Рух + Рух = дежа-вю имени объединения?
Понедельник, 11 июня 2001, 13:47
Від повноти дежа-вю - відчуття того, що це з тобою десь уже було і все це ти десь в Україні на якомусь націонал-демократичному форумі уже бачив і чув, остаточно не рятував навіть нестандартний початок 2-го з'їзду Українського народного руху (УНР). А він справді був нестандартним за формою: голова УНР Юрій Костенко та голова Народного руху України (НРУ) Геннадій Удовенко, як відомо, урочисто підписали документ з гучною назвою – "Декларація про об'єднання Руху".
Подію освятили власною присутністю Святійший Патріарх Київський та всієї України-Русі Філарет (Денисенко) і Віктор Ющенко, а зал високі автографи та появу духовних вождів зустрів гучними вигуками "Слава!" А далі у виступах та привітаннях, здається, тільки дуже лінивий не говорив про те, що це - "історична віха", "вікопомна подія", "перший крок до єднання не тільки Рухів, а й усіх націонал-демократів, патріотів, державників", "гарний продукт політичного порозуміння", "аргумент на користь консолідації всіх патріотичних сил" тощо.
І саме в цьому екзальтовано-святковому славославленні, як на мене, майже непоміченими потонули не тільки поодинокі голоси скептиків, а й – що дуже важливо - вагомі підстави для такого скепсису. А саме – і Рух, і всі націонал-демократичні партіі та організації так часто говорили про "єднання заради держави", що в цьому їх може випередити хіба що те, як вони у той же час і "кололися" навпіл, а то й на кілька частин. І розколювалися, розпорошувалися не на словах, а на ділі, першими започатковуючи процес політичного клонування в Україні. Присутні не звернули достатньої уваги на те, що, по-перше, підписаний документ – це тільки декларація. По-друге, в ній чесно сказано, що готувалася вона під парламентські вибори. По-третє, об'єднання двох Рухів відбувається тільки в єдиний передвиборчий блок, а в єдину партію – аж після виборів. Тож, нагадую, декларативно йдеться лише про початок об'єднання і тільки у блок, а отже, про возз'єднання єдиної партії, само собою, і говорити нічого, бо може так статися, що й на цих виборах обидва Рухи "пролетять", незважаючи на власний розкручений політичний бренд, і за посильної допомоги влади з її адмінресурсом та олігархів з тугими калитками…
Ще сильнішим відчуття дежа-вю, змішане з якоюсь незрозумілою ностальгією, робили інші, не менш важливі обставини, котрі стали очевидними під час цього з'їзду. Насамперед, як і 10-11 років тому, Рухи ставили перед собою до болю знайомі завдання, серед яких не було хіба що здобуття незалежності України. І це - сумне спостереження. Так, незалежна Україна на карті світу де-юре існує, але все інше - від створення власної незалежної економіки та побудови відкритого демократичного суспільства до підтримки української мови і створення єдиної православної церкви – ще треба робити де-факто. Причому, робити, починаючи майже з нуля, так, нібито й не було цих десяти років незалежності. Але робити доведеться все набагато важче. Бо і Рух уже не той. І народ масово зневірився в можливостях незалежного державного існування. І владні керманичі вже солідно присмокталися до державних корит та посад у нових умовах, вже оговталися після переляку часів повалення їхнього, рідного за сутністю, колишнього комуністичного режиму і навчилися зі своїми опонентами успішно діяти за принципом "розподіляй і володарюй". "Наша мета – поглибити незалежність України. А для цього треба привести до влади нову генерацію політиків. Насамперед, патріотів", - однозначно сказав Юрій Костенко.
З'їзд яскраво засвідчив також, як багато претендентів на право представляти правий політичний спектр, бути носієм нелівих політичних ідей. А також показав, чому влада так наполегливо проголошує лівих – комуністів із соціалістами – "єдиною опозицією", а з правими весь час відчайдушно бореться, розколюючи всі їхні партії різного нелівого спрямування майже до атомарного рівня.
А сталося ось що: Делегатів з'їзду привітав лідер парламентської фракції "Солідарність", Петро Порошенко, і сказав, що "праві не можуть програти парламентські вибори", бо у них спільні цінності: демократія, громадянський мир, ринкова економіка, добробут людей, європейський вибір тощо. Тобто капіталіст Порошенко, будучи, як відомо, все-таки представником олігархічних кіл, фактично повторив програму тих, хто з цими олігархами намагається боротися. І заявив, що теж збирається ці цінності обстоювати.
І Кучма у нас, як відомо, - правий, "переможець червоної чуми" і будівник капіталістичного майбутнього на засадах ринку та демократії. А як послухати Олександра Волкова з його "Демсоюзом" чи – ще краще – об'єднаного соціал-демократа Віктора Медведчука, все-таки юриста, а не овочевого "розпальцовщика" від політики, то взагалі здається, що то саме олігархи у нас недоїдають і недосипають, бо увесь час, надихаючись цінними настановами президента, будують демократію і відкриту ринкову економіку заради народного щастя. А їм на цьому благородному шляху заважають або комуністи Петра Симоненка із соціалістами Олександра Мороза, або – останнім часом, до 26 квітня цього року - монетаристи "триклятого американськго шпигуна" Віктора Ющенка.
І саме оце прагнення олігархів, їхніх політичних поплічників будь-що прийти до влади саме правими і свідчить про те, що справжніх, а не декларованих правих вони насправді бояться більше за традиційних лівих. Що саме справжній реально сильний правий табір – це найбільший конкурент у політико-державному житті не тільки для лівих, а й для влади. Для усього нинішнього режиму Кучми, який тільки використовує праві (націонал-демократичні, консервативні, ліберальні чи то якусь чудернацьку їх компіляцію) ідеї для прикриття власної ерзац-комуністичної суті. Нинішнім керманичам України праві ідеї потрібні, щоб мати пристойний вигляд у світі, розповідаючи, як вони борються із "червоною загрозою" та "комуністичним реваншем", і, звісно, щоб отримувати кредити. Адже комуністам МВФ не дасть нічого, а от "під Кучму" давав і давав, доки не прозрів, що дає любителю торгувати журналістами.
Тож якби в Україні постав сильний правий табір, то він об'єктивно протистояв би не так і не тільки комуністам, котрі нічого в державі не вирішують, як нинішньому режимові. Бо в Україні кравчуко-кучмісти вже десять років поспіль будують якийсь комуністично-олігархічний капіталізм, за якого колишні партійно-господарські комуністичні чинуші всіх рівнів, чи новітні напівкримінальні олігархи просто "прихватизовують" загальнодержавну власність і патякають про народне щастя, нібито відвойоване у комуністів-симоненківців. А останніми дітей лякають на ніч під час передвиборчих перегонів, а в міжвиборчий період просто підгодовують від щедрот своїх. Щоб, як постійний страхопуд, завжди були під рукою. Саме тому за нездатність навіть красти у нових умовах, за постійне підігрування класово близькій владі кучмістів покійний Вячеслав Чорновіл влучно і назвав симоненківців "комуністичною голотою". А його за це і вбили. Щоб не розумів багато, а ще - щоб не говорив про те, що розуміє, і не плутав карти. У той час, як ви пам'ятаєте, єдиним правим та неперевершеним націонал-демократам хотів бути не тільки Кучма, а й ще один "де голль від КДБ" і "вашингтон від СБУ" - Євген Марчук…
Рухівський з'їзд підтвердив наявність ще однієї постійної "виразки" націонал-демократів – перманентні пошуки вождя, якого визнали б усі. Цього разу праві знову знайшли собі "забавку" в особі екс-прем'єра Ющенка і молилися на нього, як на ікону, схоплюючись зі своїх місць за найменшим порухом "обраного" та заходячись в оплесках, що б він не сказав, незважаючи на те, що ця "остання надія української демократії" на з'їзді навіть виступити пристойно та змістовно не змогла. Принаймні, окрім похвал на адресу підписаної декларації, делегати не почули від Ющенка нічого обнадійливого. Такого, що вселило б надію на те, що він готовий очолити націонал-демократичний табір і покінчити з режимом "батька" Кучми. Ющенко, як завжди, плутано і мало кому зрозуміло просторікував про "всеукраїнську консолідацію патріотичного спектру", про "широку коаліцію демократичних сил", яка й дасть народові заслужену ним "чесну та ефективну владу". Але нічого конкретно не пояснював.
А тому так і залишилося невідомим, що це буде за "коаліція" і чи візьмуть туди рухівців, якщо вона створюватиметься під патронатом президента, а той вирішить, що рухівці – занадто опозиційні. Костенко сказав журналістам, що готовий до переговорів про блокування до виборів із будь-якою правою чи демократичною партією, яку не задовольняє нинішній стан у державі. Але потім повідомив, що напередодні з'їзду розмовляв з лідером "Батьківщини" Юлією Тимошенко, і та, за його словами, вітала об'єднання, обіцяла прийти на форум, але так в залі і не з'явилася. Можливо, щоб зайвий раз не розчаровуватися в тому, в чиїй команді вона працювала і готова була працювати й далі, і хто її фактично зрадив, бо боїться і ніяк не може відірватися від "гаранта". Йдеться, як ви зрозуміли, про екс-прем'єра. А можливо, й тому, що Тимошенко вже знає, що то за коаліція, і тому боїться до неї навіть наближатися.
Але попри все нацдеми-рухівці готові і сприймати Ющенка як "лідера широкої демократичної коаліції", яку він, за його таки словами, нібито хоче якщо не створити, то, принаймні, очолити, і фактично підтримують обраний ним найповільніший шлях заміни нинішнього режиму та його персонального уособлення – президента Леоніда Кучми. Як і Ющенко, обидва Рухи хочуть діяти, так би мовити, поетапно: спершу створити правий передвиборчий націонал-демократичний блок, а потім увійти ним у ширшу знову-таки передвиборчу коаліцію цих самих "демократичних сил". І вже в складі цієї коаліції, за словами лідера УНР Костенка, завоювати більшість депутатських мандатів у майбутній Верховній Раді. А вже потім і розв'язувати проблеми реформування країни та її нинішнього політико-державного устрою.
Саме в такий спосіб рухівці хочуть, маючи парламентську більшість, відновити свого кумира Ющенка на посаді прем'єра, а потім, у 2004 році, допомогти йому стати президентом. А націонал-демократи будуть його кадровою командою, бо, за словами Костенка, "для демократії потрібний лідер з командою, а харизматичний лідер притаманний авторитарним режимам". "Хто і що б там не казав, а Ющенко – визнаний лідер нації", - як заклинання, повторив Костенко. І сперечатися з ним не став ніхто. Мабуть, хоча б уже тому, що треба ще зберегти сили і вижити протягом цих років, коли "лідер нації" родичатиметься з Кучмою, а останній "тягнутиме" другий термін. А разом з ним в охвісті світової цивілізації тягнутиметься й Україна, яку нацдеми нібито так палко люблять…
Про повне дежа-вю говорять, певно, і ті примарні надії, які в багатьох звично завжди виникають, коли розпочинаються дії тих сил, що колись першими кинули виклик комуністичному режимові, і з їхніми гаслами цей режим було здолано. Принаймні, комуністів тоді так солідно налякали, що вони здуру, чи то з переляку, проголосували за незалежність.
А надії на краще, на те, що націонал-демократи таки доведуть до логічного кінця розгром старого режиму є й після цього з'їзду. І, насамперед, тому, що Костенко чітко назвав причини того, що відбувається в країні. За його словами, стараннями Кучми Україна за формою правління "з президентсько-парламентської, як записано в Основному Законі, стала більш схожою на якусь олігополію – владу небагатьох, яких цілком влаштовує керувати лише її президентом". Тобто, чи не вперше в рухівській політичній риториці було відверто поєднано Кучму з олігархами, а отже, абсолютно точно названо найголовнішу і найочевиднішу проблему в державі. "Комуно-олігархічній владі реформи непотрібні, бо комуністична ідеологія паразитує на соціальних бідах, а прозора й ефективна економіка позбавляє олігархів їх надприбутків", - дуже просто і дохідливо пояснив Костенко природу нинішньої спорідненості кучмістів з комуністами.
По-друге, обнадіює те, що керівники обох Рухів нарешті спромоглися піти назустріч побажанням низових партійців-рухівців, які не дуже розуміли, чому їхні "пани провідники" побили між собою глеки і розбіглися, коли в державі, особливо в регіонах і холодно, і голодно, і темно, а всі ці проблеми зв'язують із рухівцями, із демократією і взагалі з незалежністю України. А тому в багатьох регіонах рухівці-костенківці і рухівці-удовенківці діяли разом.
І на з'їзді конкретно було поставлено чітке завдання: прискорити об'єднання партії, так би мовити, знизу. Обидва вожді, які підписали декларацію про об'єднання, рекомендовали рядовим рухівцям для здобуття перемоги на виборах йти шляхом "формування єдиного партійного списку і підтримки єдиного кандидата на кожному виборчому окрузі України". А для виконання цього регіональні рухівські організації обох партій мають провести об'єднавчі конференції на рівні областей і районів. І вони-таки можуть відбутися хоча б уже тому, що ці вибори можуть стати для рухівців останніми. І це якнайкраще розуміють багато регіональних рухівських лідерів, якими не може не керувати елементарне почуття політичного самозбереження.
Є ще й такий обнадійливий момент: підписуючи згадану декларацію, Удовенко і Костенко практично знешкодили чергову спробу влади остаточно поховати Рухи через черговий розкол. Йдеться, звичайно, про "Рух-3", створений Богданом Бойком нібито заради об'єднання двох перших. Так от, на з'їзді, нібито жартома, а насправді дуже серйозно було заявлено, що Бойко може "відпочивати" і свій Рух розпускати як такий, що є чи не єдиною з українських партій,яка виконала своє головне партійне завдання – об'єднала Рухи. А сам Бойко на з'їзд не з'явився: можливо, побіг на Банкову за черговим завданням.
Не може не вселяти надій і те, що УНР підготував конкретну програму своїх партійних дій, яку його лідер Костенко зарозуміло назвав "усім найінтелектуальнішим, що в цьому плані в Україні є", але в основу яких було покладено ющенківську урядову програму "Реформи заради добробуту". Ту програму, яка так налякала олігархів, що вони - таки вмовили Кучму зняти Ющенка і призначити Кінаха.
А найбільше надій вселяє те, що Кучма, дізнавшись, що два Рухи почали об'єднуватися, відверто злякався. А тому й сердито говорив, що "всюди гра, всюди фарс і прикриття високими гаслами". "Вони називають це історичною подією. Яка це подія, коли вони його (мається на увазі єдиний Рух. – В.С.) самі зруйнували", - вибухнув "гарант", коли його попросили прокоментувати рухівські події. А "пузирився" "гарант", звісно, і тому, що перед ним знову замаячів конкурент, і, можливо, тому, що рухівські вожді з ним не порадилися. Недаремно ж Удовенко з Костенком, виносячи декларацію на підписання, заявили присутнім, що готували її таємно навіть для своїх товаришів-однопартійців. А Костенко навіть сказав, що якби вони гучно оголосили про підготовку такого об'єднавчого документа, то "його взагалі могло не бути"…
…І, зрештою, надії на краще на таких заходах ірраціонально й емоційно з'являються, можливо, ще й тому, що, як відомо, будь-які надії помирають останніми. Але ж інколи вони й справджуються…
Подію освятили власною присутністю Святійший Патріарх Київський та всієї України-Русі Філарет (Денисенко) і Віктор Ющенко, а зал високі автографи та появу духовних вождів зустрів гучними вигуками "Слава!" А далі у виступах та привітаннях, здається, тільки дуже лінивий не говорив про те, що це - "історична віха", "вікопомна подія", "перший крок до єднання не тільки Рухів, а й усіх націонал-демократів, патріотів, державників", "гарний продукт політичного порозуміння", "аргумент на користь консолідації всіх патріотичних сил" тощо.
І саме в цьому екзальтовано-святковому славославленні, як на мене, майже непоміченими потонули не тільки поодинокі голоси скептиків, а й – що дуже важливо - вагомі підстави для такого скепсису. А саме – і Рух, і всі націонал-демократичні партіі та організації так часто говорили про "єднання заради держави", що в цьому їх може випередити хіба що те, як вони у той же час і "кололися" навпіл, а то й на кілька частин. І розколювалися, розпорошувалися не на словах, а на ділі, першими започатковуючи процес політичного клонування в Україні. Присутні не звернули достатньої уваги на те, що, по-перше, підписаний документ – це тільки декларація. По-друге, в ній чесно сказано, що готувалася вона під парламентські вибори. По-третє, об'єднання двох Рухів відбувається тільки в єдиний передвиборчий блок, а в єдину партію – аж після виборів. Тож, нагадую, декларативно йдеться лише про початок об'єднання і тільки у блок, а отже, про возз'єднання єдиної партії, само собою, і говорити нічого, бо може так статися, що й на цих виборах обидва Рухи "пролетять", незважаючи на власний розкручений політичний бренд, і за посильної допомоги влади з її адмінресурсом та олігархів з тугими калитками…
Ще сильнішим відчуття дежа-вю, змішане з якоюсь незрозумілою ностальгією, робили інші, не менш важливі обставини, котрі стали очевидними під час цього з'їзду. Насамперед, як і 10-11 років тому, Рухи ставили перед собою до болю знайомі завдання, серед яких не було хіба що здобуття незалежності України. І це - сумне спостереження. Так, незалежна Україна на карті світу де-юре існує, але все інше - від створення власної незалежної економіки та побудови відкритого демократичного суспільства до підтримки української мови і створення єдиної православної церкви – ще треба робити де-факто. Причому, робити, починаючи майже з нуля, так, нібито й не було цих десяти років незалежності. Але робити доведеться все набагато важче. Бо і Рух уже не той. І народ масово зневірився в можливостях незалежного державного існування. І владні керманичі вже солідно присмокталися до державних корит та посад у нових умовах, вже оговталися після переляку часів повалення їхнього, рідного за сутністю, колишнього комуністичного режиму і навчилися зі своїми опонентами успішно діяти за принципом "розподіляй і володарюй". "Наша мета – поглибити незалежність України. А для цього треба привести до влади нову генерацію політиків. Насамперед, патріотів", - однозначно сказав Юрій Костенко.
З'їзд яскраво засвідчив також, як багато претендентів на право представляти правий політичний спектр, бути носієм нелівих політичних ідей. А також показав, чому влада так наполегливо проголошує лівих – комуністів із соціалістами – "єдиною опозицією", а з правими весь час відчайдушно бореться, розколюючи всі їхні партії різного нелівого спрямування майже до атомарного рівня.
А сталося ось що: Делегатів з'їзду привітав лідер парламентської фракції "Солідарність", Петро Порошенко, і сказав, що "праві не можуть програти парламентські вибори", бо у них спільні цінності: демократія, громадянський мир, ринкова економіка, добробут людей, європейський вибір тощо. Тобто капіталіст Порошенко, будучи, як відомо, все-таки представником олігархічних кіл, фактично повторив програму тих, хто з цими олігархами намагається боротися. І заявив, що теж збирається ці цінності обстоювати.
І Кучма у нас, як відомо, - правий, "переможець червоної чуми" і будівник капіталістичного майбутнього на засадах ринку та демократії. А як послухати Олександра Волкова з його "Демсоюзом" чи – ще краще – об'єднаного соціал-демократа Віктора Медведчука, все-таки юриста, а не овочевого "розпальцовщика" від політики, то взагалі здається, що то саме олігархи у нас недоїдають і недосипають, бо увесь час, надихаючись цінними настановами президента, будують демократію і відкриту ринкову економіку заради народного щастя. А їм на цьому благородному шляху заважають або комуністи Петра Симоненка із соціалістами Олександра Мороза, або – останнім часом, до 26 квітня цього року - монетаристи "триклятого американськго шпигуна" Віктора Ющенка.
І саме оце прагнення олігархів, їхніх політичних поплічників будь-що прийти до влади саме правими і свідчить про те, що справжніх, а не декларованих правих вони насправді бояться більше за традиційних лівих. Що саме справжній реально сильний правий табір – це найбільший конкурент у політико-державному житті не тільки для лівих, а й для влади. Для усього нинішнього режиму Кучми, який тільки використовує праві (націонал-демократичні, консервативні, ліберальні чи то якусь чудернацьку їх компіляцію) ідеї для прикриття власної ерзац-комуністичної суті. Нинішнім керманичам України праві ідеї потрібні, щоб мати пристойний вигляд у світі, розповідаючи, як вони борються із "червоною загрозою" та "комуністичним реваншем", і, звісно, щоб отримувати кредити. Адже комуністам МВФ не дасть нічого, а от "під Кучму" давав і давав, доки не прозрів, що дає любителю торгувати журналістами.
Тож якби в Україні постав сильний правий табір, то він об'єктивно протистояв би не так і не тільки комуністам, котрі нічого в державі не вирішують, як нинішньому режимові. Бо в Україні кравчуко-кучмісти вже десять років поспіль будують якийсь комуністично-олігархічний капіталізм, за якого колишні партійно-господарські комуністичні чинуші всіх рівнів, чи новітні напівкримінальні олігархи просто "прихватизовують" загальнодержавну власність і патякають про народне щастя, нібито відвойоване у комуністів-симоненківців. А останніми дітей лякають на ніч під час передвиборчих перегонів, а в міжвиборчий період просто підгодовують від щедрот своїх. Щоб, як постійний страхопуд, завжди були під рукою. Саме тому за нездатність навіть красти у нових умовах, за постійне підігрування класово близькій владі кучмістів покійний Вячеслав Чорновіл влучно і назвав симоненківців "комуністичною голотою". А його за це і вбили. Щоб не розумів багато, а ще - щоб не говорив про те, що розуміє, і не плутав карти. У той час, як ви пам'ятаєте, єдиним правим та неперевершеним націонал-демократам хотів бути не тільки Кучма, а й ще один "де голль від КДБ" і "вашингтон від СБУ" - Євген Марчук…
Рухівський з'їзд підтвердив наявність ще однієї постійної "виразки" націонал-демократів – перманентні пошуки вождя, якого визнали б усі. Цього разу праві знову знайшли собі "забавку" в особі екс-прем'єра Ющенка і молилися на нього, як на ікону, схоплюючись зі своїх місць за найменшим порухом "обраного" та заходячись в оплесках, що б він не сказав, незважаючи на те, що ця "остання надія української демократії" на з'їзді навіть виступити пристойно та змістовно не змогла. Принаймні, окрім похвал на адресу підписаної декларації, делегати не почули від Ющенка нічого обнадійливого. Такого, що вселило б надію на те, що він готовий очолити націонал-демократичний табір і покінчити з режимом "батька" Кучми. Ющенко, як завжди, плутано і мало кому зрозуміло просторікував про "всеукраїнську консолідацію патріотичного спектру", про "широку коаліцію демократичних сил", яка й дасть народові заслужену ним "чесну та ефективну владу". Але нічого конкретно не пояснював.
А тому так і залишилося невідомим, що це буде за "коаліція" і чи візьмуть туди рухівців, якщо вона створюватиметься під патронатом президента, а той вирішить, що рухівці – занадто опозиційні. Костенко сказав журналістам, що готовий до переговорів про блокування до виборів із будь-якою правою чи демократичною партією, яку не задовольняє нинішній стан у державі. Але потім повідомив, що напередодні з'їзду розмовляв з лідером "Батьківщини" Юлією Тимошенко, і та, за його словами, вітала об'єднання, обіцяла прийти на форум, але так в залі і не з'явилася. Можливо, щоб зайвий раз не розчаровуватися в тому, в чиїй команді вона працювала і готова була працювати й далі, і хто її фактично зрадив, бо боїться і ніяк не може відірватися від "гаранта". Йдеться, як ви зрозуміли, про екс-прем'єра. А можливо, й тому, що Тимошенко вже знає, що то за коаліція, і тому боїться до неї навіть наближатися.
Але попри все нацдеми-рухівці готові і сприймати Ющенка як "лідера широкої демократичної коаліції", яку він, за його таки словами, нібито хоче якщо не створити, то, принаймні, очолити, і фактично підтримують обраний ним найповільніший шлях заміни нинішнього режиму та його персонального уособлення – президента Леоніда Кучми. Як і Ющенко, обидва Рухи хочуть діяти, так би мовити, поетапно: спершу створити правий передвиборчий націонал-демократичний блок, а потім увійти ним у ширшу знову-таки передвиборчу коаліцію цих самих "демократичних сил". І вже в складі цієї коаліції, за словами лідера УНР Костенка, завоювати більшість депутатських мандатів у майбутній Верховній Раді. А вже потім і розв'язувати проблеми реформування країни та її нинішнього політико-державного устрою.
Саме в такий спосіб рухівці хочуть, маючи парламентську більшість, відновити свого кумира Ющенка на посаді прем'єра, а потім, у 2004 році, допомогти йому стати президентом. А націонал-демократи будуть його кадровою командою, бо, за словами Костенка, "для демократії потрібний лідер з командою, а харизматичний лідер притаманний авторитарним режимам". "Хто і що б там не казав, а Ющенко – визнаний лідер нації", - як заклинання, повторив Костенко. І сперечатися з ним не став ніхто. Мабуть, хоча б уже тому, що треба ще зберегти сили і вижити протягом цих років, коли "лідер нації" родичатиметься з Кучмою, а останній "тягнутиме" другий термін. А разом з ним в охвісті світової цивілізації тягнутиметься й Україна, яку нацдеми нібито так палко люблять…
Про повне дежа-вю говорять, певно, і ті примарні надії, які в багатьох звично завжди виникають, коли розпочинаються дії тих сил, що колись першими кинули виклик комуністичному режимові, і з їхніми гаслами цей режим було здолано. Принаймні, комуністів тоді так солідно налякали, що вони здуру, чи то з переляку, проголосували за незалежність.
А надії на краще, на те, що націонал-демократи таки доведуть до логічного кінця розгром старого режиму є й після цього з'їзду. І, насамперед, тому, що Костенко чітко назвав причини того, що відбувається в країні. За його словами, стараннями Кучми Україна за формою правління "з президентсько-парламентської, як записано в Основному Законі, стала більш схожою на якусь олігополію – владу небагатьох, яких цілком влаштовує керувати лише її президентом". Тобто, чи не вперше в рухівській політичній риториці було відверто поєднано Кучму з олігархами, а отже, абсолютно точно названо найголовнішу і найочевиднішу проблему в державі. "Комуно-олігархічній владі реформи непотрібні, бо комуністична ідеологія паразитує на соціальних бідах, а прозора й ефективна економіка позбавляє олігархів їх надприбутків", - дуже просто і дохідливо пояснив Костенко природу нинішньої спорідненості кучмістів з комуністами.
По-друге, обнадіює те, що керівники обох Рухів нарешті спромоглися піти назустріч побажанням низових партійців-рухівців, які не дуже розуміли, чому їхні "пани провідники" побили між собою глеки і розбіглися, коли в державі, особливо в регіонах і холодно, і голодно, і темно, а всі ці проблеми зв'язують із рухівцями, із демократією і взагалі з незалежністю України. А тому в багатьох регіонах рухівці-костенківці і рухівці-удовенківці діяли разом.
І на з'їзді конкретно було поставлено чітке завдання: прискорити об'єднання партії, так би мовити, знизу. Обидва вожді, які підписали декларацію про об'єднання, рекомендовали рядовим рухівцям для здобуття перемоги на виборах йти шляхом "формування єдиного партійного списку і підтримки єдиного кандидата на кожному виборчому окрузі України". А для виконання цього регіональні рухівські організації обох партій мають провести об'єднавчі конференції на рівні областей і районів. І вони-таки можуть відбутися хоча б уже тому, що ці вибори можуть стати для рухівців останніми. І це якнайкраще розуміють багато регіональних рухівських лідерів, якими не може не керувати елементарне почуття політичного самозбереження.
Є ще й такий обнадійливий момент: підписуючи згадану декларацію, Удовенко і Костенко практично знешкодили чергову спробу влади остаточно поховати Рухи через черговий розкол. Йдеться, звичайно, про "Рух-3", створений Богданом Бойком нібито заради об'єднання двох перших. Так от, на з'їзді, нібито жартома, а насправді дуже серйозно було заявлено, що Бойко може "відпочивати" і свій Рух розпускати як такий, що є чи не єдиною з українських партій,яка виконала своє головне партійне завдання – об'єднала Рухи. А сам Бойко на з'їзд не з'явився: можливо, побіг на Банкову за черговим завданням.
Не може не вселяти надій і те, що УНР підготував конкретну програму своїх партійних дій, яку його лідер Костенко зарозуміло назвав "усім найінтелектуальнішим, що в цьому плані в Україні є", але в основу яких було покладено ющенківську урядову програму "Реформи заради добробуту". Ту програму, яка так налякала олігархів, що вони - таки вмовили Кучму зняти Ющенка і призначити Кінаха.
А найбільше надій вселяє те, що Кучма, дізнавшись, що два Рухи почали об'єднуватися, відверто злякався. А тому й сердито говорив, що "всюди гра, всюди фарс і прикриття високими гаслами". "Вони називають це історичною подією. Яка це подія, коли вони його (мається на увазі єдиний Рух. – В.С.) самі зруйнували", - вибухнув "гарант", коли його попросили прокоментувати рухівські події. А "пузирився" "гарант", звісно, і тому, що перед ним знову замаячів конкурент, і, можливо, тому, що рухівські вожді з ним не порадилися. Недаремно ж Удовенко з Костенком, виносячи декларацію на підписання, заявили присутнім, що готували її таємно навіть для своїх товаришів-однопартійців. А Костенко навіть сказав, що якби вони гучно оголосили про підготовку такого об'єднавчого документа, то "його взагалі могло не бути"…
…І, зрештою, надії на краще на таких заходах ірраціонально й емоційно з'являються, можливо, ще й тому, що, як відомо, будь-які надії помирають останніми. Але ж інколи вони й справджуються…