Новейшая политическая химера
Пятница, 29 марта 2002, 11:52
Будь-яка світова культура пройшла через створення образу химери, який з часом ставав однією з її своєрідних візитівок. Чудернацькі створіння, "ні пес, ні баран" сновигали уявленням людей з первісним мисленням – в Греції цокотіли копитами кентаври, Індією походжав мудрий Ганеша, божество з тілом людини і головою слона, біля єгипетських Фів чатувала на перехожих потвора Сфінкс, Візантію наповнювала пророчим співом жінка-птах Гамаюн…
Україна, як і годиться, не стояла осторонь отієї простягнутої у просторі і часі інтелектуальної гри. Нашою відповіддю кентаврам був вовчий бог Полісун, вкритий шерстю звіра Чугайстер, наділений подобою людини і риби Водяник тощо. Але якщо наповнення духовної скарбниці подібними образами припинилось ще за троянових віків, то поєднання в царині української політики того, що не може бути поєднаним, триває й досі.
Як вам, наприклад, така химера – Едуард Коваленко (голова політради "оновленої" УНА) на тлі унсовського прапору? Прапор представляти не треба, його червоно-чорні кольори і зображення хреста відомі, без перебільшення, і всій Україні, і за її межами. Самого Коваленка, який, мабуть, виграв тендер на право бути "обличчям фірми" і якого скерували дебатувати з лідером "Руського блоку" Олександром Свистуновим, після тих теледебатів представляти теж не треба. Так чи інакше, але цей "молодий, та ранній" політик спромігся-таки запам'ятатися глядачам.
Втім, це запам'ятовування відбувалося виключно за рахунок розпізнавання знакової назви партії та не менш знакового унсовського прапору, яким група підтримки за спиною Коваленко – підкреслюючи, напевне, ідеологічне коріння – ненав'язливо помахувала. Дисонанс між прапором українських націоналістів, що символізує героїку протесту та страдницький життєвий шлях, і образом поміркованого партійного функціонера, який уособлює Едуард Коваленко, вийшов повний. Втім, Коваленко, який з таким самим правом міг би позувати перед камерами зі статуеткою "Оскар" чи орденом Підв'язки, напевне, знав, що робив.
Позаяк розпочни він в ТБ-студії актуалізувати увагу на новітніх символах УНА – на знамені, витриманому в лояльних жовто-блакитних тонах, на якому замість унсовського хреста "трипільський символ, що має шеститисячолітню історію", перед телеекранами залишились хіба що самі прихильники Свистунова. Або ж ті, хто більше за сучасну Україну цікавиться трипільською добою.
Дарма, що Коваленко, а також обраний восени на нелегітимному (як свідчать самі унсовці) з'їзді УНА головою партії Микола Карпюк та голова виконкому УНА Юрій Тима, зреклися традиційних унсовських символів, а отже, і світоглядної доктрини цієї організації, словом, усього того, що було її сіллю. Перефразовуючи Черчіля, зауважимо, що є вічний виборчий інтерес, який і спонукає реабілітувати те, що незадовго до того було зраджене і облите брудом.
Втім, вівісекція УНА-УНСО почалася задовго до сумнозвісних дебатів. Телешоу стало останнім помахом скальпеля, який покликав до життя новітню політичну химеру – з грізною оболонкою і водянистими нутрощами. За операційним столом стояли доктор Франкенштейн та його підручні – Карпюк, Тима, Коваленко. Цей тріумвірат і перетворив унсовський "горішок" на манну кашу для влади, з якою "оновлена" УНА віднині не боротиметься (Натомість – що? Співіснуватиме? Співпрацюватиме?).
Двоє з тих, хто захопив владу в УНА – Коваленко і Тима – напередодні річниці подій 9 березня звабили нечисленних довірливих журналістів обіцянкою "розповісти всю правду" про той день, для чого й організували прес-конференцію в УНІАН. Цікаво, що голова партії, а іншими словами, її мозковий центр та інспіратор всіх нововведень – Микола Карпюк на цей захід не з'явився, підтвердивши зайвий раз своє реноме непублічного політика, який з невідомих причин переховується в інформаційному підпіллі. Шкода, бо кому ще розповідати про події 9 березня, як не Миколі Карпюку, який, за матеріалами кримінальної справи, приймав більш ніж активну участь в тодішніх сутичках, що не завадило йому, однак, бути звільненим на підписку про невиїзд на відміну від шістнадцяти оплаканих ним "побратимів".
Перше враження від проведеної прес-конференції: не вмієш казати правду – краще й не берися. Втім, якщо людина сама собі здається дуже переконливою, її одкровення вже ніщо не зупинить. От і повідали Тима з Коваленком, що "так звана опозиція", використовуючи "так званий касетний скандал" "збуджувала населення до активних форм протесту", ще й втягнула в цю "авантюру" УНА-УНСО. А остання має чітко виписану "генеральну лінію партії" (Увага! Йдеться все ще про УНА, а не про КПРС), яка діаметрально розходиться з усілякими "провокаціями" "псевдоопозиції" на кшталт 9 березня.
Зомбування присутніх рефреном "так звана", "так званий" не залишилось непоміченим. Журналістська братія зажадала більш конкретного ставлення до касетного скандалу з боку ("так званого" - ?!) нового керівництва УНА. Воно (керівництво, себто) визнало, що дійсно, носилась у повітрі "якась ідея" (щодо причетності Кучми до кримінальних злочинів), але "законного підтвердження" ця "версія" не отримала, "ніяких фактів немає", отож, і говорити нема про що. "Ми хочемо знати правду, і будемо задоволені, якщо ця правда вийде на поверхню", - переконував ображений за оббреханого поганою опозицією доброго президента Коваленко.
При цьому він разом з Тимою освідчувався в дружніх почуттях до однієї з головних постатей касетного скандалу – Георгія Гонгадзе, якого вони з іудиною облудою насмілилися називати своїм "побратимом". До речі, цей епітет застосовується ними і до тих в'язнів, які наразі знаходяться в Лук'янівському СІЗО. Саме так, мабуть, колись йменувався і Андрій Шкіль, все ще чинний провідник УНА-УНСО (подобається це далеко не святій трійці "реформаторів", чи не подобається), зраджений і принижений правдолюбними "побратимами".
Спливає на думку біблійне: "Каїне, де брат твій, Авель?". А "Авель" – як особливо небезпечний злочинець другий рік знаходиться в СІЗО №13, хоча йому інкримінується лише вигукування якихось гасел, що "збуджували у маси осіб негативне ставлення до правопорядку" (зауважимо, як лексика обвинувачувального висновку подібна до способу викладення думок Коваленка). Напевне, для влади важливе не те, що робили Карпюк чи Шкіль 9 березня на Банковій і Володимирській, а те, що вони робили після тих подій на допитах в СБУ.
Про це докладніше розповість сам Шкіль: "Більшості з нас есбеушники пропонували напряму: "Посади Тимошенко – і ти на волі", "оббреши Мороза, він сяде – ти вийдеш". Жоден з нас не пристав на подібні "заманливі пропозиції". Заради збереження власної честі і честі прапора члени УНА-УНСО пройшли через тортури і приниження, але не впустили додолу стяг боротьби. Навіть у застінках Лук'янівки кожен з нас марить майбутніми перемогами, а з волі нас годують черговими зрадами.
…Не вірю, що зрада має виправдання, що якась мета може бути виправдана такими засобами. Звісно, легше обслуговувати злочинний режим, аніж з ним боротися, легше бути свинопасом, аніж козаком. Жодні попередні заслуги не можуть виправдати теперішньої зради. Поняття честі не існує в минулому стані. Вона або є, або її ніколи не було.
Тільки недалекій людині незрозумілі причини подібної поведінки верхівки УНА. Це елементарна посполита торгівля ідеалами: "…за шмат гнилої ковбаси ти рідну матір продаси…". За цей шмат продано було усе, що об'єднувало, усе, заради чого ми голодували, боролись і просто протестували в ув'язненні. І я вже не зможу зрозуміти жодних аргументів на захист зради, зрадників, запроданців та їхніх керівників.
По-різному можна ставитись до опозиційних сил, але чим можна пояснити використання УНА у якості гнилого помідора, яким жбурляють у Юлію Тимошенко та Олександра Мороза? Відповідь проста: бо тільки за це платить гроші Банкова та її сателіти".
"І на останок, - додає Андрій Шкіль, - головне, правильно вкладіть зароблені тридцять серебряників, щоб вони у подальшому давали прибуток, і щоб вам у майбутньому не довелось так дешево продаватись, і так дешево здавати своїх. Я чудово розумію, що наше якнайдовше перебування у в'язниці вигідне насамперед вам. Так що киньте пашталакати про палке бажання зустрічі на волі. Це показне, бо її ви боїтесь найбільше. Разом з нами звільниться правда, яка для шельменків буде їхнім кінцем".
Україна, як і годиться, не стояла осторонь отієї простягнутої у просторі і часі інтелектуальної гри. Нашою відповіддю кентаврам був вовчий бог Полісун, вкритий шерстю звіра Чугайстер, наділений подобою людини і риби Водяник тощо. Але якщо наповнення духовної скарбниці подібними образами припинилось ще за троянових віків, то поєднання в царині української політики того, що не може бути поєднаним, триває й досі.
Як вам, наприклад, така химера – Едуард Коваленко (голова політради "оновленої" УНА) на тлі унсовського прапору? Прапор представляти не треба, його червоно-чорні кольори і зображення хреста відомі, без перебільшення, і всій Україні, і за її межами. Самого Коваленка, який, мабуть, виграв тендер на право бути "обличчям фірми" і якого скерували дебатувати з лідером "Руського блоку" Олександром Свистуновим, після тих теледебатів представляти теж не треба. Так чи інакше, але цей "молодий, та ранній" політик спромігся-таки запам'ятатися глядачам.
Втім, це запам'ятовування відбувалося виключно за рахунок розпізнавання знакової назви партії та не менш знакового унсовського прапору, яким група підтримки за спиною Коваленко – підкреслюючи, напевне, ідеологічне коріння – ненав'язливо помахувала. Дисонанс між прапором українських націоналістів, що символізує героїку протесту та страдницький життєвий шлях, і образом поміркованого партійного функціонера, який уособлює Едуард Коваленко, вийшов повний. Втім, Коваленко, який з таким самим правом міг би позувати перед камерами зі статуеткою "Оскар" чи орденом Підв'язки, напевне, знав, що робив.
Позаяк розпочни він в ТБ-студії актуалізувати увагу на новітніх символах УНА – на знамені, витриманому в лояльних жовто-блакитних тонах, на якому замість унсовського хреста "трипільський символ, що має шеститисячолітню історію", перед телеекранами залишились хіба що самі прихильники Свистунова. Або ж ті, хто більше за сучасну Україну цікавиться трипільською добою.
Дарма, що Коваленко, а також обраний восени на нелегітимному (як свідчать самі унсовці) з'їзді УНА головою партії Микола Карпюк та голова виконкому УНА Юрій Тима, зреклися традиційних унсовських символів, а отже, і світоглядної доктрини цієї організації, словом, усього того, що було її сіллю. Перефразовуючи Черчіля, зауважимо, що є вічний виборчий інтерес, який і спонукає реабілітувати те, що незадовго до того було зраджене і облите брудом.
Втім, вівісекція УНА-УНСО почалася задовго до сумнозвісних дебатів. Телешоу стало останнім помахом скальпеля, який покликав до життя новітню політичну химеру – з грізною оболонкою і водянистими нутрощами. За операційним столом стояли доктор Франкенштейн та його підручні – Карпюк, Тима, Коваленко. Цей тріумвірат і перетворив унсовський "горішок" на манну кашу для влади, з якою "оновлена" УНА віднині не боротиметься (Натомість – що? Співіснуватиме? Співпрацюватиме?).
Двоє з тих, хто захопив владу в УНА – Коваленко і Тима – напередодні річниці подій 9 березня звабили нечисленних довірливих журналістів обіцянкою "розповісти всю правду" про той день, для чого й організували прес-конференцію в УНІАН. Цікаво, що голова партії, а іншими словами, її мозковий центр та інспіратор всіх нововведень – Микола Карпюк на цей захід не з'явився, підтвердивши зайвий раз своє реноме непублічного політика, який з невідомих причин переховується в інформаційному підпіллі. Шкода, бо кому ще розповідати про події 9 березня, як не Миколі Карпюку, який, за матеріалами кримінальної справи, приймав більш ніж активну участь в тодішніх сутичках, що не завадило йому, однак, бути звільненим на підписку про невиїзд на відміну від шістнадцяти оплаканих ним "побратимів".
Перше враження від проведеної прес-конференції: не вмієш казати правду – краще й не берися. Втім, якщо людина сама собі здається дуже переконливою, її одкровення вже ніщо не зупинить. От і повідали Тима з Коваленком, що "так звана опозиція", використовуючи "так званий касетний скандал" "збуджувала населення до активних форм протесту", ще й втягнула в цю "авантюру" УНА-УНСО. А остання має чітко виписану "генеральну лінію партії" (Увага! Йдеться все ще про УНА, а не про КПРС), яка діаметрально розходиться з усілякими "провокаціями" "псевдоопозиції" на кшталт 9 березня.
Зомбування присутніх рефреном "так звана", "так званий" не залишилось непоміченим. Журналістська братія зажадала більш конкретного ставлення до касетного скандалу з боку ("так званого" - ?!) нового керівництва УНА. Воно (керівництво, себто) визнало, що дійсно, носилась у повітрі "якась ідея" (щодо причетності Кучми до кримінальних злочинів), але "законного підтвердження" ця "версія" не отримала, "ніяких фактів немає", отож, і говорити нема про що. "Ми хочемо знати правду, і будемо задоволені, якщо ця правда вийде на поверхню", - переконував ображений за оббреханого поганою опозицією доброго президента Коваленко.
При цьому він разом з Тимою освідчувався в дружніх почуттях до однієї з головних постатей касетного скандалу – Георгія Гонгадзе, якого вони з іудиною облудою насмілилися називати своїм "побратимом". До речі, цей епітет застосовується ними і до тих в'язнів, які наразі знаходяться в Лук'янівському СІЗО. Саме так, мабуть, колись йменувався і Андрій Шкіль, все ще чинний провідник УНА-УНСО (подобається це далеко не святій трійці "реформаторів", чи не подобається), зраджений і принижений правдолюбними "побратимами".
Спливає на думку біблійне: "Каїне, де брат твій, Авель?". А "Авель" – як особливо небезпечний злочинець другий рік знаходиться в СІЗО №13, хоча йому інкримінується лише вигукування якихось гасел, що "збуджували у маси осіб негативне ставлення до правопорядку" (зауважимо, як лексика обвинувачувального висновку подібна до способу викладення думок Коваленка). Напевне, для влади важливе не те, що робили Карпюк чи Шкіль 9 березня на Банковій і Володимирській, а те, що вони робили після тих подій на допитах в СБУ.
Про це докладніше розповість сам Шкіль: "Більшості з нас есбеушники пропонували напряму: "Посади Тимошенко – і ти на волі", "оббреши Мороза, він сяде – ти вийдеш". Жоден з нас не пристав на подібні "заманливі пропозиції". Заради збереження власної честі і честі прапора члени УНА-УНСО пройшли через тортури і приниження, але не впустили додолу стяг боротьби. Навіть у застінках Лук'янівки кожен з нас марить майбутніми перемогами, а з волі нас годують черговими зрадами.
…Не вірю, що зрада має виправдання, що якась мета може бути виправдана такими засобами. Звісно, легше обслуговувати злочинний режим, аніж з ним боротися, легше бути свинопасом, аніж козаком. Жодні попередні заслуги не можуть виправдати теперішньої зради. Поняття честі не існує в минулому стані. Вона або є, або її ніколи не було.
Тільки недалекій людині незрозумілі причини подібної поведінки верхівки УНА. Це елементарна посполита торгівля ідеалами: "…за шмат гнилої ковбаси ти рідну матір продаси…". За цей шмат продано було усе, що об'єднувало, усе, заради чого ми голодували, боролись і просто протестували в ув'язненні. І я вже не зможу зрозуміти жодних аргументів на захист зради, зрадників, запроданців та їхніх керівників.
По-різному можна ставитись до опозиційних сил, але чим можна пояснити використання УНА у якості гнилого помідора, яким жбурляють у Юлію Тимошенко та Олександра Мороза? Відповідь проста: бо тільки за це платить гроші Банкова та її сателіти".
"І на останок, - додає Андрій Шкіль, - головне, правильно вкладіть зароблені тридцять серебряників, щоб вони у подальшому давали прибуток, і щоб вам у майбутньому не довелось так дешево продаватись, і так дешево здавати своїх. Я чудово розумію, що наше якнайдовше перебування у в'язниці вигідне насамперед вам. Так що киньте пашталакати про палке бажання зустрічі на волі. Це показне, бо її ви боїтесь найбільше. Разом з нами звільниться правда, яка для шельменків буде їхнім кінцем".
