Борис Березовский: "Путин предал дело Ельцина"
Пятница, 12 марта 2004, 23:00
Платон Єлєнін, він же – БАБ, він же – Борис Абрамович, він же – колишній сірий кардинал Кремля Березовський уже четвертий рік мешкає у Лондоні. Має на руках документ, що засвідчує – він є легальним політичним емігрантом, і, отже, перебуває під захистом уряду Її Величності.
Як і раніше, Березовський тримає руку на пульсі подій на батьківщині, фінансово підживлює правозахисників і політиків – тих, хто насмілюється на повний голос кричати, що у Росії побудовано і розбудовується новий авторитаризм.
У перебуванні БАБа у британській столиці можна побачити певний символізм. Услід за Герценом, якого "розбудили декабристи" і який саме звідти своїм журналом "Колокол" будив матушку-Расєю, Борис Абрамович через Інтернет-ресурси (зокрема й "Колокол.ру") намагається впливати на своїх співгромадян. Треба визнати – без особливого успіху.
Його політична креатура Іван Рибкін насмішив одних і нажахав інших своїми шизофренічними київськими вакаціями, а потім безславно знявся з виборчих перегонів. Які, до речі, 14 березня закінчуються екстазом всенародного голосування. Як співається у популярній пісеньці московського дівочого гурту "Поющие вместе" – "Хочу такого, как Путин!"...
Напередодні я зателефонував до Лондону у справах програми "Подвійний доказ", що виходить на "1+1" (бо найближчий вівторковий випуск якраз і присвячено "феномену Путіна").
Березовський доволі швидко погодився відповісти на кілька запитань. Поділюся враженням: "інфан терібль" російської політики перебуває у добрій полемічній формі. Як і завжди, говорить скоромовкою і, слухаючи його, невільно захоплюєшся його опозиційною енергетикою. Повну роздруківку 20-хвилинної розмови мають можливість прочитати тільки читачі "України молодої" та "Української правди".
– Борис Абрамович, за пару днів росіяни стрункими колонами вдруге підуть голосувати за "дорогого Владіміра Владіміровіча". У чому, на вашу думку, полягає цей секрет Путіна? Або, як пишуть у пресі, – "загадка Путіна", "феномен Путіна"?
– Я вважаю, що жодної загадки насправді не існує... І Україна, і Росія – всі ми разом прожили одну й ту саму історію. Вона й породила у мільйонах голів рабську свідомість. Слово "рабську" не треба розуміти буквально – ніхто нікого пліткою не б’є. Сенс моїх слів у тім, що люди звикли, що про них хтось турбується. Брати на себе відповідальність вони не хочуть. Не хочуть і не готові! Це і є моє визначення рабського менталітету.
Класик казав – треба "по капле выдавливать из себя раба". На жаль, поки що не вдається – навіть по одній краплині. Оце і є рабський менталітет – бажання, щоб або цар, або генеральний секретар, або президент за тебе вирішували твої проблеми.
Рабство глибоко засіло у підсвідомості російського народу. І в цьому сенсі Путін є органічною частиною російського народу і його менталітету. Він каже: повірте мені, і я вирішу всі ваші проблеми. Але ж це відбувається не перший раз в історії Росії – і государі, і генсеки так і казали, але щастя людям це ніколи не приносило.
Путін – плоть від плоті "сограждан усталых", як писала свого часу Белла Ахмадуліна. Тобто - стомлених і зневірених громадян, які не хочуть класти на свої плечі жодної відповідальності. І у цьому сенсі загадкою був Борис Єльцин, якому вдалося за дуже короткий час змінити, зламати у мільйонах російських голів цей рабський менталітет.
Тому для мене Путін – це ніяка не загадка. За його правління люди знову розслабилися, їм знову захотілося, щоб за них хтось працював і робив щось. Це споконвічна російська мрія про Іванушку-дурачка, який тридцять років спав на печі, а потім прокинувся відразу багатим царевичем. Це і є причиною надзвичайної популярності Путіна і навіть "народної любові" до нього. На щастя, не вся Росія інфікована рабством!
– У пресі Вас називають конструктором і ідеологом першого президентського терміна Путіна…
– Почнемо з того, що я не брав участі у його першій президентській кампанії 2000 року. Я брав активну участь у парламентських виборах роком раніше. Це пояснюється дуже просто, бо я ніскільки не сумнівався, що той, хто переможе на думських виборах, виграє і президентське крісло.
Ви маєте добре пам'ятати – боротьба тоді йшла між Примаковим і Лужковим, з одного боку, і Путіним, якого підтримував президент Єльцин, з другого. Моя головна ідея тоді полягала у недопущенні можливої перемоги тандема Примаков-Лужков.
Звичайно, сьогодні я усвідомлюю, що Путін страшенно змінив, а по суті – зрадив ту ідею, за яку я боровся і яку намагався проводити Єльцин: ідею побудови демократичної Росії. Путін розвернув Росію назад. Та все ж, переконаний, що Путін у 2000 році – це був найкращий вибір. Адже Примаков і Лужков – це зовсім жахливий атавізм! Вони такі "хомо совєтікуси"...
На початку тієї кампанії переді мною постала одна проблема – запалити волю до перемоги у президента Єльцина, який слабшав на очах, і у його оточення. Вони не вірили в перемогу, вже склали руки у передчутті перемоги Примакова і Лужкова.
Я тоді згенерував кілька ідей, зокрема – нової коаліції під назвою "Єдінство". І цю ідею мені вдалося реалізувати – всупереч загальному песимізму: мовляв, реалізувати такий масштабний проект за короткий час не можна, і тим більше не можна з ним перемогти. Але це вдалося зробити! Про технологію наразі я говорити не буду...
Хотів би відзначити, що у цей час Путін був дуже послідовним у реалізації ідеї стати спадкоємцем Єльцина. Це не означає, що він це бажання демонстрував, але він послідовно виконував увесь алгоритм передвиборної роботи і боротьби.
Це його сильно відрізняло від попередників Степашина і Кирієнка, які не вірили у можливість перемоги. Вони самі страшенно боялися Примакова і Лужкова і навіть починали загравати з ними. Путін цього ніколи не робив. І це, на мою думку, стало однією з причин перемоги – спочатку на думських, а потім і на президентських виборах.
– Розкрийте, будь ласка, секрет – як із непоказного і зовсім нехаризматичного чиновника вдалося зробити такого високорейтингового політика, як Путін?
– Коли Єльцин відправив у відставку Чорномирдіна, всі дуже здивувалися, а після призначення Кирієнка – ще більше. Його тодішній рейтинг дорівнював нулю. А вже за кілька місяців перебування на прем’єрській посаді виріс до 40 відсотків. Нелюбимий цар (а тоді довіра до самого Бориса Миколайовича була на рівні десь двох-трьох відсотків) призначає главою уряду нікому не відомого – і народ починає "довіряти" йому.
А все тому, що російський народ любить і поважає крісло, а не людину. При цьому, чию дупу доведеться цілувати – загалом не так важливо. Головне – що ця дупа сидить у високому кріслі...
Після дефолту Єльцин відправив у відставку уряд Кирієнка і призначив Примакова. Десь за два місяці його рейтинг почав "зашкалювати" за 60%! Призначив Єльцин теж "нульового" Степашина – і у нього відразу стало 40 відсотків. Подібна історія мала місце і випадку з Путіним.
– Журналістка московської газети "Новая газета" Анна Політковська під час запису "Подвійного доказу" сказала, що Путін став президентом тільки завдяки провокуванню другої чеченської війни і вибухам у Москві, які повісили на чеченців. Наскільки така точка зору відповідає дійсності?
– Так-так, Чечня – це важливий чинник, але не єдиний і, як мені здається, не основний. Дійсно, в оточенні Путіна були люди, які вважали неможливим забезпечити перемогу кандидата, скажемо так, демократичним чином. І працював другий штаб – сьогодні я в цьому більш ніж упевнений, який розробляв оцю абсолютно пекельну ідею "терористичних ударів" у Москві, Волгодонську і Рязані (приготування до останнього викрили, і він дивом не відбувся). Це дуже допомогло Путіну обратися, але переконаний – не стало фактором номер один успішної кампанії.
– Чотири роки тому з вуст одного із західних журналістів злетіло "дитяче" запитання – "Ху із містер Путін?". За чотири роки політичної еміграції у вас очевидно з’явився свій варіант відповіді?
– Мені приємно, що тут на Заході все більше людей приходять до висновку, до якого свого часу прийшов і я перед тим, як виїхати з Росії. Я емігрував на початку осені 2000 року, коли мені стало абсолютно ясно, що Путін зрадив усе, що робив Єльцин, реформуючи Росію на демократичний лад.
Я приїхав у Лондон, щоб переконати світ, що містер Путін – це диктатор, але диктатор нової формації. Мене довго не хотіли й чути, але тепер я можу з приємністю констатувати – почитайте британську пресу і у вас не залишиться жодних сумнівів, що президент Путін відроджує в Росії авторитаризм. І те, що Путін тут на Заході сьогодні стовідсотково не має демократичного іміджу – це факт.
Звичайно, Росія – це величезна і важлива складова світової політики. І завдяки цьому з лідером країни – чи він диктатор, чи демократ – завжди матимуть справу. Зі Сталіним теж мали справу, але важливо, що Захід розуміє, що правління Путіна відкидає Росію далеко назад.
– У тому, що за два-три дні Володимир Путін буде оголошений президентом, ніхто і ніде не має жодних сумнівів. Але що буде після виборів, якими будуть їхні наслідки – звичайно, не в сенсі цифр на підтримку "стабільності"?
– Режим Путіна і взагалі влада в Росії не є легітимними, бо президент за останні роки порушив всі фундаментальні статті Конституції – по суті, ліквідовано свободу засобів масової інформації, не існує розподілу і балансу між гілками влади, суд перебуває під повним контролем адміністрації президента, Путін привласнив право відправляти у відставку обраних народом глав суб’єктів федерації тощо.
І найголовніше – якщо останні вибори у Чечні світове співтовариство не визнало взагалі, а про нещодавні думські вибори заявило, що вони були "вільні, але несправедливі", то нинішня кампанія отримає ще жорсткішу оцінку – і невільні, і несправедливі! Адже зараз не йдеться про жодну політичну конкуренцію – іншим кандидатам просто затулили рота!
Час у ХХI столітті тече набагато швидше, ніж у двадцятому столітті. Так, швидше за все, Путін ще посидить у Кремлі пару років. Але саме за ці роки Росія може остаточно втратити шанс стати частиною ефективного цивілізованого світу.
– Мені здається, що ви не вірите, що виборчими бюлетенями змінити режим – принаймні, зараз – можливо. Та все ж, чи підете ви голосувати, щоб вільним волевиявленням запобігти реалізації проекту "Путін-2"?
– Я не маю, на жаль, такої можливості. Оскільки відповідно до документу, який мені виданий як політичному біженцю, я не можу з’являтися або перебувати на території Російської Федерації. А дільниця для голосування – це якраз і є територія Росії.
– Відомо, що ви продовжуєте стежити за ходом війни на Кавказі. Чи маєте ви інформацію про те, хто насправді підірвав колишнього в.о. президента Ічкерії Зелімхана Яндарбієва?
– Це однозначно робота російських спецслужб! Вони, до речі, не дуже це й заперечують. В офіційній заяві російського МЗС заарештовані у Катарі люди визнані офіцерами спецслужб. А далі іде брехня на кшталт – вони займалися аналітичною роботою у сфері боротьби з міжнародним тероризмом...
При цьому, з вуст колишнього прес-секретаря Служби зовнішньої розвідки генерала Юрія Кобаладзе вже прозвучали слова виправдання злочину: мовляв, чому Америці можна нападати на Ірак без санкції Ради Безпеки ООН, а нам не можна навіть знищити одного конкретного терориста, де б він не переховувався!..
– А вам особисто не погрожують? Боротися з Путіним і не мати ризику повторити долю Яндарбієва навряд чи можливо...
– Я можу вам сказати, що тут в Англії на мене було організовано кілька спроб замахів, але вони були своєчасно попереджені. Мене про них інформували – і Скотланд-Ярд, і інші британські спецслужби. Наразі, як бачите, слава Богу, живий-здоровий!
Читайте також інші статті автора на тему російської політики і виборів:
пРезидент всея Руси
Русский каПУТІН
Іди ти в Думу!
Русский пациент
Як і раніше, Березовський тримає руку на пульсі подій на батьківщині, фінансово підживлює правозахисників і політиків – тих, хто насмілюється на повний голос кричати, що у Росії побудовано і розбудовується новий авторитаризм.
У перебуванні БАБа у британській столиці можна побачити певний символізм. Услід за Герценом, якого "розбудили декабристи" і який саме звідти своїм журналом "Колокол" будив матушку-Расєю, Борис Абрамович через Інтернет-ресурси (зокрема й "Колокол.ру") намагається впливати на своїх співгромадян. Треба визнати – без особливого успіху.
Його політична креатура Іван Рибкін насмішив одних і нажахав інших своїми шизофренічними київськими вакаціями, а потім безславно знявся з виборчих перегонів. Які, до речі, 14 березня закінчуються екстазом всенародного голосування. Як співається у популярній пісеньці московського дівочого гурту "Поющие вместе" – "Хочу такого, как Путин!"...
Напередодні я зателефонував до Лондону у справах програми "Подвійний доказ", що виходить на "1+1" (бо найближчий вівторковий випуск якраз і присвячено "феномену Путіна").
Березовський доволі швидко погодився відповісти на кілька запитань. Поділюся враженням: "інфан терібль" російської політики перебуває у добрій полемічній формі. Як і завжди, говорить скоромовкою і, слухаючи його, невільно захоплюєшся його опозиційною енергетикою. Повну роздруківку 20-хвилинної розмови мають можливість прочитати тільки читачі "України молодої" та "Української правди".
– Борис Абрамович, за пару днів росіяни стрункими колонами вдруге підуть голосувати за "дорогого Владіміра Владіміровіча". У чому, на вашу думку, полягає цей секрет Путіна? Або, як пишуть у пресі, – "загадка Путіна", "феномен Путіна"?
– Я вважаю, що жодної загадки насправді не існує... І Україна, і Росія – всі ми разом прожили одну й ту саму історію. Вона й породила у мільйонах голів рабську свідомість. Слово "рабську" не треба розуміти буквально – ніхто нікого пліткою не б’є. Сенс моїх слів у тім, що люди звикли, що про них хтось турбується. Брати на себе відповідальність вони не хочуть. Не хочуть і не готові! Це і є моє визначення рабського менталітету.
Класик казав – треба "по капле выдавливать из себя раба". На жаль, поки що не вдається – навіть по одній краплині. Оце і є рабський менталітет – бажання, щоб або цар, або генеральний секретар, або президент за тебе вирішували твої проблеми.
Рабство глибоко засіло у підсвідомості російського народу. І в цьому сенсі Путін є органічною частиною російського народу і його менталітету. Він каже: повірте мені, і я вирішу всі ваші проблеми. Але ж це відбувається не перший раз в історії Росії – і государі, і генсеки так і казали, але щастя людям це ніколи не приносило.
Путін – плоть від плоті "сограждан усталых", як писала свого часу Белла Ахмадуліна. Тобто - стомлених і зневірених громадян, які не хочуть класти на свої плечі жодної відповідальності. І у цьому сенсі загадкою був Борис Єльцин, якому вдалося за дуже короткий час змінити, зламати у мільйонах російських голів цей рабський менталітет.
Тому для мене Путін – це ніяка не загадка. За його правління люди знову розслабилися, їм знову захотілося, щоб за них хтось працював і робив щось. Це споконвічна російська мрія про Іванушку-дурачка, який тридцять років спав на печі, а потім прокинувся відразу багатим царевичем. Це і є причиною надзвичайної популярності Путіна і навіть "народної любові" до нього. На щастя, не вся Росія інфікована рабством!
– У пресі Вас називають конструктором і ідеологом першого президентського терміна Путіна…
– Почнемо з того, що я не брав участі у його першій президентській кампанії 2000 року. Я брав активну участь у парламентських виборах роком раніше. Це пояснюється дуже просто, бо я ніскільки не сумнівався, що той, хто переможе на думських виборах, виграє і президентське крісло.
Ви маєте добре пам'ятати – боротьба тоді йшла між Примаковим і Лужковим, з одного боку, і Путіним, якого підтримував президент Єльцин, з другого. Моя головна ідея тоді полягала у недопущенні можливої перемоги тандема Примаков-Лужков.
Звичайно, сьогодні я усвідомлюю, що Путін страшенно змінив, а по суті – зрадив ту ідею, за яку я боровся і яку намагався проводити Єльцин: ідею побудови демократичної Росії. Путін розвернув Росію назад. Та все ж, переконаний, що Путін у 2000 році – це був найкращий вибір. Адже Примаков і Лужков – це зовсім жахливий атавізм! Вони такі "хомо совєтікуси"...
На початку тієї кампанії переді мною постала одна проблема – запалити волю до перемоги у президента Єльцина, який слабшав на очах, і у його оточення. Вони не вірили в перемогу, вже склали руки у передчутті перемоги Примакова і Лужкова.
Я тоді згенерував кілька ідей, зокрема – нової коаліції під назвою "Єдінство". І цю ідею мені вдалося реалізувати – всупереч загальному песимізму: мовляв, реалізувати такий масштабний проект за короткий час не можна, і тим більше не можна з ним перемогти. Але це вдалося зробити! Про технологію наразі я говорити не буду...
Хотів би відзначити, що у цей час Путін був дуже послідовним у реалізації ідеї стати спадкоємцем Єльцина. Це не означає, що він це бажання демонстрував, але він послідовно виконував увесь алгоритм передвиборної роботи і боротьби.
Це його сильно відрізняло від попередників Степашина і Кирієнка, які не вірили у можливість перемоги. Вони самі страшенно боялися Примакова і Лужкова і навіть починали загравати з ними. Путін цього ніколи не робив. І це, на мою думку, стало однією з причин перемоги – спочатку на думських, а потім і на президентських виборах.
– Розкрийте, будь ласка, секрет – як із непоказного і зовсім нехаризматичного чиновника вдалося зробити такого високорейтингового політика, як Путін?
– Коли Єльцин відправив у відставку Чорномирдіна, всі дуже здивувалися, а після призначення Кирієнка – ще більше. Його тодішній рейтинг дорівнював нулю. А вже за кілька місяців перебування на прем’єрській посаді виріс до 40 відсотків. Нелюбимий цар (а тоді довіра до самого Бориса Миколайовича була на рівні десь двох-трьох відсотків) призначає главою уряду нікому не відомого – і народ починає "довіряти" йому.
А все тому, що російський народ любить і поважає крісло, а не людину. При цьому, чию дупу доведеться цілувати – загалом не так важливо. Головне – що ця дупа сидить у високому кріслі...
Після дефолту Єльцин відправив у відставку уряд Кирієнка і призначив Примакова. Десь за два місяці його рейтинг почав "зашкалювати" за 60%! Призначив Єльцин теж "нульового" Степашина – і у нього відразу стало 40 відсотків. Подібна історія мала місце і випадку з Путіним.
– Журналістка московської газети "Новая газета" Анна Політковська під час запису "Подвійного доказу" сказала, що Путін став президентом тільки завдяки провокуванню другої чеченської війни і вибухам у Москві, які повісили на чеченців. Наскільки така точка зору відповідає дійсності?
– Так-так, Чечня – це важливий чинник, але не єдиний і, як мені здається, не основний. Дійсно, в оточенні Путіна були люди, які вважали неможливим забезпечити перемогу кандидата, скажемо так, демократичним чином. І працював другий штаб – сьогодні я в цьому більш ніж упевнений, який розробляв оцю абсолютно пекельну ідею "терористичних ударів" у Москві, Волгодонську і Рязані (приготування до останнього викрили, і він дивом не відбувся). Це дуже допомогло Путіну обратися, але переконаний – не стало фактором номер один успішної кампанії.
– Чотири роки тому з вуст одного із західних журналістів злетіло "дитяче" запитання – "Ху із містер Путін?". За чотири роки політичної еміграції у вас очевидно з’явився свій варіант відповіді?
– Мені приємно, що тут на Заході все більше людей приходять до висновку, до якого свого часу прийшов і я перед тим, як виїхати з Росії. Я емігрував на початку осені 2000 року, коли мені стало абсолютно ясно, що Путін зрадив усе, що робив Єльцин, реформуючи Росію на демократичний лад.
Я приїхав у Лондон, щоб переконати світ, що містер Путін – це диктатор, але диктатор нової формації. Мене довго не хотіли й чути, але тепер я можу з приємністю констатувати – почитайте британську пресу і у вас не залишиться жодних сумнівів, що президент Путін відроджує в Росії авторитаризм. І те, що Путін тут на Заході сьогодні стовідсотково не має демократичного іміджу – це факт.
Звичайно, Росія – це величезна і важлива складова світової політики. І завдяки цьому з лідером країни – чи він диктатор, чи демократ – завжди матимуть справу. Зі Сталіним теж мали справу, але важливо, що Захід розуміє, що правління Путіна відкидає Росію далеко назад.
– У тому, що за два-три дні Володимир Путін буде оголошений президентом, ніхто і ніде не має жодних сумнівів. Але що буде після виборів, якими будуть їхні наслідки – звичайно, не в сенсі цифр на підтримку "стабільності"?
– Режим Путіна і взагалі влада в Росії не є легітимними, бо президент за останні роки порушив всі фундаментальні статті Конституції – по суті, ліквідовано свободу засобів масової інформації, не існує розподілу і балансу між гілками влади, суд перебуває під повним контролем адміністрації президента, Путін привласнив право відправляти у відставку обраних народом глав суб’єктів федерації тощо.
І найголовніше – якщо останні вибори у Чечні світове співтовариство не визнало взагалі, а про нещодавні думські вибори заявило, що вони були "вільні, але несправедливі", то нинішня кампанія отримає ще жорсткішу оцінку – і невільні, і несправедливі! Адже зараз не йдеться про жодну політичну конкуренцію – іншим кандидатам просто затулили рота!
Час у ХХI столітті тече набагато швидше, ніж у двадцятому столітті. Так, швидше за все, Путін ще посидить у Кремлі пару років. Але саме за ці роки Росія може остаточно втратити шанс стати частиною ефективного цивілізованого світу.
– Мені здається, що ви не вірите, що виборчими бюлетенями змінити режим – принаймні, зараз – можливо. Та все ж, чи підете ви голосувати, щоб вільним волевиявленням запобігти реалізації проекту "Путін-2"?
– Я не маю, на жаль, такої можливості. Оскільки відповідно до документу, який мені виданий як політичному біженцю, я не можу з’являтися або перебувати на території Російської Федерації. А дільниця для голосування – це якраз і є територія Росії.
– Відомо, що ви продовжуєте стежити за ходом війни на Кавказі. Чи маєте ви інформацію про те, хто насправді підірвав колишнього в.о. президента Ічкерії Зелімхана Яндарбієва?
– Це однозначно робота російських спецслужб! Вони, до речі, не дуже це й заперечують. В офіційній заяві російського МЗС заарештовані у Катарі люди визнані офіцерами спецслужб. А далі іде брехня на кшталт – вони займалися аналітичною роботою у сфері боротьби з міжнародним тероризмом...
При цьому, з вуст колишнього прес-секретаря Служби зовнішньої розвідки генерала Юрія Кобаладзе вже прозвучали слова виправдання злочину: мовляв, чому Америці можна нападати на Ірак без санкції Ради Безпеки ООН, а нам не можна навіть знищити одного конкретного терориста, де б він не переховувався!..
– А вам особисто не погрожують? Боротися з Путіним і не мати ризику повторити долю Яндарбієва навряд чи можливо...
– Я можу вам сказати, що тут в Англії на мене було організовано кілька спроб замахів, але вони були своєчасно попереджені. Мене про них інформували – і Скотланд-Ярд, і інші британські спецслужби. Наразі, як бачите, слава Богу, живий-здоровий!
Читайте також інші статті автора на тему російської політики і виборів:
пРезидент всея Руси
Русский каПУТІН
Іди ти в Думу!
Русский пациент
