24.02: Реконструкция. Эпизод 1: Подготовка к вторжению

Це був якийсь нескінченний день – 23 лютого 2022 року. 

Розвідки усіх порід і мастей от уже кілька тижнів вправлялись у спробах передати президенту Володимиру Зеленському нову дату, коли "уже точно" відбудеться великий російський напад.

"Вторгнення" 16, 19, 22 лютого Україна уже пережила. Наступне мало розпочатись саме цієї ночі – з 23-го на 24-те. 

Але чи буде воно? І якщо буде, то яке, звідки, якими силами? Росіяни підуть відкрито чи продовжать, як останні 8 років, діяти під чужим прапором своїх маріонеткових режимів?

Питань громадилось усе більше. Але від президента хотіли не запитань, а відповідей.

Команда і сам Зеленський обрали тактику прихованих приготувань армії та максимального публічного заспокоєння. Може, найгучніший акт такого заспокоєння відбувся оце щойно, ввечері 23-го лютого, коли вперше в історії майже всі олігархи та крупні бізнесмени зібрались на Банковій, щоб отримати відповідь – "бути чи не бути великій війні".

Коли дорогі кортежі спокійно поїхали з-під Офісу президента й останні усміхнені бізнесмени розійшлись по домівках, а не побігли штурмувати аеропорти, стало очевидно, що ніякого вторгнення Зеленський їм, принаймні на цю ніч, не обіцяв.

Однак, коли близько 21-ї години сам президент зібрав у своєму кабінеті спічрайтерів і почав, за звичкою, накидати їм тези для чергового звернення, то на спокійну людину він не скидався взагалі.

Як розповідають люди, присутні тоді в кімнаті, в той момент президент був сконцентрований, "як водій, що керує автомобілем вночі".

Звернення Зеленського мало бути нетиповим. Чекаючи вторгнення путінських військ, український президент вирішив звернутись до російського народу.

І в цьому зверненні до агресора, може навіть несподівано для самого себе, Зеленський виявився більш відвертим ніж впродовж числених виступів і зустрічей тих днів.

"Я обращаюсь к российским гражданам как гражданин Украины.

С вами нас разделяют более двух тысяч километров общей границы. Вдоль нее сегодня стоят ваши войска, почти двести тысяч солдат. Тысячи боевых машин.

Ваше руководство одобрило их шаг вперед. На территорию другой страны. И этот шаг может стать началом большой войны на Европейском континенте… 

Нам не нужна война: ни "холодная", ни "горячая", ни гибридная. Но если на нас будут наступать войска, если у нас попытаются отобрать нашу страну, нашу свободу, наши жизни, жизни наших детей – мы будем защищаться! Не наступать – защищаться. Наступая, вы будете видеть наши лица, не наши спины – наши лица", – казав у своєму зверненні президент.

Близько опівночі воно з’явилось на офіційних каналах Зеленського, а сам президент і ключові люди його команди роз’їхались по домівках. 

А десь там, вздовж усіх двох тисяч кілометрів кордону, непомітно і зловісно заворушився монстр із сотнями тисяч облич.

Пізніше, потрапивши в полон, власник одного із тих облич так опише мить перед вторгненням: 

"23 февраля вечером нас командир части строит и говорит: "Через 4 дня вернетесь домой. Украинцы не будут воевать за своих олигархов. Как все и говорят, хотели Киев взять за три дня. Мы стоим на пороге третьей мировой войны".

Це текстова версія першого епізоду подкасту "24.02: Реконструкція". 

"Щось починається": передчуття удару

"Дуже пізно я приїхав додому, пам’ятаю. Бо до цього дня у нас були засідання, і здається, РНБО було. Ми обговорювали і ці питання всі разом. Було підготовлено всі документи і структура, що ми будемо робити. Ми розуміли, що, якщо почнеться, то держава повинна працювати, як один організм. Де хто повинен бути. Щоб забезпечити фінансову структуру, Національний банк і ми заздалегідь деякі речі зробили, що стосувались держрезерву тощо. Все було в безпеці, скажімо так", – згадує Зеленський свій приїзд додому в останній мирний день 2022 року.

На ранок 24 лютого розвідка вчергове прогнозувала російське вторгнення. І хоч до цього весь день Зеленський переконував країну, що ситуація під контролем, але того вечора вперше стан справ ви​​давався реально загрозливим. Ворог почав приготування до атаки, які годі було приховати. 

Керівник Офісу президента Андрій Єрмак в розмові з УП згадує одну промовисту деталь, яка застала його тієї ночі уже вдома: 

"Пів на другу ночі я з Офісу пішов. Президент теж десь біля першої поїхав. Весь цей час відбувались наради.

Я тільки доїхав додому і пам’ятаю, Резніков мене набрав десь о другій чи третій ночі. Каже, що йому дзвонив міністр оборони Білорусі і сказав, що от "мені здається, що вам треба терміново зв’язатись із російським колегою". Резніков каже, що я не маю з ним жодних зв’язків, та і чому я буду йому телефонувати, що відбувається? "Ну, я не можу вам сказати". Це уже було зрозуміло, що починається".

Щось починалося. Але остаточної певності у тому, що саме буде, не мав ніхто. Більшість військового і політичного командування сходились на тому, що безсумнівно готується велика ескалація на Донбасі. Туди якраз були спрямовані основні українські сили.

Суперечки починались тоді, коли мова заходила про інші напрямки. 

Чи можлива атака російської техніки з Білорусі? Чи можлива участь самої Білорусі у такій атаці? Чи піде Росія на відкриту атаку із Криму? Чи буде і далі, як 8 років до цього, ховатись за спинами своїх посіпак?

Путін і його "вікно можливостей"

Однак війні судилося бути великою і відкритою. Багато хто з аналітиків вважає, що Путін побачив єдине для себе та Росії вікно можливостей, коли він зможе захопити Україну.

Весь світ бореться з наслідками ковіду, США проявили слабкість в Афганістані; канцлерка Німеччини Ангела Меркель, де-факто головний європейський лідер, залишила свій пост. Пів Європи залежить від російського газу та нафти, Москва накопичила кілька сотень мільярдів доларів резервів, щоб пережити санкції. 

Власна армія здавалась Путіну "другою у світі", особливо після успіхів в Криму, на Донбасі, у Сирії. 

В інтерв’ю виданню Time головком ЗСУ Валерій Залужний розповідав, що росіяни накопичували свої ресурси протягом тривалого часу: 

"За моїми підрахунками, три з половиною-чотири роки вони інтенсивно нарощували кількість людей, техніки, боєприпасів. Я думаю, що вони мали тримісячний запас ресурсів для того, щоб досягти своїх цілей".

Для Путіна та Росії ця довготривала ескалація з накопиченням людей і техніки поблизу кордонів України не могла тягнутися вічно. В кремлівській логіці вибір лежав між тим, щоб відводити війська назад в їхні хабаровськи та уссурійськи, і спробою "йти до кінця".

Був ще варіант обмеженої ескалації, який виглядав як більш ймовірний. За словами очільника українського ГУР Кирила Буданова, такий сценарій міг стати куди гіршим для України:

"Суть проста. Він (Путін – УП) різко піднімає градус по Донецькому, Луганському регіону. Виходить у перемовний процес. Під час перемовного процесу ще більше піднімає градус, наносить кілька ударів високоточною зброєю по певних об’єктах в Україні і створює атмосферу хаосу всередині країни. І під цим змушує підписати необхідні йому умови. Це все було набагато логічніше. 

І всі йому казали, що є гарні варіанти для них. А є не дуже гарний варіант – це пряма агресія. І от він обрав саме пряму агресію". 

Британське видання The Times зазначає, що принципове рішення про війну було ухвалено ще наприкінці літа 2021 року. 

За даними видання, про плани Путіна знало обмежене коло осіб: 

"Четверо людей – троє з яких були колишніми або діючими керівниками ФСБ – це ті ключові особи, які підштовхували Росію до війни: по-перше, сам Путін, по-друге, секретар Ради безпеки Росії та колега Путіна по КДБ з 1975-року Микола Патрушев, однокурсник Путіна директор ФСБ Олександр Бортніков та міністр оборони Сергій Шойгу. Патрушев та Бортніков були найбільшими прихильниками збройного вторгнення в Україну. Шойгу теж знав про плани нападу, однак він, як стверджується, грав роль не ідеолога, а виконавця, який іноді виявляв сумніви". 

Ні депутати держдуми, ні міністри, ні керівники держкорпорацій чи друзі-олігархи не могли сказати точно – буде війна чи це блеф. 

Війна чи блеф?

Станом на середину лютого у Росії були підготовлені усі елементи, необхідні для повномасштабної війни. 

Засновник Conflict Intelligence Team, аналітичного центру, який активно слідкував за переміщеннями російської армії з листопада 2021 року, Руслан Левієв в одному з лютневих інтерв’ю розповідав, як вони поступово переконувалися, що Росія готується саме до повномасштабної війни. 

"У нас із листопада 2021-го були червоні прапорці, за якими ми орієнтувалися. Скажімо, війська стягнули на полігон Погоново під Воронежем, стягнули до Смоленської області на полігон в Єльні, розквартирували під Курськом. Але немає десантників. Явно не піхота першою піде в бій – в бій завжди першими ідуть десантники, а їх немає. Але потім приїхали десантники".

От у Росії є десантники, але немає сил протиповітряної оборони – минає якийсь час, з’являються і вони. Було питання з польовими госпіталями – якщо це підготовка, то де вони? З’являються госпіталі. І так по списку – автоматизовані командні пункти, інженерні частини, автоцистерни, паливозаправники, вагони зі зброєю та снарядами. 

Врешті, за 6 днів до вторгнення Левієв резюмував: 

"Останній момент, який для нас був необов’язковим, але навіть його було виконано – це потенційні окупаційні сили, що мали виконувати функції військової поліції – сили Росгвардії. Яких було не в умовно-формальній кількості, для годиться, а їх було зібрано в величезній кількості. 

Це було неймовірно, й навіть мене шокувало, що в колонах Росгвардії, які рухалися до кордону, ми зустрічали машини з водометами, машини, необхідні для зачистки барикад, загороджень. Вони ніби повноцінно готувалися вести протипартизанську роботу, боротися з протестами на окупованій території". 

23 лютого з’явилася інформація від начальника управління СБУ Харківської області Романа Дудіна про закупівлю росіянами 45 тисяч целофанових пакетів для перевезення трупів. 

Між таким "блефом" і реальністю уже майже не було різниці.

Попередження і підготовка України

Починаючи з осені 2021 року про вторгнення говорили переважно представники американського силового блоку. В Україні посадовці з розгубленістю і роздратуванням спостерігали за такою риторикою. Усі, крім одного.

В листопаді 2021 року в американському виданні Military Times вийшло велике інтерв’ю Кирила Буданова, у якому він прямим текстом заявив, що Росія готує вторгнення в Україну на кінець січня–початок лютого 2022 року. 

Видання навіть опублікувало карту ГУР, де стрілочками були позначені можливі варіанти атаки – на зображенні Росія завдавала ударів із Білорусі по Києву та у напрямку Львова, зі сходу по Харкову і Донбасу, з Криму прогнозувалось два прориви: в бік Одеси та Маріуполя.

Великого ажіотажу ця новина в Україні не викликала. Речник президента РФ Дмітрій Пєсков відреагував на інформацію українських та західних спецслужб про підготовку вторгнення в Україну, назвавши це істерикою.

В грудні 2022 німецький таблоїд Bild опублікував іншу карту, зі схожими напрямками атаки та планами захопити Україну. Мапу тоді багато хто висміяв – мовляв, Bild не серйозне видання, а звичайний таблоїд. Львів там позначений як Лемберг, якого давно не існує. Військові експерти казали, що такі плани занадто складні і більше нагадують великі операції часів Другої світової, а у Росії якщо і вистачить сил, то на початок нової операції на Донбасі. 

Більшість військових та експертів справді готувалися саме до того варіанту. Як, наприклад, голова Державної прикордонної служби генерал-майор Сергій Дейнеко:

"Я до останнього не вірив, що може бути вторгнення з Криму. Ми ж знаємо Путіна і його слабкість до використання чужих прапорів, "шахтарів"... Ми чітко розуміли, що вторгнення буде з території Білорусі. І чітко розуміли, що буде на кордоні Харківської і Луганської областей – там де ворог міг оточити наше угруповання.

З Донбасу, по лінії зіткнення – все це зрозуміло. З території Білорусі вони могли піти не як російська армія, а з прапорами Білорусі. А йти з Криму – там є тільки росіяни".

Керівник ГУР Буданов в інтерв’ю УП переконував, що варіант прямої відкритої агресії обрав особисто Путін:

"Путін прийняв остаточне рішення про початок бойових дій близько 15:00 23 числа. До обіду 23 числа йшли ще певні вагання, підготування. Він міг використати будь-який варіант до цієї дати.

Він приймав рішення особисто, хочу це підкреслити. Ніхто особливого впливу на прийняття цього рішення не мав.

Я вам навіть більше скажу: в день початку війни він особисто вивів на зв'язок командувачів усіх угруповань, заслухав формальну доповідь про готовність до початку і формально особисто дав команду на початок воєнної агресії".

"Але ніхто до кінця, що відбувається, не знав", –  переконував в одному з інтерв’ю Зеленський: "Це все неправда. Які б нам розвідки не говорили, деталі ніхто до кінця не знав. Всі готувались до різних заходів. У нас була своя підготовка. У різних розвідок, різних держав, наших партнерів, була своя підготовка. І свої попередження. І більше деталей, ніж знали ми, і ніж володіли ми, ні у кого не було… Нічого більшого не виявилось, ніж те, про що нам говорили".

Збройні сили України станом на початок 2022 року дуже відрізнялись від української армії зразка 2014 року.

Однак у порівнянні із нескінченною російською армією, Україна мала все одно досить обмежені ресурси. Особливо разючою різниця була у кількості ракет, авіації та важкої військової техніки.

Саме завдяки пануванню у небі та кратній чисельній перевазі на землі, Росія і хотіла досягти раптової, беззаперечної, швидкої перемоги.

От тільки українське командування і справді в деталях знало про російські сили, якщо не все, то точно досить, аби вибити у ворога головний козир будь-якого бліцкригу – фактор несподіванки.

Поки політичне керівництво країни вагалось, військові командири не просто бачили наближення війни, а, що називається, нутром відчували.

Мабуть найточніше це відчуття описав в інтерв’ю Тіmе головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний:

"Запах війни ні з чим не сплутаєш. І цей запах уже висів у повітрі".

Саме тому, як дізнався Reporters, ще за місяць до вторгнення Залужний зібрав найближче коло командирів і сказав: "Росіяни таки полізуть.., тому готуйтеся битися".

Голова Державної прикордонної служби Дейнеко переконує, що розвідка його структури також мала точні дані, що вторгнення буде.

"Так, попереджали західні розвідки. І ми дуже уважно ставились до цієї інформації. У нас є своя прикордонна розвідка, яка дуже ефективно працює по суміжних країнах, в першу чергу Росії та Білорусі.

Прикордонна служба інформувала вище військово-політичне керівництво держави. Я здійснив доповідь президенту за два тижні до початку вторгнення, що війна буде, що Росія нападе з території Білорусі по Чорнобильській зоні. Ми мали можливість повністю контролювати окремих представників російського військово-політичного керівництва.

Дата повномасштабного наступу переносилась. Спершу це було 19 лютого, потім 22-е. Ворог вичікував. Він був у готовності. Ми фіксували, що службовці російських військ, які перебували в Білорусі "на навчаннях", почали телефонувати рідним і прощатись з ними ще з 12 лютого. Ми перехоплювали ці розмови".

Українські сили не просто чекали, поки Путін нападе. На всіх ключових напрямках можливої інвазії почались навчання і підготовка. Мабуть, найбільші – вздовж північного кордону "Заметіль-2022", на яких побував і Зеленський.

Як згадував в інтерв'ю "Суспільному" командувач оперативного командування "Північ" генерал-майор Віктор Ніколюк, саме ці навчання багато в чому стали фактором, який змусив військових повірити в реальність війни.

"Абсурдність даного нападу, саме використання ракет, авіації, артилерії у ХХІ столітті, це все викликало сумнів. Але коли розпочались наші навчання, то більше я схилявся до того, що вторгнення таки буде. В ході навчань ми відпрацьовували переміщення підрозділів в ході маршів на великі відстані, понад 300 кілометрів". 

Не менш інтенсивну роботу провадив на іншому краю країни командуючий оперативного командування "Південь", генерал-майор Андрій Ковальчук. В інтерв’ю "Главкому" він згадує: 

"Крайніх два тижні до 24 лютого я спав у своєму кабінеті, тобто був цілодобово на службі.

Ми проводили тренування, виводили угруповання на берег Чорного моря, окопувалися, займали позиції, мінували морське узбережжя, проводили інженерне обладнання доступних ділянок проти висадки десанта. Тоді у моєму підпорядкуванні була 28-ма бригада, яка вийшла з Операції Об’єднаних сил і практично ще не відновила свою боєздатність. Тож протягом двох тижнів до вторгнення вона проводила тренування.

Артилерія наша виходила в райони вогневих позицій, підрозділи виходили на берег. Одним словом – ми готувалися. Ті військові частини, які були в моєму підпорядкуванні, а з ними і склади зі зброєю, здійснювали розосередження".

Перші кроки з підготовки оборони Києва уже почав командувач Сухопутних військ генерал-полковник Олександр Сирський.

Повітряні сили готували запасні аеродроми для бойової авіації, переміщували засоби протиповітряної оборони. Багато що робилось навіть без відома політичного керівництва країною, яке у всьому бачило "провокування росіян" і "нагнітання".

Керівник ГУР Буданов згадує, що його спецпризначенці отримали зброю ще 23 лютого:

"Наш підрозділ спеціального призначення 23 числа був озброєний і був роззосереджений. Ударна частина вирушила до аеродрому Гостомель, тому що ми мали чіткі плани, як ця операція має починатись, і головний елемент цієї операції – це був Гостомель, щоб зробити швидкий захід в Київ.

В принципі цей план і базувався на тому, щоб не пізніше ніж на кінець третьої доби підняти російський прапор над Адміністрацією президента.

Ми розуміли: якщо затягнути цю висадку і дати змогу збройним силам розгорнутися, то в принципі весь план руйнується з самого початку".

Наступного дня після визнання Росією незалежності своїх маріонеток на Донбасі в межах Луганської та Донецької областей, 23 лютого, Верховна Рада запровадила по всій країні надзвичайний стан. 

В ході суперечок в парламенті того дня секретар РНБО Олексій Данілов скаже несподівано пророчу фразу:

"Я пам’ятаю, коли зібралися у кабінеті голови ВР перший раз, депутати взяли рішення РНБО. Вони кажуть: "Ну вот, тут будуть певні обмеження. Нам це не подобається." Я тоді сидів і думав: "Боже, люди, про шо ви думаєте? Про які обмеження? У нас завтра-післязавтра вже буде війна. Ми завтра будемо з вами приймати вже зовсім інші рішення".

"Почалося!"

О 4:30 за київським часом 24 лютого російські телеканали включили екстрену промову Путіна, у якій він заявив про початок "спеціальної воєнної операції", а якщо відкинути цей новояз, то оголосив про початок війни з Україною. 

"...Дальнейшее расширение НАТО и начавшееся военное освоение территории Украины для нас неприемлемо. Дело, конечно, не в самой НАТО, это лишь инструмент внешней политики США. Проблема в том, что на прилегающих к нам территориях, наших же исторических территориях, создается враждебная нам "Антироссия", которая поставлена под полный внешний контроль, усиленно обживается вооруженными силами натовских стран и накачивается самым современным оружием…

…Весь ход развития событий и анализ поступающей информации показывают, что столкновение России с этими силами неизбежно. Это только вопрос времени. Они готовятся и ждут удобного часа. Теперь претендуют еще и на ядерное оружие. Мы не позволим этого сделать.

…Россия не может чувствовать себя в безопасности, развиваться, существовать с постоянной угрозой, исходящей с территории современной Украины.

Обстоятельства требуют от нас решительных и незамедлительных действий.

Народные республики Донбасса обратились к России с просьбой о помощи… 

…мною принято решение о проведении специальной военной операции… 

…Мы будем стремиться к демилитаризации и денацификации Украины. А также предать суду тех, кто совершил многочисленные кровавые преступления против мирных жителей, в том числе и граждан Российской Федерации.

В этой связи обращаюсь и к гражданам Украины.

Как бы тяжело ни было, прошу понять это. И призываю к взаимодействию, чтобы как можно скорее перевернуть эту трагическую страницу и вместе двигаться вперед…

Должен обратиться и к военнослужащим вооруженных сил Украины. Призываю вас немедленно сложить оружие и идти домой…"

Поки звернення Путіна тільки готували до трансляції, на кордоні вже відбувалися перші обстріли та перші бої. Згадує голова Прикордонної служби Сергій Дейнеко:

"Всі вважають, що вторгнення розпочалося в 4:00, але це не дуже коректно, бо вторгнення почалося о 3:40 на ділянці Луганського прикордонного загону. Це Міловський район. Російські сили напали на загін, зав'язався бій, одразу ми мали першого загиблого в цій повномасштабній війні. 

Близько четвертої ранку я доповів (главі МВС – УП), що на трьох напрямках вже мої підлеглі ведуть бої, що насуваються колони. Я розумів, що він доповідає президенту. Президенту я відправив sms о 5:17: 

"Доброго ранку, шановний пане президенте. Дозвольте доповісти. Це повномасштабна військова агресія з боку РФ. Обстріляні ряд пунктів пропуску. Ведеться вогонь "Градами" з їх території. Над Чорнобильською зоною чутно проліт реактивної авіації. Також "Гради" б'ють з Криму". 

Паралельно в усіх кінцях країни люди почали прокидатись від першого масивного ракетного удару Росії. Через кілька годин над вирваними зі сну містами розляглося моторошне і ще незнайоме виття – перший за багато десятиліть сигнал повітряної тривоги. 

"Хлопки у нас було чути. Я вже був готовий, я вже майже виходив", - пригадує президент Зеленський: "Я отримав дзвінки до "хлопків", які ми почули. Я отримав сигнал трішки раніше, до того, як почались постріли. Ми були напоготові до цього, тому слідкували розвідка і військові, ми розуміли, звідки може бути ризик наступу. Тому одразу, коли там пішла підготовка, постріли для вторгнення, я отримав дзвінок".

Перша леді Олена Зеленська згадує, що саме від тих вибухів прокинулась. 

"Я пам’ятаю, що я прокинулась від дивних звуків за вікном. Як усі, мабуть. Темно, була ж ніч тоді. І я дивлюсь, що Володимира поруч немає. Я пішла до сусідньої кімнати, знайшла його. Він уже був одягнений, в костюмі, але без краватки. Я запитала, що відбувається. І він сказав тільки: "Почалось". 

Роман Романюк, Федір Попадюк, УП

Нагадуємо, що ви можете послухати цю історію як подкаст, натиснувши на плеєр нижче: 

Окрім аудіофрагментів з інтерв'ю, які робила "Українська правда", у подкасті використані відео, аудіо та текстові цитати зі спільного інтерв'ю Володимира та Олени Зеленських, інтерв'ю Віктора Ніколюка "Суспільному. Чернігів", інтерв'ю Андрія Ковальчука виданню "Главком", інтерв'ю Олексія Данілова Наталії Мосейчук, інтерв'ю полонених росіян з каналу Володимира Золкіна, інтерв'ю Валерія Залужного виданню "Time", публікацій видання "The Times" та інтерв'ю голови CIT Руслана Лєвієва російському виданню "Медуза".

Текст читає: Роман Романюк

Автори: Роман Романюк та Федір Попадюк

Звукорежисери: Євген Климук та Олег Лабінський

Над подкастом також працювали: Анна Хівренко та Дмитро Волковінський