Минулий сесійний тиждень ознаменувався у суспільстві такими собі депутатськими "боями без правил". Ніби ж нічого дивного: не вперше і не востаннє. Проте подія, що спричинила бійку, як на мене, розділила свідомість українців на "до" і "після". Але на початку цього сесійного тижня навіть до сварки не дійшло: регіонали згадали свою улюблену гру молодості - "наперстки" - і швиденько, як злодії, знишка за лічені секунди проголосували цей доленосний для держави закон.
Мабуть, таки "добра справа" з цим мовним законом, якщо його голосування треба так приховувати, щоб навіть канал "Рада" не показав пряму трансляцію! Хоча ми всі, громадяни України, платимо із власної кишені податки у тому числі і для цього телеканалу, щоб могли у прямому ефірі побачити тих "героїв", хто нами маніпулює! Адже закон про мови, який викликав стільки "солодкого щебету" регіоналів - звичайний "троянський кінь"!
Щоб не бути голослівним, кілька тез: чи вірить хто-небудь у суспільстві, що місцеві чиновники в Одеській області миттєво вивчать болгарську мову, щоб забезпечити права громад - носіїв цієї мови? Ні! Чи, можливо, станеться чудо із регіональними чиновниками у Криму, і вони, замість утискати та принижувати кримських татар (а це відбувається постійно), усі водночас вивчать мову кримських татар та імплементують її у суспільне життя? Ні! Чи, можливо, у Донецькій області є вже чиновники-добровольці, які вивчать грецьку мову задля реалізації потреб етнічних меншин? І ще раз ні! Цю галерею прикладів можна продовжити до безкінечності. Проте суть залишається одна: "обгородили город" для російської мови.
Не буду ламати стріли про "аморальність" тощо, натомість хочу запропонувати усім партійним "поборникам" "вєлікого і могучєго" та майстрам пустого передвиборчого піару публічно, перед телекамерами написати диктант російською мовою, взявши уривок з Достоєвського або того ж таки Чехова. Переконаний, що публіка ахне від безграмотності!
У цей день нахабної і публічної наруги над нами я був серед протестуючих; один із нас сказав, що "їм потрібна друга мова, бо вони нездібні вивчити першу - державну". А цей диктант довів би очевидне: тотальна малограмотність деяких регіоналів поширюється на всі мови усіх національностей України.
Не хочу говорити і про мотиви прийняття даного закону, бо автори його та обстоювачі відсутні у моєму вимірі серед людей, які варті дискусії чи полеміки. Говорити хочу до тих, хто по мою сторону вододілу. Кожен українець, який чує, що наш Тризуб ще чотири тисячоліття назад був оберегом трипільців, розвівався на бойовому стягові князя Святослава та зберігся як символ нашої національної безперервності і сьогодні, з гордістю каже - так, це наш герб! А зберігся він не сам по собі: його берегли і боронили з покоління в покоління відчайдухи та романтики, що прагнули чогось більшого, ніж хліба і сала.
Нас із вами, українці, мільйони
Ми так легко приєднуємося до наших минулих звитяг і успіхів, проте водночас не вчимося нічому з наших поразок. Коли у 20-х роках більшовики з енкаведистами "очолили" на Україні сумнозвісний процес "українізації" - він закінчився у 30-х роках тотальними розстрілами та засланнями для майже усієї української інтелігенції. А для тих байдужих, хто думав, що їх це не стосується, - у 33-му закінчився Голодомором.
Тому, чуючи сьогодні про велику турботу щодо української мови з боку регіоналів та їх "учителів" - комуністів, розумію - сучасна "українізація" наступає!!! Нас із вами, українці, мільйони, і якщо кожен вголос висловить хоча б один раз протест у школі, у державних установах, на роботі, у транспорті, на мітингу - разом це буде могутній гук! І вони відступлять, не посміють! Я це відчув, коли відбулося їхнє "крисяче голосування" зі страху перед протестуючими.
А ще цього дня я відчув, що і серед нас відчайдухи є, коли дивився на молоду дівчину років сімнадцяти, що стояла поряд із заплаканим обличчям і кричала з відчаю: "Я не здамся, я боротимусь до кінця!" Як старша людина, я відчув і власну відповідальність за те, що ця дівчина молодша від незалежної України, а мусить відстоювати своє право на свою мову у своїй країні на вулиці під дощем...
Якщо не під тиском згаяних років та попередніх помилок, то хоча б під тиском совісті маємо відповідально усвідомити: це стосується кожного з нас! Бо інакше наші з вами правнуки в історії про сьогодення і про нас із вами напишуть: були такі собі "німі салоїди", які втратили мову, державу і власну гідність не через війну або інтервентну навалу, а із власної байдужості чи страху перед невеличкою купкою політиків, сп’янілих від вседозволеності.
Валерій Лебедівський- голова Асоціації демократичного розвитку і самоврядування України
Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Facebook
