Украина стремится завершить войну. В чем проблема "мирных сценариев"?

Ексклюзивний переклад матеріалу для американського урядового аналітичного центру Wilson Center. Оригінал статті. 

Листопад 2024 року приніс безпрецедентні події у війні між Росією та Україною. Вперше тисячі північнокорейських солдатів приєдналися до війни на боці Росії. Вперше Росія запустила міжконтинентальну балістичну ракету "Орешник", здатну нести ядерний заряд, націлену на українське місто Дніпро.

Обидві події свідчать про явну ескалацію війни з боку Росії. Поки союзники України обмірковують кожен крок, щоб "уникнути ескалації", Росія відповідає двома провокативними діями, випробовуючи рішучість Заходу і підвищуючи ставки, якщо не зустрічає адекватної реакції.

"Я покладу край усім війнам", – заявив Дональд Трамп на своїй першій пресконференції як новообраний президент. Це обіцянка, яку багато українців зустріли з надією. Але як саме буде "покладений край"? Трамп ще не оприлюднив своїх планів.

Сценарії переговорів

На основі обговорень із моїми американськими колегами, зараз у Республіканській партії, ймовірно, немає єдиної фінальної стратегії щодо війни Росії проти України. Дебати тривають між двома діаметрально протилежними сценаріями. Перший передбачає збільшення військової допомоги Україні, щоб посилити її переговорні позиції.

Другий сценарій передбачає повне припинення військової допомоги. Прихильники цього підходу вважають, що це змусить Україну до переговорів і територіальних компромісів. Однак цей сценарій варто справедливо назвати "російським сценарієм", адже він дозволяє агресору досягти своїх цілей і уникнути відповідальності за свої дії. На щастя, багато членів Республіканської партії усвідомлюють ці ризики та розуміють, що перемога Росії не відповідає інтересам США.

Історично склалося так, що Республіканська партія часто проводила жорсткішу політику щодо Росії, ніж Демократична. Прогнозувати дії нової адміністрації США складно, адже тиск на Україну з метою поступок може підбадьорити інші авторитарні режими. Це очевидно для зацікавлених сторін як у Києві, так і у Вашингтоні.

Важливе геополітичне значення допомоги США Україні було звужене російськими лобістами до дебатів про "гроші американських платників податків". Їхня мета – переконати американських політиків зосередитися на внутрішніх проблемах, ігноруючи той факт, що більшість коштів на військову допомогу залишається в економіці США у вигляді контрактів для американських оборонних виробників.

Водночас Росія зміцнює нові військові союзи та розширює свій геополітичний вплив. Протягом останніх років Росія поглибила військове партнерство з Іраном і Північною Кореєю, водночас посиливши зв’язки з Китаєм. Російський уряд витратив мільярди на кампанії з дезінформації та підкуп політиків на Заході, закликаючи демократичні країни зосередитися на соціальних проблемах, економлячи на глобальній безпеці, включаючи допомогу Україні. Тим часом Росія продовжує перекроювати політичну карту світу.

Недоліки планів миру

Щодо потенційних переговорів між Росією та Україною, я не очікую швидких результатів. З моменту незаконної анексії Криму в 2014 році Росія брала участь у понад 200 раундах переговорів і порушила всі угоди, які підписала, включно з більш ніж двадцятьма угодами про припинення вогню. Це ключовий фактор, який потрібно враховувати при обговоренні можливих планів миру з Росією зараз. Потрібні надійні гарантії та гарант, щоб забезпечити дотримання будь-яких угод.

У червні 2024 року Україна ініціювала перший Глобальний саміт миру в Швейцарії, зібравши делегації зі 101 країни для обговорення Мирної формули президента Зеленського. Підсумковий документ саміту схвалив ключові пункти, включно з ядерною та продовольчою безпекою, обміном військовополоненими та поверненням викрадених дітей. Хоча саміт започаткував глобальний діалог про мир, Росія, яка не брала участі, передбачувано відповіла агресією.

Лише через два тижні після саміту в Швейцарії з’явився китайсько-бразильський "мирний" план, який пропонував замороження бойових дій. План не містив жодної згадки про територіальну цілісність країн. Більше того, у його формулюваннях не уточнювалося, хто є агресором, а хто – жертвою в цій "кризі". За цим планом Росія отримала б усе, що їй потрібно, тоді як Європа залишилася б із замороженим конфліктом далеко від кордонів Бразилії та Китаю. "Швидкий мир" перетворився б на постійний кошмар. Звісно, Україна відкинула такі пропозиції.

Упродовж останніх місяців у медіа з’явилися численні варіанти мирних планів і сценаріїв. Ці пропозиції часто зводяться до дискусій про те, які українські території варто віддати та які поступки зробити, щоб заспокоїти Росію. Жоден із цих "мирних планів" не передбачає покарання агресора або створення механізмів для стримування Росії в майбутньому. На мою думку, це ключові питання, які необхідно вирішити, щоб завершити війну.

Стримування агресора…

Україна щиро прагне завершити війну, а не просто забезпечити її тимчасове припинення. Але важливо, щоб ця війна завершилася справедливо. Будь-який заморожений конфлікт без належних гарантій безпеки від потужних глобальних гравців чи відповідальності агресора лише забезпечить оперативну паузу в бойових діях.

Якщо мирний план не включатиме інструментів для запобігання майбутній агресії з боку Росії, війна може спалахнути з новою силою через кілька років, як це сталося у 2022 році після кількох років спроб завершити конфлікт, розпочатий Росією у 2014 році.

Розробка такого мирного плану та відповідних заходів вимагає сильного лідерства й конкретних гарантій безпеки, які зроблять будь-який потенційний новий російський наступ безперспективним. Членство України в НАТО могло б стати найефективнішим засобом стримування Росії. Однак багато концепцій мирних планів пропонують відкласти або піти на компроміс у цьому питанні.

... Для глобальної безпеки

Чим більше вимог Росії буде виконано під час переговорів, тим більше це підбадьорить Москву продовжувати агресію проти сусідів. Серед цих сусідів лише країни НАТО поки залишаються недоторканими діями Росії. У такому разі наступними цілями можуть стати Естонія, Литва, Латвія чи Польща.

Як глобальний лідер, Сполучені Штати мають можливість змінити мілітаристський порядок денний Путіна. Світ міг би зосередитися на вирішенні економічних викликів, але для цього необхідно приборкати Путіна. Йдеться не лише про Україну, а про глобальну стабільність. США сильніші за Росію й мають інструменти для її стримування. Дональд Трамп має змогу діяти. Найкраща угода полягатиме в тому, щоб запобігти черговій війні й відновити стабільність глобальної безпеки.

Галина Янченко