Уловка президента
Пятница, 6 сентября 2002, 11:28
16 вересня опозиційні партії починають спільні протести з метою усунення уряду.
Значимість: Президент сформував парламентську більшість, незважаючи на те, що протягом голосування 31 березня він отримав менше голосів виборців, ніж опозиція. Проте його положення - хиcтке, його уряд – непопулярний; у нього попереду - акції опозиції з вимогою відсторонення від влади.
Аналіз: Стратегія Леоніда Кучми полягає в тому, щоб змінити на протилежне невдалі результати березневих виборів з метою забезпечення плавного переходу влади у жовтні 2004 року до обраного наступника. Однак, існує істотне незадоволення його правлінням: згідно із серпневим опитуванням громадської думки 72% респондентів хотіли, щоб він пішов з посади; 52% - бажали, щоб йому було оголошено імпічмент. На 16 вересня – другу річницю зникнення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе – чотири опозиційні групи й молодіжний рух "Україна без Кучми" планують масові демонстрації з метою відсторонення Кучми від влади та проголошення дострокових президентських виборів. Стратегія Кучми ґрунтується на п'яти компонентах.
1.Опозиція
Влада намагається розколоти опозицію на "радикальну" та "конструктивну". Вона намагається нейтралізувати "радикальних": блок Юлії Тимошенко й Соціалістичну партію звинуваченнями в корупції. Справу проти Тимошенко було відкрито, коли вона була віце-прем'єр-міністром в уряді Ющенка, відповідальною за реформу в енергетиці. Спочатку заарештували її чоловіка, а потім і її саму в лютому 2000 року. Врешті-решт, її було звільнено, а після березневих виборів – зняли й усі звинувачення. Справу було знов відкрито в серпні з метою позбавити Тимошенко депутатського імунітету перед протестами 16 вересня. І це можливо, враховуючи пропрезидентську більшість у парламенті.
Одночасно, уряд намагається підлеститися до "конструктивної опозиції" – "Нашої України" й комуністів. Серед них багато бізнесменів та колишніх урядовців (як, наприклад, колишній Міністр закордонних справ Геннадій Удовенко – лідер одного з Рухів), які хотіли б досягнути компромісу з Кучмою. Однак, тиск з боку різних урядових структур на бізнесменів "Нашої України" та проющенківського київського мера Олександра Омельченка штовхають поміркованих у табір радикалів. "Наша Україна" збирається провести зустріч 15 вересня й братиме участь у демонстраціях наступного дня окремо від "радикалів".
Раніше були випадки, коли комуністи співпрацювали з Кучмою, як, наприклад, коли вони приєдналися до пропрезидентських фракцій 16 квітня 2001 року для відставки уряду Ющенка. Комуністи підтримують протести опозиції, але бояться популярності Ющенка, тому що він займає прозахідну позицію. Комуністи були більш популярними, коли корумповані, економічно некомпетентні олігархи керували Україною.
2. Захоплюючи парламент
Пропрезидентський блок стабільно зростав з березня, перехопивши багато незалежних депутатів та бізнесменів у опозиційних фракцій. На початок відкриття сесії, 3 вересня, Кучма сподівається контролювати 228 голосів - мінімальну перевагу в парламенті з 450 депутатів. Маючи парламентську більшість Кучмі не потрібно хвилюватися за політичну реформу, перерозподіл влади від президента до парламенту.
Раніше Кучма підтримував президентську республіку російського зразка. У своєму виступі 24 серпня він дебютував із парламентською системою – після того, як створення пропрезидентської більшості було гарантовано. Зменшення повноважень президента – так само гарний крок для Кучми – щоб запобігти Ющенку виграти вибори 2004 року. Щоб змінити Конституцію потрібно дві треті голосів депутатів. Комуністи сказали, що вони готові надати необхідну кількість. Зміни так само передбачають, що парламент, а не українські виборці будуть вибирати наступного президента. Якщо так вийде, то прокучмівська більшість буде контролювати процес обрання наступника.
3.Нова "партія влади"
Всі пропрезидентські блоки й партії нічого реального із себе не представляють за винятком київського клану - "Соціал-демократичної партії України(об'єднаної)", яка як нова "партія влади" замінила "За єдину Україну" (ЗаЄду), що розпалася на регіональні клани. СДПУ (о) отримала найбільший зиск від виборів 2002 року, незважаючи на те, що отримала лише 6,3% голосів - її сходження триває. Найголовніший архітектор Кучмівської стратегії 2004 року – Віктор Медведчук – лідер партії. Його було призначено головою адміністрації президента і він єдиний з олігархів, які протистоятимуть Ющенко, має електоральну підтримку. Лояльні до СДПУ(о) урядовці замінюють голів місцевих адміністрацій. СДПУ(о) була єдиною з олігархічних партій, яка пішла на вибори самостійно, дякуючи хорошій організаційній мережі й контролю над телебаченням, а так само, вона була єдиною з олігархічних партій, яка підтримувала пропорційний виборчий закон (всі опозиційні групи так само підтримували пропорційну систему). У 2001 році Кучма п'ять разів накладав вето на цей закон. Зараз же він підтримує його...
4. Розбудова іміджу
На березневих виборах СДПУ(о) використовували Фонд Ефективної політики (ФЕП) Гліба Павловського, імідж-мейкера російського президента Володимира Путіна. ФЕП створив українську філію – Центр Ефективної Політики (ЦЕП), яку очолив Михайло Погребинський, чия організація давно працювала на СДПУ(о). Метою ФЕП і ЦЕП є покращення іміджу Кучми, зображення його як співчутливого політика, миттєво реагуючого на такі трагедії як липневе авіашоу під Львовом, останні трагічні випадки на шахтах, народне занепокоєння низькими зарплатами і пенсіями, високими витратами на охорону здоров'я. Пріоритетом стало розслідування справи Гонгадзе з одночасним відведенням відповідальності від Кучми. Влада нещодавно натякнула, що можливо група вбивць із колишніх міліціонерів і злочинців вбила Гонгадзе.
Було видано декілька президентських указів, спрямованих на підвищення прозорості та підзвітності урядовців. У серпні ЦЕП допомогла президенту розробити нову Інтернет-сторінку в дусі, що нагадує політику гласності й відкритості колишнього президента Радянського Союзу Михайла Горбачова. У цієї політики попереду – все більше проблем. Опитування громадської думки у серпні показало, що 90-92% українців вважають, що вони не мають жодного впливу на місцеву чи центральну владу; 91% вважають, що права людини регулярно порушуються. Незважаючи на те, що економіка зростає з 2000 року, 81% респондентів вважають, що рівень їхнього життя зменшився у порівнянні з 1990 роком; тільки 12% вірять, що економічне зростання буде продовжуватися.
5. Підтримка Росії
Росія активно бере участь у підтримці стратегії Кучми. Протягом березневих виборів російські посадовці відкрито атакували антиросійську "Нашу Україну" й підтримували прокучмівські сили. ФЕП підтримував СДПУ(о) на виборах як проросійську силу і допомагав у створенні ЦЕП – архітектора нової кучмівської політики гласності. З 2001 року Росія синхронізувала звинувачення у корупції колишнього головного фінансиста російського міністерства оборони Георгія Олійника зі справою Тимошенко – як єдину справу змови з метою корупційної діяльності.
Висновки. Стратегія Кучми полягає в тому, щоб запобігти імпічменту і розколоти опозицію, чия кампанія навряд чи змістить його з посади, або призведе до дострокових виборів. Однак, стратегія не дає гарантій, що вибраний олігархами спадкоємець буде обраний загальним голосуванням. Швидше за все, Кучма буде намагатися забезпечити обрання спадкоємця через зміну Конституції таким чином, щоб парламент, а не виборці обирали президента.
Тарас Кузьо - старший науковий співробітник Центру російських та східноєвропейських досліджень, Університет Торонто
Значимість: Президент сформував парламентську більшість, незважаючи на те, що протягом голосування 31 березня він отримав менше голосів виборців, ніж опозиція. Проте його положення - хиcтке, його уряд – непопулярний; у нього попереду - акції опозиції з вимогою відсторонення від влади.
Аналіз: Стратегія Леоніда Кучми полягає в тому, щоб змінити на протилежне невдалі результати березневих виборів з метою забезпечення плавного переходу влади у жовтні 2004 року до обраного наступника. Однак, існує істотне незадоволення його правлінням: згідно із серпневим опитуванням громадської думки 72% респондентів хотіли, щоб він пішов з посади; 52% - бажали, щоб йому було оголошено імпічмент. На 16 вересня – другу річницю зникнення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе – чотири опозиційні групи й молодіжний рух "Україна без Кучми" планують масові демонстрації з метою відсторонення Кучми від влади та проголошення дострокових президентських виборів. Стратегія Кучми ґрунтується на п'яти компонентах.
1.Опозиція
Влада намагається розколоти опозицію на "радикальну" та "конструктивну". Вона намагається нейтралізувати "радикальних": блок Юлії Тимошенко й Соціалістичну партію звинуваченнями в корупції. Справу проти Тимошенко було відкрито, коли вона була віце-прем'єр-міністром в уряді Ющенка, відповідальною за реформу в енергетиці. Спочатку заарештували її чоловіка, а потім і її саму в лютому 2000 року. Врешті-решт, її було звільнено, а після березневих виборів – зняли й усі звинувачення. Справу було знов відкрито в серпні з метою позбавити Тимошенко депутатського імунітету перед протестами 16 вересня. І це можливо, враховуючи пропрезидентську більшість у парламенті.
Одночасно, уряд намагається підлеститися до "конструктивної опозиції" – "Нашої України" й комуністів. Серед них багато бізнесменів та колишніх урядовців (як, наприклад, колишній Міністр закордонних справ Геннадій Удовенко – лідер одного з Рухів), які хотіли б досягнути компромісу з Кучмою. Однак, тиск з боку різних урядових структур на бізнесменів "Нашої України" та проющенківського київського мера Олександра Омельченка штовхають поміркованих у табір радикалів. "Наша Україна" збирається провести зустріч 15 вересня й братиме участь у демонстраціях наступного дня окремо від "радикалів".
Раніше були випадки, коли комуністи співпрацювали з Кучмою, як, наприклад, коли вони приєдналися до пропрезидентських фракцій 16 квітня 2001 року для відставки уряду Ющенка. Комуністи підтримують протести опозиції, але бояться популярності Ющенка, тому що він займає прозахідну позицію. Комуністи були більш популярними, коли корумповані, економічно некомпетентні олігархи керували Україною.
2. Захоплюючи парламент
Пропрезидентський блок стабільно зростав з березня, перехопивши багато незалежних депутатів та бізнесменів у опозиційних фракцій. На початок відкриття сесії, 3 вересня, Кучма сподівається контролювати 228 голосів - мінімальну перевагу в парламенті з 450 депутатів. Маючи парламентську більшість Кучмі не потрібно хвилюватися за політичну реформу, перерозподіл влади від президента до парламенту.
Раніше Кучма підтримував президентську республіку російського зразка. У своєму виступі 24 серпня він дебютував із парламентською системою – після того, як створення пропрезидентської більшості було гарантовано. Зменшення повноважень президента – так само гарний крок для Кучми – щоб запобігти Ющенку виграти вибори 2004 року. Щоб змінити Конституцію потрібно дві треті голосів депутатів. Комуністи сказали, що вони готові надати необхідну кількість. Зміни так само передбачають, що парламент, а не українські виборці будуть вибирати наступного президента. Якщо так вийде, то прокучмівська більшість буде контролювати процес обрання наступника.
3.Нова "партія влади"
Всі пропрезидентські блоки й партії нічого реального із себе не представляють за винятком київського клану - "Соціал-демократичної партії України(об'єднаної)", яка як нова "партія влади" замінила "За єдину Україну" (ЗаЄду), що розпалася на регіональні клани. СДПУ (о) отримала найбільший зиск від виборів 2002 року, незважаючи на те, що отримала лише 6,3% голосів - її сходження триває. Найголовніший архітектор Кучмівської стратегії 2004 року – Віктор Медведчук – лідер партії. Його було призначено головою адміністрації президента і він єдиний з олігархів, які протистоятимуть Ющенко, має електоральну підтримку. Лояльні до СДПУ(о) урядовці замінюють голів місцевих адміністрацій. СДПУ(о) була єдиною з олігархічних партій, яка пішла на вибори самостійно, дякуючи хорошій організаційній мережі й контролю над телебаченням, а так само, вона була єдиною з олігархічних партій, яка підтримувала пропорційний виборчий закон (всі опозиційні групи так само підтримували пропорційну систему). У 2001 році Кучма п'ять разів накладав вето на цей закон. Зараз же він підтримує його...
4. Розбудова іміджу
На березневих виборах СДПУ(о) використовували Фонд Ефективної політики (ФЕП) Гліба Павловського, імідж-мейкера російського президента Володимира Путіна. ФЕП створив українську філію – Центр Ефективної Політики (ЦЕП), яку очолив Михайло Погребинський, чия організація давно працювала на СДПУ(о). Метою ФЕП і ЦЕП є покращення іміджу Кучми, зображення його як співчутливого політика, миттєво реагуючого на такі трагедії як липневе авіашоу під Львовом, останні трагічні випадки на шахтах, народне занепокоєння низькими зарплатами і пенсіями, високими витратами на охорону здоров'я. Пріоритетом стало розслідування справи Гонгадзе з одночасним відведенням відповідальності від Кучми. Влада нещодавно натякнула, що можливо група вбивць із колишніх міліціонерів і злочинців вбила Гонгадзе.
Було видано декілька президентських указів, спрямованих на підвищення прозорості та підзвітності урядовців. У серпні ЦЕП допомогла президенту розробити нову Інтернет-сторінку в дусі, що нагадує політику гласності й відкритості колишнього президента Радянського Союзу Михайла Горбачова. У цієї політики попереду – все більше проблем. Опитування громадської думки у серпні показало, що 90-92% українців вважають, що вони не мають жодного впливу на місцеву чи центральну владу; 91% вважають, що права людини регулярно порушуються. Незважаючи на те, що економіка зростає з 2000 року, 81% респондентів вважають, що рівень їхнього життя зменшився у порівнянні з 1990 роком; тільки 12% вірять, що економічне зростання буде продовжуватися.
5. Підтримка Росії
Росія активно бере участь у підтримці стратегії Кучми. Протягом березневих виборів російські посадовці відкрито атакували антиросійську "Нашу Україну" й підтримували прокучмівські сили. ФЕП підтримував СДПУ(о) на виборах як проросійську силу і допомагав у створенні ЦЕП – архітектора нової кучмівської політики гласності. З 2001 року Росія синхронізувала звинувачення у корупції колишнього головного фінансиста російського міністерства оборони Георгія Олійника зі справою Тимошенко – як єдину справу змови з метою корупційної діяльності.
Висновки. Стратегія Кучми полягає в тому, щоб запобігти імпічменту і розколоти опозицію, чия кампанія навряд чи змістить його з посади, або призведе до дострокових виборів. Однак, стратегія не дає гарантій, що вибраний олігархами спадкоємець буде обраний загальним голосуванням. Швидше за все, Кучма буде намагатися забезпечити обрання спадкоємця через зміну Конституції таким чином, щоб парламент, а не виборці обирали президента.
Тарас Кузьо - старший науковий співробітник Центру російських та східноєвропейських досліджень, Університет Торонто
