Давайте не будем лукавить сами с собой!
Пятница, 22 декабря 2000, 19:28
Крик души Владимира Арьева Всем, кто умеет читать, слушать, видеть и воспринимать визвал бурную реакцию как со стороны журналистов так и тех, кто смотрит, слушает и читает. То, что эта проблема болезненна для всех, видно по эмоциям. Судите сами, делайте выводы, но не будьте равнодушными.
Не дурімо самі себе!
А що є об'єктивність, шановний пане Ар'єв?
Що є інформація, шановний пане журналіст?
І що є політика, шановний авторе?
Окремо від життя, в книжці-підручнику з журналістики чи звіті якогось профільного комітету всі ці слова, можливо, і мають значення, логічний ряд яких може продовжити сполучення типу "свобода слова", або навіть страшне слово "правда". Але всі вони належать до площини сучасного міфологічного простору, що існує поза тою межею телевізійного екрану чи газетної шпальти, яка вже недосяжна для людини з вулиці. По той бік дзеркала.
А чи в реальному житті, пане Ар'єв, не продовжується цей ряд словом "пропаганда", яке продовжують словосполучення типу "маніпуляція свідомістю", "дезінформація", та широко вживані останнім часом "методи чорного PR"?
Що є об'єктивність? Як журналіст може писати правду про події, про які дізнається зі слів політиків або так званих "джерел, що побажали залишитися неназваними"? Він може писати здогадки, чужі слова та коментарі, але не ту правду, яку звикло уявляють собі живі люди – не ті лідери, які живуть в інформаційному просторі. І залежно від того, за чиї гроші він живе, тих він і слухає, і записує, і показує, чи не так?
Навіщо казати "брехня"? Навіщо давати назви, не притаманні інформаційному середовищу, яке реально саме є живим міфом? До цього ж в міфах не опускаються! Існує багато більш зручних методів не сказати правди!
Подати коментарі частини політиків. Сказати половину. Сплутати дві події в одну. І все ж правда!
Щось не договорити. Десь змовчати, десь сказати більше. Вивернути факт коментарем. Навіть подати два синхрони в потрібній послідовності, і результат – на гора.
І підіть доведіть, що хтось бреше.
Брешуть не журналісти, шановний пане. І навіть не політики, які, говорячи те, що кажуть, насправді виконують свою роботу, як вважають за потрібне. І змушувати писати брехню нікому не треба.
Навіщо? Існує перше тваринне почуття, підсилене у деяких географічних точках планети до останнього рубежу. Це – СТРАХ. Власне від нього починається все. Політики, журналісти, глядачі, - всі БОЯТЬСЯ.
Хто за авторитет, хто за владу, хто - за гроші. Бояться за ті поняття, які становлять для них саме життя.
Ви кажете – "не звинувачуйте журналістів, які намагаються надавати всебічну інформацію, не стаючи ні на чий бік".
Чи не здається вам, що звинувачувати журналістів - це все одно, що розбити мийку на кухні за те, що вдома немає води? Це – вимагати від перекупників якісного продукту? Вимагати від простих посередників зміни всього середовища?
Справа в тому, що, власне, в екстремальних умовах у роботі саме цих посередників стало ВСЕ ЯСНО. Журналісти в цій ситуації, яка гіперболізувала все життя в країні, стали чимось на кшталт лупи, збільшуваного скла.
Вони працюють, як і працювали, і кожен ретранслює думку того, кого і до того. Але тепер це проявилося яскравіше, і то настільки, що тепер це не лише побачили, бо бачили і раніше. Це УСВІДОМИЛИ.
Люди, які знали, що їм все життя брешуть (всі були в СРСР), тепер усвідомили НАСКІЛЬКИ велика ця брехня. Істоти, що жили до того в їх уяві лише в телеекрані, відносилися лише до міфологічного простору, де говорять титулами, глобальними проблемами і словами типу "відбулася двостороння зустріч" (а не просто "зустрілися"), набрали людської подоби. Бо вони, здається, можуть матюкатися, як сусіди з підвального приміщення. Можуть боятися за свою шкіру, як кожний з довколишніх. До смерті ображатися на критику. І звертатися не, для прикладу, "Шановний міністре внутрішніх справ України", а просто Юра, як співробітники в цеху. ІДОЛИ ВПАЛИ З П’ЄДЕСТАЛУ МІФОЛОГІЧНОГО ПРОСТОРУ, і стали людьми. А люди, як відомо, повинні відповідати за свої вчинки.
В цьому проблема. А той, хто не до кінця усвідомлює ситуацію через призму свого непереборного, закоренілого в свідомості страху, той не йде напряму з протестами. І звинувачує у падінні ідеалів не самих винуватців, а тих, хто ближче – тобто посередників, журналістів. Бо БОЇТЬСЯ. Зрештою, як і ті ж журналісти.
Дарія Чепак
Здравствуйте!
Господин Арьев в своем воззвании призывает ни в чем не обвинять журналистов, так как они только объективно освещают события. Увы, таких единицы. Нынешний кризис власти является и кризисом украинской журналистики. Большинство журналистов, освещая нынешние события, увы, врут.
Из страха ли потерять работу, или, сумев уговорить себя "встать над политикой", но встают они только на сторону власти. В результате ложную информацию получает большинство населения Украины, интернет издания для большинства все-таки диковинка. И это самое большинство продолжает думать, что в Киеве коммунисты рвутся к власти. Так можно, вообще-то и до гражданской войны долгаться.
Был такой украинский переводчик по фамилии Лукаш. Когда посадили Ивана Дзюбу, он обратился с письмом в Политбюро, в котором просил посадить его вместо Дзюбы. Так как Дзюба чрезвычайно важен для украинской культуры. Лукаша не посадили, но с работы выгнали. Он сидел дома и болел. Друзья его по-тихоньку спрашивали: "Ну как тебе живется в оппозиции?" А он отвечал: "Ну, как живется? Лежу. Но через "е", а не через "и".
Того и вам желаю.
С уважением, Станислав Речинский, журналист.
Вибачте, хоча неповинна говорити, але не можу не говорити. Ар'єв обурив.
Пане Ар'єв, - журналісте незалежний не від чого! Пане дзеркало сучасності! Чи може український Тарковський?
Ви стверджуєте, що тільки висвітлюєте події і намагаєтесь робити це об'єктивно і всебічно, наскільки володієте інформацією, а Вас звинувачують у продажності і підтримці режиму.
Цікаво, коли б на ваших очах гвалтували вашу кохану жінку, ви б теж вели безпристрастний репортаж з місця події, чи боронили б її і свою честь? Влада гвалтує демократію в Україні, душить свободу, нищить кращих з кращих, а ви вдаючи із себе об'єктивного журналіста, безпристрасно висвітлюєте події!
Поки ви, пане "Тарковський" будете "віддзеркалювати" події, як це робилося шість Кучмівських років, наш "гарант" , руками "орлів" типу Волкова, Пінчука, Деркача молодшого Медведчука..., які огніздилися у Верховній Раді, замитарить, запроцедурить життєво важливі для України питання, і, тихим сапом, зверне караок тим відчайдушним сміливцям, які повстали проти свавілля влади в Україні.
А Княжицькі з Лапіхурами розтлумачать народові що до чого на каналах УТ-1, ІСТV ...
Та вам що, ви і далі будете "віддзеркалювати". Тільки глухо-сліпо-німий в Україні може вірити у об'єктивне розслідування Генпрокуратурою на чолі з Потебеньком справи Гонгадзе-Мороз-Кучма.
Нехай, як Ви кажете, журналіст не політик, але ж він людина. ЛЮ-ДИ-НА! Не амеба, не інфузорія-туфелька, не комп'ютер, а ЛЮДИНА. Людині притаманне почуття власної гідності, честі. Вона не теорпить наруги над собою і тим відрізняється від тої ж інфузорії.
Ви були сьогодні на Грушевського?
Ви бачили як підходила Кучмівська колона до Верховної Ради? Так, їх сьогодні було більше, ніж прибічників руху "Україна без Кучми", але їх колону очолювало... ТРИ СМІТЯРКОВОЗИ!!! Так, ви добре зрозуміли, попереду аморфної маси з транспорантами " Кучма наш президент" сунуло три смітярки.
На мій погляд це дуже символічно. Цікаво, чи хтось із об'єктивних журналістів звернув на це увагу? Як на вашу думку, - три смітярки начолі Кучмівської колони це факт, який
потребує коментарів, чи це той факт про який незалежному журналісту краще промовчати? Про що ще треба промовчати незалежному журналісту, щоб виглядати об'єктивним в Україні?
Л.К.
Ребята!
Мне дико стыдно за наше телевидение. Кривым зеркалом стали не только прокучмовские УТ-1 и ICTV. Нельзя смотреть даже Интер. Держаться пока только СТБ и 1+1.
Это издевательство, когда, включая канал, и ожидая услышать о горячих новостях с Майдана Незалежности, вдруг попадаешь на рассказы о сельском хозяйстве... Как будто-бы ничего не произошло!!!
Я - будущий режиссер телевидения. Но мне не хочется работать на средства "массовой" информации, которые делают из людей идиотов.
С вами студенты Киева.
Нина, переводчик и журналист.
Не дурімо самі себе!
А що є об'єктивність, шановний пане Ар'єв?
Що є інформація, шановний пане журналіст?
І що є політика, шановний авторе?
Окремо від життя, в книжці-підручнику з журналістики чи звіті якогось профільного комітету всі ці слова, можливо, і мають значення, логічний ряд яких може продовжити сполучення типу "свобода слова", або навіть страшне слово "правда". Але всі вони належать до площини сучасного міфологічного простору, що існує поза тою межею телевізійного екрану чи газетної шпальти, яка вже недосяжна для людини з вулиці. По той бік дзеркала.
А чи в реальному житті, пане Ар'єв, не продовжується цей ряд словом "пропаганда", яке продовжують словосполучення типу "маніпуляція свідомістю", "дезінформація", та широко вживані останнім часом "методи чорного PR"?
Що є об'єктивність? Як журналіст може писати правду про події, про які дізнається зі слів політиків або так званих "джерел, що побажали залишитися неназваними"? Він може писати здогадки, чужі слова та коментарі, але не ту правду, яку звикло уявляють собі живі люди – не ті лідери, які живуть в інформаційному просторі. І залежно від того, за чиї гроші він живе, тих він і слухає, і записує, і показує, чи не так?
Навіщо казати "брехня"? Навіщо давати назви, не притаманні інформаційному середовищу, яке реально саме є живим міфом? До цього ж в міфах не опускаються! Існує багато більш зручних методів не сказати правди!
Подати коментарі частини політиків. Сказати половину. Сплутати дві події в одну. І все ж правда!
Щось не договорити. Десь змовчати, десь сказати більше. Вивернути факт коментарем. Навіть подати два синхрони в потрібній послідовності, і результат – на гора.
І підіть доведіть, що хтось бреше.
Брешуть не журналісти, шановний пане. І навіть не політики, які, говорячи те, що кажуть, насправді виконують свою роботу, як вважають за потрібне. І змушувати писати брехню нікому не треба.
Навіщо? Існує перше тваринне почуття, підсилене у деяких географічних точках планети до останнього рубежу. Це – СТРАХ. Власне від нього починається все. Політики, журналісти, глядачі, - всі БОЯТЬСЯ.
Хто за авторитет, хто за владу, хто - за гроші. Бояться за ті поняття, які становлять для них саме життя.
Ви кажете – "не звинувачуйте журналістів, які намагаються надавати всебічну інформацію, не стаючи ні на чий бік".
Чи не здається вам, що звинувачувати журналістів - це все одно, що розбити мийку на кухні за те, що вдома немає води? Це – вимагати від перекупників якісного продукту? Вимагати від простих посередників зміни всього середовища?
Справа в тому, що, власне, в екстремальних умовах у роботі саме цих посередників стало ВСЕ ЯСНО. Журналісти в цій ситуації, яка гіперболізувала все життя в країні, стали чимось на кшталт лупи, збільшуваного скла.
Вони працюють, як і працювали, і кожен ретранслює думку того, кого і до того. Але тепер це проявилося яскравіше, і то настільки, що тепер це не лише побачили, бо бачили і раніше. Це УСВІДОМИЛИ.
Люди, які знали, що їм все життя брешуть (всі були в СРСР), тепер усвідомили НАСКІЛЬКИ велика ця брехня. Істоти, що жили до того в їх уяві лише в телеекрані, відносилися лише до міфологічного простору, де говорять титулами, глобальними проблемами і словами типу "відбулася двостороння зустріч" (а не просто "зустрілися"), набрали людської подоби. Бо вони, здається, можуть матюкатися, як сусіди з підвального приміщення. Можуть боятися за свою шкіру, як кожний з довколишніх. До смерті ображатися на критику. І звертатися не, для прикладу, "Шановний міністре внутрішніх справ України", а просто Юра, як співробітники в цеху. ІДОЛИ ВПАЛИ З П’ЄДЕСТАЛУ МІФОЛОГІЧНОГО ПРОСТОРУ, і стали людьми. А люди, як відомо, повинні відповідати за свої вчинки.
В цьому проблема. А той, хто не до кінця усвідомлює ситуацію через призму свого непереборного, закоренілого в свідомості страху, той не йде напряму з протестами. І звинувачує у падінні ідеалів не самих винуватців, а тих, хто ближче – тобто посередників, журналістів. Бо БОЇТЬСЯ. Зрештою, як і ті ж журналісти.
Дарія Чепак
Здравствуйте!
Господин Арьев в своем воззвании призывает ни в чем не обвинять журналистов, так как они только объективно освещают события. Увы, таких единицы. Нынешний кризис власти является и кризисом украинской журналистики. Большинство журналистов, освещая нынешние события, увы, врут.
Из страха ли потерять работу, или, сумев уговорить себя "встать над политикой", но встают они только на сторону власти. В результате ложную информацию получает большинство населения Украины, интернет издания для большинства все-таки диковинка. И это самое большинство продолжает думать, что в Киеве коммунисты рвутся к власти. Так можно, вообще-то и до гражданской войны долгаться.
Был такой украинский переводчик по фамилии Лукаш. Когда посадили Ивана Дзюбу, он обратился с письмом в Политбюро, в котором просил посадить его вместо Дзюбы. Так как Дзюба чрезвычайно важен для украинской культуры. Лукаша не посадили, но с работы выгнали. Он сидел дома и болел. Друзья его по-тихоньку спрашивали: "Ну как тебе живется в оппозиции?" А он отвечал: "Ну, как живется? Лежу. Но через "е", а не через "и".
Того и вам желаю.
С уважением, Станислав Речинский, журналист.
Вибачте, хоча неповинна говорити, але не можу не говорити. Ар'єв обурив.
Пане Ар'єв, - журналісте незалежний не від чого! Пане дзеркало сучасності! Чи може український Тарковський?
Ви стверджуєте, що тільки висвітлюєте події і намагаєтесь робити це об'єктивно і всебічно, наскільки володієте інформацією, а Вас звинувачують у продажності і підтримці режиму.
Цікаво, коли б на ваших очах гвалтували вашу кохану жінку, ви б теж вели безпристрастний репортаж з місця події, чи боронили б її і свою честь? Влада гвалтує демократію в Україні, душить свободу, нищить кращих з кращих, а ви вдаючи із себе об'єктивного журналіста, безпристрасно висвітлюєте події!
Поки ви, пане "Тарковський" будете "віддзеркалювати" події, як це робилося шість Кучмівських років, наш "гарант" , руками "орлів" типу Волкова, Пінчука, Деркача молодшого Медведчука..., які огніздилися у Верховній Раді, замитарить, запроцедурить життєво важливі для України питання, і, тихим сапом, зверне караок тим відчайдушним сміливцям, які повстали проти свавілля влади в Україні.
А Княжицькі з Лапіхурами розтлумачать народові що до чого на каналах УТ-1, ІСТV ...
Та вам що, ви і далі будете "віддзеркалювати". Тільки глухо-сліпо-німий в Україні може вірити у об'єктивне розслідування Генпрокуратурою на чолі з Потебеньком справи Гонгадзе-Мороз-Кучма.
Нехай, як Ви кажете, журналіст не політик, але ж він людина. ЛЮ-ДИ-НА! Не амеба, не інфузорія-туфелька, не комп'ютер, а ЛЮДИНА. Людині притаманне почуття власної гідності, честі. Вона не теорпить наруги над собою і тим відрізняється від тої ж інфузорії.
Ви були сьогодні на Грушевського?
Ви бачили як підходила Кучмівська колона до Верховної Ради? Так, їх сьогодні було більше, ніж прибічників руху "Україна без Кучми", але їх колону очолювало... ТРИ СМІТЯРКОВОЗИ!!! Так, ви добре зрозуміли, попереду аморфної маси з транспорантами " Кучма наш президент" сунуло три смітярки.
На мій погляд це дуже символічно. Цікаво, чи хтось із об'єктивних журналістів звернув на це увагу? Як на вашу думку, - три смітярки начолі Кучмівської колони це факт, який
потребує коментарів, чи це той факт про який незалежному журналісту краще промовчати? Про що ще треба промовчати незалежному журналісту, щоб виглядати об'єктивним в Україні?
Л.К.
Ребята!
Мне дико стыдно за наше телевидение. Кривым зеркалом стали не только прокучмовские УТ-1 и ICTV. Нельзя смотреть даже Интер. Держаться пока только СТБ и 1+1.
Это издевательство, когда, включая канал, и ожидая услышать о горячих новостях с Майдана Незалежности, вдруг попадаешь на рассказы о сельском хозяйстве... Как будто-бы ничего не произошло!!!
Я - будущий режиссер телевидения. Но мне не хочется работать на средства "массовой" информации, которые делают из людей идиотов.
С вами студенты Киева.
Нина, переводчик и журналист.