Супружеская обязанность

Медведчук узяв за дружину Марченко, Кучма продовжив "контракт" із Медведчуком. Що це означає для України?

"Не везет мне в смерти – повезет в любви" – певно, подумав глава адміністрації президента Віктор Медведчук і минулих вихідних утретє одружився. Не без помпи, бо – з "найкрасивішою жінкою України", тележурналісткою Оксаною Марченко, на Південному березі Криму, під час перебування в Форосі Леоніда Кучми та паралельних зустрічей там прем'єр-міністрів України та Росії Януковича й Касьянова.

Без сумніву, церемонія могла б бути розкішнішою, а "медовий тиждень" – значно солодшим, ніж нинішнє нетривале усамітнення "молодят" на білій красуні-яхті. Але подружній кайф Медведчука-Марченко зламали події останніх тижнів, що передували романтичному весіллю лідера СДПУ(о) та його підлеглої по партійній лінії.

(Неліричний відступ: авжеж, як випливає з персонального сайту, Оксана є "членом Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), бо поділяє цілі й настрої цього об'єднання". Мало того, численні недруги Медведчука мають підстави переносити частину негативу в ставленні до головного президентського канцеляриста й на даму його серця, адже пані Марченко регулярно "підтримує доброю порадою кохану людину" (це знову цитата з її сайту).

Утім, жених сам винен, що офіційна історія його нового шлюбу починається з ознак головного болю. Надто багато дрів наламав Віктор Володимирович, відпрацювавши 13 місяців на посаді глави адміністрації президента. І, певно, ламатиме ще – призначення в нього таке…

Липень, Рада, реформа, Оксана

Наречений, з головою занурений у найрізноманітніші розборки та розробки, в глибині душі, мабуть, мріяв про перепочинок, хоча б кількатижневий спокій. Варіантів було кілька. Скажімо, Медведчук успішно здає під ключ першу чергу проекту "конституційна реформа", тобто проводить означені завдання через Верховну Раду.

В такому випадку можна було справді перевести дух і до осені – періоду відновлення політичних баталій, - зайнятися давно назрілою рекреацією, в тому числі фізичною й психологічною, насолодитися тим, що вже зроблено, а не нервувати з приводу непіднятої цілини.

Далебі. З легким серцем роз'їхалися на канікули якраз депутати – зокрема, ті самі нестійкі "більшовики", в яких мало б щеміти серце за неповну вислугу перед президентом у т.зв. "конституційній реформі". Вони проголосували проти кучмівсько-медведчуківського сценарію подачі "реформаторських" законопроектів у КС, фактично підтримавши праведний гнів опозиції, й поїхали у свої "Дюльбери" та на Канари, хоча головний технолог із Банкової в останні сесійні дні ледь не власноруч намагався затримати літаки...

Ще варіанти – бути звільненим чи піти спересердя самому. А глава АП – залишився. Для чого? Зараз він доодружується, а вже в найближчі дні знову повернеться в той кабінет на другому поверсі, де до ремонту сидів сам Папа, і думатиме важку думу: що робити з проектом, який він уже фактично провалив?

І взагалі, якщо Леонід Кучма справді забирає свій законопроект із Конституційного Суду, а більшість експертів сходяться на думці, що до президентських виборів 2004 року Основний закон не зазнає змін (тобто голосування відбудеться за розкладом, пролонгації повноважень діючого гаранта в "середньоазіатському стилі" не буде), - що тоді робити?

Шукати юридичні лазівки для обґрунтування третього терміну "дорогого" Леоніда Даниловича (який уже начебто спалив цей міст, неодноразово заявивши про небажання з порушенням Конституції балотуватися в президенти втретє)?

Чи Медведчук на найближчий рік має опускатися до тупої підтримки міфічного "єдиного кандидата від влади" – вишукувати для цього ім'ярека фінанси, організовувати штаби, "шикувати" адмінресурс? Але ж, схоже, сама влада не вірить у перемогу на виборах-2004 не-Кучми, навіть якщо електорат купуватимуть так, як це було на довиборах до парламенту в Черкасах (коли мандат прибав есдек Шуфрич), а голоси рахуватиме "найсоціал-демократичніший" у світі Сихівський суд.

То що залишається Медведчукові – переводити решту грошей за кордон і тікати туди ж, подалі, з молодою кралею-дружиною (благо, шлях для відступу та пристанища на перший час у вигляді вілл на всіляких узбережжях уже підготовлено)?

З Медведчука питає вся кучмівська Україна

Нам відповіді на всі ці питання невідомі. Але факт їхньої постановки очевидний. У різних модуляціях про схожі речі запитують себе і Кучма (від його терзань і штормить найбільше українську політику), і підвладні йому депутати, бізнесмени та іже з ними.

Чи є життя після 2004-го?

І от що виходить: од відповідей, які дасть Віктор Медведчук, від того, що він далі робитиме на государевій службі і з яким натхненням, з якою вірою в результат, залежатиме політичне майбутнє всього цього васалітету – нинішніх панів, полупанів і підпанків.

Леонід Кучма міг би змінити главу своєї адміністрації як відпрацьований матеріал, як такого, що "не справився", і минулі півтора тижні були чи не найбільше для цього придатні.

Скажімо, вже ввечері 11 липня, одразу після того, як 400 парламентських душ натиснули "конституційні" кнопки іншого кольору, аніж волів Медведчук, по Печерських пагорбах поповзли чутки про його відставку. Такий крок експансивного гаранта вгадувався, надто ж з огляду на гру Л.Д. у кадрові "п'ятнашки", коли Марчука з секретаря Ради нацбезпеки перемістили в квадратик Міноборони, а звільнене Євгеном Кириловичем поле в РНБО деякі пліткарі вже перейменовували у РНБ(о).

Але пониження Медведчука не сталося. Головний есдек так і не надбав посади, передбаченої Конституцією, лишившись главою адміністрації.

Кучмина розгубленість переросла у підозрілу впевненість та віру у свого останнього Мефістофеля, і рівно через один рік, один місяць і три дні після призначення Медведчука в АП президент, якщо говорити футбольно-юридичною лексикою, продовжив контракт із лідером СДПУ(о).

"Леонід Кучма спростовує озвучені депутатами Верховної Ради і в ЗМІ заяви про те, що главу адміністрації президента Віктора Медведчука буде звільнено, - звітували з прес-конференції на Банковій "Українські новини" 15 липня. - Президент зазначив: "Якщо я буду незадоволений роботою Медведчука, то ви це відчуєте в такому-то указі". При цьому він похвалив роботу своєї адміністрації, сказавши, що вона функціонує чітко й злагоджено". А невдовзі призначив лідера СДПУ(о) головою комітету з підготовки святкування в державі 12-ї річниці незалежності України.

Отже, Леонід Данилович визначився з Віктором Володимировичем, майже так само, як той визначився з Оксаною Марченко. І, отже, те, навіщо Кучма й Медведчук потрібні один одному надалі, випливає з сенсу дотеперішнього їхнього співжиття на Банковій, 11.
"Папообраність" лідера СДПУ(о) другий рік поспіль – це для В.В.М., ясна річ, дуже круто й прибутково. Усвідомлення пролонгації такої ролі – "кризового менеджера", усвідомлення залежності кучмівської челяді не лише від Медведчука-сатрапа, а й від Медведчука-стратега, мабуть, мало б передусім зобов'язувати.

Але в тих, хто знає цю людину, є підстави вважати, що новий термін Медведчука на посаді при Кучмі обернеться новими "підкилимними" "звірствами" цього "добродія", додасть Вікторові Володимировичу і так присутніх у ньому з надлишком наполеонівських замашок. Тобто виборча кампанія (чи що там усе ж – продовження спроб "конституційної реформи"?) з Медведчуком – "кризовим менеджером" обіцяє бути значно "веселішою", аніж була б без нього...

Хто відповідає за "цапа відбувайла"?

Певно, треба ще раз закцентувати увагу на проміжному висновку: якщо Кучма не звільняє Медведчука, якщо він довіряє йому віжки управління й надалі, це значить, що президент не просто продовжує утримувати біля себе лідера СДПУ(о) в ролі "акумулятора" значної частки негативу, який приписується главі держави.

Ні, така оцінка деяких політологів була б спрощеним підходом до проблеми. Подібні висновки доречні, скажімо, щодо "місії" на Банковій Дмитра Табачника. При ньому був лише період становлення президента у владі – рудий ракетник тоді значно менше знав і ще менше вмів, хоча й дуже багато хотів.

А зараз Кучма вже не той – 9 серпня йому стукне 65, і він – уже з усіма "відкатами", заощадженнями, "Київ старами", привидами Гонгадзе та іншими правовими проколами – хотів би мати головне: спокійну пенсію. Бо без цього здобутки попередніх дев'яти років царювання підуть коту під хвіст.

Тому Кучма потребує не "шістку", не "промокашку" для "відмазок", не сірого чинушу, а реального партнера, на якого можна хоч трохи покластися у своїх передпенсійних сподіваннях. І Медведчук – це зле рішення, яке цілком викриває Кучму, що б він не казав Карлосу Паскуалю та іншим американським "друзям", котрі закликають до дотримання законності з огляду на можливі треті терміни, пролонгації й подібні побічні ефекти "конституційної реформи".

Присутність Медведчука в АП – це суть Кучми без маски, "домашня модель" Леоніда Даниловича, що полягає в спробах політичного зґвалтування депутатів, міністрів, суддів, журналістів. Ну не може ж бути добрим цар, який свідомо тримає при собі такого жорстокого (ну хіба не для Оксани Марченко) опричника.

Але ми зараз говоримо не про царя. Точніше, підстави згадувати всі негативні риси царственої особи нам дає його "заступник" - чоловік дуже невисокого зросту, котрий у вільний від політичних інтриг час дає вказівки щодо змісту телепередачі "Епіцентр", створює собі імідж "мужика" на всіх можливих каналах, качається у спортзалі, контролює суддів і обленерго, розбудовує виконавчу вертикаль державної влади в регіонах заодно зі своєю партією, засипає трояндами кохану телеведучу, купує їй швидкісні авто, наймає прес-секретарів (журналістці!), відкриває рахунки в закордонних банках (і їй, і знову собі), таким чином накопичуючи й розтринькуючи офіційні багатства.

Так, він – мільйонер, котрий не перший рік стоїть на обліку в ДПА, але не хоче потрапити на облік до прокуратури й МВС, які будуть підзвітні іншому президентові, не Кучмі. І тому його любов – зла.

Бізнес можна вести жорстоко, нечесно й більш-менш чесно. У заняттях політикою можна забруднитися по кісточки, по лікті й по вуха. Для Віктора Медведчука політика – це бізнес, бізнес жорстокий і брудний. Такі поняття неприйнятні і незрозумілі для цивілізованого Заходу, але він працює й збагачується тут, не розпорошуючись навіть на суміжну Росію.

Його не люблять навіть там, навіть із московським прототипом Волошиним у них не склалося. Але глави адміністрацій російських президентів – то пусте. Що там казати, якщо Віктор Володимирович знаходить у собі мужність керувати "холдингом" Банкової, хоча й виявився разом зі своєю СДПУ(о) аутсайдером парламентських виборів 2000 року і зараз упав ще нижче (згідно з останнім опитуванням громадської думки соціологами "Українського демократичного кола", не довіряють главі АП 44 відсотки українців, довіряють – 5 відсотків, а проголосували б за нього, якби вибори відбулися цієї неділі, лише 3 відсотки).

Народний депутат від "Нашої України" Олег Рибачук вважає, що "Медведчук став символом абсолютного зла", і має на те значні підстави, з огляду на варварські принципи роботи В.В.М. на Банковій. Про це чомусь менше говорять (може, звикли?), але з АП так само надходять на центральні телеканали "темники", перед вирішальними боями Медведчук прагне ще тісніше увійти в лоно всіх можливих "перших національних", "плюсів" та "інтерів" (у "тетах" уже все "по самі помідори").

Авжеж, не йшов би ж з "Інтера" зі скандалом Зінченко! Мало того, віце-спікер ВР за квотою СДПУ(о), керівник партійної фракції в парламенті минулого скликання за власним бажанням, увійшовши в піке з керівними принципами Медведчука, звільнився і з усіх можливих керівних органів Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) взагалі.

І в цьому контексті що цікаво: як каже в інтерв'ю "Киевскому телеграфу" той самий депутат Рибачук, керівник офісу "Нашої України", "певна частина об'єднаних соціал-демократів уже ледве не ламає двері в штабі Ющенка, намагаючись налагодити з нами контакти, - вони розуміють, що (...) треба думати про перспективу".

Воно йому треба ?

Отож. Спочатку підлеглі й народ з'ясували, що Медведчукові не бути президентом, потім вони засумнівалися в його можливості бути "антикризовим" чарівником аж до листопада 2004 року, тепер – намагаються "здатися в полон", "виламуючи двері" в штабі сили, яка є дзеркально протилежною СДПУ(о).

Можливо, це порівняння буде додатковими лестощами лідерові "НУ", але, мабуть, варто погодитися з автором "Української правди" Віктором Сергєєвим, який пише, що "завдяки Кучмі Медведчук і Ющенко перетворилися на політичних сіамських близнюків, такого собі Тягни-Штовхая українського політикуму… Ющенко у свідомості більшості – це Анти-Медведчук, Медведчук, відповідно, є Анти-Ющенком".

І нічого відтак дивуватися, що "Наша Україна" виступила різко проти змін Конституції, остаточно усвідомивши сенс і призначення її змін у баченні президентської адміністрації. Відмівши всю гарантову "пургу", навіть В.Ю. зрозумів, в чому зарито собаку. Пункт, за який мертвою хваткою тримається Кучма, - це зведення в один рік виборів президента і ВР, що є прямим виходом на продовження повноважень "українського Рахмонова".

За даними з різних джерел, саме глава АП був найактивнішим на зустрічах із депутатами, переконуючи їх підтримати "банковий" варіант "конституційної реформи", тоді як президент здебільшого похмуро мовчав. І тут нічому дивуватися: лідер СДПУ(о), котрий залучив у свою "малину" Леоніда І (Кравчука) після зміни влади буде притягнутий як "подєльник" Леоніда ІІ (Кучми), тож сенс Медведчука в перекроюванні Конституції, хоча б на парламентсько-президентський лад, – зберегтися при владі якнайдовше, до зміни координат чи рейтингів в українській політиці.

І (див. заяву Кучми від 15 липня) поки що Віктору Володимировичу це вдається: нехай і "електричний", але майже безвідповідальний і дуже повноважний "двірцевий" стілець – при ньому. Він спалює нерви, але примножує капітал, тож – хай буде.

Гірко, Оксано!

Ми все це чудово розуміємо. Розуміє й Кучма. Не може Леонід Данилович не усвідомлювати й той факт, що більшість кризових ситуацій у політиці глава його адміністрації створює навмисно, аби потім їх "розрулювання" поставити собі в заслугу. Виходить не завжди.

Із кризою на ринку продовольства ще слід буде колись розібратися, з'ясувавши, кому це було найбільш вигідно, а ось із провалом липневої атаки на парламент усе ясно й так: недооцінена Медведчуком опозиція виявилася стійкішою, ніж він міг собі уявити, колись сірий і незграбний Володимир Литвин переплюнув Віктора Медведчука в умінні налаштовувати Верховну Раду на шлях істинний, і головний есдек замість весільного подарунку отримав від парламенту велику дулю. З принципу. Бо скільки ж можна вже терпіти наругу?! Потрібне якесь різноманіття.

А ось Леонід Кучма цього не хоче. І лишає на посаді людину, яка створенням вигідних собі кризових ситуацій ґвалтує країну по новій, зачіпає її за живе, кидає нові виклики опонентам і громадськості, остаточно перегинаючи палицю у своєму образі "сильного мужика".

І навіть якщо погодитись із думкою, що варто забрати від Медведчука зайву демонізацію – й "король" виявиться "голий", Україні легше не буде. Вона залишається на прокрустовому ложі, яке відміряли для неї Кучма й Медведчук "со товарищи". Хотілося б вірити, що бодай у приватних стосунках із "найкрасивішою жінкою України" – Оксаною Марченко – її партійний провідник ніжний, білий і пухнастий.