Протоколы ужасов

Григорій Омельченко привіз нові "касетні" докази неправедних діянь української владної верхівки

Зрозуміло, що апогей уваги до записів майора Мельниченка залишився у минулому. Сенсації довго не живуть. Їх нівелює повсякденна рутина, якщо тільки вони не перетворюються на детонатор суспільного вибуху. Останнього в Україні не сталося.

Але, як говориться в наукових працях, мета даної роботи не передбачає рефлексію з приводу того, як легко ми перетравили те, що наш президент, скажімо так, дещо відрізняється від своїх європейських колег. Наша місія сьогодні полягає в іншому — представити читачеві те, що привіз з-за океану народний депутат Григорій Омельченко, голова парламентської тимчасової комісії з розслідування низки резонансних справ і безпосередній співрозмовник Миколи Мельниченка.

Скринька Пандори-2002: всі гріхи влади

Власне, сам Омельченко повернувся з порожньою валізою. "Коли я повертався зі Сполучених Штатів, я був чистий, як сльоза немовляти, — жартує він. — При мені нічого не було. Це на випадок, якщо б я раптом опинився в приміщенні без вікон і телефонів. Були хіба що копії документів, які я у разі чого міг би "подарувати" тим, хто ними зацікавився б. Щодо оригіналів, то про них я подбав, скажу без хвастощів, як професіонал — вони мали дістатися України цілими і неушкодженими. Щоб так і сталося, я здійснив певну операцію, і ось ці документи перед вами".

Григорій Омельченко, який виглядає втомленим, але задоволеним своєю поїздкою і таким, що перебуває в передчутті чогось значущого, вказує на грубезний стос паперів. "Можете тільки глянути, а прочитати, вибачте, не дам. Тут більше шестисот сторінок. Нові розшифровки від Миколи Мельниченка".

- А тут, - "екскурсоводить" нардеп, - матеріали, із якими працюватиме наша парламентська комісія. Це - заяви від Миколи Мельниченка "Про злочини, вчинені президентом України Кучмою Леонідом Даниловичем...", адресовані Генпрокурору України Святославу Піскуну та народному депутату Григорію Омельченку. Кожна заява нотаріально завірена, кожна підписана адвокатом Мельниченка Скоттом Хортоном. Кожен кучмівський злочин переповитий стрічкою - символічно! - криваво-червоного кольору, яка з'єднує сторінки і на останній розпластується під такою ж червоною круглою печаткою. А між печаткою та незмінною преамбулою (де засвідчується особа майора та його запис про усвідомлення кари за неправдиві свідчення) - опис "таємних вечерь" президентської опричнини. Останні, що за примхою долі стали першими, в тих розмовах вирішували, кому жити, а кому - помирати.

Средства, которыми Мельниченко вел записи разговоров Кучмы

Можливо, колись майор Мельниченко писатиме мемуари. Їх, вірогідно, навіть виставлятимуть на оксамитовій подушечці в недобудованому нині музеї президентської слави на майдані Незалежності. Та це, швидше за все, станеться ще не скоро, але з частиною того, чому свідками були мельниченківські диктофони, можна ознайомитись уже зараз.

Язик мій - ворог мій

"Я свідчу, - пише Мельниченко, - що колишній голова СБУ Леонід Деркач за вказівкою президента України Кучми створив постійно діючу систему незаконного втручання в діяльність державних діячів, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації, бізнесових структур та приватних осіб. Зокрема, прослуховувались розмови таких державних діячів: Євгена Марчука, Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Олександра Мороза, Петра Симоненка, Олександра Ткаченка, Григорія Омельченка, Анатолія Матвієнка, Михайла Бродського, Віктора Медведчука, Григорія Суркіса, Олександра Волкова та інших.

Прослуховувались навіть телефони урядового зв'язку "ВЧ" та АТС-100 цих державних діячів. Президенту Кучмі керівництвом СБУ надавалася інформація, отримана в результаті незаконного прослуховування розмов, про діяльність таких політичних партій, як "Собор", Український народний рух, Соціалістична партія, Комуністична партія, "Яблуко", "Батьківщина", "Демократичний союз", СДПУ(о), УНА-УНСО та інших. Кучма віддав наказ Деркачу прослуховувати Інтернет-видання "Українська правда" та редакцію газети "Дзеркало тижня", а також вести зовнішнє спостереження за журналісткою Юлією Мостовою.

Окрім того, президент Кучма віддавав Деркачу й інші злочинні накази — розповсюджувати недостовірну, наклепницьку інформацію та оприлюднювати її в ЗМІ для компрометації таких державних діячів: Олександра Мороза, Сергія Головатого, Олександра Єльяшкевича, Григорія Омельченка, Анатолія Єрмака, Анатолія Матвієнка, Віктора Шишкіна, Юлії Тимошенко, Віктора Ющенка та інших...

Деркач отримав від президента Кучми також наказ скомпрометувати дружину Ющенка Катерину Чумаченко, опублікувавши в газеті "Киевские ведомости" неправдиву інформацію про те, що вона є діючим співробітником ЦРУ США. Окрім того, 16 травня 2000 року Кучма наказав організувати стеження за Прем'єр-міністром України Віктором Ющенком".

...З розмови Кучми і Деркача (8 лютого 2000 року (цитується за
документами від майора):

Деркач: - Вот это мы, как в предвыборную кампанию, сейчас постоянно работаем. Вот это у меня за день. Вот такая информация: что делается в каких партиях, движениях. Что они делают. Что Матвиенко Анатолий вот. Желания, пожелания всех...

Кучма (тихо): - Ишь ты! (Читає): "Проте адміністрація президента вже настільки вийшла з правового поля, што тут ніякого... та правової логіки". Что это за х...ня?

Деркач (збентежено): - Ну, это ж они ж... Это то, что Матвиенко и все. То, что они высказывают. То, что они говорят. Это ж не мы пишем. Это то, что вся компания его. Его партия, идеи. Это ихние высказывания, это ихние там. То, что они внутри в штабах говорят. Это то, что агентура где. Где мы их слушаем, там. Это не потому, что мои там взгляды какие-то. Ничего подобного.

В одній з казок Євгена Шварца діяв чарівний Ніс, який вмів зосереджуватися і, не сходячи з місця, винюхувати, на якій кухні що готується. На конкретному прикладі ми бачимо: СБУ, як видно зі свідчень Мельниченка, потурбувалася про те, аби казка перетворилася на дійсність. Есбеушні вуха, відгодовані за вказівкою Кучми, проросли пучками дрібних локаторів, що вловлюють інформацію біля найменших шпарин в офісах та приватних оселях, заповзають всередину телефонних дротів і нашорошуються в апаратах, розетках, стінах. Але, порівняно з іншим це шпигунство - ще не найтяжчий гріх.

Очі завидющі, руки загребущі

"У цій заяві, - говорить з іншого аркуша Микола Мельниченко, - я засвідчую записану мною 17 квітня 2000 року розмову у службовому кабінеті президента України, де Леонід Кучма розмовляє з Миколою Азаровим. Під час розмови Микола Азаров просить Кучму дати йому дозвіл отримати квартиру площею понад 180 квадратних метрів. Азаров каже, що він має квартиру в Печерському районі міста Києва, але йому потрібне краще житло на вулиці Богдана Хмельницького, де подібну квартиру отримав тодішній голова Служби безпеки Леонід Деркач, але для цього треба виселити мешканців, які проживають у цій квартирі. Президент України Кучма дає дозвіл на незаконне отримання Азаровим квартири".

З розмови Кучми й Азарова (17 квітня 2000 року):

Азаров: - Леонид Данилович, у меня есть ряд вопросов, личных. Значит, первый вопрос у меня такой. Я с Литвином разговаривал уже. Вот. Я хочу как-то улучшить жилищный вопрос. У нас двухкомнатная квартира. Пятьдесят квадратных метров площади. На Печерском. Четвертый этаж. Но самое главное (нерозбірливо). Значит, ну, такое, я же посмотрел, с Деркачем поговорил, и тот себе взял квартиру на этой (нерозбірливо). Там есть две квартиры еще. Трехкомнатная, конечно, громадная, сто восемьдесят квадратных метров, вот.

Кучма: - Трехкомнатную квартиру просишь?

Азаров: - Да...Они сейчас там в таком состоянии, что без перегородок, без ничего. Ну, там жидов поднять из этих квартир. Там, ну, я спрашиваю, Леонид Васильевич, как ты поменялся, значит. Ну, он мне рассказал схему.

Кучма: - Ну, заплатил деньги.

Азаров: - Вот. Схема эта меня не устраивает. Я не хочу такую схему. Вот. Я могу свою квартиру, которая у нас сейчас есть, отдать то ли в администрацию президента, то ли там в администрацию района, вот. Администрация, взяв эту мою квартиру, купит мне квартиру... Учитывая, что приобретение этой квартиры будет осуществляться государственной организацией, цена ее примерно, как у моей последней квартиры, то есть ни администрация, значит, никто не потеряет. Я в таком случае становлюсь в позицию такую независимую... Вот если вы такое добро дадите...

Кучма: - Я не возражаю.

Азаров: - Я буду всегда благодарен вам.

Кучма: - Хорошо.

Якби наш президент послуговувався для скріплення думок не російською нецензурною лайкою, а цитатами з класиків (хоч би й "удобопонятною" мовою), він міг би як самооцінку згадати Пушкіна: "Мы все глядим в Наполеоны; / Двуногих тварей миллионы / Для нас орудие одно...". Заманулося головному податківцю трикімнатну квартиру, щоб не гірше, ніж у колеги по силових відомствах Деркача була — що ж, поділяй та владарюй. А те, що в тій квартирі якісь "жиди" завелися — це все пусте. Зроблять ремонт, займуться генеральним прибиранням та всіх "жидів" і тарганів виметуть геть. Твоє діло — сторона, ставай собі в "позицию такую независимую" та насолоджуйся зі своїх ста вісімдесяти квадратних метрів краєвидом центра міста.

Так "відмивались" від Гії

Наступний сюжет цікавий навіть не стільки письмовими свідченнями Миколи Мельниченка, якими майор у черговий раз засвідчив, що в службовому кабінеті Кучми "неодноразово велися розмови з використанням брутальних слів про те, як фізично розправитися з Георгієм Гонгадзе", а тим, як потім планувалося замітати сліди вдало проведеної операції з ліквідації "грузина".

Розмова голосів, схожих на голоси Кучми і Литвина (22 вересня 2000 року. Після зникнення Георгія минуло 6 днів. Литвин доповідає про те, що він мав розмову зі Сторожуком та Долгановим із приводу правильного висвітлення подій, у тому числі й у програмі "Сім днів").

Литвин: — ...Таку пропозицію я їм відношу. Зроблять. Сказать там: "Да, сьогодні професія журналіста небезпечна"... Хоча в Україні таких випадків не було. Правда, якщо порівняти з шахтарями, які й на мільйон тонн вугілля гинуть.

Кучма: - Да.

Литвин: - Така сумна об'єктивність. То не така буде професія журналіста в нас небезпечна... Скільки пропадає в місяць, скільки в рік. Скільки в Україні, скільки в інших розвинутих країнах. Це біч — про зникнення... І сказать, що ми повинні сьогодні їх у першу чергу... забезпечити наші правоохоронні органи і інші структури так, щоб оце не було в нас зниклих людей. Чому ми не утворюємо комісії, скажімо, по зниклому якомусь там робітнику, селянину, колгоспнику і таке інше.

Кучма: - Да.

Литвин: - Таку ідею, не знаю, наскільки їм хватить сміливості, провести. Що сьогодні, да, професія журналіста небезпечна, але, мабуть, професія журналіста може бути своєрідним захистом. Бо, не дай бог, що з ким трапиться журналістом, то тоді піднімається громадськість. А отих десятки тисяч, які зникають, їх просто ніхто. Тільки статистика облікова. Ну отакий, якщо проведуть, сюжет. Ми побачим, як воно буде.

Під лаконічне "да" свого патрона тодішній голова президентської годівниці просторікує про те, як скоєний злочин обернути на шоу з елементами статистики, порівняльного аналізу та облудою навколо того, як професія журналіста може бути гарантією безпеки для людини.

А в іншій компанії Леонід Кучма обговорює те, як "добити, щоб не піднявся" народного депутата Олександра Єльяшкевича. "8 лютого 2000 року, приблизно о десятій ранку, до президента Кучми зайшов Леонід Деркач, який на той час був головою Служби безпеки, — описує Мельниченко зустріч друзів по чужому нещастю. Під час розмови у кабінеті було ввімкнено телевізор, який передав пряму трансляцію ранкового пленарного засідання Верховної Ради.

Народний депутат України Єльяшкевич декілька разів виступав на цьому засіданні й критикував дії президента. Коли надавалося слово Єльяшкевичу, його виступи слухали та емоційно і різко обговорювали Кучма і Деркач. Під час цього обговорення вони розробили план нападу на Єльяшкевича. Це було мною записано за допомогою записуючого пристрою. Через деякий час із засобів масової інформації я дізнався про напад, який було вчинено на Єльяшкевича ввечері 9 лютого 2000 року. Пізніше, аналізуючи зміст записів, я переконався, що напад на Єльяшкевича організували (замовили й спланували) Кучма і Деркач. Зазначу, що на записаному мною аудіозаписі є прізвище особи, якій Кучма дав доручення організувати виконання замовлення щодо нападу на народного депутата Олександра Єльяшкевича".

Чим скінчиться "сватання майора" до Генпрокуратури?

- Що ж, Григорію Омеляновичу, - запитую я у депутата Омельченка, — ви привезли ряд заяв від Миколи Мельниченка та Олександра Єльяшкевича до Генеральної прокуратури, які засвідчують, що влада в Україні знаходиться в найбрудніших руках. Але попри всі розшифровки мельниченківських записів, попри свідчення колишнього президентського охоронця, чи не оголосить Генпрокуратура вкотре усю вашу копітку роботу даремно витраченими зусиллями? Через те, можливо, що сам майор так і не з'явився перед світлі очі наших слідчих, а закордонним фахівцям вітчизняні прокурори не довіряють або ж з якоїсь іншої причини...

- Якщо Генпрокурор чи котрийсь із його заступників таке заявлять, це свідчитиме або про те, що в прокуратурі не бажають повного й всебічного розслідування резонансних справ, або там просто знаходяться неуки, далекі від кримінально-процесуального законодавства. Микола Мельниченко є обвинуваченим у вчиненні злочинів, передбачених низкою статей КК України. Як обвинувачений він має право власноручно зафіксувати свої свідчення, і на це йому не потрібен окремий дозвіл будь-якої посадової особи включно з Генпрокурором.

Крім того, від'їжджаючи до Америки, я узгодив свої дії як голови парламентської слідчої комісії із заступником Піскуна Віктором Шокіним, поінформувавши його про свій намір зустрітися з Миколою Мельниченком, аби отримати від нього необхідну для роботи нашої комісії інформацію.

Шокін був навіть задоволений такою перспективою і дав свою згоду на отримання свідчень від Миколи Мельниченка. "Хай той напише все, що вважає за потрібне, це полегшить роботу і Генеральній прокуратурі", — заявив Шокін. Майор Мельниченко у моїй присутності занотував свої свідчення, після чого ми склали і завірили в установленому порядку протокол, який я вже передав разом із cупроводжувальним листом Шокіну. Тому, хоче Генпрокуратура цього чи не хоче, вона змушена буде долучити дані документи до матеріалів справи, порушеної проти Мельниченка. Всі докази, які я привіз зі США, є юридично оформленими згідно з Конституцією України, діючим законодавством та законодавством Сполучених Штатів.

Якщо подібні документи будуть знищуватися або зникати зі справи, за це доведеться відповідати навіть високопосадовцям із Генпрокуратури. До речі, я попросив останніх не грати зі мною ні в які ігри. Зі мною, колишнім слідчим, такі номери не проходять.

- Наскільки глибоко у Сполучених Штатах цікавляться документами, наявними у Миколи Мельниченка?

- Американське Міністерство юстиції, на відміну від нашого, наділене функцією провадження власних розслідувань. З окремих епізодів злочинної діяльності президента України та осіб з його найближчого оточення ведеться розслідування Мін'юстом США. Майор Мельниченко надав цьому органу свідчення про продаж Іраку систем протиповітряної оборони "Кольчуга". Між іншим, американське Міністерство юстиції з власної ініціативи замовило експертизу того фрагменту записів Мельниченка, де міститься розмова про продаж систем "Кольчуга" між Леонідом Кучмою та Валерієм Малєвим. Висновки цієї експертизи збіглися з раніше проведеним дослідженням компанії "Бек Тек", яке засвідчило, що даний епізод є автентичним записом, без жодних купюр чи монтажу.

Додам іще одну, майже сенсаційну подробицю: за дорученням Конгресу й Сенату Державний департамент США зобов'язаний у вересні доповісти про те, чи дійсно на території Іраку встановлена система "Кольчуга". Так от, урядовими інституціями США і тамтешніми спецслужбами вже доведено, що на території Іраку розміщена "Кольчуга" із чотирьох установок, які перекривають повітряний простір цієї країни. Як вона туди потрапила — це вже окреме розслідування. Як мені було сказано відповідальними особами в Америці, звичайно, на даній радарній установці немає відбитків пальців Кучми, але достеменно відомо, що ця система в Іраку є присутньою, бо після її появи були збиті американські безпілотні літаки-розвідники, які раніше без жодних перешкод контролювали територію Іраку.

У вересні прозвучить звіт урядових структур США, де ця інформація матиме вже офіційне підтвердження.