Современный мир меняет войну, а значит, должны меняться и Вооруженные силы
Цей текст про те, що нам в армії необхідні зміни, насамперед до підходів управління та використання технологій.
Сьогодні склалась ситуація, коли 80% оперативно-тактичних подій на фронті незрозумілі приблизно 60% командного складу – просто через вік, досвід та освіту. Це не докір, це констатація об'єктивних обставин формування наших Збройних сил, та їхнього сучасного стану.
Бо якщо командири не розуміють, які проблеми та можливості є в них і, головне, у противника – горе їхнім підрозділам.
Поясню проблему на прикладах.
Що сьогодні найбільше потрібно піхотинцю та його підрозділу на полі бою? Ні, це вже не автомат і навіть не дрон. Можна мати зброю, але якщо ти сліпий – вона буде не ефективною.
Головне в сучасній війні – це планшет з програмами на кшталт "Дельти" та "Кропиви". Усе починається з цього – з ситуативної обізнаності, коли боєць дивиться на поле бою не крізь вікно бліндажу і навіть не через Мавік.
Щоб бути "зрячим", потрібні програми з великими даними. Це не просто карти – це багатошарові мапи з великим масивом даних: де що заміновано, де розташовані позиції ворога, де саме вчора працював танк противника, а де міномет… Зараз вносяться дані навіть з точками прильотів ворожих снарядів, бо вони дають уявлення і про дистанційні вогневі можливості ворога, і про потенційні укриття від його ж обстрілів, і ще дещо, про що скажу нижче.
Саме з цього починається бойова задача: мати можливість і навики дивитись та аналізувати великий масив даних. Якщо командир підрозділу 20 років дивився на паперову карту, то йому буде важко опанувати нові підходи.
Ще одна величезна фронтова проблема сьогодні – це РЕБ, як на авто бійця, так і в окопі. Сьогодні вже неможливо їздити по фронту так, як ми ганяли ще 2 роки тому. Бо дрони ворога скрізь. Вони можуть просто лежати та чекати, коли буде їхати ціль. Тому уся (!) пересувна техніка на фронті має бути з сучасними системами РЕБ, які глушать частоти. Це не панацея, але відсотків на 80 забезпечить, що бійця не знищать ще під час руху на позиції.
З окопним РЕБом складніше – боєць вмикає його, щоб захистити себе. Біда в тому, що цей РЕБ глушить і наші пташки. Не буду казати цифри, але вони значні – коли наші дрони падають через дію наших же РЕБ.
Для вирішення цієї проблеми командування має не просто забезпечити РЕБами, а ще й організувати таку взаємодію, щоб кожна пташка, яка вилітає від нас (а їх десятки, а інколи й сотні на день лише від однієї бригади), мала коридор без радіоперешкод.
Чи вчили цього в радянських воєнних академіях?
Скажу більше – з такою проблемою не стикалась жодна армія світу. Бо це перша війна дронів.
Ще одна важлива проблема – комунікаційно-психологічна. Модель радянської армії "я – начальник, ти – дурак" сьогодні не працює. Не ті часи, не ті люди. Сьогодні все має будуватись на стимулах. І це не просто модна риторика – це фактор ефективності, продиктований реальністю нової війни.
Одна справа, коли ви командир взводу і вашим бійцям треба викопати траншею. Тут все зрозуміло – якщо процес не йде, то можна покричати, поматюкатись, і потроху наковиряють.
А тепер уявіть, що ви командир взводу, задача якого налаштувати дрони на понижені частоти, щоб вони пролетіли ворожий РЕБ. Для цього треба десь знайти необхідні модулі, випаяти старі, впаяти нові, і головне – знати: де, як і куди. І тут уже, якщо немає нормальної комунікації з бійцями, хоч кричи, хоч матюкайся – особовий склад лише закриється в собі, і результату не буде.
А спеціалістів – обмаль. Актуальні навики вони отримують фактично в умовах бою, тож замінити кимось – просто нереально. Як наслідок, мінімум – це втрачений час; максимум – провал бойового завдання і людські життя.
Щоб було зрозуміло: війна дронів – це найдинамічніша сфера фронту. Те, що працювало вчора, вже не є ефективним сьогодні. Більшість FPV-дронів, які приходять від держави, підлягають переробці. Це не є секретною інформацією. Дрони приходять на одній частоті, а підрозділу потрібна інша. Якщо пташку не модернізувати, то вона просто впаде, разом із вибухівкою. У прямому сенсі – гроші на вітер.
Читайте також: Похоронний дрон
Тому всі передові бригади мають власні майстерні, де бійці щоденно переробляють дрони під конкретні обставини і конкретні задачі. Як правило, на цю роботу не передбачені штатні одиниці. Та і паяльники з купою обладнання треба купувати самостійно або шукати спонсорів.
Дивно звучить? Але це реальність – підрозділ має шукати спонсорів!
Подібна ситуація і зі снарядами для дронів. 99% БК для бригад виготовляється або переробляється в самих бригадах. Що, звісно, не передбачено нашою військовою бюрократією. А бійцю за таку роботу в тилу мають платити не 50 тисяч гривень, як зараз, а більше, бо ризик в нього не менший, ніж у хлопця в окопі.
Щоб розрулити ці проблеми, треба мати сміливість, адекватність, творчість та менеджерські якості. Старі підручники цьому не вчать…
Ще один новий виклик – масоване мінування. Пройшли часи, коли сапер заходив в сіру зону, ставив розтяжки і повертався назад. В такій масштабній війні має бути і масштабне мінування. А як його забезпечити, якщо все проглядається і прострілюється?
Дистанційним мінуванням. А це знову дрони. І знову планшети, щоб розуміти де мінувати потрібно, а де вже заміновано. До того ж противник детонує міни артилерійськими обстрілами: тут і стають у пригоді позначки воронок від артобстрілів росіян.
Якщо командири рівня рота – бригада розуміють ці тенденції, втрати будуть мінімальними, задачі будуть виконуватись. Якщо командири воюють "як колись", за радянськими підручниками – їхні підрозділи приречені.
А звідси – проблеми не тільки на фронті, але і в тилу: від труднощів мобілізації до втрати віри в перемогу і довіри до влади.
Увесь цей текст до того, що сучасний світ змінює війну, а отже, мають змінюватись і Збройні сили. Вони мають бути адекватними сучасній війні не тільки в технологічному, але і в організаційному, і психологічному планах. І зміни ці мають робити люди, які самі є сучасними, цінність яких визначається не віком чи погонами, а навиками, відповідністю сучасним умовам війни.
Зараз питання стоїть дуже просто: ми або змінимо організацію, адаптуємось і станемо унікальною сучасною армією. Або…
Або, як ми знаємо, "маленька радянська армія приречена програти великій радянській армії".
Єгор Фірсов
