2002: Монополия Медведчука и Пинчука на ТВ. Дело Гонгадзе – "настоящий прогресс"
Понедельник, 5 мая 2003, 18:14
Політична цензура, переслідування журналістів: ситуація зі свободою слова погіршилася в 2002 році, незважаючи на зобов'язання, взяті владою у відповідь на тиск Ради Європи. Так розпочинають свій звіт "Репортери без кордонів".
Вони відзначають перманентне порушення права інформувати, особливо під час передвиборчої кампанії, збільшення фактів переслідування журналістів, захоплення телеканалів олігархами з оточення Кучми та розповсюдження спеціальних вказівок як висвітлювати події – темників. В 2002 році в Україні загинув один журналіст, 2 були ув'язнені, 8 зазнали фізичного переслідування, 5 постійно отримують погрози, діяльності ЗМІ створюються численні перешкоди. Дані у звіті подаються станом на 1 січня 2003 року.
"В цьому році, пишуть "репортери", зафіксовано збільшення фізичного переслідування журналістів, зокрема, у провінції. Жодне розслідування щодо вбивств чи зникнень журналістів не завершене, в той час як найвищі чини держави, що фігурують у цих справах користуються своєю всеохоплюючою безкарністю. Реформа юридичної системи, спрямована на унезалежнення правосуддя від влади не завершена".
"До того ж, відзначають РБК далі, право інформувати постійно порушувалось під час кампанії до парламентських виборів, які відбулися 31 березня. Рада Європи і ОБСЄ відзначили необґрунтоване закриття багатьох політичних програм у різних медіа під час виборчої кампанії. Насправді канали та агенції контролюються оточенням президента Кучми. Олігархи навіть захопили регіональні засоби інформації, які мали більш незалежні позиції, щоб їх замінити національними засоби інформації, близькими до режиму. Більшість великих телевізійних каналів країни перебувають під контролем партії об'єднаних соціал-демократів, якими керує глава президентської адміністрації Віктор Медведчук, або партії "Трудова Україна", якою керує зять президента Віктор Пінчук".
"Ці дві партії посилають рекомендації журналістам та медіа як подавати інформацію. Ці рекомендації були оприлюднені народним депутатом Олегом Рибачуком 4 вересня. Більше 500 журналістів підписалися під маніфестом проти цензури і погрожували загальним страйком".
"15 жовтня, голова парламенту Володимир Литвин офіційно визнав існування цензури в Україні. Згідно з дослідженням Українського центру політичних і економічних досліджень імені Разумкова, 62 % журналістів підтвердили, що були жертвами цензури. 4 грудня відбулися парламентські слухання з цензури і було ухвалено текст проекту, що регламентував би стосунки влади і ЗМІ", - завершують вступну частину "репортери".
Загиблий журналіст
"18 листопада, український міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов повідомив, що в Білорусі знайдено 30 жовтня тіло Михайла Коломійця, директора інформаційної агенції "Українські новини", що повісився на дереві в лісі поблизу Молодечно. Журналіст зник 21 жовтня. Згідно з даними міліції він виїхав з України в Білорусь 22 жовтня з наміром здійснити самогубство. Близькі і знайомі журналіста відкидали версію самогубства, пов'язуючи загибель Коломійця з професійною діяльністю, зокрема, критичними матеріалами його агентства щодо влади. У віці 44 років він створив у 1997 агенцію "Українські новини", де володів часткою у 50 %. Решта капіталу належала Агентству гуманітарних технологій, керованому Валерієм Хорошковським, близьким до президента Кучми. Українські криміналісти погодилися на допомогу медексперта, запропонованого "Репортерами без кордонів", щоб встановити причину смерті Коломійця. На 1 січня розслідування залишалося відкритим".
Нові елементи в розслідуванні убивств журналістів, загиблих до 2002
РБК відзначають певне просування в розслідуванні справи Гонгадзе. "Розслідування убивства Георгія Гонгадзе, далеке від закриття, досягло справжнього прогресу в 2002 році. Майже протягом двох років, судові влади чинили обструкцію в будь-якому напрямку розслідування, але нова генеральна прокуратура здається відтепер налаштована співробітничати з "Репортерами без кордонів" у пошуку правди.
Молодий, дуже критичний щодо влади, журналіст Георгій Гонгадзе, головний редактор інтернет-газети "Українська правда" зник 16 вересня 2000. Його тіло без голови було знайдене 2 листопада 2000 поблизу Києва. Це зникнення стало державною справою після оприлюднення 28 листопада записів із кабінету президента, що викривали найвищі чини держави.
19 липня 2002 2002, генеральна прокуратура призначила нову експертизу записів, що викривають президента, та експертизу тіла Гонгадзе із залученням міжнародних експертів. 2 серпня новий прокурор Піскун визнав Робера Менара, генерального секретаря РБК, офіційним представником цивільної сторони. 3 вересня, генеральний прокурор погодився, що були порушення закону під час слідства, визнав належність тіла Гонгадзе та заявив, що смерть настала в наслідок відсічення голови. 10 вересня генеральний прокурор заявив, що в ході дослідження діяльності прокурора Таращі, де було знайдено тіло журналіста, було виявлено фальсифікації під час першого огляду тіла та його ідентифікації. Сергій Бєлінській, слідчий з Таращі, також звинувачується у фальсифікації документів.
До другої річниці зникнення Гонгадзе, 16 вересня, "Репортери без кордонів" попросили надати можливість вивчити за допомогою незалежного експерта результати попередніх експертиз, так само як тексти наказів на їх проведення. Організація просила також прокуратуру приступити до слухання чотирьох ідентифікованих осіб, які стежили за жертвою за тиждень до її зникнення.
В той же день, за сприяння мережі Damoclès та ІМІ, Мирослава Гонгадзе, вдова журналіста оскаржує в Європейському суді по правах людини обструкцію прокуратури протягом 2 років розслідування. У жовтні, генеральний секретар "Репортерів без кордонів" і судовий експерт, що його супроводжує вивчали усі документи, що стосувалися попередніх експертиз. Нова експертиза тіла буде проведена в Європі".
Щодо справи Александрова, то звіт описує ситуацію так: "11 липня, Вищий суд України постановив знову відкрити слідство у справі вбивства Ігоря Александрова, поновила діяльність і парламентська комісія. 18 листопада розслідування доручене прокуратурі Донецька і віддане під відповідальність Юрія Ударцова, помічника прокурора міста. Останній оголосив у 1997 вердикт, що забороняв Ігорю Александрову займатися його професією. Вердикт був анульований у 1999, а дії Юрія Ударцова були санкціоновані як професійна помилка.
Генеральний директор телебачення ТОР у Слов'янську (донецький регіон) був забитий баскетбольною битою 3 липня 2001. Госпіталізований з важкою черепно-мозковою травмою, він помер від цього поранення вранці 7 липня. Убивство Ігоря Александрова найбільш ймовірно пов'язане з розслідуваннями корупції і навмисних злочинів, які він вів у донецькому регіоні".
2 ув'язнені журналісти
"15 квітня 2002 Олег Ляшко, головний редактор тижневика Свобода був затриманий черкаською міліцією, у той час коли він перебував у місцевій прокуратурі, щоб відповісти на обвинувачення" щодо наклепу стосовно високопоставленої особи прокуратури". 23 квітня він звільнений після втручання омбудсмена України й представника в Україні парламентської асамблеї Ради Європи та клопотання Репортерів без кордонів, але визнається невиїзним.
Журналіст, особливо критичний стосовно генерального прокурора Михайла Потебенька, був обвинувачений у "перевищенні влади", " порушенні принципу невтручання в приватне життя " і "опору силам порядку ". Журналісту загрожує штраф від 50 до 100 своїх зарплат або покарання двома роками в'язниці. Уже два роки Олег Ляшко регулярно зазнає позовів та тиску з боку влади.
Володимир Бойко, журналіст тижневика "Салон Дона і Баса" у Донецьку й кореспондент сайтів Obkom.net і Україна кримінальна, перебував під арештом з 25 червня по 5 липня й обвинувачувався в ухилянні від податків. Журналіст зазнав фізичних страждань під час ув'язнення. 21 серпня він звільнений. 27 серпня, Володимир Бойко заперечує свою вину за "відсутністю доказу якогось злочину " і вимагає, щоб вердикт було змінено.
Бойко інтерпретує своє ув'язнення як помсту за серію статей щодо корупції в податкових службах регіону, опублікованих в "Салоні Дона й Баса" та на сайті Obkom.net".
8 журналістів зазнали нападу
Репортери без кордонів відзначають 8 фактів нападів на журналістів.
Так, 28 січня головному редактору "Ділового Бердянська" Тетяні Горячевій невідомий кинув в обличчя соляну кислоту, в результаті чого вона зазнала опіків обличчя та ризикує втратити зір. Журналістка вважає, що напад на неї пов'язаний з конфліктом між її газетою та Анатолієм Рєзниковим, новим директором порту Бердянська. За кілька днів до нападу, газета відмовилася розміщувати компрометуючу статтю про Дмитра Беро, кандидата на муніципальних виборах, яку замовив Рєзников.
Наркоман, що вважався винним у нападі, відкинув обвинувачення і заявляє, що зазнавав фізичного й морального тиску. 23 вересня суд Бердянська відхилив результати розслідування про напад на Горячеву і попросив провести нове.
Увечері 20 лютого Ольга Литвинова, журналістка Панорами Севастополя була поранена неподалік від свого будинку. Незадовго до нападу вона виграла справу проти підприємства, що забруднювало навколишнє середовище і про яке вона писала у своїх статтях.
31 березня Дмитро Бровкін і Станіслав Єфремов, журналісти місцевого телевізійного каналу Хортиця зазнали грубощів із боку міліції, їхня камера була пошкоджена у той час, коли журналісти знімали перерахування голосів у рамках муніципальних виборів у Запоріжжі. Телевізійний канал Хортиця відомий своєю опозиційністю до мера міста Олександра Поляка, переобраного 31 березня.
28 серпня Олександр Сумець, головний редактор тижневика "Зміївський кур'єр" був побитий чотирма невідомими на сходовій клітці будинку, де знаходиться офіс газети. "Зміївський кур'єр" відомий своєю регулярною критикою глави місцевої адміністрації Івана Омельченка. Газета якраз тоді розмістила статтю, де обвинувачувала місцеву владу в корупції й відмиванні грошей. Сумець звинувачує місцеву владу в цьому нападі.
13 вересня, на Петра Кобевка головного редактора щотижневика "Час" (Чернівці) напали у його будинку зі сльозогінним газом. Він припускає, що напад міг би бути пов'язаним із позицією газети щодо політики місцевого губернатора.
12 жовтня, Олег Завада, колишній журналіст національного телевізійного каналу УT-1, представник International Press Institute (IPI), побитий міліціонером у цивільному в Києві, у той час як він знімав антипрезидентську демонстрацію. Він госпіталізований зі струсом мозку. За фактом відкрито справу, втім злочин визначено як "хуліганство", а не перешкоджання журналістській діяльності. Пізніше агресію кваліфіковано як "перевищення повноважень".
Увечері 13 жовтня невідомий намагався вкрасти сумку Наталки Федущак, кореспондентки Washington Times. У сумці лежав магнітофон з інтерв'ю двох головних героїв кольчужного скандалу. Міліція відкидає факт агресії.
Погрози
Також "Репортери" відзначають факти надходження протягом року погроз 5 журналістам: Сергію Шолоху (радіо Континент), надто критичному до влади; Зінаїді Навроцькій ("Новини Прибужжя"), автору критичних статей про методи діяльності пропрезиденського блоку перед виборами; Тетяні Гарячевій, згаданій у попередній частині; Віталію Виголову ("Восточний проект") за статті про ДТП за участю Костянтина Машенкова, депутата облради; Віктору Воротнікову ("Грані") за статті про голову РНБОУ Марчука та про продаж "кольчуг". В цих статтях згадується такий собі Василь Сітар, від якого і надходять погрози, який нібито допомагав Миколі Мельниченку в 2000 залишити Україну.
Тиск та перешкоди у діяльності ЗМІ
У звіті "Репортерів" також наводиться великий список тиску та перешкод, що заважали діяльності як окремих журналістів, так і цілих компаній. Зокрема згадується відмова публікувати в Чернігові місцевий тижневик "Рубіж", який прихильно ставиться до Соціалістичної партії; зникнення з ефіру радіо "Ностальжи" після появи там інтерв'ю Віктора Ющенка; рішення Нацради про передачу частоти мовлення, де раніше працювали три місцеві канали, каналу ICTV, що належить зятю президента Віктору Пінчуку; фіскальні акції податкової щодо сайту Обком; затоплення 107 000 тиражу газети "Свобода" в Черкасах, проблеми з ліцензією радіо "Континент" та ретрансляцією Deutsche Welle, BBC та Voice of America, судові суперечки між каналом 1+1 та Рабіновичем тощо.
Весь звіт читайте тут
Вони відзначають перманентне порушення права інформувати, особливо під час передвиборчої кампанії, збільшення фактів переслідування журналістів, захоплення телеканалів олігархами з оточення Кучми та розповсюдження спеціальних вказівок як висвітлювати події – темників. В 2002 році в Україні загинув один журналіст, 2 були ув'язнені, 8 зазнали фізичного переслідування, 5 постійно отримують погрози, діяльності ЗМІ створюються численні перешкоди. Дані у звіті подаються станом на 1 січня 2003 року.
"В цьому році, пишуть "репортери", зафіксовано збільшення фізичного переслідування журналістів, зокрема, у провінції. Жодне розслідування щодо вбивств чи зникнень журналістів не завершене, в той час як найвищі чини держави, що фігурують у цих справах користуються своєю всеохоплюючою безкарністю. Реформа юридичної системи, спрямована на унезалежнення правосуддя від влади не завершена".
"До того ж, відзначають РБК далі, право інформувати постійно порушувалось під час кампанії до парламентських виборів, які відбулися 31 березня. Рада Європи і ОБСЄ відзначили необґрунтоване закриття багатьох політичних програм у різних медіа під час виборчої кампанії. Насправді канали та агенції контролюються оточенням президента Кучми. Олігархи навіть захопили регіональні засоби інформації, які мали більш незалежні позиції, щоб їх замінити національними засоби інформації, близькими до режиму. Більшість великих телевізійних каналів країни перебувають під контролем партії об'єднаних соціал-демократів, якими керує глава президентської адміністрації Віктор Медведчук, або партії "Трудова Україна", якою керує зять президента Віктор Пінчук".
"Ці дві партії посилають рекомендації журналістам та медіа як подавати інформацію. Ці рекомендації були оприлюднені народним депутатом Олегом Рибачуком 4 вересня. Більше 500 журналістів підписалися під маніфестом проти цензури і погрожували загальним страйком".
"15 жовтня, голова парламенту Володимир Литвин офіційно визнав існування цензури в Україні. Згідно з дослідженням Українського центру політичних і економічних досліджень імені Разумкова, 62 % журналістів підтвердили, що були жертвами цензури. 4 грудня відбулися парламентські слухання з цензури і було ухвалено текст проекту, що регламентував би стосунки влади і ЗМІ", - завершують вступну частину "репортери".
Загиблий журналіст
"18 листопада, український міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов повідомив, що в Білорусі знайдено 30 жовтня тіло Михайла Коломійця, директора інформаційної агенції "Українські новини", що повісився на дереві в лісі поблизу Молодечно. Журналіст зник 21 жовтня. Згідно з даними міліції він виїхав з України в Білорусь 22 жовтня з наміром здійснити самогубство. Близькі і знайомі журналіста відкидали версію самогубства, пов'язуючи загибель Коломійця з професійною діяльністю, зокрема, критичними матеріалами його агентства щодо влади. У віці 44 років він створив у 1997 агенцію "Українські новини", де володів часткою у 50 %. Решта капіталу належала Агентству гуманітарних технологій, керованому Валерієм Хорошковським, близьким до президента Кучми. Українські криміналісти погодилися на допомогу медексперта, запропонованого "Репортерами без кордонів", щоб встановити причину смерті Коломійця. На 1 січня розслідування залишалося відкритим".
Нові елементи в розслідуванні убивств журналістів, загиблих до 2002
РБК відзначають певне просування в розслідуванні справи Гонгадзе. "Розслідування убивства Георгія Гонгадзе, далеке від закриття, досягло справжнього прогресу в 2002 році. Майже протягом двох років, судові влади чинили обструкцію в будь-якому напрямку розслідування, але нова генеральна прокуратура здається відтепер налаштована співробітничати з "Репортерами без кордонів" у пошуку правди.
Молодий, дуже критичний щодо влади, журналіст Георгій Гонгадзе, головний редактор інтернет-газети "Українська правда" зник 16 вересня 2000. Його тіло без голови було знайдене 2 листопада 2000 поблизу Києва. Це зникнення стало державною справою після оприлюднення 28 листопада записів із кабінету президента, що викривали найвищі чини держави.
19 липня 2002 2002, генеральна прокуратура призначила нову експертизу записів, що викривають президента, та експертизу тіла Гонгадзе із залученням міжнародних експертів. 2 серпня новий прокурор Піскун визнав Робера Менара, генерального секретаря РБК, офіційним представником цивільної сторони. 3 вересня, генеральний прокурор погодився, що були порушення закону під час слідства, визнав належність тіла Гонгадзе та заявив, що смерть настала в наслідок відсічення голови. 10 вересня генеральний прокурор заявив, що в ході дослідження діяльності прокурора Таращі, де було знайдено тіло журналіста, було виявлено фальсифікації під час першого огляду тіла та його ідентифікації. Сергій Бєлінській, слідчий з Таращі, також звинувачується у фальсифікації документів.
До другої річниці зникнення Гонгадзе, 16 вересня, "Репортери без кордонів" попросили надати можливість вивчити за допомогою незалежного експерта результати попередніх експертиз, так само як тексти наказів на їх проведення. Організація просила також прокуратуру приступити до слухання чотирьох ідентифікованих осіб, які стежили за жертвою за тиждень до її зникнення.
В той же день, за сприяння мережі Damoclès та ІМІ, Мирослава Гонгадзе, вдова журналіста оскаржує в Європейському суді по правах людини обструкцію прокуратури протягом 2 років розслідування. У жовтні, генеральний секретар "Репортерів без кордонів" і судовий експерт, що його супроводжує вивчали усі документи, що стосувалися попередніх експертиз. Нова експертиза тіла буде проведена в Європі".
Щодо справи Александрова, то звіт описує ситуацію так: "11 липня, Вищий суд України постановив знову відкрити слідство у справі вбивства Ігоря Александрова, поновила діяльність і парламентська комісія. 18 листопада розслідування доручене прокуратурі Донецька і віддане під відповідальність Юрія Ударцова, помічника прокурора міста. Останній оголосив у 1997 вердикт, що забороняв Ігорю Александрову займатися його професією. Вердикт був анульований у 1999, а дії Юрія Ударцова були санкціоновані як професійна помилка.
Генеральний директор телебачення ТОР у Слов'янську (донецький регіон) був забитий баскетбольною битою 3 липня 2001. Госпіталізований з важкою черепно-мозковою травмою, він помер від цього поранення вранці 7 липня. Убивство Ігоря Александрова найбільш ймовірно пов'язане з розслідуваннями корупції і навмисних злочинів, які він вів у донецькому регіоні".
2 ув'язнені журналісти
"15 квітня 2002 Олег Ляшко, головний редактор тижневика Свобода був затриманий черкаською міліцією, у той час коли він перебував у місцевій прокуратурі, щоб відповісти на обвинувачення" щодо наклепу стосовно високопоставленої особи прокуратури". 23 квітня він звільнений після втручання омбудсмена України й представника в Україні парламентської асамблеї Ради Європи та клопотання Репортерів без кордонів, але визнається невиїзним.
Журналіст, особливо критичний стосовно генерального прокурора Михайла Потебенька, був обвинувачений у "перевищенні влади", " порушенні принципу невтручання в приватне життя " і "опору силам порядку ". Журналісту загрожує штраф від 50 до 100 своїх зарплат або покарання двома роками в'язниці. Уже два роки Олег Ляшко регулярно зазнає позовів та тиску з боку влади.
Володимир Бойко, журналіст тижневика "Салон Дона і Баса" у Донецьку й кореспондент сайтів Obkom.net і Україна кримінальна, перебував під арештом з 25 червня по 5 липня й обвинувачувався в ухилянні від податків. Журналіст зазнав фізичних страждань під час ув'язнення. 21 серпня він звільнений. 27 серпня, Володимир Бойко заперечує свою вину за "відсутністю доказу якогось злочину " і вимагає, щоб вердикт було змінено.
Бойко інтерпретує своє ув'язнення як помсту за серію статей щодо корупції в податкових службах регіону, опублікованих в "Салоні Дона й Баса" та на сайті Obkom.net".
8 журналістів зазнали нападу
Репортери без кордонів відзначають 8 фактів нападів на журналістів.
Так, 28 січня головному редактору "Ділового Бердянська" Тетяні Горячевій невідомий кинув в обличчя соляну кислоту, в результаті чого вона зазнала опіків обличчя та ризикує втратити зір. Журналістка вважає, що напад на неї пов'язаний з конфліктом між її газетою та Анатолієм Рєзниковим, новим директором порту Бердянська. За кілька днів до нападу, газета відмовилася розміщувати компрометуючу статтю про Дмитра Беро, кандидата на муніципальних виборах, яку замовив Рєзников.
Наркоман, що вважався винним у нападі, відкинув обвинувачення і заявляє, що зазнавав фізичного й морального тиску. 23 вересня суд Бердянська відхилив результати розслідування про напад на Горячеву і попросив провести нове.
Увечері 20 лютого Ольга Литвинова, журналістка Панорами Севастополя була поранена неподалік від свого будинку. Незадовго до нападу вона виграла справу проти підприємства, що забруднювало навколишнє середовище і про яке вона писала у своїх статтях.
31 березня Дмитро Бровкін і Станіслав Єфремов, журналісти місцевого телевізійного каналу Хортиця зазнали грубощів із боку міліції, їхня камера була пошкоджена у той час, коли журналісти знімали перерахування голосів у рамках муніципальних виборів у Запоріжжі. Телевізійний канал Хортиця відомий своєю опозиційністю до мера міста Олександра Поляка, переобраного 31 березня.
28 серпня Олександр Сумець, головний редактор тижневика "Зміївський кур'єр" був побитий чотирма невідомими на сходовій клітці будинку, де знаходиться офіс газети. "Зміївський кур'єр" відомий своєю регулярною критикою глави місцевої адміністрації Івана Омельченка. Газета якраз тоді розмістила статтю, де обвинувачувала місцеву владу в корупції й відмиванні грошей. Сумець звинувачує місцеву владу в цьому нападі.
13 вересня, на Петра Кобевка головного редактора щотижневика "Час" (Чернівці) напали у його будинку зі сльозогінним газом. Він припускає, що напад міг би бути пов'язаним із позицією газети щодо політики місцевого губернатора.
12 жовтня, Олег Завада, колишній журналіст національного телевізійного каналу УT-1, представник International Press Institute (IPI), побитий міліціонером у цивільному в Києві, у той час як він знімав антипрезидентську демонстрацію. Він госпіталізований зі струсом мозку. За фактом відкрито справу, втім злочин визначено як "хуліганство", а не перешкоджання журналістській діяльності. Пізніше агресію кваліфіковано як "перевищення повноважень".
Увечері 13 жовтня невідомий намагався вкрасти сумку Наталки Федущак, кореспондентки Washington Times. У сумці лежав магнітофон з інтерв'ю двох головних героїв кольчужного скандалу. Міліція відкидає факт агресії.
Погрози
Також "Репортери" відзначають факти надходження протягом року погроз 5 журналістам: Сергію Шолоху (радіо Континент), надто критичному до влади; Зінаїді Навроцькій ("Новини Прибужжя"), автору критичних статей про методи діяльності пропрезиденського блоку перед виборами; Тетяні Гарячевій, згаданій у попередній частині; Віталію Виголову ("Восточний проект") за статті про ДТП за участю Костянтина Машенкова, депутата облради; Віктору Воротнікову ("Грані") за статті про голову РНБОУ Марчука та про продаж "кольчуг". В цих статтях згадується такий собі Василь Сітар, від якого і надходять погрози, який нібито допомагав Миколі Мельниченку в 2000 залишити Україну.
Тиск та перешкоди у діяльності ЗМІ
У звіті "Репортерів" також наводиться великий список тиску та перешкод, що заважали діяльності як окремих журналістів, так і цілих компаній. Зокрема згадується відмова публікувати в Чернігові місцевий тижневик "Рубіж", який прихильно ставиться до Соціалістичної партії; зникнення з ефіру радіо "Ностальжи" після появи там інтерв'ю Віктора Ющенка; рішення Нацради про передачу частоти мовлення, де раніше працювали три місцеві канали, каналу ICTV, що належить зятю президента Віктору Пінчуку; фіскальні акції податкової щодо сайту Обком; затоплення 107 000 тиражу газети "Свобода" в Черкасах, проблеми з ліцензією радіо "Континент" та ретрансляцією Deutsche Welle, BBC та Voice of America, судові суперечки між каналом 1+1 та Рабіновичем тощо.
Весь звіт читайте тут
