Політика і нічого більше: чому антикорупційні органи не працюють
Нещодавні скандали, пов'язані з діяльністю антикорупційних органів в Україні, свідчать про їхню політичну вмотивованість. Існує реальна небезпека руйнації інституцій, для запуску яких знадобилося консолідувати політичну волю, підтримку міжнародних партнерів та гроші як українських, так і американських платників податків.
Корупція була однією з помітних проблем, над вирішенням якої почали працювати за президентства Петра Порошенка. Якщо говорити простою мовою, то для того, щоб корупціонер отримав справедливе покарання, потрібно спочатку виявити факт, який може свідчити про протиправні дії, далі зібрати докази для справи у суді, який і приймає рішення.
Справа дійде до кінця, лише якщо побудувати ефективну роботу на кожному з етапів шляху, а також чесні та незалежні органи, що будуть її виконувати. Тому антикорупційна реформа в Україні втілювалася шляхом створення нових спеціалізованих органів, кожен зі своєю специфікою і спектром завдань.
У 2015 році першими з них утворили НАЗК, НАБУ та САП.
Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) займається превентивною діяльністю, виявленням можливих фактів корупції. Наприклад, перевіряє електронні декларації чиновників, фінанси партій.
Завдання Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) – досудове розслідування корупції в особливо великих розмірах або справ, що становлять особливу суспільну небезпеку. Тобто детективи НАБУ лише збирають докази.
Здійснюють нагляд за діяльністю детективів та підтримують державне обвинувачення у суді вже прокурори Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП).
Оскільки детективи НАБУ мають обмежений спектр завдань, пов'язаний передусім із топкорупцією, у 2016 році було створено також Державне бюро розслідування. Слідчі цього органу перейняли функції досудового розслідування у прокуратури і займаються справами чиновників, правоохоронців, суддів (не лише у корупційній сфері).
Останнім етапом реформи стало створення у 2018 році Вищого антикорупційного суду. Конкурсний відбір до цього спеціалізованого органу відбувся на початку 2019 року, а присягу перші судді склали у вересні того ж року.
Концепція боротьби з корупцією через створення нових незалежних органів виглядає чудовою у теорії, проте на практиці у справу втручається політична культура та людський фактор. З початком президентства Володимира Зеленського антикорупційні органи потрапили у низку скандалів.
Головний антикорупційний орган України очолює корупціонер?
У грудні 2019 року за рішенням суду директор НАБУ Артем Ситник опинився у реєстрі корупціонерів. Він не задекларував свій коштовний відпочинок, який оплатили інші особи.
Таким чином, головний антикорупційний орган наразі продовжує очолювати людина, яку прямо називають корупціонером.
Одразу після того, як цей факт було оприлюднено, я написав лист на ім'я президента та голови парламенту з вимогою звільнити Артема Ситника та публічно закликав його піти з посади. У відповідь наступного дня НАБУ провело обшуки у будівлі опозиційного одеського телеканалу "Думская-ТБ", який належить моєму другові, заступникові обласного осередку партії "Європейська солідарність". Редакція телеканалу та партія "Європейська солідарність" назвали обшуки політично вмотивованими, помстою за незалежну редакційну політику та наступом на свободу слова.
Нагадаю, що у створення НАБУ вклали багато ресурсів як українських платників податків, так і зі сторони міжнародних партнерів. Натомість, за роки своєї діяльності НАБУ під незмінним керівництвом Артема Ситника не відзначилося значними результатами чи гучними викриттями топкорупціонерів.
По факту, суспільний запит на справедливість не було задоволено. Єдине, чим запам'яталося НАБУ, це "війна" з САП, що було більше схоже на зведення особистих рахунків між керівниками структур.
Найяскравіший момент протистояння – прослушка, яку встановили в акваріумі прокуратури.
Прикро відзначити той факт, що українці довірили новим антикорупційним органам чистити країну, а вони не змогли почистити навіть акваріум.
Зараз НАБУ перетворюється в інструмент політичної боротьби і без перезавантаження його роботи очікувати на реальні результати уже не доводиться. Риба гниє з голови, і якщо не замінити Ситника, існує загроза розвалу цілої інституції.
Скандали навколо ДБР
У листопаді 2019 року у мережі з'явилися аудіозаписи розмов з кабінету директора ДБР Романа Труби. Якщо вірити записам прослушки, він отримував вказівки від сторонніх людей, проти кого відкривати справи, кого допитувати, а які справи, навпаки, "підвісити" і зупинити обшуки.
Зокрема, на плівках фігурує "Володимир Олександрович" – президент Володимир Зеленський. Також на плівках згадується і хід справ п'ятого президента України Петра Порошенка, проти якого ДБР відкрило понад 11 проваджень.
23 січня незалежна експертиза аудіозаписів, яку провели на замовлення телеканалу "Прямий", підтвердила, що голос на них належить Роману Трубі. Він не визнав, але й не заперечив цього факту.
За моїм зверненням Офіс генерального прокурора відкрив кримінальне провадження за статтями про розголошення таємниці слідства і втручання у діяльність правоохоронних органів на підставі вищезазначених аудіозаписів.
3 грудня у зв'язку зі скандалом Верховна Рада прийняла закон про "перезавантаження" ДБР. Роман Труба втратив посаду, але не погодився визнати цього факту. 28 січня 2020 року він подав позов проти президента Зеленського щодо незаконності звільнення.
Після "перезавантаження", т. в. о. голови ДБР призначили Ірину Венедіктову, яка є депутатом від пропрезидентської партії "Слуга народу" і входила у команду Зеленського під час виборів. Чи може вона за таких умов бути незалежною – риторичне питання.
Раніше, до речі, Венедіктова уже відзначилася скандалом. Конкурс на посади заступників директора ДБР був проведений максимально непрозоро. Його оголосили перед Новим роком, термін подачі документів склав лише кілька днів, три з яких – вихідні. Переможцями конкурсу стали особи, одна з яких пов'язана з Іриною Венедіктовою бізнесом, а інша – була адвокатом Віктора Януковича.
Слід зазначити, що останнє є болючим моментом для українського суспільства, тому що саме ДБР займається "справою Майдану" – розслідує обставини розстрілу мирної демонстрації Віктором Януковичем у лютому 2014 року. В цьому випадку складно очікувати на правосуддя.
Підсумовуючи, хочу сказати, що така ситуація з антикорупційними органами – це тест насамперед для президента Зеленського.
Потрібно не допустити повної деградації антикорупційних інституцій. Вважаю, що першими важливими кроками мають стати звільнення з посади Артема Ситника і проведення прозорого конкурсу на главу і заступників ДБР.
Не можна залишати на посадах людей, що підтвердили свою неефективність чи заангажованість.
Не можна ставити під загрозу незалежність інституцій.
Міжнародній спільноті, що активно слідкувала за створенням антикорупційних органів, потрібно продовжувати активний моніторинг їхньої діяльності у нових політичних умовах.
Тимчасові політичні бонуси не варті розвалу важливих для України інституцій.
Олексій Гончаренко, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
