От "уголовного" до смешного - один суд
Вторник, 15 января 2002, 20:50
"Комічність - ахілесова п`ята супротивника"
Ця фраза, що зачепилась за окраєць пам`яті ще за студентських років, була виділена курсивом у посібнику з естетики. Як провідна думка, котру слід розвивати та ілюструвати власними прикладами, бажано - оригінальними. Шкода, що на той час не трапилося нагоди звернутися до обвинувачувального висновку у "справі 9 березня" - взірця того, як недолугий продукт млявих інтелектуальних зусиль водночас руйнує образ могутньої і грізної особистості (або, як у даному випадку, - цілої установи).
Адже Служба безпеки України, чий представник розписався на останньому аркуші згаданого документу, мала б виглядати в очах співгромадян якщо не суворою і нещадною, то принаймні авторитетною, досвідченою, обізнаною державною структурою. Натомість проведеним розслідуванням (за фактом "масових заворушень" у Києві) і складеним на його підставі обвинувачувальним висновком СБУ фактичнл виставляє себе на посміх.
А відчувати до будь-кого водночас дві сильні і різновекторні емоції неможливо. Або тремтіння в колінах від одного ймення "СБУ" (і від асоціативного продовження ряду: КДБ, НКВС), або кепкування й сміх. Проблема вибору знімається сама собою - достатньо кілька годин послухати цей висновок, що зачитується під час суду над березневими "заворушниками".
"Удар каменем по голові викликав ушкодження лівої ноги"
Досить дивно, як упорядникам обвинувачувального висновку вдалося виявити абсолютне незнання елементарних законів логіки, риторики і, зрештою, мови. Адже що таке, приміром, "гоп-лава", згадку про яку зустрічаємо у висновку? Йдеться про те, що 9 березня "свідок Мацейчук бачила, як Горощук разом з іншими ставав у гоп-лаву". Чи це та мова, яка гідна звучати у суді, що ведеться іменем України, чи це якась маргінальна говірка, якою послуговуються слідчі СБУ, чи це жаргон криміналітету?
Але перше місце в "хіт-параді" службістських приколів (чи проколів), безумовно, належить такій фразі: "Потерпілий Бутко одержав удар каменем по голові, чим було заподіяно ушкодження суглобу лівої ноги". Цікавий медичний феномен являє собой організм травмованого правоохоронця. Або ж слово "голова" в даному випадку слід розглядати як евфемізм, який маскує собою назву того місця, звідки ростуть ноги?
Не поступається пальмою першості і такий вислів: "Потерпілий Лисовенко показав, що отримав удар каменем по голові, який важив п`ять кілограмів". Вагу каменя потерпілий Лисовенко визначив, мабуть, на дотик. Іще така думка: а чи не забагато для однієї голови п`яти кілограмів каменя, помножених, до того ж, на прискорення рухомого предмета?
Не гірше виглядає і наступне твердження: "використовуючи свій авторитет лідерів УНА-УНСО, Шкіль, Ляхович, Мазур, Зайченко взяли участь у руйнуванні паркану". Виявляється, що для того, аби зруйнувати паркан, у вигляді відповідного знаряддя потрібен "авторитет лідерів". Не більше і не менше.
А ось фрагмент, що стосується міліції, яка оборонялася від кровожерливих унсовців, котрі нібито йшли на штурм: "На нього, Андрусенка, працівники міліції не нападали, але коли він підходив до них, вони наносили йому удари гумовими кійками". Як назвати дії людини, що б`є іншу людину гумовою палицею за те, що вона лише підходить до неї? Нападом? Вочевидь, відповідь неправильна. Можливо, підсудний Андрусенко має такий погрозливий вигляд, що міліцейський рефлекс хапання за кійок спрацював автоматично?
Та одного разу під час судового слухання колега-журналістка запитала авторку цих рядків: "Що це за дитина в клітці?", маючи на увазі якраз худорлявого 19-річного Андрусенка зростом 1 м 55 см.
Іще цікавий момент: свідок Петрищів показує, що бачив Шкіля, "по жестах якого було видно", що він пояснює оточуючим, "як таранити ряди міліції". Виявляється, що Андрій Шкіль - це мім, адже за жестами його спостерігали роззяви, які потім зголосилися бути свідками обвинувачення, трактуючи рухи унсовського лідера як заклики до нападу.
Узагалі-то жестикуляція унсовців справила незабутнє враження на силові структури. У багатьох реченнях висновку СБУ фігурує фраза дещо еротичного забарвлення: "жестами збуджував негативне ставлення до правопорядку" ("Косенко збуджував жестами безчинствуючий натовп...", "Шкіль продовжував збуджувати у маси осіб негативне ставлення до правопорядку" тощо). Якщо замислитися над фразою "негативне ставлення до правопорядку", то в ній неможливо знайти сенс, а із додаваннням "жестами збуджував негативне ставлення..." вона взагалі перетворюється на повну нісенітницю.
Втім, слідчим-"літераторам" з СБУ вона, напевне, видається неабиякою інтелектуальною знахідкою. Підсудним варто було б звернутися до судді Івана Волика, який за законом має роз`яснювати їм суть обвинувачення, із проханням унаочнити хоча б один подібний жест.
Аби уникнути підозри в тенденційному підборі цитат або у відриванні тієї чи іншої фрази від контексту, кореспондент "УМ" пропонує увазі читачів ретельно занотовані цілісні фрагменти обвинувачувального висновку, знімаючи з себе будь-яку відповідальність за стилістику та пунктуацію першоджерела.
Перший фрагмент: "Гальчик умисно одним з перших з метою збудження учасників (учасників чого - невідомо. - Авт.) і створення негативного ставлення до правопорядку кинув камінь в співробітників МВС в числі учасників натовпу більше трьох разів, наніс удари лівою ногою по металевій огорожі, яка відділяла правоохоронців від безчинствуючого натовпу, та розхитував її обома руками та просовуючи праву ногу між поперечинами цієї огорожі, маючи намір нанести тілесні ушкодження, наніс близько трьох ударів по ногах міліціонерів і заносячи ногу над нею, наніс удар в захисний щит правоохоронця, маючи намір заподіяти йому тілесні ушкодження".
Другий фрагмент: "Горощук, вчиняючи опір представникам влади і застосовуючи насильство до них, умисно хапав рукою за захисні щити працівників міліції та відтягнув убік металеву загорожу, яка відділяла правоохоронців від безчинствуючого натовпу, щоб мати доступ до співробітників органів внутрішніх справ з метою застосування насильства проти них і опору при виконанні ними службових обов`язків".
У ритміці цього тексту та в манері викладення думок (точніше, в імітації думок) спостерігається щось від прози Джойса - автора роману "Улісс" і відомого зачинателя творчого методу під назвою "потік свідомості".
А ось дотепи, так би мовити, одним рядком: свідок Гузь показує, що Шкіль віддавав накази: "Наступ вперед" та "Наступ назад". Слова "наступ назад" являють собою стилістичну фігуру, яка в літературознавстві має назву "оксюморон" (від грецького "дотепно-глупе") і лише зрідка зустрічається в мові навіть видатних митців, тому мало не кожний випадок її влучного застосування фіксується у відповідних термінологічних словниках ("одружений холостяк", "живий труп", "оптимістична трагедія"). Однак Андрій Шкіль, замість того, аби відчувати себе улещеним, категорично відмовився від нав`язаного йому авторства.
"Вина доведена сукупністю зібраних доказів"
Утім, за всіма словесними арабесками обвинувачувального висновку, як за деревами, не видно лісу, не видно власне суті звинувачення, висунутого проти майже двох десятків осіб. Не бачимо чіткого формулювання того, в чому ж, зрештою, полягає скоєний хлопцями "злочин". Злочин, наслідком якого стало тривале катування затриманих 9 березня у відділеннях міліції, після чого Микола Ляхович потратив на операційний стіл із розірваною селезінкою, Андрій Шкіль отримав тяжкі черепно-мозкові травми, інші "відбулися" зламаними ребрами тощо.
Вкотре переглядаю пухкий блокнот із занотованими в ньому враженнями від слухання обвинувачувального висновку і не знаходжу відповіді на це запитання. Попри все, підсудні своєї вини не визнали (Ляхович заявив на допиті, що "всі масові безпорядки були влаштовані керівництвом держави"). Але, як стверджує обвинувачувачення, вину ув`язнених "повністю доведено сукупністю зібраних у справі доказів".
Отже, що засвідчують зібрані докази? Те, що, Гальчик, зокрема, "походжає серед безчинствуючого натовпу" (додамо: так само, як і тисячі інших учасників акції протесту, разом із авторкою цих рядків та деякими іншими журналістами "України молодої", "походжали" 9 березня серед натовпу, названого в обвинувачувальному висновку "безчинствуючим").
А Селега "вирішив подивитися, як відбувається насильство над працівниками міліції і поїхав туди" (на Володимирську? На Банкову? - невідомо - Авт.) Там, куди приїхав Селега, він, як показав потерпілий Слюсаренко, "плювався в міліціонерів і нецензурно лаявся". Якщо вже саджати за грати всіх, хто нецензурно лається, чому б не почати з більш видатних осіб, заради повчання пересічних громадян?
За даними слідства також відомо, що "Бойко умисно хапав рукою захисні щити працівників міліції, наніс їм рукою один удар" (зауважимо на кількість ударів - "один" - і на кількість працівників міліції - згідно з контекстом, їх було не менше двох, оскільки використана форма множини). Невідомо, які тяжкі розлади здоров`я працівників МВС, закритих щитами, спричинив отой один-єдиний удар рукою. Очевидним є тільки намагання представити підсудного Бойка у вигляді такого собі казкового богатиря, який "одним махом сімох побивахом".
З тієї ж самої опери і записана зі слів свідка розповідь про те, як Шкіль підштовхував задні ряди колони до штурму Адміністрації Президента (підштовхував у буквальному, фізичному розумінні - оце так дужий хлопець!). Інший Котигорошко - Павлюк - голіруч розірвав шестиміліметровий сталевий дріт, який скріплював металеві турникети на вулиці Банковій.
Нарешті, Ляхович проніс під пахвою через усе місто і роздав унсовцям під пам`ятником Грушевському п`ятнадцять металевих прутів, наказавши використовувати їх як зброю проти міліції. Не беручи до уваги навіть те, що це майже неможливо зробити фізично, а також те, що в день 9 березня, коли Президент перебував у центрі Києва, людину з оберемком металевих прутів зупинив би перший-ліпший міліціонер, запитаємо: а де ці прути? Чи фігурують вони у справі? Як повідомили кореспонденту "УМ", відповідь - заперечна.
Грізна зброя зникла, як паризьські сукні і прикраси зі сцени під час сеансу Воланда. Натомість в іпостасі "речових доказів" у справі зберігається конфіскований у Бойка... кишеньковий календарик з телефонним номером офісу УНА-УНСО.
Що ще відомо про дії опозиціонерів? Виявляється - чимало. Горощук, приміром, "кинувся до потерпілого Маринича та шарпнув його рукою за обмундирування, застосовуючи тим самим насильство над його особою". До відома авторів цього фрагменту, подібне насильство кожного дня відбувається у громадському транспорті - там громадян України шарпають, штовхають, а можуть навіть і ногу віддавити. Інший звинувачений - Бурячок - "кинувся до правоохоронця з метою завдати йому ударів, але не встиг через причини, що не залежали від його волі". Якщо ударів так і не було, то звідки відомо слідству, які наміри мав Бурячок?
Обгрунтування дій фігурантів "справи 9 березня", до якого вдається СБУ на сторінках обвинувачувального висновку, становлять окремий цікавий предмет для дослідження. Є намагання глибоко проникнути в наміри "государевих" злочинців, розкрити ці наміри з точки зору психології або навіть прочитати думки порушників громадського спокою. Втім, не кожному дано бути Вольфом Мессінгом або Зигмундом Фрейдом.
Ось і виходить, що "Назар кидав каміння у міліцію за власною ініціативою, бажаючи хоч якось помститися". Тоді як Павлюк нападав на міліцію, аби "виказати свій протест Президенту України". Найрозлогіші пояснення стосуються поведінки Гальчика, який "кинув більше двох разів в працівників МВС каміння". Гальчик вчинив так, "втілюючи свій злочинний намір, керуючись різними мотивами (як професійно сформульована ця мотивація - Авт.), вчинюючи опір представникам влади та насильство над ними..."
Коментарі адвоката
На додаток до перелічених перлів обвинувачувального висновку (які є лише верхівкою айсберга), адвокат Тетяна Монтян звернула увагу також на першу сторінку цього документу, де йдеться про те, що "дану кримінальну справу порушено і прийнято до провадження 9 березня слідчим управлінням СБУ за фактом організації та активної участі у масових безпорядках, які мали місце 9 березня з 15-00 до 16-00 на перехресті вулиць Лютеранської та Банкової в Києві".
"Звідки було знати СБУ вже 9 березня, що ці безпорядки хтось організовував та брав у них активну участь? - запитує пані Тетяна. - Слідчі мали порушити кримінальну справу за фактом масових безпорядків, які відбулися. Про події 9 березня як про заплановану акцію могли говорити ті, хто все це організував, іншими словами, - влада.
Крім того, цілих три дні знадобилося СБУ для того, щоб зрозуміти, що біля пам`ятника Шевченка та по вул. Богомольця також відбулися масові безпорядки. Тому тільки 12 березня слідчим управлінням СБУ порушено і прийнято до провадження кримінальну справу за фактом організації та активної участі у масових безпорядках 9 березня на вулицях Володимирській та Богомольця".
"Обвинувачення абсолютно не конкретне, - продовжує Тетяна Монтян, - у ньому не сказано, в чому полягає керівна роль так званих організаторів масових безпорядків. Кого вони організовували? Де? Коли? За яких обставин? Жодних даних про це в справі немає і бути не може. Мені шкода суддю Волика, якому доведеться тлумачити ув`язненим зміст обвинувачення і пояснювати, зокрема, те, яким чином камінець, потрапивши в голову, спричинив запалення суглобу ноги.
Волик нібито і не причетний до подібного безглуздя, але йому ніхто не заважав під час попереднього розгляду справи уважно прочитати обвинувачувальний висновок, віднайти особисто всі огріхи і повернути справу разом з обвинувачувальним висновком слідчому Герасименку для того, аби останній склав-таки більш пристойний і менш ганебний для СБУ документ".
Коментарі слідчого СБУ
Вони могли б бути тут. Але від коментарів полковник СБУ Микола Герасименко, який розслідував справу і особисто підписав цитований нами висновок, відмовився категорично з "морально-етичних міркувань", які підказують йому, що його "діалог з пресою в даному випадку носитиме особистий характер".
Це не перший випадок в практиці кореспондента "України молодої", коли посадова особа відмовляється від коментарів, але ніхто з державних мужів ще не вмотивовував свого рішення побоюванням надати контактам з пресою "особистий характер". Крім того, пан Герасименко переконував авторку цих рядків у тому, що наразі він не має права дати інтерв`ю, оскільки проходить свідком по даній справі.
"Захист дійсно збирається викликати Герасименка як свідка, - говорить адвокат Тетяна Монтян, - аби допитати його з питань брутального порушення КПК під час розслідування цієї кримінальної справи. Рішення про те, викликати чи не викликати конкретного свідка, приймає суд, і стосовно Герасименка суд поки що такого рішення не прийняв. Але в жодному випадку йому нічого не заважає прокоментувати підписаний ним самим обвинувачувальний висновок і спробувати пояснити, як він спромігся припуститися таких ляпсусів".
З телефонної розмови з Миколою Герасименком вдалося дізнатися тільки про те, що на всі зацитовані йому фрагменти обвинувачувального висновку, які суперечать здоровому глузду, він дивиться як на прикрі друкарські помилки, провину за допущення яких слід покладати аж ніяк не на нього, оскільки він "цей текст читав, але не вчитався через брак часу".
Зауважмо: так говорять своїм вчителям двієчники: вчив, але не вивчив.
Коментарі підсудних
На думку лідера УНА-УНСО Андрія Шкіля, котрий усе ще перебуваває в СІЗО СБУ, звести всі безглуздості, які є в справі і в обвинувачувальному висновку, до суто друкарських помилок або неуважності просто неможливо. "У мене склалося враження, - говорить Шкіль, - що спочатку цю справу не планувалося доводити до суду.
Позаяк 71-а стаття старого Кримінального кодексу ("Організація масових заворушень") є раритетною та прецедентною для України. Але коли довелося доводити її до суду і збирати до купи всі матеріали справи, виявилося, що без певних гіпербол вона не матиме яскраво вираженого обвинувачувального ухилу.
Саме тому, напевно, Герасименко і керована ним слідча група так захопилися перебільшеннями. Два стовпи, на яких тримається частина 2 статті 71 (травми середньої тяжкості та матеріальні збитки), взагалі не витримують ніякої критики. Впродовж ведення справи Герасименко всім своїм виглядом демонстрував особисту незаангажованість і натякав на участь якихось "вищих сил", які ретельно стежать за ходом цієї справи.
Звичайно, він відкидав усі закиди з боку ув`язнених у тому, що він обслуговує існуючий режим. Я також не виключаю деякий відсоток того, що помилки були допущені ним свідомо, з метою мати аргументи на свою користь, коли відбудеться зміна влади".
Олег Бурячок, один із політв`язнів, зауважує в коментаі для "УМ", що "з обвинуваченням сталося так тому, що Герасименко поклався на своїх підлеглих, а підлеглі, як водиться, його підставили. В моїй частині обвинувачення майже немає ляпсусів, тому що зі мною працював слідчий Чернявський - більш-менш професійна людина. Сам він із Криму, але, мабуть, з міркувань здорового кар`єризму навіть вивчив українську мову. Герасименко не спромігся навіть на це".
Післямова
Сьогодні судові слуханні у справі 9 березня мають відновитися. Ув`язнені та захист мають намір наполягати на перекваліфікації дій підсудних згідно з нормами нового Кримінально-процесуального кодексу. Позаяк і досі в справі фігурує звинувачення в організації масових безпорядків за 71-ю статтею прийнятого ще в 1960 році кодексу, яка вже давно втратила свою чинність. Відстоювати своє право на те, аби бути поінформованими стосовно злочину, за який їх судять, в`язні збираються всіма доступними їм методами. Включаючи навіть повторне голодування.
Ця фраза, що зачепилась за окраєць пам`яті ще за студентських років, була виділена курсивом у посібнику з естетики. Як провідна думка, котру слід розвивати та ілюструвати власними прикладами, бажано - оригінальними. Шкода, що на той час не трапилося нагоди звернутися до обвинувачувального висновку у "справі 9 березня" - взірця того, як недолугий продукт млявих інтелектуальних зусиль водночас руйнує образ могутньої і грізної особистості (або, як у даному випадку, - цілої установи).
Адже Служба безпеки України, чий представник розписався на останньому аркуші згаданого документу, мала б виглядати в очах співгромадян якщо не суворою і нещадною, то принаймні авторитетною, досвідченою, обізнаною державною структурою. Натомість проведеним розслідуванням (за фактом "масових заворушень" у Києві) і складеним на його підставі обвинувачувальним висновком СБУ фактичнл виставляє себе на посміх.
А відчувати до будь-кого водночас дві сильні і різновекторні емоції неможливо. Або тремтіння в колінах від одного ймення "СБУ" (і від асоціативного продовження ряду: КДБ, НКВС), або кепкування й сміх. Проблема вибору знімається сама собою - достатньо кілька годин послухати цей висновок, що зачитується під час суду над березневими "заворушниками".
"Удар каменем по голові викликав ушкодження лівої ноги"
Досить дивно, як упорядникам обвинувачувального висновку вдалося виявити абсолютне незнання елементарних законів логіки, риторики і, зрештою, мови. Адже що таке, приміром, "гоп-лава", згадку про яку зустрічаємо у висновку? Йдеться про те, що 9 березня "свідок Мацейчук бачила, як Горощук разом з іншими ставав у гоп-лаву". Чи це та мова, яка гідна звучати у суді, що ведеться іменем України, чи це якась маргінальна говірка, якою послуговуються слідчі СБУ, чи це жаргон криміналітету?
Але перше місце в "хіт-параді" службістських приколів (чи проколів), безумовно, належить такій фразі: "Потерпілий Бутко одержав удар каменем по голові, чим було заподіяно ушкодження суглобу лівої ноги". Цікавий медичний феномен являє собой організм травмованого правоохоронця. Або ж слово "голова" в даному випадку слід розглядати як евфемізм, який маскує собою назву того місця, звідки ростуть ноги?
Не поступається пальмою першості і такий вислів: "Потерпілий Лисовенко показав, що отримав удар каменем по голові, який важив п`ять кілограмів". Вагу каменя потерпілий Лисовенко визначив, мабуть, на дотик. Іще така думка: а чи не забагато для однієї голови п`яти кілограмів каменя, помножених, до того ж, на прискорення рухомого предмета?
Не гірше виглядає і наступне твердження: "використовуючи свій авторитет лідерів УНА-УНСО, Шкіль, Ляхович, Мазур, Зайченко взяли участь у руйнуванні паркану". Виявляється, що для того, аби зруйнувати паркан, у вигляді відповідного знаряддя потрібен "авторитет лідерів". Не більше і не менше.
А ось фрагмент, що стосується міліції, яка оборонялася від кровожерливих унсовців, котрі нібито йшли на штурм: "На нього, Андрусенка, працівники міліції не нападали, але коли він підходив до них, вони наносили йому удари гумовими кійками". Як назвати дії людини, що б`є іншу людину гумовою палицею за те, що вона лише підходить до неї? Нападом? Вочевидь, відповідь неправильна. Можливо, підсудний Андрусенко має такий погрозливий вигляд, що міліцейський рефлекс хапання за кійок спрацював автоматично?
Та одного разу під час судового слухання колега-журналістка запитала авторку цих рядків: "Що це за дитина в клітці?", маючи на увазі якраз худорлявого 19-річного Андрусенка зростом 1 м 55 см.
Іще цікавий момент: свідок Петрищів показує, що бачив Шкіля, "по жестах якого було видно", що він пояснює оточуючим, "як таранити ряди міліції". Виявляється, що Андрій Шкіль - це мім, адже за жестами його спостерігали роззяви, які потім зголосилися бути свідками обвинувачення, трактуючи рухи унсовського лідера як заклики до нападу.
Узагалі-то жестикуляція унсовців справила незабутнє враження на силові структури. У багатьох реченнях висновку СБУ фігурує фраза дещо еротичного забарвлення: "жестами збуджував негативне ставлення до правопорядку" ("Косенко збуджував жестами безчинствуючий натовп...", "Шкіль продовжував збуджувати у маси осіб негативне ставлення до правопорядку" тощо). Якщо замислитися над фразою "негативне ставлення до правопорядку", то в ній неможливо знайти сенс, а із додаваннням "жестами збуджував негативне ставлення..." вона взагалі перетворюється на повну нісенітницю.
Втім, слідчим-"літераторам" з СБУ вона, напевне, видається неабиякою інтелектуальною знахідкою. Підсудним варто було б звернутися до судді Івана Волика, який за законом має роз`яснювати їм суть обвинувачення, із проханням унаочнити хоча б один подібний жест.
Аби уникнути підозри в тенденційному підборі цитат або у відриванні тієї чи іншої фрази від контексту, кореспондент "УМ" пропонує увазі читачів ретельно занотовані цілісні фрагменти обвинувачувального висновку, знімаючи з себе будь-яку відповідальність за стилістику та пунктуацію першоджерела.
Перший фрагмент: "Гальчик умисно одним з перших з метою збудження учасників (учасників чого - невідомо. - Авт.) і створення негативного ставлення до правопорядку кинув камінь в співробітників МВС в числі учасників натовпу більше трьох разів, наніс удари лівою ногою по металевій огорожі, яка відділяла правоохоронців від безчинствуючого натовпу, та розхитував її обома руками та просовуючи праву ногу між поперечинами цієї огорожі, маючи намір нанести тілесні ушкодження, наніс близько трьох ударів по ногах міліціонерів і заносячи ногу над нею, наніс удар в захисний щит правоохоронця, маючи намір заподіяти йому тілесні ушкодження".
Другий фрагмент: "Горощук, вчиняючи опір представникам влади і застосовуючи насильство до них, умисно хапав рукою за захисні щити працівників міліції та відтягнув убік металеву загорожу, яка відділяла правоохоронців від безчинствуючого натовпу, щоб мати доступ до співробітників органів внутрішніх справ з метою застосування насильства проти них і опору при виконанні ними службових обов`язків".
У ритміці цього тексту та в манері викладення думок (точніше, в імітації думок) спостерігається щось від прози Джойса - автора роману "Улісс" і відомого зачинателя творчого методу під назвою "потік свідомості".
А ось дотепи, так би мовити, одним рядком: свідок Гузь показує, що Шкіль віддавав накази: "Наступ вперед" та "Наступ назад". Слова "наступ назад" являють собою стилістичну фігуру, яка в літературознавстві має назву "оксюморон" (від грецького "дотепно-глупе") і лише зрідка зустрічається в мові навіть видатних митців, тому мало не кожний випадок її влучного застосування фіксується у відповідних термінологічних словниках ("одружений холостяк", "живий труп", "оптимістична трагедія"). Однак Андрій Шкіль, замість того, аби відчувати себе улещеним, категорично відмовився від нав`язаного йому авторства.
"Вина доведена сукупністю зібраних доказів"
Утім, за всіма словесними арабесками обвинувачувального висновку, як за деревами, не видно лісу, не видно власне суті звинувачення, висунутого проти майже двох десятків осіб. Не бачимо чіткого формулювання того, в чому ж, зрештою, полягає скоєний хлопцями "злочин". Злочин, наслідком якого стало тривале катування затриманих 9 березня у відділеннях міліції, після чого Микола Ляхович потратив на операційний стіл із розірваною селезінкою, Андрій Шкіль отримав тяжкі черепно-мозкові травми, інші "відбулися" зламаними ребрами тощо.
Вкотре переглядаю пухкий блокнот із занотованими в ньому враженнями від слухання обвинувачувального висновку і не знаходжу відповіді на це запитання. Попри все, підсудні своєї вини не визнали (Ляхович заявив на допиті, що "всі масові безпорядки були влаштовані керівництвом держави"). Але, як стверджує обвинувачувачення, вину ув`язнених "повністю доведено сукупністю зібраних у справі доказів".
Отже, що засвідчують зібрані докази? Те, що, Гальчик, зокрема, "походжає серед безчинствуючого натовпу" (додамо: так само, як і тисячі інших учасників акції протесту, разом із авторкою цих рядків та деякими іншими журналістами "України молодої", "походжали" 9 березня серед натовпу, названого в обвинувачувальному висновку "безчинствуючим").
А Селега "вирішив подивитися, як відбувається насильство над працівниками міліції і поїхав туди" (на Володимирську? На Банкову? - невідомо - Авт.) Там, куди приїхав Селега, він, як показав потерпілий Слюсаренко, "плювався в міліціонерів і нецензурно лаявся". Якщо вже саджати за грати всіх, хто нецензурно лається, чому б не почати з більш видатних осіб, заради повчання пересічних громадян?
За даними слідства також відомо, що "Бойко умисно хапав рукою захисні щити працівників міліції, наніс їм рукою один удар" (зауважимо на кількість ударів - "один" - і на кількість працівників міліції - згідно з контекстом, їх було не менше двох, оскільки використана форма множини). Невідомо, які тяжкі розлади здоров`я працівників МВС, закритих щитами, спричинив отой один-єдиний удар рукою. Очевидним є тільки намагання представити підсудного Бойка у вигляді такого собі казкового богатиря, який "одним махом сімох побивахом".
З тієї ж самої опери і записана зі слів свідка розповідь про те, як Шкіль підштовхував задні ряди колони до штурму Адміністрації Президента (підштовхував у буквальному, фізичному розумінні - оце так дужий хлопець!). Інший Котигорошко - Павлюк - голіруч розірвав шестиміліметровий сталевий дріт, який скріплював металеві турникети на вулиці Банковій.
Нарешті, Ляхович проніс під пахвою через усе місто і роздав унсовцям під пам`ятником Грушевському п`ятнадцять металевих прутів, наказавши використовувати їх як зброю проти міліції. Не беручи до уваги навіть те, що це майже неможливо зробити фізично, а також те, що в день 9 березня, коли Президент перебував у центрі Києва, людину з оберемком металевих прутів зупинив би перший-ліпший міліціонер, запитаємо: а де ці прути? Чи фігурують вони у справі? Як повідомили кореспонденту "УМ", відповідь - заперечна.
Грізна зброя зникла, як паризьські сукні і прикраси зі сцени під час сеансу Воланда. Натомість в іпостасі "речових доказів" у справі зберігається конфіскований у Бойка... кишеньковий календарик з телефонним номером офісу УНА-УНСО.
Що ще відомо про дії опозиціонерів? Виявляється - чимало. Горощук, приміром, "кинувся до потерпілого Маринича та шарпнув його рукою за обмундирування, застосовуючи тим самим насильство над його особою". До відома авторів цього фрагменту, подібне насильство кожного дня відбувається у громадському транспорті - там громадян України шарпають, штовхають, а можуть навіть і ногу віддавити. Інший звинувачений - Бурячок - "кинувся до правоохоронця з метою завдати йому ударів, але не встиг через причини, що не залежали від його волі". Якщо ударів так і не було, то звідки відомо слідству, які наміри мав Бурячок?
Обгрунтування дій фігурантів "справи 9 березня", до якого вдається СБУ на сторінках обвинувачувального висновку, становлять окремий цікавий предмет для дослідження. Є намагання глибоко проникнути в наміри "государевих" злочинців, розкрити ці наміри з точки зору психології або навіть прочитати думки порушників громадського спокою. Втім, не кожному дано бути Вольфом Мессінгом або Зигмундом Фрейдом.
Ось і виходить, що "Назар кидав каміння у міліцію за власною ініціативою, бажаючи хоч якось помститися". Тоді як Павлюк нападав на міліцію, аби "виказати свій протест Президенту України". Найрозлогіші пояснення стосуються поведінки Гальчика, який "кинув більше двох разів в працівників МВС каміння". Гальчик вчинив так, "втілюючи свій злочинний намір, керуючись різними мотивами (як професійно сформульована ця мотивація - Авт.), вчинюючи опір представникам влади та насильство над ними..."
Коментарі адвоката
На додаток до перелічених перлів обвинувачувального висновку (які є лише верхівкою айсберга), адвокат Тетяна Монтян звернула увагу також на першу сторінку цього документу, де йдеться про те, що "дану кримінальну справу порушено і прийнято до провадження 9 березня слідчим управлінням СБУ за фактом організації та активної участі у масових безпорядках, які мали місце 9 березня з 15-00 до 16-00 на перехресті вулиць Лютеранської та Банкової в Києві".
"Звідки було знати СБУ вже 9 березня, що ці безпорядки хтось організовував та брав у них активну участь? - запитує пані Тетяна. - Слідчі мали порушити кримінальну справу за фактом масових безпорядків, які відбулися. Про події 9 березня як про заплановану акцію могли говорити ті, хто все це організував, іншими словами, - влада.
Крім того, цілих три дні знадобилося СБУ для того, щоб зрозуміти, що біля пам`ятника Шевченка та по вул. Богомольця також відбулися масові безпорядки. Тому тільки 12 березня слідчим управлінням СБУ порушено і прийнято до провадження кримінальну справу за фактом організації та активної участі у масових безпорядках 9 березня на вулицях Володимирській та Богомольця".
"Обвинувачення абсолютно не конкретне, - продовжує Тетяна Монтян, - у ньому не сказано, в чому полягає керівна роль так званих організаторів масових безпорядків. Кого вони організовували? Де? Коли? За яких обставин? Жодних даних про це в справі немає і бути не може. Мені шкода суддю Волика, якому доведеться тлумачити ув`язненим зміст обвинувачення і пояснювати, зокрема, те, яким чином камінець, потрапивши в голову, спричинив запалення суглобу ноги.
Волик нібито і не причетний до подібного безглуздя, але йому ніхто не заважав під час попереднього розгляду справи уважно прочитати обвинувачувальний висновок, віднайти особисто всі огріхи і повернути справу разом з обвинувачувальним висновком слідчому Герасименку для того, аби останній склав-таки більш пристойний і менш ганебний для СБУ документ".
Коментарі слідчого СБУ
Вони могли б бути тут. Але від коментарів полковник СБУ Микола Герасименко, який розслідував справу і особисто підписав цитований нами висновок, відмовився категорично з "морально-етичних міркувань", які підказують йому, що його "діалог з пресою в даному випадку носитиме особистий характер".
Це не перший випадок в практиці кореспондента "України молодої", коли посадова особа відмовляється від коментарів, але ніхто з державних мужів ще не вмотивовував свого рішення побоюванням надати контактам з пресою "особистий характер". Крім того, пан Герасименко переконував авторку цих рядків у тому, що наразі він не має права дати інтерв`ю, оскільки проходить свідком по даній справі.
"Захист дійсно збирається викликати Герасименка як свідка, - говорить адвокат Тетяна Монтян, - аби допитати його з питань брутального порушення КПК під час розслідування цієї кримінальної справи. Рішення про те, викликати чи не викликати конкретного свідка, приймає суд, і стосовно Герасименка суд поки що такого рішення не прийняв. Але в жодному випадку йому нічого не заважає прокоментувати підписаний ним самим обвинувачувальний висновок і спробувати пояснити, як він спромігся припуститися таких ляпсусів".
З телефонної розмови з Миколою Герасименком вдалося дізнатися тільки про те, що на всі зацитовані йому фрагменти обвинувачувального висновку, які суперечать здоровому глузду, він дивиться як на прикрі друкарські помилки, провину за допущення яких слід покладати аж ніяк не на нього, оскільки він "цей текст читав, але не вчитався через брак часу".
Зауважмо: так говорять своїм вчителям двієчники: вчив, але не вивчив.
Коментарі підсудних
На думку лідера УНА-УНСО Андрія Шкіля, котрий усе ще перебуваває в СІЗО СБУ, звести всі безглуздості, які є в справі і в обвинувачувальному висновку, до суто друкарських помилок або неуважності просто неможливо. "У мене склалося враження, - говорить Шкіль, - що спочатку цю справу не планувалося доводити до суду.
Позаяк 71-а стаття старого Кримінального кодексу ("Організація масових заворушень") є раритетною та прецедентною для України. Але коли довелося доводити її до суду і збирати до купи всі матеріали справи, виявилося, що без певних гіпербол вона не матиме яскраво вираженого обвинувачувального ухилу.
Саме тому, напевно, Герасименко і керована ним слідча група так захопилися перебільшеннями. Два стовпи, на яких тримається частина 2 статті 71 (травми середньої тяжкості та матеріальні збитки), взагалі не витримують ніякої критики. Впродовж ведення справи Герасименко всім своїм виглядом демонстрував особисту незаангажованість і натякав на участь якихось "вищих сил", які ретельно стежать за ходом цієї справи.
Звичайно, він відкидав усі закиди з боку ув`язнених у тому, що він обслуговує існуючий режим. Я також не виключаю деякий відсоток того, що помилки були допущені ним свідомо, з метою мати аргументи на свою користь, коли відбудеться зміна влади".
Олег Бурячок, один із політв`язнів, зауважує в коментаі для "УМ", що "з обвинуваченням сталося так тому, що Герасименко поклався на своїх підлеглих, а підлеглі, як водиться, його підставили. В моїй частині обвинувачення майже немає ляпсусів, тому що зі мною працював слідчий Чернявський - більш-менш професійна людина. Сам він із Криму, але, мабуть, з міркувань здорового кар`єризму навіть вивчив українську мову. Герасименко не спромігся навіть на це".
Післямова
Сьогодні судові слуханні у справі 9 березня мають відновитися. Ув`язнені та захист мають намір наполягати на перекваліфікації дій підсудних згідно з нормами нового Кримінально-процесуального кодексу. Позаяк і досі в справі фігурує звинувачення в організації масових безпорядків за 71-ю статтею прийнятого ще в 1960 році кодексу, яка вже давно втратила свою чинність. Відстоювати своє право на те, аби бути поінформованими стосовно злочину, за який їх судять, в`язні збираються всіма доступними їм методами. Включаючи навіть повторне голодування.
