"Добрий день. Я – олігарх". Як працюватиме деолігархізація Зеленського
На початку травня 2022 року в особистому календарі Володимира Зеленського може з’явитись ще один "червоний день".
6 травня в дію вступає багатостраждальний закон про осіб з надмірною політичною та економічною вагою, який має потенціал перерости в "День перемоги над олігархами".
Принаймні, Володимир Олександрович все, що міг, для цього зробив.
Більше п’яти місяців знадобилося президенту, щоб, навіть маючи монобільшість, заледве провести через парламент свій закон про олігархів.
По дорозі Зеленський втратив старого спікера Ради Дмитра Разумкова, десятків зо два прихильників спікера у фракції і нажив собі ворогів в особі більшості олігархів.
5 листопада багатостраждальний закон таки ліг на стіл Зеленського, і президент невідкладно його підписав.
Тож від 6 листопада пішов відлік шести місяців, після яких закон запрацює на повну силу.
"Слузі народу" вдалося відстояти основні положення ініціативи Зеленського майже без змін, попри спроби інших фракцій затягнути чи й зірвати голосування взагалі. УП уже детально описувала формальну сторону процесу деолігархізації.
Натомість набуття чинності законом і процес його прийняття дали багато матеріалу для осмислення в контексті трьох ключових пунктів: що цей закон дасть Зеленському, як він змінить політичний ландшафт та які далекосяжні загрози несе для олігархів.
ЦК РНБО: єдиний орган влади
За останні 30 років система влади в Україні кілька разів по-різному визначалась у Конституції: почергово змінювали одна одну президентсько-парламентська і парламентсько-президентська республіки.
Але попри зміни законів, в реальному житті система насправді ніколи не мінялась – вона була і залишається олігархічною.
Невеликий закритий клуб, вирощений на межі політики й економіки, завжди в тіньовий спосіб визначав основний вектор руху країни і принцип розподілу її багатств.
Потрапляння представників політичних сил у владу так само завжди корелювалось із неписаним олігархічним балансом. Не важливо, чи йшлося про призначення спікера в Раду, прем’єра в уряд чи простого керівника якогось держпідприємства – будь-яке серйозне рішення мусило бути вписаним в олігархічну тіньову шахматку.
Так тривало аж до виборів 2019 року, коли набраний на президентських виборах електоральний розбіг дозволив Володимиру Зеленському добігти на парламентських виборах до створення власної монобільшості.
Так, список фракції "Слуги народу" кишів людьми, яких привели як не напряму олігархи, як група Коломойського, то афільовані з ними люди, як група Іллі Павлюка тощо. Все одно це була монобільшість Зеленського, і вона робила те, що казав президент. Зміни урядів і окремих міністрів – найкраща тому ілюстрація.
Кадрові перестановки в Кабміні можуть бути хорошою ілюстрацією й іншої зміни, яку приніс в українську політику президент Зеленський.
Всі ключові рішення в країні перестали дискутуватись в уряді чи парламенті – вони одноосібно ухвалюються президентом.
Читайте також: Олігархи в законі. Кого хоче "розкуркулити" Зеленський
Де факто, за останні два роки поняття поділу влади на гілки було нівельоване і підмінене чистим, майже нічим не обмеженим президентським волюнтаризмом.
Цілком логічним наслідком такого фактичного перетоку влади стало зміщення її центру від передбачених у Конституції Ради і Кабміну до колись малозначущої Ради нацбезпеки та оборони.
По своїй суті РНБО – невинний аналітичний центр, куди керівники державних установ, відомств та органів влади залучені виключно для того, щоб давати свою експертизу. На основі їхніх даних РНБО має напрацьовувати рекомендації і проекти візійних рішень президента.
Принаймні так цей орган задумував за часів Кучми його творець Володимир Горбулін, про що детально пише у своїй книзі "Мій шлях у задзеркалля". За подібною логікою РНБО працювала і за всіх інших президентів.
Поки Володимир Зеленський не вирішив консультативний орган при президенті зробити єдиним органом влади, чим по суті зараз і стала РНБО.
Формально Радбез ухвалює колегіальні рішення, їх підписують усі топові посадовці країни. Але ці рішення не мають жодної, крім консультативної, сили. Вони стають обов’язковими лише тоді, коли президент видасть їх як власний указ.
Принцип колективної ширми, яка допомагає Зеленському видавати свої рішення за спільні, описав колишній міністр МВС і член РНБО Арсен Аваков.
"Ви, мабуть, не пам’ятаєте, як працювало ЦК КПРС. Коли збирався пленум якогось політбюро, документи всі були написані заздалегідь, виступи расписані, зміст виступів був проговорений на райкомі. Якщо хтось раптом щось висловлював – це була сенсація. От приблизно це мені почали нагадувати останні наші засідання РНБО", – розповів він в інтерв’ю УП.
Тих, хто "раптом висловлювався" у складі РНБО, як і влади загалом, майже не залишилось. Особливо після відставок Дмитра Разумкова й того ж Авакова.
"Розумієте, я уже думаю перестати ходити на ці РНБО. Тому що ми йдемо по дуже тонкому льоду. І кожен раз ми на місці сидимо, приймаємо якісь рішення, про щось одне домовляємось, а потім Данілов виходить на брифінг – і все перевертається з ніг на голову", – скаржиться в розмові з УП один із діючих членів Радбезу.
В контексті деолігархізації "колективна" РНБО відіграє колосальну роль. Саме Радбез своїм рішенням буде визначати, кого включити у реєстр олігархів, а кого із нього виключити.
Симптоматично, що уже після набрання чинності законом одразу кілька опитаних членів РНБО не мали жодного поняття, що з ним відбувається. Ні з деолігархізацією загалом, ні конкретно із підрахунком вартості активів потенційних олігархів чи інших процедур.
"Там Данілов займається, але що там відбувається, я не знаю. Він обіцяв, що інформація про активи буде на ресурсі РНБО "Сота", і її можна буде побачити", – розповів один із членів РНБО.
"РНБО сама робить реєстр. Мінцифри чи хтось інший до того не залучені. Але їм там вистачить і простого Excel-документа, щоб записати цей десяток прізвищ", – іронізує інший член Радбезу.
Сам секретар РНБО на прохання УП про коментар назвав тему олігархів "надто дрібною" для розмови, хоч і пообіцяв велике інтерв’ю УП.
"Гетто" для олігархів
Задумана Зеленським деолігархізація, без перебільшення, здатна похитнути основні принципи балансування останніх років 25.
Потенційно президент може отримати доступ до двох майже невичерпних джерел політичного довголіття.
Перше джерело – це народна, у суті своїй класова, ненависть до багатих людей.
Санкції проти Віктора Медведчука та інших ледь не миттєво дали Зеленському різкий стрибок рейтингу +10%. Хоч у ситуації з Медведчуком була маса й інших причин для "народної любові".
Якщо президенту вдасться створити "гетто" для олігархів і конвертувати народну ненависть до них у джерело підтримки власного рейтингу, то популярність Володимира Олександровича може тривати дуже довго.
Ознаки згаданого "гетто" широкими мазками виписані в законі. І більшість із них, можливо несвідомо, мають не стільки комерційний чи фінансовий ефект, скільки принизливий.
Перш за все, сам факт створення реєстру для кількох людей міг би свідчити, звичайно, про їхню винятковість, але звання олігарха буде чи не найбільш принизливим "високим" статусом.
Будь-хто, від президента до начальника райвідділку поліції, після зустрічі із внесеними до реєстру під страхом звільнення муситиме негайно написати публічний звіт, що мала місце зустріч, тривала таку-то кількість часу і розмова була на такі-то теми.
Мови про приватні аудієнції в чайних будиночках у заміських резиденціях чи пересідання в дорогі авта на заправках і бути не може.
Більше того, якщо ти олігарх, то перед кожною зустріччю із публічною особою мусиш повідомляти в усній формі, що тебе включено до відповідного реєстру. Подібно як інфіковані на ВІЛ мусять повідомляти партнера перед статевим актом про свою хворобу.
Такі речі як обов’язкове подання електронної декларації чи не вербалізована, але очевидна вимога продати ЗМІ, можна і не згадувати.
Ці речі могли б зійти за дрібниці, якби не йшлося про людей, що звикли до поклоніння і наказування, людей, котрі в тіні керували тими, хто на виду керував країною.
Запропонований Зеленським новий стандарт поведінки ці люди навряд чи акцептують.
А от народу таке бичування, як показує досвід Медведчука і ко, дуже навіть заходить. І на формальну, юридичну точність процесу публічної порки можна не озиратись – вона мало кого обходить.
Звідси випливає друге джерело впливу, до якого може отримати доступ президент Зеленський – ресурси тих олігархів, які б не хотіли потрапити у згадане "гетто".
Президент отримав інструмент політичного торгу і тиску на усіх олігархів одразу. І коли закон запрацює на повну силу, то невідомо, що будуть готові викласти за непотрапляння в реєстр ті, хто сьогодні посміюється із президента та його ініціативи.
І потенційні учасники реєстру уже зрозуміли, що ситуація насправді серйозна. Не просто так Петро Порошенко позбувається формального права власності на свої ЗМІ а Рінат Ахметов готується до війни із Офісом президента.
Путінська модель: політика або бізнес
Логіка антиолігархічного закону Зеленського дуже проста. Її можна вмістити в одну незамислувату формулу – політика або бізнес.
Напрошується аналогія з путінською Росією. Не щодо персон російського та українського президентів, а щодо системного ставлення до олігархату: поки бізнес займається бізнесом, він може спокійно існувати, але досить йому задивитись на політику чи медіа – чекай проблем.
Образно це можна висловити протиставленням умовних олігархів Дерипаски і Ходорковського: люди зі схожим темним минулим отримують кардинально різне майбутнє якраз за ознакою втручання в політичне життя. Один залишається у фаворі влади, інший – отримує 13 тюрми і вигнання без права навіть приїхати на похорон матері.
У законі Зеленського є лише чотири критерії, за якими визначатимуть належність людини до класу олігархів (для потрапляння в реєстр треба відповідати трьом з чотирьох):
– участь в політичному житті;
– вплив на медіа;
– монопольне становище на якомусь ринку;
– наявність активів на 1 млн прожиткових мінімумів (2,27 мільярда гривень або близько 83 мільйонів доларів; навіть останній номер у списку топ-100 багатіїв України має більше на 50 мільйонів доларів).
При ближчому розгляді ці критерії – бізнесові і політичні – здатні досить повно розкрити інтенції автора закону.
Перш за все, закон Зеленського ділить суспільство на дві категорії: глядачів – абсолютну більшість українців, та потенційних учасників – багатих людей.
Чітко окреслений поріг входу в "коло обраних": незалежно від того як, коли, за яких умов і на чому людина заробила свої статки, сама наявність у когось 83 мільйонів доларів автоматично наближає кожного із більш як сотні таких людей до зони ризику. Якщо це не марксистський, класовий підхід, то що?
Другий критерій дещо увиразнює групу загрожених багачів – суб’єкт природних монополій чи монополіст на котромусь із ринків.
"Нові" мільйонери в Україні в основному розбагатіли в ІТ. Тож цей пункт звужує коло претендентів на потрапляння в реєстр до кількох десятків представників "старої" еліти. Людей, які піднімались в 90-х на газу, на інфраструктурі чи побудові замкнутих монопольних виробничих циклів.
Додаймо сюди ще той факт, що десь із 2000-х більшість крупних бізнесменів намагалися потрапити в парламент, тобто політику, щоб таким чином захистити свій бізнес, і потенційних учасників списку РНБО виявляться десятки, якщо не сотні.
Але ця "стара" еліта може спати спокійно, якщо тільки наново не захоче гратись в політику чи медіа. Після прочитання закону складається стійке враження, що власне бізнес його авторів не цікавить.
Головне бажання Зеленського цілком достойне підтримки – розділити бізнес і політику/медіа. Повністю. Що в перекладі на звичайну мову означає позбавити людей з великими грошима права платити політикам/партіям і володіти ЗМІ.
Поясненню понять "участь в політичному житті" та процедурі продажу засобів масової інформації приділено кілька сторінок невеличкого закону про олігархів. Процедурі визначення суми статків – 1 абзац, а про опис визначення монопольного становища взагалі немає нічого, крім посилання на інший закон.
Дуже промовиста пріоритезація. Хоч і досить точне розуміння природи олігархату як системи, в рамках якої покупка лояльності влади і можливість впливати на неї через ЗМІ є основою існування.
***
Якщо Зеленському якимось дивом вдасться досягти задуманого, то олігархат в нинішній формі зникне сам собою. Як, до речі, і багато політичних проектів, які роками існують за тіньові пожертви з олігархічних кас.
Головним у цій ситуації видається слово "якщо".
"Якщо" знайдуться виконавці, здатні реалізувати прийнятий закон у життя.
"Якщо" закон не завалять в Конституційному суді, Венеційській комісії тощо.
"Якщо" об’єднані спільним ворогом олігархічні групи не вдадуться до улюбленої тактики – зміни влади на більш договороздатну.
Врешті, що не менш небезпечно, "якщо" відсунувши від влади "старих" олігархів, влада не впаде у спокусу створити зі своїх фаворитів "нових", перетворивши всю боротьбу на "Велике будівництво нового олігархату".
Роман Романюк, УП