Три года спустя: справедливость для Украины – основа любого длительного мира
Переклад матеріалу, опублікованого в TIME.
У Великодню неділю 2022 року ракетний удар зруйнував тихе містечко на Донеччині. Після атаки 40-річна Оксана боролася за життя, тоді як її чоловік і маленький син загинули миттєво.
У січні наступного року в Дніпрі 23-річна Анастасія втратила батьків унаслідок удару по їхньому житловому будинку. Вона вже оплакувала свого нареченого, який загинув на війні.
У вересні 2024 року чергова українська родина була вбита – цього разу у Львові: дружина Ярослава і троє їхніх дочок загинули у своєму будинку від ще однієї російської ракети.
Ці трагедії – не винятки. Це жорстока буденність нації, що живе під обстрілами. За іменами та датами стоять розбиті життя і знищене майбутнє.
За три роки після початку повномасштабного вторгнення Росії справедливість стала гаслом мільйонів українців. Йдеться про відповідальність, про те, щоб винні у цій агресії були покарані, і щоб у майбутньому ніхто не наслідував приклад Владіміра Путіна. Це питання також набуло нової актуальності після того, як Дональд Трамп пообіцяв закінчити війну і розпочав переговори з Росією.
Але досягнення справедливості – завдання не з простих. Війна в Україні оголила глибокі розломи у міжнародному правопорядку, поставивши під сумнів його здатність виконувати свою основну функцію.
Поки світові лідери та правознавці обговорюють, як реагувати, сформувалося два основні підходи. Перший – створення трибуналу, що займатиметься саме злочином агресії, тобто свідомим рішенням розв’язати несправедливу війну. Другий – створення гібридного механізму, який би розглядав увесь спектр міжнародних злочинів, скоєних під час російського вторгнення: від воєнних злочинів до злочинів проти людяності.
Раніше анонсоване створення спеціального трибуналу над Росією за злочин агресії на базі Ради Європи містить суттєву прогалину. Незважаючи на добрі наміри, такий підхід ризикує вважати справедливість європейською проблемою, а не універсальним імперативом.
І Росія вже вхопилася за таке тлумачення. На саміті БРІКС у жовтні Москва представила ініціативи міжнародної юстиції як частину "західної змови", намагаючись розколоти світ на так званий "Глобальний Південь" і "Захід". Регіональний трибунал може ненавмисно підживити цю риторику, ще більше поляризуючи світ.
Щоб справедливість мала належну вагу, вона не може бути регіональною. Вона має бути глобальною. Це означає формування достатньо широкої коаліції, щоб надати легітимності цим зусиллям, до складу якої увійдуть країни з усіх куточків світу.
Сучасне міжнародне право народилося з руїн світових воєн. Після Першої світової війни ранні спроби притягнення винних до відповідальності, такі як Лейпцизькі процеси, дали цінні уроки, хоча й були обмежені слабкими правовими механізмами. Друга світова війна привела до створення Нюрнберзького і Токійського трибуналів, які мали величезне значення і прецедентну силу. Тим не менше, ці зусилля були принципово пов'язані з динамікою перемоги: союзники судили програвшу "вісь".
Ситуація України інша. Якщо війна закінчиться угодами чи замороженням конфлікту, жодна зі сторін не відчуватиме себе переможцем чи переможеним. Це може призвести до хиткого урегулювання, яке залишить питання справедливості без відповіді. Проблему ускладнює російська ядерна загроза, що впливає на ухвалення рішень на міжнародному рівні.
Союзники України стикаються з важливим вибором: чи віддадуть вони пріоритет справедливості, навіть якщо це ускладнить пошуки миру? Чи, навпаки, вимагатимуть від України поступитися прагненням до правосуддя в обмін на крихке перемир’я? Ці занепокоєння особливо гостро постають у контексті виключення України з того, що все частіше називають "переговорним процесом".
Сполучені Штати мають неоднозначні відносини з міжнародною кримінальною юстицією, часом активно виступаючи проти Міжнародного кримінального суду. Навіть вдаючись до санкцій – кроку, який прямо підриває фундаментальний принцип справедливості: притягнення до відповідальності винуватців у міжнародних злочинах. Такі дії дають Росії та іншим державам можливість для подальшої дискредитації міжнародного права та послаблення глобальної системи безпеки.
Тепер перед США постає вибір: очолити процес встановлення правосуддя чи залишитися осторонь. Глобальний трибунал щодо України дасть Америці шанс підтвердити свою прихильність до верховенства права і спростувати російський наратив про "західне лицемірство". Однак для цього потрібна чітка мета і бажання брати участь у безладному, часто розчаровуючому процесі досягнення міжнародного консенсусу.
Це не лише боротьба України. Це перевірка всього міжнародного порядку. Чи здатний він адаптуватися до реалій багатополярного світу, де агресори більше не можуть бути легко покарані? Чи зможе він збалансувати прагнення до миру з необхідністю справедливості?
Справедливість у цьому контексті – не просто абстрактне поняття. Вона є основою будь-якого тривалого миру. Без неї шрами цієї війни – для України, Європи та світового порядку – залишаться незагоєними.
Щоб правосуддя перемогло, воно не повинно мати кордонів. Воно має демонструвати спільну відданість принципам, де суверенітет є непорушним, право стоїть вище за силу, а жодна країна не є надто могутньою, щоб уникнути відповідальності. І воно не може бути предметом торгу.
Ставки ще ніколи не були настільки високими. Заклик України до справедливості – це водночас заклик до світу: обрати верховенство права, а не силу; створити систему, яка захищає слабких від сильних; і гарантувати, що навіть у найтемніші часи відповідальність завжди лишатиметься пріоритетом.
Це момент істини – не лише для України, а й для всього світу.
Гюндуз Мамедов
