Здається, в українському опозиційному таборі визначилися з найголовнішим: на вибори до Верховної Ради паралельно рушать три потужні партійні колони: "Батьківщина", УДАР та "Свобода", які не поборюватимуть одна одну в загальнонаціональному окрузі, а в мажоритарних округах виставлять узгоджених кандидатів. При цьому великі партії абсорбують до своїх списків представників дрібніших політичних сил (чи то в результаті злиття цих партій із "важковаговиками", чи то внаслідок певних угод), а мажоритарні округи отримують узгоджених кандидатів-висуванців від єдиної опозиції. Ну, а у Верховній Раді всі сили будуть з’єднані у міжпартійний блок, який ще до цього матиме програму практичних дій з демонтажу чинного режиму і побудови демократичної системи влади.
Принаймні, поки що йдеться саме про такий варіант дій тих опозиційних партій, які узгоджують свої позиції в рамках Комітету опору диктатурі (КОД) чи співпрацюють із ним.
Що ж стосується тих партій, які не входять до КОДу чи вийшли з нього, як-от "Україна - вперед!" (колишня УСДП) чи Європейська партія, то вони збираються формувати власні списки. Чи намагатимуться вони узгоджувати кандидатів у мажоритарних округах з іншими опозиціонерами, невідомо. Інші ж опозиціонери навіть теоретично не мають шансів подолати 5-відсотковий виборчий бар’єр, якщо, звісно, влада не "домалює" їм потрібні голоси.
Рейтинги і перспективи
Сумарно, за даними дослідження, проведеного Соціологічною групою "Рейтинг", якби вибори до Верховної Ради України відбувалися у березні 2012 року, то "Батьківщина", "Фронт змін" (який де-факто об’єднується з нею), УДАР, "Свобода" та не надто впливові партії, що стають під прапори "Батьківщини", одержують близько 35% голосів усіх громадян та 44% голосів потенційних учасників голосування. Якщо до цього докласти голоси "Громадянської позиції", яка веде переговори з УДАРом про об’єднання, то буде відповідно 37% та 47%. Це багато. В абсолютному вимірі це більше, ніж одержав Віктор Янукович у другому турі виборів Президента. І це значно більше, ніж отримали на парламентських виборах 2007 року партії нинішньої більшості у Верховній Раді. Але це зовсім не гарантія перемоги, навіть якщо станеться диво і голоси виборців будуть підраховані чесно, - все вирішуватиметься у мажоритарних округах. У 2002 році, коли діяла подібна виборча система, зі 100 обраних там - крім 125 відверто партійних висуванців - "незалежних" кандидатів 99 приєднались у Верховній Раді до пропрезидентської фракції "За єдину Україну"...
Але, крім цього, є й інші важливі моменти. Похід основних опозиційних сил на вибори трьома колонами дасть позитивний результат (зі збереженням, а, цілком імовірно, і нарощуванням сумарного електорального потенціалу, якщо спрацює кумулятивний ефект) за виконання кількох умов. По-перше, повинні бути чітко визначені "виборчі ніші" кожної з цих сил - відповідно, агітація повинна набути не абстрактно-антивладного, а цільового характеру. Ба більше: агітатори "Свободи" повинні будуть спрямовувати потенційних (за ідеологічними настановами) виборців "Батьківщини" до неї, і навпаки. По-друге, нечисленні і непотужні партійні ЗМІ муситимуть допомагати тим чи іншим способом колегам по опозиції. По-третє, має бути заздалегідь змальована і донесена до виборців спільна програма-мінімум дій у Верховній Раді наступного скликання; так само має бути зроблено і стосовно основ соціально-економічної та політичної стратегії коаліційного уряду (попри відчутний крен владних повноважень у бік Президента та його адміністрації, все ж існують дієві конституційні механізми, що дозволяють сформувати такий уряд). Нарешті, не треба забувати і про місцеве самоврядування та суддівську владу: Верховна Рада має певні важелі впливу на ці структури, і слід мати готовий план із дострокових виборів місцевих рад на основі нового закону та переформатування всього судового корпусу. Іншими словами, пересічні виборці (а сьогодні надто багато людей сумнівається, чи взагалі варто їм іти на вибори) повинні отримати чіткий сигнал - до Верховної Ради йдуть не просто "борці зі злочинним режимом", а професіонали (з одним "Ф"), які знають, як будувати справедливу державу й ефективну економіку.
Крім того, важливого значення набуває ставлення зазначеної "трійки" до тих опозиційних сил, які вирішили іти до Верховної Ради самостійно. Об’єктивно вони спроможні відібрати у реально прохідних сил декілька відсотків голосів виборців, залишившись при цьому поза бортом парламенту; за певних обставин це може стати критичним просто-таки чинником, який не дозволить опозиційним партіям сформувати у новій Раді стійку більшість. Видається, ще не пізно запропонувати цим партіям підтримку певного числа їхніх кандидатів у мажоритарних округах в обмін на пряме чи непряме зняття своїх претензій на проходження у загальнонаціональному окрузі. Це покаже, чи йдеться про справжні опозиційні сили, чи про таку собі "реєстрову опозицію", що співпрацює із президентською адміністрацією.
Час діяти
Але все ж, попри певну визначеність в опозиційному таборі (якщо її не поруйнує якийсь раптовий скандал), для багатьох залишається відкритим питання: чи правильний був зроблений вибір? Чи й справді слід іти трьома колонами до Верховної Ради? Чи все ж Юлія Тимошенко мала рацію, ведучи мову - аж до останнього моменту! - про спільний опозиційний список кандидатів по загальнонаціональну округу?
Видається, що теоретично - так. І соціологічні дослідження, які показують, що єдність усіх опозиційних сил не дає кумулятивного ефекту, ба більше - їхній єдиний список збере менше голосів, ніж осібні списки, фіксують лише нинішній стан громадських настроїв. У разі формування такого списку та початку активної діяльності об’єднаної опозиції на всіх рівнях ситуація неодмінно змінилася б. Проте, ніде правди діти, для цього потрібна була б не тільки інша політична еліта, що є в Україні, а й інші рядові члени партій, які нерідко - попри всю свою опозиційність - не приходять на допомогу одні одним і тягнуть у різні боки...
Відтак за реальних обставин чинна конфігурація опозиційних сил - якщо вона, звісно, збережеться і наповниться вагомим змістом, - має низку плюсів. Одним із найголовніших із них є кадровий розподіл кандидатів по списках. Якщо "Батьківщина" спроможна запропонувати виборцям чималу кількість "старої гвардії", випробуваної у попередніх політичних боях і не купленої та не заляканої владою (і, на додачу, якщо реалізується пропозиція Тимошенко та Луценка, низки знаних незалежних інтелектуалів), то "Свобода" поведе до Верховної Ради переважно молодих і ще незнаних широким загалом політиків заходу й центру України. УДАР, у свою чергу, включатиме низку відомих політиків молодого і середнього віку в поєднанні з партійними активістами з центру та півдня держави. Звісно, проблемним залишається схід і Крим - вотчина Партії регіонів та КПУ, але це лише 1/5 електорального масиву...
Отже, жереб кинуто - і тепер опозиціонерам слід не розводити балаканину, а діяти максимально виважено та скоординовано, і водночас - максимально оперативно та ефективно.
Сергій Грабовський - кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua