державної регуляторної служби України не врахував.
А з 2016 року Держергуляторна служба чотири рази відмовляла в їхньому погодженні через, цитую, "брак доцільності, адекватності, ефективності та збалансованості, визначених вимогами Закону України" цих документів.
Наслідки
Забрати, конфіскувати, вилучити та пустити з молотка – все це робили за президентства Януковича і не гребують понині. Але це лише підвищує шанси побачити збурення колективної незгоди щодо дій влади.
І доля активів ФПУ може підкинути хмизу у вогнище суспільного протесту, на який накладеться загальний розпач щодо "кінця епохи бідності" та "епохи брехні", яких українці так і не дочекалися.
Переконаний, фактор українських профспілок буде не останнім голосом у критичному хорі щодо безпорадності влади та порушення нею основ Конституції. Адже ФПУ на сьогодні – це без малого 3,8 млн членів первинних профспілок України. По суті, п'ята частина всього працездатного населення України, кожен восьмий громадянин виборчого віку.
Принаймні ст. 44 Конституції України, якою за профспілками закріплено право на організацію страйків та інших масових заходів, жодний суд ще скасувати не спромігся.
Володимир Саєнко
