Правовые и политические аспекты обстоятельств гибели Георгия Гонгадзе
Оценка оправданий
Пятница, 30 марта 2001, 12:45
Розділ четвертий. Оцінка виправдань
Правові та політичні аспекти обставин загибелі Георгія Гонгадзе
Спроба незалежного дослідженняПерша частина
Друга частина
"І дійсно брехливість – мерзенніший з пороків".
Мішель Монтень
Навіщо президенту брехати?
На офіційній веб-сторінці Президента України в розділі "біографія" містяться наступні відомості: "З 1960 по 1986 рр. - конструктор, провідний конструктор конструкторського бюро "Південне" (м. Дніпропетровськ), технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур, перший заступник генерального конструктора КБ "Південне".
Ці відомості не відповідають дійсності, інакше кажучи вони – брехливі. Більшу частину цього періоду життя Л. Кучма був звільненим від виконання обов’язків за основним місцем роботи у зв’язку з обранням комсомольським а потім компартійним "ватажком". В цей час не ракети будував Л.Д., але запроваджував політику комуністичної партії в життя. Зараз така діяльність більшістю наших співгромадян визнається ганебною, отже вирішив і вирішив президент приховати від громадян ці відомості. А як же вимога закону України "Про інформацію" щодо її "повноти"? Відповіді немає.
Л. Кучми заявляє про свою готовність поклястися у своїй безвинності щодо вбивства Гонгадзе хоч на Біблії, хоч на Конституції України. У мене немає застережень проти покладання руки Президента на Біблію, її торкалися й більш брудні руки, Святому Письму цим не зашкодиш. Але ж, як свідчить двоюрідний брат нашого президента Василь Іванович Лобок з книги Ю. Луканова "Третій Президент" "Льоня не вірив у господа Бога, а навпаки – в торжество комуністичних ідеалів..." (Такі Справи, Київ, 1996, стор.11) Отже покладання на Біблію руки Л.Кучми, останнього ні до чого не зобов’язує.
Це ще одна спроба обдурити народ.
Не менш курйозніше виглядає і з Конституцією, - вона містить конкретні вимоги, а саме: "Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. ". Конституція зобов’язує Л. Кучму підписати закон про слідчі комісії, оскільки слідча комісія є єдиною установою, здатною виправдати президента або усунути його від влади злочинця. Президент блокує прийняття закону тому, що там передбачена кримінальна відповідальність за неправдиві свідчення перед слідчою комісією.
Покладання руки на Біблію (в інтерпретації малописьменного "технаря" Кучми – на Конституцію) – елемент традиційного судового ритуалу, – Клянуся говорити правду! В Україні цей ритуал замінено успадкованим від совдепії попередженням про кримінальну відповідальність. Тобто закон (поки що не підписаний) власне і вимагає від Л. Кучми правди, тобто (будучи попередженим про кримінальну відповідальність за "дачу" неправдивих показів, покласти руки на Конституцію, або не покласти (для слідства важлива не Біблія, а Правда) повідомити все що він знає про обставини "зникнення Георгія Гонгадзе".
Дії президента свідчать - він не збирається говорити правду слідчій комісії, він прагне брехати, брехати ефектно, на перший погляд, і брехати безкарно.
"Хоча чесності в людях менше, ніж вони мають, сама по собі чесність цінується дуже високо, адже людина схильна прагнути того, чого в неї немає", вчить великий флорентієць Маккіавелі. Президент Л. Кучма геть вибивається з людського ряду, - чесності він позбавлений , але її і не прагне.
Президент України позбавлений не тільки чесності, але честі, гідності та ділової репутації.
О. Мороз на весь Світ "опорочив" Леоніда Кучму, виставивши його як злодія та моральну потвору. Прес-секретар адміністрації О. Мартиненко ще 28 листопада минулого року залишив Леоніду Даниловичу право "на адекватнi заходи аж до захисту своєї честi й гiдностi в суді", вся країна (разом з тими 16-ма мільйонами які нібито проголосували за Кучму), Рада Європа, лідери всіх цивілізованих країн чекають спростування тяжких звинувачень, замість цього Президент бере незаплановану відпустку і відбуває на Форос для того щоби там ..."в першу чергу відіспатися".
В кожному більш менш путньому посібнику з криміналістики серед ознак злочинців визначається характерний для кожного з них "ескейпізм", - підсвідоме прагнення втечі. Якомога далі – від місця злочину, якомога далі – від обставин, які про злочин нагадують, якомога далі – від питань на які треба відповідати. В кожному вислові Л.Куми, який стосується "справи Гонгадзе" містяться ознаки такої "втечі". Ці ознаки присутні навіть в розгубленій мовчанці Л. Кучми протягом цілого тижня зо дня оприлюднення обвинувачень О.Мороза. Але nothing compare з отим зрадливим "лексиконом разговора".
Коли гаранта врешті змусили розтулити рота, від нього так і лине інстинктивним жахом за свою дорогоцінну шкіру.
"Я же не похож ни на сумасшедшего, ни на еще какого-нибудь такого", - волає затиснута в кут персона.
Це далеко від першопочаткового: "Мені ні в чому виправдовуватись".
Добрій людині годі продертися до правди крізь маловиразне белькотіння Президента України Л. Кучми. Про що власне йдеться, - про те, скільки ворогів у Леоніда Даниловича в іноземних спецслужбах, про його "тяжке виробниче дитинство", яке вимагає знання і вживання заповідних слів, чи може про його небезпечний душевний стан ускладнений "сутінковим синдромом червоного директора-технаря"?
І се – Президент!
Невдячна справа підраховувати скільки разів збрехав Президент України під час "процесу" свого публічного виправдання "ліцом к ліцу". Так само зрозуміло чому саме обирає Президент своїми "візаві" обрав Олену Коломийченко, Ларису Жаловагу, РТР (Москва), або "трьох помаранчів" з ICTV.
Не має значення навіть, скільки разів збрехав президент - сім-вісім, а може й сто сорок сім.
Важливо зрозуміти що примушує Президента свідомо і так незграбно дезінформувати своїх, і не тільки своїх, співгромадян.
Моя довідка:
1. З приводу незграбності брехні:
- роблячи замовлення Георгія Гонгадзе, президент явно ніколи не чекав, що йому прийдеться хоча б якимось чином в чому би то не було виправдовуватись (пригадайте вбивство Вадима Гетьмана, висловив співчуття, дав доручення, а у головного міліціонера уже готові аж цілих "десять версій");
- "беручи" "справу Гонгадзе" "під контроль", Л.Кучма і в примарному сні не міг собі уявити, що хтось оприлюднить матеріали його злочинної змови проти журналіста;
- після оприлюднення касет, президент гадки не мав, що замість справляння тризни на політичній могилі О. Мороза (як про це пророчили О.Волков та О.Зінченко), йому прийдеться звертатися з принизливою "чолобитною" до В.Путіна, аби той якось там задіяв "континент Європа";
- розкуто прозвітувавши перед російської службою радіо Свобода, хіба міг собі уявити Л.Кучма, що йому прийдеться звертатися з принизливою чолобитної до "Financial Times"?
2. З приводу свідомої брехні, - а що Л. Кучмі залишається? Визнати що він схожий "на еще какого-нибудь такого"?
І потім, не всі ж такі прискіпливі, "люди такі щиросердні і так поглинуті своїми найближчими нестатками, що дурисвіт завжди знайде того, хто дозволить себе обдурити", наставляє все той же Маккіавелі.
Публічні заяви та записи майора М. Мельниченка вже зараз дають підстави вважати, що Президент знав про долю Георгія Гонгадзе в той час, коли "висловлював стурбованість" і двічі "брав" справу під "свій особистий контроль".
Широким жестом: "Президент доручив правоохоронним органам вивчити всі випадки злочинів проти журналістів і надати йому відповідну інформацію". Де ця інформація зараз, хто її готував, як неї розпорядився президент? І кому вона врешті потрібна? Адже всім відомо хто є всесвітнім ворогом преси під числом "шість". Чи може Л.Кучма по суду спростував свій "рейтинг" у CPJ?
Зміст база даних оприлюднених розпоряджень та указів Президента України свідчить, - Леонід Кучма бреше. Законним чином доручення Президента України з питання вивчення всіх випадків злочинів проти журналістів в органи суду, прокуратури, МВС, СБУ не направлялося.
Тим часом довкола будинку N 7, що на бульварі Л. Українки, постійно несли чергування десять міліціонерів, інші "правоохоронці" рилися в записниках Георгія з завданням відшукати в них хоча б якийсь дрібний гачечок про борги, "У Еріка" демонстрували фоторобот, з Мельбурну йшли реляції про перші успіхи українських спортсменів, в жовтні очікувалося поновлення фінансування МВФ, після цього врешті можна буде позбутися "засланого зі США прем’єра", "унічтожить" його. В очікування цього блаженного моменту Президент України Л. Кучма прямо з Туреччини для всіх споживачів новин УТ-1 постукував себе по лобі, мовляв є цось у того Ющенка "в головє"? І не було йому діла до "маловідомого" Гонгадзе.
"Де-де? В Чєчнє він, хе-хе-хе". І так буде з кожним.
Навіть тоді коли знайшли тіло Георгія, в голосі Президента не чутно нічого окрім примхливого роздратування на адресу журналістів, які (ні сіло, ні впало) "влаштували шабаш".
"Двічі контролер" не висловив жодного зауваження на адресу тих, хто зі знанням справи нахабно і впевнено нищив докази!
Процеси гниття в мертвому тілі, щогодини зменшували можливості його ідентифікації, не говорячи вже про виявлення причин загибелі.
На зустрічі зі студентами Інституту міжнародних відносин, в словах президента міститься "месага" своїм вірним, але незграбним посіпакам. Ви, панове - лайдаки, незграбні навіть етапувати тіло "в Чечню", але тримайтеся, – у "папи" все схоплене, тому: "головне, не поспішайте ховати людину, як це було зроблено вчора", врешті треба "поставити крапку в справі зникнення журналіста Георгія Гонгазде".
Поставити крапку. Який урок для дозріваючих українських дипломатів!
З цього огляду, пасаж стосовно сумновідомого "лексикону" треба було виконувати не перед приятелькою доктора Малінковича, одержимого манією переслідування російської мови в Україні, і не перед дружиною Секретаря РНБО, а наприклад перед колоквіумом стипендиантів Інституту судової психіатрії.
Панове, це не жарт. Професор Д. Рене-Лаферієр, який діагностував Йосифа Вісаріонича Джугашвілі, звертає увагу на те, як "улюблений контролер всіх слідчих НКВД" свого часу захищав своє ідеалізоване "Я".
"Він також був схильний використовувати для самозахисту раціоналізацію, - пише Рене-Лаферієр. - Прикладом може прислужитися те, як Сталін вчинив з відомим "Заповітом" Леніна 1922-1923 років, де було написане наступне: "Сталін слишком груб… и т.д." Коли Сталін був змушений визнати цю накладку на своє "ego", він сказав: "Да я груб, товарищи, по отношению к тем, кто грубо и вероломно разрушает и раскалывает партию. Я никогда не скрывал этого и сейчас не скрываю. Возможно к раскольникам следует применять снисходительность. Но от меня ее не будет".
А зараз порівняйте з цим: "Я не знал этого журналиста, я с ним никогда не сталкивался. Кроме как один раз мне показали, что участвовал в шоу Пиховшека на телевидении. Он про меня не писал ничего. Так как я вынужден был уже потом ознакомиться с некоторыми публикациями - он писал то совсем про других, и то, не под своей фамилией. Хотя я не исключаю, я уже много раз говорил - я директор, у меня соответствующий лексикон разговора и так далее, если где-то кто-то что-то мне докладывал, то я мог проехаться по любому, я этого не стесняюсь. Мне в моем возрасте от этого иногда нелитературного языка трудно отказаться, потому что этот язык иногда помогает больше, чем любые уговоры..."
Панове, нагадаю, загально визнане – Сталін був маніяком.
Щоправда, співставляючи "весь масив" наговореного Л.Кучмою, говорити про раціоналізацію не видається. Важко "раціоналізувати" наприклад таке:
- я знать не знал этого журналиста;
- я не знал этого журналиста, я с ним никогда не сталкивался;
- фотографувався поруч з ним;
- Так как я вынужден был уже потом ознакомиться с некоторыми публикациями;
- Я не був знайомий з паном Гонгадзе, але звичайно знав про його статті;
- он писал то совсем про других, и то, не под своей фамилией;
- в яких він критикував мою політику;
або таке:
- я не слушал и не читал то, что там опубликовано;
- i чисто по-людськи не можу змовчати, коли обливають брудом тебе i твою Сiм'ю;
- у меня даже в лексиконе такого не существует, я придумать такого не могу;
- я мог проехаться по любому, я этого не стесняюсь. Мне в моем возрасте от этого иногда нелитературного языка трудно отказаться…
І вже зовсім ірраціональним виглядає інфікування "президентською хворобою" його найближчого оточення:
- За словами О.МАРТИНЕНКА Л.КУЧМА не бачив повнiстю вiдеозапис свiдчень колишнього працiвника президентської охорони;
- За словами генпрокурора, усi троє вважають, що це "чистої води наклеп i сфальсифiкований матерiал".
Мені можуть зробити закид: - співставляти покази підозрюваних є справою слідчих. Погоджуюсь, але в свою чергу запитаю: А чи було воно, оте слідство?
Правові та політичні аспекти обставин загибелі Георгія Гонгадзе
Спроба незалежного дослідженняПерша частина
Друга частина
"І дійсно брехливість – мерзенніший з пороків".
Мішель Монтень
Навіщо президенту брехати?
На офіційній веб-сторінці Президента України в розділі "біографія" містяться наступні відомості: "З 1960 по 1986 рр. - конструктор, провідний конструктор конструкторського бюро "Південне" (м. Дніпропетровськ), технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур, перший заступник генерального конструктора КБ "Південне".
Ці відомості не відповідають дійсності, інакше кажучи вони – брехливі. Більшу частину цього періоду життя Л. Кучма був звільненим від виконання обов’язків за основним місцем роботи у зв’язку з обранням комсомольським а потім компартійним "ватажком". В цей час не ракети будував Л.Д., але запроваджував політику комуністичної партії в життя. Зараз така діяльність більшістю наших співгромадян визнається ганебною, отже вирішив і вирішив президент приховати від громадян ці відомості. А як же вимога закону України "Про інформацію" щодо її "повноти"? Відповіді немає.
Л. Кучми заявляє про свою готовність поклястися у своїй безвинності щодо вбивства Гонгадзе хоч на Біблії, хоч на Конституції України. У мене немає застережень проти покладання руки Президента на Біблію, її торкалися й більш брудні руки, Святому Письму цим не зашкодиш. Але ж, як свідчить двоюрідний брат нашого президента Василь Іванович Лобок з книги Ю. Луканова "Третій Президент" "Льоня не вірив у господа Бога, а навпаки – в торжество комуністичних ідеалів..." (Такі Справи, Київ, 1996, стор.11) Отже покладання на Біблію руки Л.Кучми, останнього ні до чого не зобов’язує.
Це ще одна спроба обдурити народ.
Не менш курйозніше виглядає і з Конституцією, - вона містить конкретні вимоги, а саме: "Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. ". Конституція зобов’язує Л. Кучму підписати закон про слідчі комісії, оскільки слідча комісія є єдиною установою, здатною виправдати президента або усунути його від влади злочинця. Президент блокує прийняття закону тому, що там передбачена кримінальна відповідальність за неправдиві свідчення перед слідчою комісією.
Покладання руки на Біблію (в інтерпретації малописьменного "технаря" Кучми – на Конституцію) – елемент традиційного судового ритуалу, – Клянуся говорити правду! В Україні цей ритуал замінено успадкованим від совдепії попередженням про кримінальну відповідальність. Тобто закон (поки що не підписаний) власне і вимагає від Л. Кучми правди, тобто (будучи попередженим про кримінальну відповідальність за "дачу" неправдивих показів, покласти руки на Конституцію, або не покласти (для слідства важлива не Біблія, а Правда) повідомити все що він знає про обставини "зникнення Георгія Гонгадзе".
Дії президента свідчать - він не збирається говорити правду слідчій комісії, він прагне брехати, брехати ефектно, на перший погляд, і брехати безкарно.
"Хоча чесності в людях менше, ніж вони мають, сама по собі чесність цінується дуже високо, адже людина схильна прагнути того, чого в неї немає", вчить великий флорентієць Маккіавелі. Президент Л. Кучма геть вибивається з людського ряду, - чесності він позбавлений , але її і не прагне.
Президент України позбавлений не тільки чесності, але честі, гідності та ділової репутації.
О. Мороз на весь Світ "опорочив" Леоніда Кучму, виставивши його як злодія та моральну потвору. Прес-секретар адміністрації О. Мартиненко ще 28 листопада минулого року залишив Леоніду Даниловичу право "на адекватнi заходи аж до захисту своєї честi й гiдностi в суді", вся країна (разом з тими 16-ма мільйонами які нібито проголосували за Кучму), Рада Європа, лідери всіх цивілізованих країн чекають спростування тяжких звинувачень, замість цього Президент бере незаплановану відпустку і відбуває на Форос для того щоби там ..."в першу чергу відіспатися".
В кожному більш менш путньому посібнику з криміналістики серед ознак злочинців визначається характерний для кожного з них "ескейпізм", - підсвідоме прагнення втечі. Якомога далі – від місця злочину, якомога далі – від обставин, які про злочин нагадують, якомога далі – від питань на які треба відповідати. В кожному вислові Л.Куми, який стосується "справи Гонгадзе" містяться ознаки такої "втечі". Ці ознаки присутні навіть в розгубленій мовчанці Л. Кучми протягом цілого тижня зо дня оприлюднення обвинувачень О.Мороза. Але nothing compare з отим зрадливим "лексиконом разговора".
Коли гаранта врешті змусили розтулити рота, від нього так і лине інстинктивним жахом за свою дорогоцінну шкіру.
"Я же не похож ни на сумасшедшего, ни на еще какого-нибудь такого", - волає затиснута в кут персона.
Це далеко від першопочаткового: "Мені ні в чому виправдовуватись".
Добрій людині годі продертися до правди крізь маловиразне белькотіння Президента України Л. Кучми. Про що власне йдеться, - про те, скільки ворогів у Леоніда Даниловича в іноземних спецслужбах, про його "тяжке виробниче дитинство", яке вимагає знання і вживання заповідних слів, чи може про його небезпечний душевний стан ускладнений "сутінковим синдромом червоного директора-технаря"?
І се – Президент!
Невдячна справа підраховувати скільки разів збрехав Президент України під час "процесу" свого публічного виправдання "ліцом к ліцу". Так само зрозуміло чому саме обирає Президент своїми "візаві" обрав Олену Коломийченко, Ларису Жаловагу, РТР (Москва), або "трьох помаранчів" з ICTV.
Не має значення навіть, скільки разів збрехав президент - сім-вісім, а може й сто сорок сім.
Важливо зрозуміти що примушує Президента свідомо і так незграбно дезінформувати своїх, і не тільки своїх, співгромадян.
Моя довідка:
1. З приводу незграбності брехні:
- роблячи замовлення Георгія Гонгадзе, президент явно ніколи не чекав, що йому прийдеться хоча б якимось чином в чому би то не було виправдовуватись (пригадайте вбивство Вадима Гетьмана, висловив співчуття, дав доручення, а у головного міліціонера уже готові аж цілих "десять версій");
- "беручи" "справу Гонгадзе" "під контроль", Л.Кучма і в примарному сні не міг собі уявити, що хтось оприлюднить матеріали його злочинної змови проти журналіста;
- після оприлюднення касет, президент гадки не мав, що замість справляння тризни на політичній могилі О. Мороза (як про це пророчили О.Волков та О.Зінченко), йому прийдеться звертатися з принизливою "чолобитною" до В.Путіна, аби той якось там задіяв "континент Європа";
- розкуто прозвітувавши перед російської службою радіо Свобода, хіба міг собі уявити Л.Кучма, що йому прийдеться звертатися з принизливою чолобитної до "Financial Times"?
2. З приводу свідомої брехні, - а що Л. Кучмі залишається? Визнати що він схожий "на еще какого-нибудь такого"?
І потім, не всі ж такі прискіпливі, "люди такі щиросердні і так поглинуті своїми найближчими нестатками, що дурисвіт завжди знайде того, хто дозволить себе обдурити", наставляє все той же Маккіавелі.
Публічні заяви та записи майора М. Мельниченка вже зараз дають підстави вважати, що Президент знав про долю Георгія Гонгадзе в той час, коли "висловлював стурбованість" і двічі "брав" справу під "свій особистий контроль".
Широким жестом: "Президент доручив правоохоронним органам вивчити всі випадки злочинів проти журналістів і надати йому відповідну інформацію". Де ця інформація зараз, хто її готував, як неї розпорядився президент? І кому вона врешті потрібна? Адже всім відомо хто є всесвітнім ворогом преси під числом "шість". Чи може Л.Кучма по суду спростував свій "рейтинг" у CPJ?
Зміст база даних оприлюднених розпоряджень та указів Президента України свідчить, - Леонід Кучма бреше. Законним чином доручення Президента України з питання вивчення всіх випадків злочинів проти журналістів в органи суду, прокуратури, МВС, СБУ не направлялося.
Тим часом довкола будинку N 7, що на бульварі Л. Українки, постійно несли чергування десять міліціонерів, інші "правоохоронці" рилися в записниках Георгія з завданням відшукати в них хоча б якийсь дрібний гачечок про борги, "У Еріка" демонстрували фоторобот, з Мельбурну йшли реляції про перші успіхи українських спортсменів, в жовтні очікувалося поновлення фінансування МВФ, після цього врешті можна буде позбутися "засланого зі США прем’єра", "унічтожить" його. В очікування цього блаженного моменту Президент України Л. Кучма прямо з Туреччини для всіх споживачів новин УТ-1 постукував себе по лобі, мовляв є цось у того Ющенка "в головє"? І не було йому діла до "маловідомого" Гонгадзе.
"Де-де? В Чєчнє він, хе-хе-хе". І так буде з кожним.
Навіть тоді коли знайшли тіло Георгія, в голосі Президента не чутно нічого окрім примхливого роздратування на адресу журналістів, які (ні сіло, ні впало) "влаштували шабаш".
"Двічі контролер" не висловив жодного зауваження на адресу тих, хто зі знанням справи нахабно і впевнено нищив докази!
Процеси гниття в мертвому тілі, щогодини зменшували можливості його ідентифікації, не говорячи вже про виявлення причин загибелі.
На зустрічі зі студентами Інституту міжнародних відносин, в словах президента міститься "месага" своїм вірним, але незграбним посіпакам. Ви, панове - лайдаки, незграбні навіть етапувати тіло "в Чечню", але тримайтеся, – у "папи" все схоплене, тому: "головне, не поспішайте ховати людину, як це було зроблено вчора", врешті треба "поставити крапку в справі зникнення журналіста Георгія Гонгазде".
Поставити крапку. Який урок для дозріваючих українських дипломатів!
З цього огляду, пасаж стосовно сумновідомого "лексикону" треба було виконувати не перед приятелькою доктора Малінковича, одержимого манією переслідування російської мови в Україні, і не перед дружиною Секретаря РНБО, а наприклад перед колоквіумом стипендиантів Інституту судової психіатрії.
Панове, це не жарт. Професор Д. Рене-Лаферієр, який діагностував Йосифа Вісаріонича Джугашвілі, звертає увагу на те, як "улюблений контролер всіх слідчих НКВД" свого часу захищав своє ідеалізоване "Я".
"Він також був схильний використовувати для самозахисту раціоналізацію, - пише Рене-Лаферієр. - Прикладом може прислужитися те, як Сталін вчинив з відомим "Заповітом" Леніна 1922-1923 років, де було написане наступне: "Сталін слишком груб… и т.д." Коли Сталін був змушений визнати цю накладку на своє "ego", він сказав: "Да я груб, товарищи, по отношению к тем, кто грубо и вероломно разрушает и раскалывает партию. Я никогда не скрывал этого и сейчас не скрываю. Возможно к раскольникам следует применять снисходительность. Но от меня ее не будет".
А зараз порівняйте з цим: "Я не знал этого журналиста, я с ним никогда не сталкивался. Кроме как один раз мне показали, что участвовал в шоу Пиховшека на телевидении. Он про меня не писал ничего. Так как я вынужден был уже потом ознакомиться с некоторыми публикациями - он писал то совсем про других, и то, не под своей фамилией. Хотя я не исключаю, я уже много раз говорил - я директор, у меня соответствующий лексикон разговора и так далее, если где-то кто-то что-то мне докладывал, то я мог проехаться по любому, я этого не стесняюсь. Мне в моем возрасте от этого иногда нелитературного языка трудно отказаться, потому что этот язык иногда помогает больше, чем любые уговоры..."
Панове, нагадаю, загально визнане – Сталін був маніяком.
Щоправда, співставляючи "весь масив" наговореного Л.Кучмою, говорити про раціоналізацію не видається. Важко "раціоналізувати" наприклад таке:
- я знать не знал этого журналиста;
- я не знал этого журналиста, я с ним никогда не сталкивался;
- фотографувався поруч з ним;
- Так как я вынужден был уже потом ознакомиться с некоторыми публикациями;
- Я не був знайомий з паном Гонгадзе, але звичайно знав про його статті;
- он писал то совсем про других, и то, не под своей фамилией;
- в яких він критикував мою політику;
або таке:
- я не слушал и не читал то, что там опубликовано;
- i чисто по-людськи не можу змовчати, коли обливають брудом тебе i твою Сiм'ю;
- у меня даже в лексиконе такого не существует, я придумать такого не могу;
- я мог проехаться по любому, я этого не стесняюсь. Мне в моем возрасте от этого иногда нелитературного языка трудно отказаться…
І вже зовсім ірраціональним виглядає інфікування "президентською хворобою" його найближчого оточення:
- За словами О.МАРТИНЕНКА Л.КУЧМА не бачив повнiстю вiдеозапис свiдчень колишнього працiвника президентської охорони;
- За словами генпрокурора, усi троє вважають, що це "чистої води наклеп i сфальсифiкований матерiал".
Мені можуть зробити закид: - співставляти покази підозрюваних є справою слідчих. Погоджуюсь, але в свою чергу запитаю: А чи було воно, оте слідство?
