Изменение формата
Понедельник, 27 сентября 2004, 23:36
Ймовірно, наступні соціологічні опитування мали б вже показати, що саме для українського виборця важливіше – емоційний вплив чи прагматичний зиск.
Нова хвиля співчуття Вікторові Ющенку, "доповнена й розвинута" недолугими коментарями владців щодо його хвороби, в електоральному вимірі відверто мала б посперечатися із соціальними обіцянками Януковича, супроводжуваними критикою їхньої нереальності, а також поступово, але надто очевидно зростаючою інфляцією.
Це мав би бути досить "чистий" електоральний експеримент – якщо, звісно, не брати до уваги ціну здоров’я Ющенка та ціну соціально-бюджетного питання.
В цьому дослідженні, до речі, вже мала б зрушити в якийсь бік загадкова стабільна цифра "тих, хто не визначився". Бо її розмір, що коливається навколо 15%, залишається як якийсь (або чийсь) прихований ресурс. І в наших умовах нав’язливо нагадує про очікувану фальсифікацію...
Як не втратити друге міце?
Але, на жаль, штаб Януковича, схоже, трохи злякався чистого експерименту, зокрема – поразки в ньому своєї "соціальної" технології.
Судячи із висловів Тігіпка, він не бажає, аби Янукович наздогнав Ющенка в першому турі. А розраховує на радикальний злам саме в другому турі, проводячи аналогію з кампанією 1994 року, коли Кучма виграв в Кравчука з допомогою лівих.
З огляду на ці розрахунки Тігіпка, можна було б розглядати і так званий "замах" на Януковича не стільки як спосіб створити "противагу" співчуттю суспільства до Ющенка, як, навпаки, свідомий крок для гальмування рейтингу владного кандидата.
При всій повазі до, як виявилось, дуже тонкої психічної організації прем’єра, що впав без тями через яйце – але цей епізод ламає імідж мужнього чоловіка. І якщо навіть викликає співчуття, то зовсім не таке, як до Ющенка.
Але для того, аби порівнювати Януковича з Кучмою 1994 року, а також теперішнім Ющенком, Тігіпку потрібно взагалі щось інше, аніж "яєчна атака". А саме – створення іміджу успішного прем’єра, викинутого з влади.
От тут у Януковича є "перспективи", пов’язані з ситуацією в парламентсько-урядовій коаліції - хоча вплинуть вони, в разі здійснення, не так на електорат, як на адмінресурс.
Але, схоже, саме Тигіпко домігся нарешті від Януковича виконання установки на участь в кампанії не лише в якості прем’єр-міністра, а й "просто людини".
Через що Янукович сам заговорив і про чорний піар, який на його думку, має призвести до очищення та демократизації України, і про свої судимості... Власне, і епізод із "замахом", як потім і "помилування" Януковичем винного в ньому студента - все це наслідок спроби штабу зліпити з прем’єра людину, а не чиновника.
Але навіщо це було? Нащо ці ігри в "людяність", коли саме в уряду є такий ексклюзивний захід, як соціальні виплати?
Є лише одне зрозуміле пояснення: хвилювання з приводу ПУКу, що от-от вислизне з-під ніг глави уряду. Януковичу та команді, яка поставила на нього по-справжньому (а це далеко не вся так звана парламентсько-урядова коаліція, не всі владні структури і не весь адмінресурс), доводиться шукати нове підґрунтя.
Якість пошуку, щоправда, створює враження, що Янукович відпливе від одного берега, але не пристане до іншого. Та назад, здається, вже ходу нема – особливо після виступу Януковича з лікарняного ліжка. Це – не прем’єр "сильної, як ніколи, влади»
Парламент "забарикадувався"
Що ж до команди Ющенка, то дочекатися реакції співчуття електорату у вимірі зростання рейтингу вона йому просто не дає. Можливо, бере гору досить зрозуміла за теперішніх обставин, але від цього не конструктивніша потреба виявити, звідки виходить більша загроза лідерові перегонів – від ближчого суперника чи від когось іншого...
Війна нервів дається взнаки. Особливо, ймовірно, через очікування якогось силового розвитку подій. Ним, до речі, опозиційні кандидати лякають одне одного та суспільство майже так само, як робить це і команда Кучми.
В результаті всілякі кризи іноді ввижаються учасникам процесу навіть там, де вони малоймовірні.
Для прикладу. З початку шостої сесії Верховної Ради саме на парламенті зосередилася увага до можливого створення штучної кризи, яка ніби-то могла б стати бажаним приводом для якоїсь дестабілізації в країні, на яку наважився б Кучма.
Деякі ЗМІ навіть почали обговорювати питання про одночасні з президентськими позачергові парламентські вибори.
І спершу здавалося, що ця загроза більш-менш реальна. Особливо ефективно підтримує відчуття тривоги спікер Литвин, що й зрозуміло: для нього від стабільності ВР залежить дуже багато.
Іноді він навіть передає куті меду: лякає депутатів намірами неназваних зовнішніх сил зруйнувати парламентаризм з приводом чи без приводу. Хоча жодних підстав для реальної парламентської кризи вже не існує.
І не лише тому, що фракції "Нашої України" та БЮТ не піддаються на жодне збурення ситуації в залі. І навіть не тому, що всілякі пертурбації в більшості наразі завершились хіба що критичним скороченням чисельності ПУКу, загрожуючи тим не парламентові, а політичному підґрунтю уряду Януковича.
Річ в тім, що жодне збурення всередині ВР за півроку до виборів не призводить до конституційного його розпуску президентом, а на так званий "саморозпуск" жодна з політичних сил, як вказує хід подій, не наважується.
Адже "саморозпуск" можливий лише в одному випадку – якщо більше як 150 депутатів здадуть мандати. Але ніхто з депутатів здавати мандати не збирається, навіть давні боржники-сумісники.
Натомість фракції не лише розпадаються, але й формуються, мрії про створення нової більшості переносяться на поствиборчий період – але в межах теперішньої Верховної Ради.
Навіть фракція СДПУ(о), відчувши, що всі погляди спрямовані на неї як на потенційного дестабілізатора, взяла за привід для спілкування із ЗМІ свої "моральні" розбірки з Зінченком лише для того, аби вчергове засвідчити: жодного зайвого руху на руйнування ВР від неї не дочекаються...СДПУ(о) навіть в опозицію готова піти, не кажучи вже, що визнає можливість перемоги Ющенка.
Можливо, прикидаються, готують щось екстраординарне? А може – навпаки, одна думка про дочасні парламентські вибори зупиняє старі амбітні звички?
В усякому разі розмови про "призупинення" пленарних засідань ВР були, а проектів постанов – ні. Проекту ротації Зінченка – також. Проекту переділу комітетів – теж.
Так само і зі спецкомісією Литвина, що ніби викликала велике обурення Банкової та особисто далекого від розуміння юридичних тонкощів Януковича. Після розкрутки питання в ЗМІ, - комісія тихо-мирно зібралася кворумом, і навіть представник "Регіонів" був, і запрошені з усіх дотичних до виборів структур – не відмовились.
А працювати вирішили – лише до 31 жовтня. Не до 21 листопада. Себто на конкуренцію із ЦВК щодо фіксації результатів виборів комісія Литвина навіть не претендує. Дарма лишень Банкову налякали. Чи – домовились?
Відтак, парламент приводу Кучмі для будь-яких силових дій в межах Конституції не дав і не дасть.
Втім, оскільки "законні підстави" для Кучми не є ключовими, - депутати цинічно (по відношенню до Кучми, до речі) грають з ним в доцільність. Зокрема, в доцільність працездатності парламенту для ухвалення ним закону про гарантії.
Деталі цього процесу – окремо, але вовтузяться у ВР з цим законом просто непристойно, явно зберігаючи його на свій можливий "чорний день" як останній хабар гаранту. Замість просто відхилити – залишають на потім.
Причому це на тлі знущальних, але правдивих заяв першого президента Кравчука про неконституційність законопроектів про гарантії екс-президентам. Кравчук навіть поставив внесення цього законопроекту на розгляд ВР – в провину Литвину: мовляв, навмисне збурює залу.
А Литвин, навпаки, зовсім і не збурює, а відкладає. Опозиція вважає, що це на той момент, коли більшовики знову сконцентруються й зуміють за нього проголосувати...
А коли, до речі, це може статися? Адже до виборів залишилось тільки два пленарних тижні, і ще один – між першим та другим турами...
Одне слово – себе парламент максимально застрахував від катаклізмів, викликаних безнадією ситуації Кучми. Але на психічний стан учасників політичного процесу погано впливають навіть досить штучні залякування Литвина.
Всі озираються в пошуку місця й моменту, звідки Кучма – але не в межах парламенту – міг би тепер почати якусь дестабілізацію. Бо чим для таких силових дій залишається менше часу й простору, - тим вони можуть виявитися агресивніші.
Не дарма ж сам гарант все більше іноді забувається і майже цитує себе ж, тобто свій голос з плівок Мельниченка, де йде розмова начебто з Азаровим: чи треба віддавати владу, і як саме її не віддавати.
Почувши, але не з плівок, а з телебачення деякі вислови Кучми, що можна узагальнити гаслом "волю адмінресурсу", політики й спостерігачі полохливо озираються: де почнеться - знову на ринках? В Криму? На кордоні з Придністров’ям, звідки щойно повернувся головний шоумен виборчої кампанії Корчинський, вчинивши бійку в приміщенні ЦВК?
А вже візит Медведчука до Путіна, після якого сталася відставка Марчука й почався пошук кандидата на посаду міністра оборони – взагалі викликав найгірші передчуття. Щоправда, в одних – з приводу силового сценарію, а в інших – з приводу нового шляху, що відкрився перед Марчуком.
Бо завдяки черговій несподіваній відставці сам Марчук, принаймні в уявленні деяких аналітиків, моментально наче перетворився на "білого й пухнастого". Аж до того, що якби виконувались сценарії, вже трохи забуті, про визнання виборів такими, що не відбулися – то Марчук навіть був би готовий до балотування на повторних виборах...
Щоправда, сценарій з повторними виборами не є силовим, а просто маніпулятивним.
І треба чітко зазначити, що не зацікавлені в його реалізації ані Ющенко, ані Янукович. Янукович – так точно, адже для нього другого разу висування єдиним кандидатом від влади гарантовано не буде.
Що ж до Ющенка, то коли раніше можна було б підозрювати його команду в готовності вийти на новий двобій з будь-яким іншим кандидатом режиму, хоч би й з Кучмою, - нині, після важкої хвороби, це було б, мабуть, надмірним.
Хто піде в другий тур і навіщо?
До речі, саме за цією логікою, можливо, було б доцільно шукати відповідь на політичне питання, кому вигідний був замах на Ющенка... Його відсутність серед кандидатів в теперішній кампанії не вирішує проблеми Кучми.
А от повторні вибори, де Кучма скористався б правом балотування на третій термін без ризику отримати поразку від єдиного кандидата, що попри весь адмінресурс переміг би його – це абсолютно логічно й зрозуміло.
При тому, звісно, що трагедія сталася б заздалегідь і, так би мовити, гаранта не забруднила надто очевидно, а впала б плямою на когось із теперішніх конкурентів Ющенка.
Натомість озвучена паном Червоненком в ефірі "5 каналу", а паном Костенком - в кулуарах ВР версія про зацікавленість в усуненні Ющенка з боку Мороза – викликає сумнів в здоровому глузді авторів. Хоча й не лише в здоровому глузді.
Можна грати в "десять негринят". Можна відкинути претензії Мороза на моральність. Можна підтримати версію про його зв’язки з Медведчуком, яку він сам та його оточення досі спростовують непереконливо.
Можна навіть робити вигляд, що обіцянку "провести реформу" Мороз в ролі президента здатен здійснити краще, ніж Кучма – хоча продовжує мати лише 20 голосів в парламенті.
Але треба ж подивитись на реалії виборчого процесу.
По-перше, третім в рейтингах продовжує досі залишатися Симоненко. Дійсно, двічі в соцопитуваннях вперед вийшов Мороз, але наразі – лише за рахунок зниження позицій Симоненка.
Припустімо, втім, що коли гру веде Медведчук - на цей раз Симоненко поступиться і сам здасться Морозу.
Але, по-друге, якби, не дай Боже, незворотнє трапилося б з Ющенком, - то частина електорату "Нашої України", мабуть, перейшла б до Януковича, а частина відмовилась би голосувати зовсім.
Можливо, Медведчук би кинув на допомогу Морозу весь свій адмінресурс – але дещо ж є і в прем’єра, ті ж соціальні виплати...
В результаті - максимум, чого б досягли автори "проекту" – це справді вирівняти шанси провладного та опозиційного кандидатів в досконалій пропорції 50х50.
Повторні вибори, але не для Мороза, а для Кучми – і без Ющенка...
Але, слава Богу, Ющенко живий і збирається активно продовжувати кампанію.
На цьому саме тлі закиди в бік Мороза з боку "нашоукраїнців схожі вже на визнання його реальних шансів, причому в суперечці з самим Ющенком.
Особливо якби Медведчук знайшов таки спосіб викреслити з другого рядка рейтингу тепер вже Януковича, для чого досить довершити розвал ПУКу і провалити перше читання бюджету.
Не знати, як там виборці, але адмінресурс в цьому випадку одразу покине Януковича напризволяще. Автоматично. Сама ж Донецька область його в президенти не витягне.
Тим часом "наїзди" з боку команди Ющенка на Мороза стануть ефективними для виконання, як вважає Червоненко, планів Медведчука. Але - синхронізувавшись із "наїздами" на Мороза з боку самої ж команди Ющенка та... Генпрокуратури.
Адже, здається, ні в кого немає сумнівів, що порушення карної справи про фальшування "плівок Мельниченка" після так званої "експертизи" має на меті довести до завершення справу, розпочату ще Потебеньком. В сенсі – звинуватити Мороза.
"Розслідувати" цю справу до якихось результатів, хоч би таких, як "експертиза" плівок, навряд до виборів хтось встигне. Але імідж "переслідуваного" Морозу повернуть.
І на цьому тлі розборки лідерів опозиції в питанні, хто з них знаходиться в "підтанцьовці" у влади – можуть виявитись не такими вже однозначними, як досі.
От тут і розгорнеться змагання між "мучениками влади"... І от тоді вже не питання, на кого поставить вивільнений з-під Януковича адмінресурс. Із фальшуванням включно.
До речі, Вінський вже зробив заяву від СПУ про можливе розірвання угоди Мороза з Ющенком про чесні вибори. А це ж стосується не лише ходу кампанії та взаємних публічних образ. Головним чином – контролю голосування та підрахунку голосів. Цього й прагнув пан Червоненко?
А головне – чи це знову не буде один із сценаріїв визнання виборів такими, що не відбулися?
Власне, за дурниці Червоненка протягом цілої п’ятниці вибачались перед Морозом по черзі інші члени "Нашої України", хоча задоволення в СПУ не викликали.
Потім виявилось, що вибачатись треба ще й перед... Януковичем, через випадок в Івано-Франківську. Третя "жертва".
Вибір сценарію
Формат боротьби принципово змінився. Якщо досі "народний кандидат" протистояв "антинародному" провладному, то нині напряму, а не лише через вплив на виборців, зіткнулися три сили – праві, ліві та "виконуючий обов’язки кандидата від влади". Які "мочать" одне одного.
"Нарешті", бо за інших обставин сценарії Кучми залишились би нездійсненними.
Мені вже доводилося писати, що вигідний Кучмі сценарій визнання виборів такими, що не відбулися – є найбільш реалістичним, хоча й дуже складним для технічного виконання.
Але розвиток подій справляє враження, що ставка зроблена саме на нього. Просто вже час зупинитись на чомусь конкретному.
Залучення до взаємного поборювання реальних кандидатів – є одним із важливих способів полегшити виконання завдання. Так само, як без участі депутатів не можна розвалити парламент, так без участі кандидатів не можна "завалити" вибори.
Те, що команди кандидатів відверто "ведуться" на провокації такого штибу, тоді як зуміли протистояти провокаціям УНА чи провокаціям в парламенті – не робить їм честі.
Але в такий спосіб вони позбавляють шансу не лише себе, а й всю країну.
Не треба й пояснювати, що в такий спосіб вони самі ж сприяють підвищенню вірогідності і іншого, так званого "силового сценарію", якого так побоюються, але механізм якого досі ніхто не розтлумачив.
З іншого боку, залякування владою кандидатів та їхні штаби силовими намірами – спонукає їх до помилкових дій та полегшує реалізацію зовсім іншого плану.
Адже, готуватися до гіршого і сподіватися на краще – зовсім не означає втрачати розум.
Нова хвиля співчуття Вікторові Ющенку, "доповнена й розвинута" недолугими коментарями владців щодо його хвороби, в електоральному вимірі відверто мала б посперечатися із соціальними обіцянками Януковича, супроводжуваними критикою їхньої нереальності, а також поступово, але надто очевидно зростаючою інфляцією.
Це мав би бути досить "чистий" електоральний експеримент – якщо, звісно, не брати до уваги ціну здоров’я Ющенка та ціну соціально-бюджетного питання.
В цьому дослідженні, до речі, вже мала б зрушити в якийсь бік загадкова стабільна цифра "тих, хто не визначився". Бо її розмір, що коливається навколо 15%, залишається як якийсь (або чийсь) прихований ресурс. І в наших умовах нав’язливо нагадує про очікувану фальсифікацію...
Як не втратити друге міце?
Але, на жаль, штаб Януковича, схоже, трохи злякався чистого експерименту, зокрема – поразки в ньому своєї "соціальної" технології.
Судячи із висловів Тігіпка, він не бажає, аби Янукович наздогнав Ющенка в першому турі. А розраховує на радикальний злам саме в другому турі, проводячи аналогію з кампанією 1994 року, коли Кучма виграв в Кравчука з допомогою лівих.
З огляду на ці розрахунки Тігіпка, можна було б розглядати і так званий "замах" на Януковича не стільки як спосіб створити "противагу" співчуттю суспільства до Ющенка, як, навпаки, свідомий крок для гальмування рейтингу владного кандидата.
При всій повазі до, як виявилось, дуже тонкої психічної організації прем’єра, що впав без тями через яйце – але цей епізод ламає імідж мужнього чоловіка. І якщо навіть викликає співчуття, то зовсім не таке, як до Ющенка.
Але для того, аби порівнювати Януковича з Кучмою 1994 року, а також теперішнім Ющенком, Тігіпку потрібно взагалі щось інше, аніж "яєчна атака". А саме – створення іміджу успішного прем’єра, викинутого з влади.
От тут у Януковича є "перспективи", пов’язані з ситуацією в парламентсько-урядовій коаліції - хоча вплинуть вони, в разі здійснення, не так на електорат, як на адмінресурс.
Але, схоже, саме Тигіпко домігся нарешті від Януковича виконання установки на участь в кампанії не лише в якості прем’єр-міністра, а й "просто людини".
Через що Янукович сам заговорив і про чорний піар, який на його думку, має призвести до очищення та демократизації України, і про свої судимості... Власне, і епізод із "замахом", як потім і "помилування" Януковичем винного в ньому студента - все це наслідок спроби штабу зліпити з прем’єра людину, а не чиновника.
Але навіщо це було? Нащо ці ігри в "людяність", коли саме в уряду є такий ексклюзивний захід, як соціальні виплати?
Є лише одне зрозуміле пояснення: хвилювання з приводу ПУКу, що от-от вислизне з-під ніг глави уряду. Януковичу та команді, яка поставила на нього по-справжньому (а це далеко не вся так звана парламентсько-урядова коаліція, не всі владні структури і не весь адмінресурс), доводиться шукати нове підґрунтя.
Якість пошуку, щоправда, створює враження, що Янукович відпливе від одного берега, але не пристане до іншого. Та назад, здається, вже ходу нема – особливо після виступу Януковича з лікарняного ліжка. Це – не прем’єр "сильної, як ніколи, влади»
Парламент "забарикадувався"
Що ж до команди Ющенка, то дочекатися реакції співчуття електорату у вимірі зростання рейтингу вона йому просто не дає. Можливо, бере гору досить зрозуміла за теперішніх обставин, але від цього не конструктивніша потреба виявити, звідки виходить більша загроза лідерові перегонів – від ближчого суперника чи від когось іншого...
Війна нервів дається взнаки. Особливо, ймовірно, через очікування якогось силового розвитку подій. Ним, до речі, опозиційні кандидати лякають одне одного та суспільство майже так само, як робить це і команда Кучми.
В результаті всілякі кризи іноді ввижаються учасникам процесу навіть там, де вони малоймовірні.
Для прикладу. З початку шостої сесії Верховної Ради саме на парламенті зосередилася увага до можливого створення штучної кризи, яка ніби-то могла б стати бажаним приводом для якоїсь дестабілізації в країні, на яку наважився б Кучма.
Деякі ЗМІ навіть почали обговорювати питання про одночасні з президентськими позачергові парламентські вибори.
І спершу здавалося, що ця загроза більш-менш реальна. Особливо ефективно підтримує відчуття тривоги спікер Литвин, що й зрозуміло: для нього від стабільності ВР залежить дуже багато.
Іноді він навіть передає куті меду: лякає депутатів намірами неназваних зовнішніх сил зруйнувати парламентаризм з приводом чи без приводу. Хоча жодних підстав для реальної парламентської кризи вже не існує.
І не лише тому, що фракції "Нашої України" та БЮТ не піддаються на жодне збурення ситуації в залі. І навіть не тому, що всілякі пертурбації в більшості наразі завершились хіба що критичним скороченням чисельності ПУКу, загрожуючи тим не парламентові, а політичному підґрунтю уряду Януковича.
Річ в тім, що жодне збурення всередині ВР за півроку до виборів не призводить до конституційного його розпуску президентом, а на так званий "саморозпуск" жодна з політичних сил, як вказує хід подій, не наважується.
Адже "саморозпуск" можливий лише в одному випадку – якщо більше як 150 депутатів здадуть мандати. Але ніхто з депутатів здавати мандати не збирається, навіть давні боржники-сумісники.
Натомість фракції не лише розпадаються, але й формуються, мрії про створення нової більшості переносяться на поствиборчий період – але в межах теперішньої Верховної Ради.
Навіть фракція СДПУ(о), відчувши, що всі погляди спрямовані на неї як на потенційного дестабілізатора, взяла за привід для спілкування із ЗМІ свої "моральні" розбірки з Зінченком лише для того, аби вчергове засвідчити: жодного зайвого руху на руйнування ВР від неї не дочекаються...СДПУ(о) навіть в опозицію готова піти, не кажучи вже, що визнає можливість перемоги Ющенка.
Можливо, прикидаються, готують щось екстраординарне? А може – навпаки, одна думка про дочасні парламентські вибори зупиняє старі амбітні звички?
В усякому разі розмови про "призупинення" пленарних засідань ВР були, а проектів постанов – ні. Проекту ротації Зінченка – також. Проекту переділу комітетів – теж.
Так само і зі спецкомісією Литвина, що ніби викликала велике обурення Банкової та особисто далекого від розуміння юридичних тонкощів Януковича. Після розкрутки питання в ЗМІ, - комісія тихо-мирно зібралася кворумом, і навіть представник "Регіонів" був, і запрошені з усіх дотичних до виборів структур – не відмовились.
А працювати вирішили – лише до 31 жовтня. Не до 21 листопада. Себто на конкуренцію із ЦВК щодо фіксації результатів виборів комісія Литвина навіть не претендує. Дарма лишень Банкову налякали. Чи – домовились?
Відтак, парламент приводу Кучмі для будь-яких силових дій в межах Конституції не дав і не дасть.
Втім, оскільки "законні підстави" для Кучми не є ключовими, - депутати цинічно (по відношенню до Кучми, до речі) грають з ним в доцільність. Зокрема, в доцільність працездатності парламенту для ухвалення ним закону про гарантії.
Деталі цього процесу – окремо, але вовтузяться у ВР з цим законом просто непристойно, явно зберігаючи його на свій можливий "чорний день" як останній хабар гаранту. Замість просто відхилити – залишають на потім.
Причому це на тлі знущальних, але правдивих заяв першого президента Кравчука про неконституційність законопроектів про гарантії екс-президентам. Кравчук навіть поставив внесення цього законопроекту на розгляд ВР – в провину Литвину: мовляв, навмисне збурює залу.
А Литвин, навпаки, зовсім і не збурює, а відкладає. Опозиція вважає, що це на той момент, коли більшовики знову сконцентруються й зуміють за нього проголосувати...
А коли, до речі, це може статися? Адже до виборів залишилось тільки два пленарних тижні, і ще один – між першим та другим турами...
Одне слово – себе парламент максимально застрахував від катаклізмів, викликаних безнадією ситуації Кучми. Але на психічний стан учасників політичного процесу погано впливають навіть досить штучні залякування Литвина.
Всі озираються в пошуку місця й моменту, звідки Кучма – але не в межах парламенту – міг би тепер почати якусь дестабілізацію. Бо чим для таких силових дій залишається менше часу й простору, - тим вони можуть виявитися агресивніші.
Не дарма ж сам гарант все більше іноді забувається і майже цитує себе ж, тобто свій голос з плівок Мельниченка, де йде розмова начебто з Азаровим: чи треба віддавати владу, і як саме її не віддавати.
Почувши, але не з плівок, а з телебачення деякі вислови Кучми, що можна узагальнити гаслом "волю адмінресурсу", політики й спостерігачі полохливо озираються: де почнеться - знову на ринках? В Криму? На кордоні з Придністров’ям, звідки щойно повернувся головний шоумен виборчої кампанії Корчинський, вчинивши бійку в приміщенні ЦВК?
А вже візит Медведчука до Путіна, після якого сталася відставка Марчука й почався пошук кандидата на посаду міністра оборони – взагалі викликав найгірші передчуття. Щоправда, в одних – з приводу силового сценарію, а в інших – з приводу нового шляху, що відкрився перед Марчуком.
Бо завдяки черговій несподіваній відставці сам Марчук, принаймні в уявленні деяких аналітиків, моментально наче перетворився на "білого й пухнастого". Аж до того, що якби виконувались сценарії, вже трохи забуті, про визнання виборів такими, що не відбулися – то Марчук навіть був би готовий до балотування на повторних виборах...
Щоправда, сценарій з повторними виборами не є силовим, а просто маніпулятивним.
І треба чітко зазначити, що не зацікавлені в його реалізації ані Ющенко, ані Янукович. Янукович – так точно, адже для нього другого разу висування єдиним кандидатом від влади гарантовано не буде.
Що ж до Ющенка, то коли раніше можна було б підозрювати його команду в готовності вийти на новий двобій з будь-яким іншим кандидатом режиму, хоч би й з Кучмою, - нині, після важкої хвороби, це було б, мабуть, надмірним.
Хто піде в другий тур і навіщо?
До речі, саме за цією логікою, можливо, було б доцільно шукати відповідь на політичне питання, кому вигідний був замах на Ющенка... Його відсутність серед кандидатів в теперішній кампанії не вирішує проблеми Кучми.
А от повторні вибори, де Кучма скористався б правом балотування на третій термін без ризику отримати поразку від єдиного кандидата, що попри весь адмінресурс переміг би його – це абсолютно логічно й зрозуміло.
При тому, звісно, що трагедія сталася б заздалегідь і, так би мовити, гаранта не забруднила надто очевидно, а впала б плямою на когось із теперішніх конкурентів Ющенка.
Натомість озвучена паном Червоненком в ефірі "5 каналу", а паном Костенком - в кулуарах ВР версія про зацікавленість в усуненні Ющенка з боку Мороза – викликає сумнів в здоровому глузді авторів. Хоча й не лише в здоровому глузді.
Можна грати в "десять негринят". Можна відкинути претензії Мороза на моральність. Можна підтримати версію про його зв’язки з Медведчуком, яку він сам та його оточення досі спростовують непереконливо.
Можна навіть робити вигляд, що обіцянку "провести реформу" Мороз в ролі президента здатен здійснити краще, ніж Кучма – хоча продовжує мати лише 20 голосів в парламенті.
Але треба ж подивитись на реалії виборчого процесу.
По-перше, третім в рейтингах продовжує досі залишатися Симоненко. Дійсно, двічі в соцопитуваннях вперед вийшов Мороз, але наразі – лише за рахунок зниження позицій Симоненка.
Припустімо, втім, що коли гру веде Медведчук - на цей раз Симоненко поступиться і сам здасться Морозу.
Але, по-друге, якби, не дай Боже, незворотнє трапилося б з Ющенком, - то частина електорату "Нашої України", мабуть, перейшла б до Януковича, а частина відмовилась би голосувати зовсім.
Можливо, Медведчук би кинув на допомогу Морозу весь свій адмінресурс – але дещо ж є і в прем’єра, ті ж соціальні виплати...
В результаті - максимум, чого б досягли автори "проекту" – це справді вирівняти шанси провладного та опозиційного кандидатів в досконалій пропорції 50х50.
Повторні вибори, але не для Мороза, а для Кучми – і без Ющенка...
Але, слава Богу, Ющенко живий і збирається активно продовжувати кампанію.
На цьому саме тлі закиди в бік Мороза з боку "нашоукраїнців схожі вже на визнання його реальних шансів, причому в суперечці з самим Ющенком.
Особливо якби Медведчук знайшов таки спосіб викреслити з другого рядка рейтингу тепер вже Януковича, для чого досить довершити розвал ПУКу і провалити перше читання бюджету.
Не знати, як там виборці, але адмінресурс в цьому випадку одразу покине Януковича напризволяще. Автоматично. Сама ж Донецька область його в президенти не витягне.
Тим часом "наїзди" з боку команди Ющенка на Мороза стануть ефективними для виконання, як вважає Червоненко, планів Медведчука. Але - синхронізувавшись із "наїздами" на Мороза з боку самої ж команди Ющенка та... Генпрокуратури.
Адже, здається, ні в кого немає сумнівів, що порушення карної справи про фальшування "плівок Мельниченка" після так званої "експертизи" має на меті довести до завершення справу, розпочату ще Потебеньком. В сенсі – звинуватити Мороза.
"Розслідувати" цю справу до якихось результатів, хоч би таких, як "експертиза" плівок, навряд до виборів хтось встигне. Але імідж "переслідуваного" Морозу повернуть.
І на цьому тлі розборки лідерів опозиції в питанні, хто з них знаходиться в "підтанцьовці" у влади – можуть виявитись не такими вже однозначними, як досі.
От тут і розгорнеться змагання між "мучениками влади"... І от тоді вже не питання, на кого поставить вивільнений з-під Януковича адмінресурс. Із фальшуванням включно.
До речі, Вінський вже зробив заяву від СПУ про можливе розірвання угоди Мороза з Ющенком про чесні вибори. А це ж стосується не лише ходу кампанії та взаємних публічних образ. Головним чином – контролю голосування та підрахунку голосів. Цього й прагнув пан Червоненко?
А головне – чи це знову не буде один із сценаріїв визнання виборів такими, що не відбулися?
Власне, за дурниці Червоненка протягом цілої п’ятниці вибачались перед Морозом по черзі інші члени "Нашої України", хоча задоволення в СПУ не викликали.
Потім виявилось, що вибачатись треба ще й перед... Януковичем, через випадок в Івано-Франківську. Третя "жертва".
Вибір сценарію
Формат боротьби принципово змінився. Якщо досі "народний кандидат" протистояв "антинародному" провладному, то нині напряму, а не лише через вплив на виборців, зіткнулися три сили – праві, ліві та "виконуючий обов’язки кандидата від влади". Які "мочать" одне одного.
"Нарешті", бо за інших обставин сценарії Кучми залишились би нездійсненними.
Мені вже доводилося писати, що вигідний Кучмі сценарій визнання виборів такими, що не відбулися – є найбільш реалістичним, хоча й дуже складним для технічного виконання.
Але розвиток подій справляє враження, що ставка зроблена саме на нього. Просто вже час зупинитись на чомусь конкретному.
Залучення до взаємного поборювання реальних кандидатів – є одним із важливих способів полегшити виконання завдання. Так само, як без участі депутатів не можна розвалити парламент, так без участі кандидатів не можна "завалити" вибори.
Те, що команди кандидатів відверто "ведуться" на провокації такого штибу, тоді як зуміли протистояти провокаціям УНА чи провокаціям в парламенті – не робить їм честі.
Але в такий спосіб вони позбавляють шансу не лише себе, а й всю країну.
Не треба й пояснювати, що в такий спосіб вони самі ж сприяють підвищенню вірогідності і іншого, так званого "силового сценарію", якого так побоюються, але механізм якого досі ніхто не розтлумачив.
З іншого боку, залякування владою кандидатів та їхні штаби силовими намірами – спонукає їх до помилкових дій та полегшує реалізацію зовсім іншого плану.
Адже, готуватися до гіршого і сподіватися на краще – зовсім не означає втрачати розум.
