Украинцы сбегают из плена, но для государства их там и не было
За даними Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, оприлюдненої у жовтні 2024 року, майже 66 тисяч українців визнані зниклими безвісти, військовополоненими чи цивільними бранцями внаслідок збройної агресії росії. Водночас рф старанно приховує масштабні затримання, адже свавільне позбавлення цивільних свободи є порушенням міжнародного права.
Затримання цивільних українців на окупованих територіях відбуваються без звинувачень та з політичних мотивів, а повернення з незаконного ув’язнення супроводжується бюрократичним хаосом.
Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яка до грудня 2024 діяла при Мінреінтеграці, з початку 2025 року підпорядковано Міністерству розвитку громад та територій України. Тепер відкрите питання, чи залишиться процес підтвердження факту незаконного ув’язнення непрозорим і ускладненим, через що приблизно третина цивільних бранців Кремля, які повернулися поза процедурою так званого "обміну", була позбавлена державної підтримки?
Затримання цивільних осіб часто мають політичні (проукраїнська позиція, організація мітингів, волонтерство) та релігійні мотиви (примус до співпраці з окупаційною владою). Іноді причини затримання є незрозумілими, наприклад, звинувачення у співпраці з СБУ або ЗСУ. Часто цивільні утримуються без жодних звинувачень.
За свідченнями, які отримали документатори Об’єднання родичів політв’язнів Кремля, які збирають інформацію про воєнні злочини, більшість цивільних затримували працівники правоохоронних органів окупаційної влади, вони представлялись працівниками ФСБ. При цьому проводили незаконні обшуки, під час яких забирали особисті речі, такі як телефони, ноутбуки, планшети та фотоапарати, як у позбавлених свободи осіб, так і у всіх членів їхніх сімей, які проживали в будинку.
Загалом за час повномасштабного вторгнення наші документатори опитали 442 свідки воєнних злочинів і виявили 288 випадків свавільного затримання цивільних. Ці дані ми передаємо до ООН, ОБСЄ та українських правоохоронних органів. Зауважимо, це лише частина задокументованих воєнних злочинів, здійснених окупантами на території нашої країни. І водночас це незначна частина реальної кількості вчинених злочинів, адже не всі свідки чи жертви готові давати свідчення, а щодо деяких випадків свідчити вже нікому….
Права цивільних бранців і їхній захист
Права цивільних, які повернулися з незаконного ув’язнення внаслідок збройної агресії проти України, захищені Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей". Однак цей закон прийнято за місяць до повномасштабного вторгнення і, на жаль, його редакція не могла врахувати тих реалій, в яких ми опинилися після 24 лютого 2022 року. Зокрема, чинна редакція дискримінаційна у підходах до прав постраждалих, виокремлюючи певні групи цивільних, які мають право на державну допомогу. Це створює абсолютно штучну і немотивовану "конкуренцію жертв".
Також погоджуюся з думкою експерта Центру громадянських свобод Михайла Савви, озвученою ним під час Правозахисного клубу "Повернення поза обміном: як захистити права самостійно звільнених з неволі РФ", що чинна редакція Закону стимулює цивільних, які самостійно повернулися з незаконного ув’язнення, вдаватися до брехні, зокрема, в частині проукраїнської діяльності. Адже однією з категорій громадян, які мають право на отримання державної допомоги та пільг, є цивільні, які до свого ув’язнення вели проукраїнську діяльність – були активістами, громадськими чи політичними діячами, журналістами тощо.
Щоб отримати державну допомогу та пільги, потрібно підтвердити факт незаконного ув’язнення. І тут вже виникає інша проблема – складність і непрозорість цієї процедури.
Читайте також: Невидимі для Женевських конвенцій. Чому Україні так важко повертати додому цивільних полонених
Сім кіл бюрократичного пекла
У межах взаємних звільнень, тобто під час так званих "обмінів", за даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до України повернулося близько 4 тисяч полонених, з яких лише 5% – цивільні. За нашими оцінками, сотні, а то й тисячі українців росія відпустила з різних причин поза "обмінами".
Якщо цивільні, звільнені за сприяння Координаційного штабу, тобто під час "обмінів", як правило не мають проблем з доведенням факту незаконного ув’язнення, то для тих цивільних, які самостійно звільнилися, цей процес стає бюрократичною, непрозорою і незрозумілою тяганиною, яка може розтягнутися на місяці, а то й роки.
Встановлення факту незаконного ув’язнення покладено на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яка діяла при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Після реорганізації Міреінтеграції цю комісію передано у підпорядкування Міністерству розвитку громад та територій України.
З моменту створення робота Комісії була закритою і непрозорою. Про це, зокрема, свідчить відсутність актуальної інформації про кількість осіб, яким підтверджено факт незаконного ув’язнення. У публічному доступі є лише інформація викладена у Концепції вдосконалення національної системи засобів правового захисту та підтримки осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії РФ проти України, представленій 5 липня 2024 року. У документі зазначено, що станом на 17 листопада 2023 року встановлено факт позбавлення волі щодо 4337 осіб (3574 військових та 763 цивільних).
На запит Об’єднання на доступ до публічної інформації Комісія щодо своєї діяльності надала часткову відповідь. Однак в частині інформації щодо кількості заяв від цивільних осіб на встановлення факту незаконного позбавлення особистої свободи, отриманих Комісією, та суми виплачених коштів особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи, Комісія відмовила надати інформацію. Причина відмови – нібито ця інформація належить до категорії "службового користування". Підставою для відмови у наданні інформації щодо кількості позитивних і негативних рішень Комісії стало віднесення цих даних до категорії "інформація з обмеженим доступом".
На нашу думку, закритість запитаної Об’єднанням інформації є безпідставною та порушує положення ЗУ "Про доступ до публічної інформації". З огляду на це ми подали скаргу до Уповноважено Верховної Ради України з прав людини щодо порушення права на інформацію, у відповідь на яку Офіс Омбудсмана відкрив провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина. За результатами розгляду провадження було відновлено право Об’єднання на інформацію, про що Офіс Омбудсмана повідомив додатковим листом. Водночас Міністерство національної єдності України надіслало відповідь на поданий раніше запит Об’єднання щодо діяльності Комісії до реорганізації Мінреінтеграції. В отриманій відповіді, зокрема, зазначається, що статистика кількості негативних рішень Комісії не велася.
За оприлюдненими у 2024 році даними щодо цивільних, Комісія відмовила приблизно в 30% звернень. Найбільш поширеною причиною відмови у встановленні факту позбавлення особистої свободи є недостатня кількість голосів членів Комісії або недостатність наданих заявником документів. У деяких випадках комісія взагалі може не повідомити заявника про своє рішення. При цьому відмову у встановленні факту незаконного ув’язнення отримували ті, хто звільнився самостійно – поза межами "обмінів".
Звільнитися самостійно людям вдається з різних причин – втекли з ув’язнення, їх відпустили окупанти або їх "депортували" з окупованих територій тощо. У таких випадках звільненим заручникам важко зібрати задокументовані докази свого ув’язнення, адже їм, як правило, не оголошуються офіційні звинувачення у порушенні закону, а тримаються вони в неволі інкомунікадо, тобто без зв'язку із зовнішнім світом. У свою чергу, росія не повідомляє міжнародні організації про те, що незаконно ув’язнює цивільне населення.
З огляду на це, у 2024 році Об’єднання за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" підготувало Експертний аналітичний огляд та рекомендації щодо доведення факту незаконного позбавлення особистої свободи цивільних громадян України. Документ ідентифікує ключові проблеми, такі як непрозорість роботи Комісії, брак правової допомоги та чітких критеріїв оцінки доказів, а також містить низку рекомендацій для вирішення цих проблем. На основі цього огляду було розроблено відповідний Алгоритм дій, який допомагає постраждалим підготуватися до процедури доведення незаконного ув’язнення. Водночас для комплексного вирішення проблеми необхідно внести зміни до ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" в частині розширення сфери дії закону на всіх цивільних громадян України, які незаконно позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Ігор Котелянець, голова правління Об’єднання родичів політв’язнів Кремля
