Кучма: Решение КС позволяет мне баллотироваться на выборах президента. Но я свою позицию уже высказал!

У неділю ввечері показали Кучму в "Епіцентрі". Точніше, у розкішній обстановці невідомого кабінету, а "Епіцентр" у особі ведучого В'ячеслава Піховшека прийшов до нього сам.

Кучма і Піховшек сиділи у светрах навпроти один одного і грали спектакль "журналіст бере інтерв'ю у президента". Бо для всіх було очевидно, що Кучма читає свої відповіді по телесуфлеру.

Адже ті, хто бував на прес-конференціях гаранта, знають його стиль розмови "без папірчика": різні незавершені експромти, обірвані фрази, паузи, русизми, постійне слово-зв'язка "т-с-кать" та анекдоти. Всього цього у Піховшека не було. Зате був погляд президента прямо у телеоб'єктив. Звідки можна зрозуміти, що суфлер-підкажчик знаходився поруч із телекамерою.

Однак Кучма все нижченаведене вимовив. Тож навіть якщо відповіді і запитання писала одна і та сама людина, все одно це вважається точкою зору президента. З якою ми і знайомимо читачів "Української правди".

Розшифровка інтерв'ю надана прес-службою президента.

– Леоніде Даниловичу, напевно, перше моє питання достатньо логічне і очевидне. Конституційний суд України прийняв рішення про те, що Ви можете балотуватися на виборах. Ваше ставлення до цього? Йдете чи не йдете? Це питання, яке, мабуть, найбільше обговорюють зараз і серед звичайних людей, і серед ваших політичних прихильників, і тим більше – серед опонентів.

– Славо, напевно, це у Вас головне питання у сьогоднішньому інтерв’ю.

Справді, рішення Конституційного суду дозволяє мені висувати свою кандидатуру на виборах цього року. Але все ж таки останнє слово залишається, зрозуміло, за мною. А я свою позицію вже викладав, і не раз!

Можливо, хтось очікує, що я оголошу престолонаступника. Але Україна – не Росія. Царів у нас ніколи не було. Були гетьмани. А вони, всі знають добре, обиралися. Так що, хлопці, змагайтеся!

Знаю, дехто з політиків полюбляє повторювати, що мені не вірить. Деяким із них можу відповісти взаємністю. Не виключаю, що не повірять і цього разу. Нещодавно Віктор Ющенко таке розповідав, що мені навіть соромно за нього стало. Він уже своїм очам не вірить – "духом" мене оголосив.

Та хіба, коли ми з ним зустрічалися, розмовляли днями, я крізь стіни проходив?

Але все це – проблеми тих людей, які створюють собі перешкоди, щоб потім їх героїчно долати. Ось переконали себе, що Кучма буде кандидатом, і воюють з привидами.

А навіщо воювати – не зрозуміло. Адже опозиційні сили заявляють про свої високі рейтинги, які, мовляв, набагато вищі, ніж у влади. То чого хвилюватися? Цьому радіти мають, а вони нервують, метушаться...

– Якщо дивитись, чим займається влада, де працює рейтинг самої влади, то це, звичайно, конституційна реформа та політична реформа. І, звичайно, як Ви оцінюєте перебіг останніх подій? Ви – людина, яка впливає на все в державі, оцініть те, що відбувається в парламенті навколо реформи.

– Реформа обов’язково має бути завершена. І, упевнений – вона буде завершена! Мине час, і ми вже не так гостро сприйматимемо деякі епізоди боротьби навколо неї.

Мені здається, усі труднощі пов’язані з тим, що не всі речі називаються своїми іменами. Природно, що коли вирішуються доленосні в житті країни речі, пов’язані, скажімо, з конституційною реформою, то кожна політична сила намагається брати в цьому якнайактивнішу участь, "вдосконалити", так би мовити, Конституцію під себе.

Кожна політична сила хоче бачити першою особою в державі саме свою людину. Це теж природно.

Але є сили, які протистоять будь-яким змінам. Навіщо їм демократизація, рух у Європу і таке інше, якщо всім заправлятиме їхній Президент?

Але цікаво, що говорити про це відверто – бояться! Тому вдають, що вболівають за вдосконалення політичної системи, хоча в голові, на жаль, зовсім інше.

– Якщо говорити про сам перебіг подій, то стають модними такі слова – "політичний компроміс", компроміс між владою і опозицією. На тлі блокування, звичайно, таких розмов точиться все більше. Як Ви вважаєте, що може бути в основі такого компромісу? Чи він – просто ілюзія?

– Компроміс з опозицією, безумовно, потрібен, адже опозиція – це невід’ємна частина цивілізованого політичного процесу, нормальної парламентської діяльності. Тож вона має брати участь обов’язково, зокрема й у конституційній реформі.

Давайте подивимося, що відбувається зараз. Парламентський конфлікт розгорівся не навколо справді принципових питань. Основні позиції реформи, у тому числі й викладені в проекті №4105, підтримують практично всі основні парламентські сили. І вони заявляли про це.

Тож залишається домовитися щодо процедури обрання Президента. Моя позиція відома: у моєму законопроекті передбачалося всенародне обрання глави держави. Тому, за наявності бажання, домовитися, гадаю, цілком реально. Підкреслюю: бажання.

Проте в мене складається враження, що керівники опозиції вважають: якщо їхня партія не при владі, то вона і не партія зовсім, а "ансамбль песни и пляски", якщо російською мовою говорити. У нас, на жаль, не вистачає культури політичної боротьби, і опозиція інколи сповідує відомий принцип: чим гірше – тим краще. І таким чином дискредитує не тільки себе, але й державу в цілому.

А все тому, що лідери опозиції не хочуть зрозуміти простої істини: опозиція – це меншість, і як така, не може диктувати свої рішення більшості.

– Я дякую, що Ви про це згадали, бо навіть не всі наші глядачі про це пам’ятають. Я, наприклад, забув уже фактично, що той законопроект, який Ви подали в парламент, а потім відкликали – ви, таким чином, так би мовити, демонстрували компромісність – там дійсно передбачались всенародні вибори Президента.

– Я хотів дати можливість без свого втручання вирішити це питання суто у парламенті.

– Ще один такий спекулятивний момент, дуже багато про це говорять: чи можливий круглий стіл між більшістю і опозицією – за участю Президента? Ваше ставлення до цієї ідеї?

– У нас в країні все можливе.

Ви практично самі відповіли на це питання – якщо і є якась криза, то вона відбувається в парламенті. Отже, і вирішувати її потрібно, насамперед, у парламенті.

Якщо я можу якось допомогти в досягненні компромісу – я готовий, я ніколи не відмовлявся від співпраці. Скажіть тільки – коли і як. Але так, щоб ті, хто зараз вимагають допомоги, не звинуватили мене потім у втручанні в роботу парламенту.

– Я вже якось звик до того, що робите Ви щось – Вас звинувачують, не робите чогось, також звинувачують: мовляв, міг би зробити, але не зробив. У будь якої влади є опозиція, в одних країнах вона одна, в інших – вона інша. Навіть по технології поведінки, по моментам, яким чином і за що вона атакує владу і – головне – якими технологіями при цьому користується.

Ви з цими людьми вже багато політично співіснуєте, частина з них була Вашими підлеглими. Вони мають різні варіанти слів про Вас – кращі або гірші; коли були при владі, говорили одне, тепер – інше. Дайте характеристику їхнім сьогоднішнім діям, куди це все йде?

– Те, що опозиція в Україні існує, як ви розумієте, не на папері, – в цьому нічого поганого немає. Я вважаю, що це позитивне явище притаманне сьогодні Україні. І те, що опозиція в Україні намагається стати серйозною силою –це теж нормально.

Опозиція в Україні хоче влади. Що ж, цього хоче опозиція у будь-якій країні. Але нашу опозицію я ніяк не можу назвати відповідальною. Таке враження складається, що вона не вірить у себе. Не вірить, що може чогось досягти.

І ще одна визначальна риса наших опозиціонерів. Хто ще, крім нашої опозиції, намагається вирішити власні проблеми, українські проблеми не у себе, а за кордоном? Наведіть, будь ласка, приклад, – я не здатний це зробити – щоб представник Польщі, Росії, Словаччини чи Угорщини їздив за кордон і на всіх рівнях паплюжив свою власну державу. Забули історію? – у часи Богдана Хмельницького одні їздили в Росію, другі в Польщу, треті – в Туреччину?..

Тому й не мали своєї власної держави. То хіба сьогодні незалежна Україна вже встигла набриднути, і знову будемо шукати серед сусідів – до кого ж пристати?

На великий жаль, мова наших опозиціонерів, мова заяв опозиційних фракцій у парламенті відверто ворожа до влади. Слів не добирають. Утім, як і способів політичної боротьби. Треба сказати прямо: наша опозиція, називаючи себе цивілізованою, може порушити рівновагу в країні, зруйнувати стабільність. Вона підбурює людей на необачні дії.

Не буду приховувати, я дуже уважно стежу за цими вправами. І кажу з усією відповідальністю: я не допущу, щоб стабільність була порушена. Як Президент я просто не маю на це права.

Давайте подивимось, після того, як десант "Нашої України" побував у Донецьку, читаю в одній великій опозиційній газеті – може, і ви звернули увагу – заголовок на всю сторінку: "Донецьких треба вчити, як в Україні жити". Що ж ви робите? Ви думаєте, що говорите?

– Я пам'ятаю цей хамський заголовок...

– ...Хіба відчути себе єдиним народом – це не наша спільна мета? Натомість – відверте прагнення поділити людей на "донецьких", "львівських", "сумських" чи "кіровоградських". От вам і позиція опозиції.

Часто у лідерів опозиції відчувається особиста образа. Але всі вони були при владі. Усі вони приклалися до становлення того, що тепер самі ж називають "злочинним режимом". Усі користувалися благами. Врешті, усі непогано нажилися, якщо називати речі своїми іменами.

А із влади більшість із них пішла не за своїм бажанням. Звідси – намагання насолити тим, хто у владі залишився. Чесне слово: соромно перед людьми, перед світом. Як тільки відірвали когось від влади, від, вибачте, цицьки, так відразу біжить в опозицію – шукати там іншу дійну корову! А де ж ваші принципи?

– Таке питання із технології роботи Президента – наскільки Ви задоволені тим, як Вас інформують? Чи вистачає у Вас каналів і джерел інформації? Чи не виникає інколи враження, що від Вас щось приховують, замовчують, намагаються маніпулювати?

– А не жаліюсь на це. У наш час приховати щось від глави держави можна тільки у тому разі, якщо він сам хоче, щоб від нього щось приховали. Найважливіша інформація – про те, які наслідки мають твої рішення, рішення глави держави, ті або інші дії.

Візьмемо для прикладу зовнішньополітичні дії. Ти маєш справу з певною країною. Зробив якісь кроки. І ось дізнаєшся, що ці кроки не подобаються тій країні, її керівництву або певним колам. Це якраз та інформація, яку ніхто від тебе не приховає.

Але ж, може, якщо не подобається, то ти зробив правильно? Це не завжди так, але часто. У Росії, наприклад, багатьом не сподобалася назва моєї книги "Україна – не Росія".

А є люди, у тому числі й при владі, які ледве не в паніку впадають, коли за кордоном незадоволені якимись нашими справами або висловлюваннями. Вважають, що допущено помилку. Ні, тут треба дивитися інакше – праві ми чи ні. Якщо праві – на тому й стояти.

– Ви торкнулися одного аспекту, який стосувався зовнішньої політики. Наступне моє питання – про економіку. Рік щойно почався, оцінювати результати першого кварталу Ви будете, напевно, пізніше. Як розвивалась економіка минулого року?

– Наскільки я знаю, людей мало цікавлять, як кажуть, голі цифри й економічні показники. Особливо, коли вони злітають з вуст представників влади. Головне – як реально економічні зміни відчуваються у суспільстві.

Людей навіть дратує, коли їм говорять, що економіка країни непогано розвивається. Це зрозуміло. У нас ще мало громадян, які займаються підприємництвом або мають справу, наприклад, з цінними паперами. Дуже важко ми поки що живемо. Але це не означає, що треба закривати очі на позитивні зміни.

Торік у промисловості спостерігалося бурхливе зростання. Майже 16 % приросту. А планувалося, тобто очікувалося – 7. Більше, ніж удвічі.

Я, між іншим, згоден з тими, хто каже, що погано, мовляв, передбачали. У нас планування не те, що було за радянських часів. Наш план – це не директива, не наказ, забезпечений ресурсами, а прогноз.

Добре, що обробна промисловість в Україні розвивається більш як утричі швидше, ніж добувна. Це означає, що ми не будемо сировинним придатком, навіть якби в нас було нафти й газу стільки, як у деяких інших країнах.

Аналітики відзначають, що торік скоротилося державне втручання в економіку. Чиновництво стримало адміністративну сверблячку.

Торік мали стрімке зростання обсягів зовнішньої торгівлі. Експорт зріс на третину. Україна продає більше, – і це мене особливо радує –ніж купує. У нас позитивний платіжний баланс.

Зростає імпорт продукції машинобудування, який у світі називають "інвестиційним" імпортом. Це свідчить, що економіка переходить на інвестиційну модель розвитку, оновлюються виробничі фонди за рахунок сучасного обладнання.

Мені дуже приємно, що Президент Росії Володимир Путін, коли повернувся з Києва, оцінюючи наші досягнення, заявив на засіданні Уряду Російської Федерації, що потрібно більш уважно придивитися до економічного розвитку України, а може, чомусь і повчитися, як досягати цього зростання економічного.

– Після того, як Ви процитували оцінку російським Президентом порад – на підставі дій українського уряду своєму російському уряду – я, звичайно, маю можливість запитати Вас, українського Президента, про оцінку дій українського уряду. Як Ви оцінюєте результати його роботи?

– Я б розділив ці результати на політичні і економічні. Звичайно, високі показники розвитку економіки у 2003 році свідчать про ефективність роботи Уряду. Це факт. І вони були досягнуті в надзвичайно важких умовах, особливо пов’язаних з серйозним неврожаєм.

Я певен у стабільності нинішнього Уряду. Принаймні, до жовтня Віктор Янукович буде плідно працювати на своїй посаді, немає ніяких сумнівів. А далі – все залежить, напевно, не від Бога, а від нього самого.

Думаю, що Кабінету міністрів навряд чи вдалося б утримати економічну ситуацію, якби він не спирався на підтримку парламентської більшості. Ось для чого й потрібна конституційна реформа.

Нинішній Уряд довів, що нові коаліційні механізми роботи життєздатні і можуть забезпечити позитивні результати. Хоча не можу сказати, що він діє як єдина команда професіоналів.

На жаль, робота Уряду супроводжувалася не тільки успіхами. Його економічні підрозділи фактично не змогли спрогнозувати значне погіршення ситуації на зерновому та паливному ринках, оперативно розробити дійові заходи з її виправлення.

Деякі з цих питань були предметом докладного обговорення 29 січня на нараді з проблем боротьби з корупцію і організованою злочинністю та захисту прав людини.

Дії Уряду не завжди відповідали сучасним ринковим умовам, спостерігалися рецидиви надмірного адміністративного втручання в економічні процеси.

Значною проблемою є і те, що досі відсутня належна співпраця Уряду з підприємцями, особливо з представниками малого та середнього бізнесу. І це призводить до помилкових рішень, зокрема щодо використання спрощених методів оподаткування. Недостатньо уваги приділялося і такій соціальній болючій проблемі, як погашення заборгованості із заробітної плати.

Але все це проблеми росту. Уряду потрібно спокійно, ретельно проаналізувати ці власні помилки і зробити належні висновки.

– Я маю кілька версій, чому різного роду опоненти, яких у Вас вистачає, звичайно, атакують Вас. Тому що якщо дивитись на весь період Вашого президентства, то, можливо, константою, прямою, яка була завжди, залишалась політична стабільність. В країні були різні періоди. Підйом економіки зараз, гірша ситуація – раніше. Але, маючи цих кілька різних версій, я хотів би запитати Вас про Вашу версію: чому "накат" іде зараз на Вас, чому йде саме зараз? Чому децибели, емоції "зашкалюють" прямо зараз? Тоді коли економіка росте, а держава в принципі ефективна?

– Я сам не дивуюсь. Хоча, дійсно, якщо подивитись на економічний розвиток країни за останні роки, то ми йдемо по такій кривій (висхідній). І нам багато хто заздрить за кордоном, особливо наші, так би мовити, колеги по пострадянському простору. І, як я вже сьогодні наголошував, ми розвивалися не за рахунок сировини чи напівфабрикатів. Нас радує те, що дуже добре розвивається обробна промисловість, машинобудування.

Тому, мабуть, краще спитати у так званих критиків. Може, хтось незадоволений саме тим, що наша економіка почала добре зростати? Комусь, може, здалося – чи то у нас, чи то на Заході, – що я надто довго займаю крісло Президента і що в них є свій кандидат? Бо може, на їх погляд, я недостатньо відстоюю їхні інтереси. А я хочу підкреслити, що я відстоюю тільки одні інтереси – українські.

Саме, напевно, тому і з’явилися всі ці скандали – касетний, кольчужний та інші. З якою метою все робилося? Може, для того, щоб допомогти Україні?

Усе це виглядає як відверта дискредитація, яка має чітку мету і легко прогнозовані наслідки. На жаль.

– Ви – Президент України. Більшість українців хоче знати, яке бачення маєте майбутнього України? Як рухаєтесь до цього майбутнього? Які ви бачите пріоритети України? Ви сказали у новорічному зверненні – "я маю мрію". Що таке Ваша мрія, яку саме мрію Ви мали на увазі?

– Можна не про політику. Це, напевно, трошки із серії фантастики, але я думаю про космічне майбутнє України. Я не маю права про це не думати. Сьогодні вже реально говорять про програми поселень на Місяці, потім – на Марсі. Я мрію, щоб у цій справі не обійшлося без України. Українці просто зобов’язані, повинні полетіти на Місяць! Щоправда, не всі. Хтось повинен залишитися... і для польоту на Марс.

Звичайно, було б чудово, якби в нас була можливість самим здійснити такі програми. Це був би розкішний подарунок нашій українській гордості. Але сьогодні такі програми під силу тільки команді з кількох країн. Тож мріяти давайте будемо про участь у таких командах. Але участь у них теж цілком здатна задовольнити наші національні амбіції.

Ще одну мрію я називаю так: "Україна – для всіх українців". Я кажу про зарубіжних українців, про діаспору. Передусім про тих американців і канадців українського походження, які досягли Успіху у своїх справах.

Я хотів би, щоб спершу хоча б тисяча таких видатних українців відгукнулася і приїхала до України і спробувала себе тут – у бізнесі, в науці, культурі, на державній службі.

Ви знаєте, я з великим жалем дивлюся на деякі суспільні заходи з участю зарубіжних українців. Часто приїжджають не справу робити, а боротися з "антинародним режимом".

Борців у нас і своїх вистачає. Працівників мало, справжніх трударів. Приїжджайте до України, будь ласка, добиватися Успіху, великого особистого Успіху. Радо зустрінемо.

– І останнє питання. Леоніде Даниловичу, мені не дуже зручно про це запитувати. Нещодавно була якась брудненька спецоперація. З’явилися чутки про Вашу можливу смерть. Прокоментуйте, як це відчувалося.

– Можливо, і мені про це не зовсім зручно відповідати. Ви знаєте, що сказав у подібному випадку Марк Твен? Ця фраза, напевно, усім відома – "чутки щодо моєї смерті є дуже перебільшеними".

Що я відчув? Може я не зовсім коректно скажу, але, я думаю, потрібно: ви були коли-небудь у старому, занедбаному свинарнику? Я був. У наших селах вони стають дедалі кращі. Є просто чудові, сучасні. І не тільки приватні, а й фермерські і колективні. У них уже не задихаєшся. А я знову неначе опинився в тому запущеному, затхлому свинарнику. Сморід і бруд. Перше, що я подумав: я ще проведу в останню путь не одного з тих, хто запустив цю чутку з цього свинарника...

Напевно, я сказав не зовсім вдало, навіть невдало. Адже Христос учить: любіть і ворогів ваших.