Пьянство и наркотики – это рак армии. Те, кто выбирает деградацию, не имеют права быть здесь
Дуже легко сидіти вдома на дивані, попиваючи чай, і горлати про "права" алкоголіків і наркоманів в армії. Але більшість із вас навіть не уявляє, якою смертельною загрозою це є для підрозділу. Я знаю, що кажу: 6 років у війську, з яких 3 офіційно та ще 3 як доброволець бойового підрозділу. Я бачила, що таке пияцтво й наркоманія на фронті — коли солдат на позиції тримає не автомат, а пляшку, коли людина, яка має тебе прикривати, шукає чергову дозу або "склянку". Це не просто слабкість — це загроза життю кожного навколо.
1. Проспана війна: коли пляшка важливіша за позицію
Скільки позицій було проспано п’яними? Скільки разів ворог спокійно заходив, поки алкаші спали в калюжі антисептика? Скільки сплячих забрали в полон або просто зарізали? Вам про це не скажуть по телевізору, але це відбувається. Це ганьба, це втрата бойової спроможності і це смерть.
Війна — це місце сили, відповідальності й ясного розуму. Немає часу і місця для тих, хто обирає пияцтво або наркотики як спосіб "зняти стрес". Не можеш тримати себе в руках? Ти не маєш права бути на позиції. Бо від тебе залежать життя інших.
2. Культ "стакана": що ви святкуєте?
Чому алкоголю досі знаходиться місце у військових традиціях? "Тягнути стакан" за звання, за річницю, за загиблого побратима — це не шанування пам’яті, це деградація і привід для слабкості.
Усі ми прагнемо до стандартів НАТО, так? Тоді давайте вчитися в них справжньої честі та гідності. У військах НАТО загиблих побратимів шанують відтисканнями від землі прямо на похороні біля труни брата. Вони роблять це вголос, з усією віддачею, поки мурахи йдуть по тілу від тієї сили та єдності. Це не просто традиція — це справжня шана, гідна неоціненної жертви, яку віддав брат.
Чому не пробігти 10 км на честь загиблого?
Чому не відтиснутись 100 разів, щоб відчути хоча б частку того болю, який пережив твій брат на війні?
Так, це боляче. Так, це важко. Але це чесно і це гідно. Чарка не зробить тебе сильнішим, не наблизить до розуміння жертви, яку він приніс. Вона лише затуманить голову і перетворить тебе на ще одну небезпечну слабкість у строю.
3. Система, яка породжує проблему
Поки ТЦК і ВЛК закривають очі, п’яні та обколоті "бійці" йдуть на фронт:
- Хронічні алкоголіки, яких визнали "придатними".
- Сольовіки і метадонщики з цирозом, тромбозами, астенією.
Це не поодинокі випадки — це потік, який неможливо зупинити, бо комісії виконують план. Потім цю шушеру кидають на командирів. А вони змушені ставити їх на позиції, бо інших немає. Ви хочете кращу армію? Ідіть сюди. Спробуйте. Покажіть, як правильно. Але не смійте повчати тих, хто тут, зі своєї комфортної домівки.
4. Що робити: жорстка і безкомпромісна політика
- Відбір і контроль:
- Жорсткі ВЛК і ТЦК: хронічні залежні — непридатні. Жодних винятків.
- Психологічна перевірка: не підходиш — іди лікуйся або шукай інший шлях.
- Нульова толерантність до алкоголю і наркотиків:
- Чіткі правила: жодної краплі алкоголю на позиції.
- Покарання: миттєве відсторонення, штрафи або вивід із бойового складу.
- Нова культура вшанування:
- Заборона "тягнути стакан" за ритуалами.
- Фізична активність на честь загиблих: біг, вправи, робота на межі своїх сил. Пам’ять має виховувати силу, а не деградацію.
- Реабілітація:
- Створення програм лікування для залежних за межами бойових підрозділів.
- Психологічна підтримка, щоб бійці не "зривались" у стресі.
Отже!!
Пияцтво і наркотики — це рак армії. Це зрада своїх побратимів, позицій і всієї країни. Якщо ми це терпимо, ми програємо не тільки ворогу, але й самі собі.
Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.
Доданий скрін – моє смс під час мого командування на зведеному стабі в Покровську для дружніх підрозділів. І написаного воно вже по факту вживання алкоголю на нашому стабпункті медиками іншого підрозділу.
Аліна Михайлова