Тривалі намагання України досягти більш сприятливого режиму торгівлі з країнами СНД не принесли відчутного результату. Можна констатувати, що переговори зайшли в глухий кут: Україна не може, а Росія не хоче.
Нескінченні дискусії про форми економічної співпраці між Україною та іншими пострадянськими країнами можуть будь-кого збити з пантелику. Протягом 20 років після розвалу Радянського Союзу було утворено дуже багато різних інтеграційних утворень, однак далеко не завжди вони були життєздатними. Серед економічних інтеграційних об’єднань, які зараз можуть мати вплив на економічний розвиток України, найголовнішими є зона вільної торгівлі країн СНД та Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану. Які перспективи участі України у цих об’єднаннях? Яку корись і які загрози вони несуть? Для того, щоб розібратися у цих питаннях, спочатку слід визначити основні поняття та коротко подивитися на історію створення цих економічних об’єднань.
Зона вільної торгівлі - це група країн, які відмінили всі чи більшість мит та кількісних обмежень (квот) у взаємній торгівлі. Інакше кажучи, країни намагаються усунути бар’єри у взаємній торгівлі з метою досягнення кращих умов для економічної співпраці. Країна може бути одночасно учасником багатьох угод про вільну торгівлю. Наприклад, Мексика має 11 договорів про вільну торгівлю із 41 країною світу. Тому Україна може бути одночасно у зоні вільної торгівлі з країнами СНД та з країнами Європейського Союзу.
Перші намагання створити зону вільної торгівлі на теренах СНД сягають ще початку 1990-х років, однак жодна спроба практично втілити ці ідеї не була успішною. Угода про зону вільної торгівлі, підписана у 1993 році так і не набула чинності, оскільки сама ж Росія, яка її ініціювала, так і не ратифікувала цю угоду. Новий договір про зону вільної торгівлі в рамках Співдружності Незалежних Держав був підписаний у жовтні 2011 року на зустрічі прем’єрів країн СНД. Цей договір підписали Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан, Молдова й Таджикистан. Для того, щоб він вступив в силу, його мають ратифікувати парламенти країн. Хоча договір було підписано ще 18 жовтня 2011 року, досі жоден з парламентів не ратифікував цієї угоди.
Митний союз - вища форма економічної інтеграції у порівнянні з зоною вільної торгівлі. Країни митного союзу скасовують обмеження на внутрішню торгівлю між його членами і проводять узгоджену торговельну політику щодо інших країн. Це передбачає утворення наднаціональних органів для встановлення єдиних зовнішніх мит. Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану був утворений у 2007 році на основі Євразійського економічного співтовариства. Україна не є членом ЄврАзЄС, а має лише статус спостерігача.
Для проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики, Митний союз утворив Комісію Митного союзу, яка у 2011 р. перетворилася на Євразійську економічну комісію - наднаціональний орган, рішення якого є обов’язковим для всіх членів Митного союзу. У цьому органі кількість голосів залежить від економічної ваги країни - Росія має 57%, в Білорусь і Казахстан - по 21,5 %. Єдиний митний кодекс для трьох країн вступив в дію з липня 2010 року, а через рік митні кордони між країнами були ліквідовані і перенесені на зовнішній периметр.
Які перспективи участі України у цих економічних об’єднаннях?
Спочатку розглянемо значення та перспективи утворення зони вільної торгівлі країн СНД.
Україні вигідно підписати угоду про зону вільної торгівлі з країнами-членами СНД. Україна експортує до країн СНД 38% своїх товарів і імпортує 45% товарів, тому покращення умов взаємної торгівлі є вагомим чинником економічного розвитку. Договір про зону вільної торгівлі був підписаний ще минулого року і тепер Путін наполегливо пропонує синхронно ратифікувати його у парламентах.
Однак запропонований текст договору містить дуже багато положень, що не відповідають інтересам України. Найвагомішим недоліком запропонованої угоди є величезний перелік винятків та обмежень з режиму вільної торгівлі. Обмеження, чи спеціальні формули для обчислення експортного мита стосуються нафти і нафтопродуктів, газу, деревини, продуктів хімічної промисловості, сировини для виробництва кольорових металів, цукру тощо.
У такому вигляді дане утворення важко назвати зоною вільної торгівлі, оскільки значна частина товарообороту виключена з режиму вільної торгівлі. Якщо Україна підпише цей договір, то умови торгівлі суттєво не зміняться. Тому це питання слід відкласти до вступу Росії до Світової організації торгівлі, оскільки тоді українські позиції будуть сильнішими.
Водночас, ще раз наголошую, що Україні вигідна зона вільної торгівлі, однак без обмежень та винятків.
Що стосується Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, то тут ситуація значно складніша. Україну наполегливо тягнуть до цього інтеграційного об’єднання, однак участь України у Митному союзі є неможливою з огляду на три основні причини:
По-перше, членство у Митному союзі передбачає утворення наднаціональних органів, що заборонено Конституцією України. Для внесення змін до Конституції України потрібно 300 голосів у парламенті, чого зараз неможливо досягти.
По-друге, Україна є членом Світової організації торгівлі і при вступі країна проводила переговори зі всіма членами організації щодо умов торгівлі. Митний союз має вищі ставки мита, тому якщо Україна приєднається до Митного союзу, вона повинна провести повторні переговори зі всіма членами СОТ, або покинути лави цієї організації.
По-третє, участь у Митному союзі означає відмову від зони вільної торгівлі з ЄС, про що Європейський Союз вже попередив Україну. Технічні переговори про утворення зони вільної торгівлі з ЄС, які тривали 4 роки, вже завершені і Президент України прагне якомога швидше парафувати цю угоду.
І нарешті, участь у Митному союзі також означатиме втягування України у майбутній Євразійський Союз, який буде контролюватися Москвою. Навіть Білорусь відмовилася реформувати Євразійське економічне співтовариство на умовах Кремля.
Єдиною економічною перевагою членства у Митному союзі для України є отримання російського газу за внутрішніми російськими цінами. Але вчора (20 березня) Газпром оголосив про підвищення внутрішніх цін на газ (на 45% - до 137 дол. до кінця року) і планує довести рівень внутрішніх цін до рівня експортних цін до 2015 року. Відтак вигода від дешевого газу дуже швидко зникне, а можливості для України для підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС будуть втрачені. Україна не може жертвувати стратегічними цілями заради досягнення тимчасової тактичної вигоди.
У Митному союзі Україна більше не матиме економічної свободи. Рішення Митного союзу є обов’язковими для всіх його членів. Оскільки більшість голосів має Росія, то саме Кремль визначатиме економічну політику, а Україна буде змушена лише підкорятися. Вже тепер Медведєв прямо погрожує погіршенням економічних стосунків у разі неприєднання Україною до цього проекту. Перехід до мови погроз свідчить, що до України не ставляться і не будуть ставитися як до рівноцінного партнера.
Тому Президент України не може і не хоче вступати до Митного союзу. Україна запропонувала формулу співпраці з Митним союзом у форматі "3+1", яка не суперечить намірам України утворенню зони вільної торгівлі з ЄС. Однак Росію не влаштовує запропонована Києвом така формула співробітництва. Очевидно, що економічні питання не є надто важливими для Росії, її цікавить посилення свого політичного впливу на весь пострадянський простір.
Тому тиск на Україну буде посилюватися, про що свідчить хоча б "сирна війна" між країнами, що триває з минулого року. Росію більше не вийде задобрити обіцянками на кшталт надання російській мові статусу державної, їй потрібний значно вагоміші результати, остаточна мета яких - побудова Євразійського союзу.
У теперішні ситуації Україна не має багато варіантів. Вступ до Митного союзу є неможливим. Україна повинна продовжувати переговори про створення зони вільної торгівлі з країнами СНД, однак Росія не зацікавлена у створенні режиму повноцінної вільної торгівлі. Переговори між двома державами в черговий раз зайшли у глухий кут.
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua