Те, що відбувається нині у світі, пов’язано з кризою суспільних відносин, а не тільки з економікою. Суспільство ХХІ століття формує нову систему викликів і неформальних правил "гри" на усіх рівнях людського співіснування, які будуть по-новому визначати соціально-економічну, політичну поведінку мільйонів громадян у світі. Криза – це індикатор ефективності суспільної культури управління і спроможності національних держав до модернізації. Постійні суспільні кризи і технологічні катастрофи засвідчили про необхідність структурної соціальної модернізації суспільства. Базова модель управління, яка була традиційною для ліберальної економіки ХХ століття – майже себе вичерпала. Постає потреба нових підходів у вигляді ефективних механізмів сучасної публічної політики. Насамперед мова йде про державу у дії, де акцент робиться не на вдосконаленні інститутів влади, а на створенні ефективних механізмів, спроможних вирішити суспільно важливі проблеми, що визнані громадянами, як колективні.
Також постає питання про визначення дійових осіб публічної політики, які будуть пропонувати стратегію модернізації суспільства в цілому і економіки зокрема, не зациклюючись на ідеологічних кліше ХХ століття. Крім того, завжди виникає питання щодо груп мішеней і кінцевих користувачів реформ, які повинні стати провайдерами нових суспільних відносин. Міф про універсальність ринкових інструментів і штучна монетаризація віртуальної економіки при пасивній ролі держави призвела до системної кризи. Втрата державою функцій арбітра, прогнозиста та гаранта суспільного договору і економічного розвитку частково призвела до хаосу і громадянських конфліктів. Навіть прихильники чисто ліберальної моделі економіки бачать необхідність у підвищенні "політичної" ролі держави у реформуванні соціально – економічних відносин. Ось чому реформи потрібно довіряти тим, хто може нести соціальну відповідальність за їхні наслідки, а не тим хто ставить за кінцеву мету насамперед, отримання монопольного надприбутку.
Виходячи з цих реалій світ визнає необхідність повернути частину регуляторних функцій державі, але вже не як домінуючому патерналісту, а як арбітру , що слідкує за реалізацією нового суспільного договору між громадянським суспільством, державою і корпораціями. Сьогодні ми повинні чітко зрозуміти, що відбувається черговий циклічний етап розвитку нових цивілізаційних відносин із новими суспільно управлінськими функціями і механізмами. Я його називаю "постінформаційним" або "синтетичним", коли суспільство формує мережеві засади нових економічних, соціально-політичних і гуманітарних відносин. Відбувається часткове "полівіння" суспільства, особливо в середовищі інтелектуалів і так званого середнього класу, який опинився, особливо в Україні на узбіччі свята життя". Про те, мова йде не про традиційне радянське розуміння такого поняття, як справедливість, а про реалізацію принципів західної демократії в сучасних умовах. Насамперед, це доступ до суспільних ресурсів і збалансованість соціального управління в перерозподілі національних багатств.
У свою чергу бізнес, як ліки може мати суспільно-позитивний ефект, а при безконтрольному використанні є провокатором соціальних конфліктів. Так, бізнес може стати одним із ключових носіїв соціальних змін та інновацій. Проте його діяльність повинна знаходитися в рамках суспільного договору і контролюватись інститутами держави. В цій ситуації середній клас – також не панацея. Це достатньо консервативна структура, але, водночас, це становий хребет суспільства. Він фактично і формує сталу національну державу. Ми намагалися інтегруватися в глобальний світ, до пуття не сформувавши станового хребта українського суспільства, а значить і стабільну національну державу – носія сучасних ідей і сталих традицій.
Конкурентна нація виникає тільки тоді коли влада передається не з рук в руки, навіть за допомогою демократичного інструментарію, а з розумної до більш розумної голови, спроможної організувати ефективний державний менеджмент у зрілому громадянському суспільстві. Доречною до цієї тези є думка генерала де Голя: "як я не навиджу розумніших за себе, але без них не обійдеться Франція".
Потрібен "ефективний громадянин"
Українська держава повинна стати зручною для тих, хто в ній живе і реалізується. Вона повинна капіталізувати інтелект. Зробити його конкуренто спроможним і зупинити міграцію спочатку "мізків", а з часом і кваліфікованих робочих рук . Створення єдиних правил гри і ефективно діючого соціального ліфту дасть людям віру і впевненість у перспективі цієї держави, а значить і майбутнє для себе особисто. Колись відомий письменник і дисидент Іван Світличний сказав сакраментальну фразу: "Найбільш небезпечним для України є "безшабашний хохол" із зовнішніми атрибутами українця. Нам сьогодні, насамперед потрібен "ефективний громадянин" спроможний реалізуватися у різних сферах суспільного життя і створити моду на український бренд.
Олігархам середній клас потрібний як гарант збереження власності і прибутків. Інше питання, чи потрібні середньому класу "наші" олігархи у сьогоднішньому вигляді – дивись європейський досвід. Варто говорити про перерозподіл функцій управління від меншості до соціально стабільної більшості, яка і буде забезпечувати реалізацію прийнятих рішень. Важливі економічні і політичні рішення приймаються на сьогодні консенсусом. Мажоритарні і міноритарні акціонери суспільно-економічних відносин залежать один від одного і намагаються враховувати різновекторні інтереси. Ще австрійський канцлер, граф Метерніх казав, що демократія – дуже важкий інструмент, вона немов скрипка. На ній потрібно вміти грати. Сьогодні варто говорити про громадянина, спроможного мати рівний доступ до різних видів ресурсів. Відсутність цього механізму загрожує сталості суспільства і перспективам України як модернової держави.
Шляхом й каталізатором змін має стати мозок одних об’єднаних у колективний розум з іншими. Головний ідеолог буржуазії Жак Кальвін казав, що "…буржуазія повинна вести себе скромно – тільки тоді вони зможуть мати моральне право вимагати щось від інших членів суспільства". Як що це правило порушується, до речі згадайте про "комуністичне чванство" то такі суспільні відносини втрачають свій прогресивний потенціал і стають гальмом суспільного розвитку.
Криза, громадянські конфлікти, революції це наслідки неефективного управління і деградації суспільної моралі. Мав сенс російський письменник Віктор Астафєв, коли у Львові казав, що Росія і Україна можуть загинути від "хамства і жлобства". Такої собі самозакоханості, виключності, інтелектуального снобізму і обмеженості. Є потреба у суспільстві на запитання: "Чим ти заробляєш на життя , а не тільки, скільки ти можеш витратити". І це якраз буде основою ефективного бізнесу. Для мене соціальна відповідальність бізнесу – це не тільки сучасні лікарні та благодійні фонди, хоч це також добре, і я йшов таким шляхом, а створення сучасних підприємств нового типу, де організація праці та заробітки знаходяться на високому рівні і є взірцем для національної економіки.
Сергій Телешун – завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування НАДУ при Президентові України; голова національного комітету міжнародної організації "Платформа Діалог Євразія"; доктор політичних наук, професор
Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua